Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Сума цін товарів




Число оборотів одноіменних грошових одиниць

= Маса грошей, що функціонують як засіб обігу;

3) засобом утворення скарбів,коли "товар продають не для того, щоб купити інші товари, а для того, щоб замінити товарну форму грошовою..."[25].

4) засобом платежу,оскільки "з розвитком товарного обігу
розвиваються відносини, завдяки яким відчуження товарів відок­ремлюється в часі від реалізації їх ціни. ...Продавець стає креди­тором, покупець — боржником"[26].

5) світовими грошима,які виходять "за межі внутрішньої сфери обігу... і функціонують як загальний засіб платежу, загаль­ний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація ба­гатства взагалі"5.

Аналізуючи гроші як кінцевий продукт розвитку простого товарного виробництва, К. Маркс водночас визначав їх як пер­шу форму існування капіталу.Він стверджував, що за умов капіталістичного виробництва рух грошей описується формулою Г Т Г1, де Г1 = Г + АГ, тобто дорівнює первісно авансованій сумі плюс деякий приріст. "Таким чином первісно авансована вартість не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою вели­чину, долучає до себе додаткову вартість або зростає. І саме цей рух перетворює її в капітал"[27].

Відтак К. Маркс визначив капітал як самозростаючу вартість, накопичення неоплаченої праці найманих робіт­ників,підводячи читачів до висновку, що капітал є засобом екс­плуатації, встановлення влади капіталіста над робочою силою.

У цьому контексті на особливу увагу заслуговує здійснений вченим аналіз еволюції капіталізму від формального до реального підпорядкування праці капіталу. Виділяючи три етапи розвитку капіталістичного виробництва (просту кооперацію, мануфактуру, машинне виробництво), К. Маркс звертав увагу на те, що присилування до додаткової праці сприяє розвитку продуктивних сил суспільства, у чому виявляється одна із цивілізаційних рис капіталу. Водночас розвиток мануфактурного і фабричного виробництва, на думку вченого, призводить до вста­новлення безумовної влади капіталу над людьми, які стають "про­стими ланками", "живими додатками" до сукупного механізму, що перебуває у приватній власності.

Таким чином, капіталістичну експлуатацію К. Маркс тракту­вав не лише як формальне привласнення капіталістами додатко­вої вартості, створеної найманими працівниками, але і як повне підпорядкування капіталу найважливіших ресурсів суспільного розвитку. "Капітал, — писав учений, — це не річ, а певне, су­спільне, належне певній історичній формації суспільства ви­робниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру"[28].

Аналізуючи структуру капіталу,К. Маркс виокремив у його складі основний та оборотний капітал, постійний та змінний, застосовуваний та спожитий капітал(рис. 6.3). На відміну від класиків за основу виокремлення основного та оборотного капіталу вчений взяв двоїстий характер праці, втіленої в товарі.Відношення постійного капіталу (С) до змінного (У) вче­ний назвав органічною будовою капіталу,пов'язавши з нею динаміку зайнятості та рух норми прибутку.

Значну увагу К. Маркс приділяв дослідженню руху абстракт­ного суспільного капіталу як суми індивідуальних капіталів. Ви­ходячи з того, що "капітал є ...вартістю, яка проходить послідовний ряд взаємо зв’язаних, зумовлених один з одним перетворень, ряд метаморфоз, які складають ряд фаз, або стадій процесу"[29] , К. Маркс проаналізував кругообіг капіталуяк по слідовну зміну його форм, дві з яких належать до сфери обігу а одна - до сфери виробництва. "Ті дві форми, які капітальна вартість набуває на стадіях свого обігу" вчений визначив як фор­ми грошового і товарного капіталу,а "форму, що належить до стадії виробництва" як форму продуктивного капіталу (рис.6.4).

Досліджуючи капітал як безперервний рух вартості, підпоряд­кований меті її зростання, К. Маркс увів в аналіз руху капіталу фактор часу, швидкості.

Він відокремив засоби виробництва і гроші від капіталу і грошового капіталу, розмежував капітал - власність і капітал - функцію.Очевидною істиною для вченого був той факт, що "промисловий капітал є єдиним способом існування капіталу, при якому функцією капіталу є не тільки привласнення додаткової вартості ...але в той самий час і її створення". Водночас "Грошо­вий капітал і товарний капітал ...є лише усамостійнені внаслідок суспільного поділу праці й однобічно розвинуті способи існуван­ня різних функціональних форм, що їх промисловий капітал то набирає, то позбувається в сфері обігу"[30].

Для характеристики економічних поглядів К. Маркса важли­ве значення мають теоретичні узагальнення, які вчений зробив у зв'язку з аналізом процесу нагромадження капіталу.

