Особливості методології К. Маркса

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ К. МАРКСА

Як економіст Маркс продовжує жити і зали­шається у наш час актуальнішим за будь-кого з авторів, яких ми досі розглядали. Маркса переоці­нювали, переглядали, спростовували і ховали ти­сячу разів, але він відмовляється від того, щоб його здали в архів інтелектуальної історії.

Добре це чи погано, але його ідеї стали складо­вою частиною громадської думки, в рамках якої ми всі мислимо. М. Блауг

Передумови виникнення та ідейно-теоре­тичні витоки марксизму

Марксистська політична економія була започаткована у 40-ві рр. XIX ст. Засновниками оригінального напряму економічної дум­ки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс (1818—1883) і Ф. Ен­гельс (1820—1895). Активна участь у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність докорінних соціально-еко­номічних перетворень та дати теоретичне обґрунтування револю­ційної боротьби пролетаріату проти капіталістів спонукали цих учених до дослідження економічних процесів і явищ, у яких вони вбачали першоджерела суспільного розвитку. Відтак марксизм став не просто вираження великодушних устремлінь, а оригіналь­ною науковою системою.

Обґрунтовуючи неминучість загибелі капіталізму під на­тиском його внутрішніх суперечностей, К.Маркс та Ф. Ен­гельс створили цілісну картину еволюції людського суспільства, яка охопила усі соціальні науки: філософію, історію, політичну економію, політологію тощо. Економічне учення марксизму стало своєрідним теоретичним узагальненням досвіду капі­талістичного розвитку європейських країн епохи вільної кон­куренції.

Видатний мислитель-енциклопедист, філософ, економіст, засновник міжнарод­ного комунізму Карл Маркс(1818—1883) народився у прусському місті Трірі. Він був другим із дев'яти дітей німецького адвока­та Генріха Леві, вихідця із сім'ї раввинів, який з причин, пов'язаних з працевлашту­ванням, перейшов у 1816 р. із іудейства у протестантизм і взяв прізвище Маркс. У по­дальшому Генріх Маркс працював радни­ком юстиції та старшиною трірської колегії адвокатів, забезпечуючи сім'ї середній рівень достатку.

Після блискучого закінчення гімназії К. Маркс вступив на відділен­ня права Боннського університету, а згодом перевівся у Берлін­ський університет, де вивчав право, філософію, історію, мистецтво тощо. У 1841 р. він захистив дисертацію у Єнському університеті, отримавши вчений ступінь доктора філософських наук.

У 1842 р. молодого К. Маркса запросили до Кельна, де він працю­вав співробітником, а згодом — головним редактором німецької лібе­рально-радикальної "Рейнської газети". Через місяць після того, як К. Маркс став редактором газети, кількість її передплатників зросла з 885 до 1800 осіб, а ще через два місяці — до 3400 осіб. Однак в умовах посилення прусської цензури К. Маркс був вимушений скла­сти з себе повноваження редактора "Рейнської газети". Після одру­ження з німецькою баронесою Жені фон Вестфален він виїхав у Па­риж, де відбулося його знайомство з представниками соціал-демо-кратичного руху. У Франції вчений став на шлях професійної револю­ційної боротьби. Він брав активну участь у роботі робітничих гуртків, заснував "Німецько-французький щорічник" тощо. З 1844 р. почи­нається міцна і віддана дружба К. Маркса з Ф. Енгельсом, яка трива­ла більше сорока років.

Усвідомлення того, що "...анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії", спонукало К. Маркса до по­глибленого вивчення економічної літератури. Важливим етапом ста­новлення його наукової системи стала підготовка "Економіко-філо-софських рукописів" (1844), у центрі яких знаходиться проблема відчуження праці. Пов'язавши останню з типом власності на засоби виробництва, з одного боку, а з другого — з самою особистістю людини, вчений зосередив увагу не лише на відносинах праці та капіталу, але і на гуманістичній спрямованості економічного про­гресу.

Після того, як у 1845 р. Франція за настійною вимогою Пруссії вислала К. Маркса із країни, він переїхав у Бельгію і з 1845 по 1848 р. жив у Брюсселі, відмовившись від свого німецько-французького громадянства. У цей період була опублікована відома праця вчено­го "Злиденність філософії" (1847), а також підготовлені у співав­торстві з Ф. Енгельсом "Святе сімейство" (1844) та "Німецька ідео­логія" (1845—1846). У період революційних подій у Європі К. Маркс та Ф. Енгельс брали активну участь у роботі міжнародної органі­зації "Союз комуністів". У 1848 р. вони написали її програму "Ма­ніфест Комуністичної партії", який став першим системним викла­дом особливого класового світогляду марксизму.

Після того, як у Європі розпочалися лютнева і, відповідно, бе­резнева революції, К. Маркс, висланий як небажана персона із Брюс­селя, повернувся у Німеччину, щоб там разом з однодумцями впли­вати на перебіг подій. У Кельні він очолив "Нову Рейнську газету", в якій у 1849 р. опублікував роботу "Наймана праця і капітал". Це був перший крок на шляху створення цілісної економічної доктрини марксизму.

У 1849 р. революція в Німеччині поступилася силам реакції та реставрації. Після притягнення до суду та звинувачення у "підбурю­ванні до повстання" К. Маркс був висланий з країни. Він переїхав у Париж, а згодом — у Лондон, де і прожив до кінця свого життя. Фінансові справи сім'ї К. Маркса у цей період складалися не про­сто, їх вирішенню сприяв Ф. Енгельс, який постійно надавав К. Марк­сові матеріальну підтримку, а у 1869 р., успадкувавши хімічні заво­ди у Манчестері, призначив для друга щорічну ренту.

Лондонський період К. Маркса пов'язаний із напруженою робо­тою у бібліотеці Британського музею, підготовкою численних праць з філософії, економіки, історії, активною участю у міжнародному робітничому русі. Саме в Лондоні К. Маркс написав "Капітал", який він вважав потужною ідеологічною зброєю пролетаріату в боротьбі з буржуазією, головною працею свого життя. Над цим твором вче­ний працював понад 40 років. Ф. Енгельс назвав цю працю "Біблією робітничого класу" .

Коли у грудні 1882 р. померла дружина К. Маркса, а через рік (у січні 1883 р.) його донька Женні, виснаженого тривалою хворобою і напруженою роботою вченого швидко залишили сили. Він помер 14 березня 1883 р. і був похований на Хайгетському кладовищі у Лондоні.

Найважливіші історичні передумови формування марксизму:

• промисловий переворот,який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії, а потім і в інших західноєвропейських краї­нах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістич­них країн на основі прискорення технічного прогресу, зростан­ня продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;

зміна соціальної структури суспільствав процесі первіс­ного нагромадження капіталу, який супроводжувався масо­вим розоренням селян і ремісників, вибитих із дрібнотовар­ного укладу, що складався протягом століть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся від ро­бітників мануфактур та дрібних товаровиробників більшою згуртованістю та організованістю;

загострення соціальних суперечностейу результаті по­гіршення становища найманих робітників: зростання фізич­них, психічних, нервових навантажень; виникнення масо­вого безробіття та жахливої злиденності, які знайшли прав­диве відображення у праці Ф. Енгельса "Становище робітни­чого класу в Англії" та у 3—7-му відділах І т. "Капіталу" К. Маркса (10—14-годинний робочий день, нічні зміни та робо­та у вихідні без компенсації, масове застосування дитячої праці, починаючи з 7—8-річного віку, виробничий травма­тизм тощо);

соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права,посилення організованості робітничих виступів, які набували все більш активних і загрозливих форм (збройне повстання ліонських робітників у Франції 1931 і 1834 рр. з вимогами підвищення заробітної плати і розширення прав робітників; масовий організований чартиський рух робіт­ників на захист своїх інтересів у Англії (1830—1850 рр.); повстання сілезьких ткачів у Німеччині проти жорсткої ек­сплуатації і безправного становища тощо);

періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки,які засвідчували неспроможність саморегулюю­чого конкурентного механізму забезпечити високу ефективність та соціально-економічну стабільність суспільства.

Видатний німецький мислитель, друг і соратник К. Маркса по революційній діяль­ності Фрідріх Енгельс(1820—1895) наро­дився у місті Бремені (нині Вупперталь, Німеччина) у сім'ї багатого текстильного фабриканта. Навчався у міській школі, зго­дом у гімназії в Ельберфельді, яку так і не закінчив, оскільки з 1838 р. став працювати в Бременському торговому домі. Добре об­ізнаний з практичною економікою він вод­ночас багато уваги приділяв самоосвіті, ціка­вився історією, філософією, військовими науками, володів 12 мовами, читав на 20 мовах. Відбуваючи військову повинність у Берліні у 1841—1842 рр. слухав лекції у Бер­лінському університеті.

Значний вплив на формування наукових поглядів Ф.Енгельса спра­вив його переїзд у 1842 р. до Англії, а також знайомство з К. Марк­сом (в період активної літературної діяльності у "Рейнській газеті"), яке поклало початок відданій та щирій дружбі двох видатних особи­стостей.

Перебування на службі у манчестерській філії фірми "Ермен і Енгельс" (її нинішній спадкоємець — одна з великих німецьких кор­порацій Пфердменгес), співвласником якої був батько Енгельса, та вивчення соціально-економічних реалій Англії, умов праці та побуту робітників спонукали Ф. Енгельса до написання у 1845 р. книги "Становище робітничого класу в Англії". У цьому творі знайшли відоб­раження його ідеї щодо антагонізму класових інтересів буржуазно­го суспільства та неминучості соціалістичної революції.