"Застосування додаткової вартості як капіталу, або зворотне перетворення додаткової вартості у капітал"[31] вчений аналізував через призму закону тенденції середньої норми прибутку до зниження.При цьому норма прибутку трактувалася К. Мар­ксом як зовнішня форма вияву норми додаткової вартості відношення додаткової вартості до витрат виробництва (суми по­стійного і змінного капіталу).

NP = m / c + V,

де NP — норма прибутку; т — додаткова вартість; c + v — сума постійного і змінного капіталу.

 


Рис. 6.3. Структура капіталу за К. Марксом[32].

 

Узалежнюючи динаміку середньої норми прибутку від тех­нічного прогресу, К. Маркс прийшов до висновку, згідно з яким гонитва за додатковим прибутком спонукає капіталістів до підви­щення

 

 
 

 

 


Рис. 6.4. Оборот та кругообіг капіталу за К. Марксом[33]

 

фондоозброєності праці. Відтак зростає органічна будова капіталу, що за умов незмінної норми додаткової вартості (т/v)неминуче викликає зменшення середньої норми прибутку. Вба­чаючи у цій залежності закономірну тенденцію середньої норми прибутку до зниження, вчений звертав увагу на ряд протидію­чих їй факторів, у тому числі на посилення ступеня експлуа­тації робітників, здешевлення їх життєвих засобів і падіння вартості робочої сили внаслідок впровадження досягнень техніч­ного прогресу, відтік капіталу в колонії, де органічна будова буде вищою, впровадження капіталоекономного технічного прогресу тощо.

Поставивши норму прибутку в тісний зв'язок із технічним прогресом та зміною органічної будови капіталу, К. Маркс дійшов висновку про неминучість відносного скорочення частки найма­ної праці у суспільному продукті у процесі еволюції капіталізму. Він був переконаний, що "робітниче населення, створюючи на­громадження капіталу, тим самим у зростаючих розмірах вироб­ляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням. Це — властивий капіталістичному способові виробництва закон народонаселення"[34]. На відміну від класиків автор "Капіталу" трактував тенденцію середньої норми прибутку до знижен­ня як історичний феномен механізму саморуйнації капіталі­зму.Він стверджував, що за умов капіталістичного способу ви­робництва "...нагромадження багатства на одному полюсі є в той же час нагромадження злиднів, муки праці, рабства, темноти, здичавіння і моральної деградації на протилежному полюсі..."[35]. На думку К. Маркса, це є "абсолютним загальним законом капі­талістичного нагромадження". Відтак вчений приходив до вис­новку, що гонитва за додатковою вартістю, яка є спонукаль­ним мотивом і кінцевою метою капіталістичного виробниц­тва, неминуче призводить до погіршення становища робіт­ничого класу, загострення класової боротьби, закономірним наслідком якої є зміна існуючого соціального устрою.

Теоретико-методологічні особливості економічних досліджень К. Маркса знайшли відображення у здійсненому вченим аналізі суспільного відтворення. Продовживши традицію Ф. Кене у моделюванні кругообігу суспільного продукту К. Маркс розгля­дав процес відтворення як процес відновлення капіталістичних економічних відносин. Він прагнув довести, що останні є об'єктив­ною перешкодою досягнення макроекономічної рівноваги та еко­номічного зростання. "Капіталістичний процес виробництва, що розглядається... як процес відтворення, — писав учений, — ви­робляє не тільки товари, не тільки додаткову вартість, він вироб­ляє і відтворює саме капіталістичне відношення — капіталіста на одному боці, найманого робітника — на другому"[36].

Маркс створив основоположну схему, яка описує взаємозв'я­зок між галузями, які випускають засоби виробництва і предмети споживання. ...Схема Маркса все ще становить одне з небагатьох положень, стосовно якого між представниками більшості теорій діло­вого циклу існує, напевно, мовчазна згода. В. Леонтьєв

Виступивши з критикою "догми Сміта", під якою К. Маркс розумів зведення сукупного продукту суспільства лише до новоствореної вартості й ігнорування виробничого споживання, вче­ний запропонував власні схеми простого і розширеного відтво­рення, побудовані на низці передумов:

1) вартість сукупного суспільного продукту "розпадається на частину вартості, яка представляє постійний капітал С, спожи­тий у процесі виробництва і за своєю вартістю лише перенесений на продукт, і на частину вартості, додану до продукту всією пра­цею протягом року. Ця остання частина вартості річного продук­ту, в свою чергу, розпадається на заміщення авансованого змінно­го капіталу V і на надлишок над ним, який становить додаткову вартість m"[37];

2) увесь суспільний продукт, а отже, і все суспільне вироб­ництво "розпадається на два великі підрозділи:

I — засоби виробництва,тобто товари, що мають таку фор­му, в якій вони повинні увійти або, принаймні, можуть уві­йти в продуктивне споживання;

II — предмети споживання,тобто товари, що мають таку фор­му, в якій вони входять в індивідуальне споживання класу капіталістів і робітничого класу"[38];