У 1848—1849 рр. Ф. Енгельс разом з К. Марксом видавав у Кельні "Нову Рейнську газету", у 1849 р. брав участь у збройному повстанні у Південно-Західній Німеччині. У 1849 р. він переїхав у Лондон, а в 1850 р. — в Манчестер, де працював у торговельній конторі. Разом з К. Марксом Ф. Енгельс керував діяльністю І Інтернаціоналу, брав активну участь у міжнародному комуністичному русі.

Протягом всього свого життя Ф. Енгельс надавав матеріальну допомогу та моральну підтримку сім'ї К. Маркса. У листі Ф. Енгель­су від 16.08.1867 з позначкою "2 години ночі" К. Маркс писав: "Отже, цей том готовий. Тільки тобі зобов'язаний я тим, що це стало мож­ливим". Завдяки самовідданій праці Ф.Енгельса після смерті К. Маркса вийшли в світ II і III томи "Капіталу". Вчений не лише розшифрував та логічно впорядкував величезні обсяги чорнових начерків К. Мар­кса, написаних важко розбірливим почерком, але і доповнив їх важ­ливими теоретико-методологічними положеннями. У зв'язку з цим В.І. Ленін зазначав, що "Капітал" — це "праця двох".

Помер Ф. Енгельс у 1895 р. Згідно з заповітом його прах був розвіяний над морем поблизу його улюбленого мису Істборн в Англії.

Таким чином, до середини XIX ст. соціально-економічний роз­виток європейських країн нагромадив новий матеріал для теоре­тичних узагальнень. Ставала все більш очевидною послідовність змін економічних систем та обумовленість політичного розвитку еволюцією економічних відносин. Низка антифеодальних рево­люцій у Західній Європі наштовхувала дослідників на висновок про неминучість зміни соціально-економічного устрою насиль­ницьким шляхом.

Принагідно зазначимо, що економічна наука в цей період пе­реживала період невизначеності, зародження нових наукових шкіл, альтернативних класичній політичній економії, які крити­кували індивідуалізм, економічний лібералізм та космополітизм попередників. Водночас економічні та соціальні потрясіння, які переживав капіталізм у першій половині XIX ст., сприяли зро­станню популярності інтервенціоністських, націоналістичних та соціалістичних ідей.

Перші статті Ф. Енгельса, присвячені проблемам робітничого руху були опубліковані у 1839 р. у журналі "Телеграф". У 1844 р. у "Німецько-французькому щорічнику" була надрукована його політе-кономічна праця "Нариси до критики політичної економії", в якій вчений здійснив спробу систематизації відомих йому економічних теорій від меркантилістів до Дж. Мілля, а також висловив міркуван­ня щодо різних форм власності як основи відмінних типів суспільно­го устрою. Зазначивши, що монополія приватної власності є причи­ною криз та зубожіння населення, Ф. Енгельс пов'язував усунення суперечностей капіталістичного суспільства з ліквідацією останньої. За оцінкою К. Маркса ця робота була геніальною, в ній "...були уже сформовані деякі загальні принципи наукового соціалізму".

Проблеми детермінізму суспільного устрою панівною формою власності знайшли відображення у підготовлених у співавторстві з К. Марксом "Святому сімействі" (1844) та "Німецькій ідеології" (1845— 1846).

У 1845 р. Ф. Енгельс опублікував працю "Становище робітничого класу в Англії", в якій обґрунтував правомірність класової боротьби, виходячи із жахливого злиденного становища робітничого класу в середині XIX ст. в одній із найрозвинутіших країн того часу.

Приводом для написання праці Ф. Енгельса "Анти-Дюринг" (1877— 1878), послужили публікації німецького філософа Євгенія Дюринга. Критикуючи суб'єктивний ідеалізм Є. Дюринга, вчений дав розгор­нутий виклад матеріалістичного розуміння історії. Історичний мате­ріалізм та відкриття таємниці виробництва додаткової вартості він виокремив як видатні досягнення марксизму, які перетворили соці­алізм на науку. По-новому трактуючи предмет економічної науки, Ф. Енгельс стверджував, що політична економія у широкому ро­зумінні є наукою про закони виробництва та обміну матеріальних благ у людському суспільстві. У вузькому розумінні — це наука, яка вивчає виробничі відносини певної суспільно-економічної формації.

Величезну ерудицію Ф. Енгельса у питаннях еволюції людського суспільства відобразила його праця "Походження сім'ї, приватної власності та держави" (1848). Значний інтерес для дослідників еко­номічної думки становить здійснений вченим аналіз розвитку поді­лу праці, товарного виробництва та власності.

Суттєво модернізувавши теорію суспільного прогресу марксизм увібрав у себе багато досягнень наукової думки свого часу. Ідейно-теоретичними джерелами економічної теорії Маркса стали:

• класична політична економія, насамперед учення Д. Рікардо;