Двосекторна модель — дуже ненадійне знаряддя для аналізу реалій економіки в процесі розвитку. Багато галузей не підпадають під жодну з двох категорій, бо виробляють як засоби виробництва так, і споживчі товари. М. Блауг

 

3) тотожність ринкових цін та вартостей, що відповідає умовам довгострокової економічної рівноваги за незмінної органічної будови капіталу, постійної величини норми прибутку, відсутності технічного прогресу та коливань споживчих переваг тощо;

4) ототожнення (у переважній більшості випадків) авансова­ного і спожитого капіталу (запасів та потоків капітальних затрат), абстрагування від зовнішньої торгівлі, кредитних відносин, сис­теми оподаткування тощо;

5) поділ суспільства на два антагоністичні класи: капіталістів, спонукальним мотивом діяльності яких є привласнення додатко­вої вартості, і найманих робітників, які повністю витрачають свої
доходи на споживання;

6) розрахунок показників річного продукту на валовій (сума старої та нової вартостей) та чистій (новостворена вартість) ос­нові, виокремлення двох видів споживання: виробничого(у про­цесі якого створюється нова вартість і зберігається стара вартість, відтак продукт І підрозділу використовується як капітал) і осо­бистого(у процесі якого вартість зникає, відтак продукт II підроз­ділу використовується як дохід);

7) подвійна якість елементів, представлених у схемах відтво­рення: як частини сукупного продукту (пропозиції) і як частини сукупного доходу (попиту).

Аналіз простого відтворення як "звичайного повторення про­цесу виробництва в незмінному масштабі", за якого "дохід є для капіталіста лише фондом споживання"[39] був для К. Маркса необ­хідним проміжним логічним етапом на шляху дослідження роз­ширеного відтворення і нагромадження капіталу.

Схема простого відтворення за К. Марксом:

а) засоби виробництва (продукція першого підрозділу) мають вироблятися у таких обсягах, щоб відшкодувати матеріальні зат­рати у обох підрозділах, тобто: ;

І (с + v + т) = І с + II с;

б) предмети споживання (продукція другого підрозділу) ма­ють вироблятись у обсягах, еквівалентних чистому суспільному
продукту (національному доходу за вартістю), тобто:

II (с + v + m) = І (v + m) + II (v + m);

в) якщо з першого і другого рівняння вирахувати попит, який
задовольняється продукцією відповідного підрозділу, то отримає­мо рівність чистого продукту першого підрозділу фонду відшкодування другого підрозділу, тобто: І (v + m) = II с.

Згідно з аналізом К. Маркса це і є умова пропорційного об­міну між двома підрозділами суспільного виробництва при простому відтворенні.Звідси вчений дійшов висновку не лише про принципову можливість реалізації суспільного продукту при капіталізмі (всупереч Т. Мальтусу та С. Сісмонді), але і про над­звичайну складність досягнення відповідного результату. Водно­час К. Маркс акцентував увагу на тому, що навіть "незалежно від будь-якого нагромадження, уже просте повторення виробни­чого процесу, або просте відтворення неминуче перетворює... будь-який капітал у нагромаджений капітал, або капіталізовану до­даткову вартість. ...Рано чи пізно він стає вартістю, привласне­ною без будь-якого еквіваленту, матеріалізацією ...чужої неоплаченої праці"[40].

Аналіз механізму розширеного відтвореннябув проілюстро­ваний Марксом з допомогою умовних числових прикладів на ос­нові того, що частина додаткової вартості зберігається і стає джерелом нагромадження. У загальному вигляді схема розши­реного відтворення К.Маркса передбачає, що:

а) вся продукція І підрозділу має перевищувати суму фондів
відшкодування у обох підрозділах на величину нагромаджених у цих підрозділах засобів виробництва, тобто:

І (с + v + т) > І с + II с;

б) продукція другого підрозділу має бути меншою, ніж чистий
продукт в обох підрозділах на величину нагромадження засобів виробництва, тобто:

II (с + v + т) < І (v + т) + II (v + т);

в) чистий продукт першого підрозділу має перевищувати фонд
відшкодування другого підрозділу на величину додаткових засобів
виробництва, які необхідні для нагромадження в обох підрозді­лах, тобто:

І (v + т) > II с.

На основі аналізу розширеного відтворення К. Маркс зробив висновок, що характерною ознакою капіталізму є постійне відтво­рення на новій основі капіталістичних виробничих відносин, права власності капіталістів на додаткову вартість, що зростає завдяки процесу нагромадження.

Слід зазначити, що на відміну від класиків К. Маркс прагнув дослідити не стільки умови збалансованої підтримки макроекономічної рівноваги, стільки внутршшьосистемні чинники постій­ного порушення останньої. У зв'язку з цим вчений запропонував власну концепцію економічних криз надвиробництва,яка у подальшому стала вихідним пунктом для багатьох дослідників теорії економічної циклічності.

 

Два основних варіанти пояснення К. Марксом ділових циклів, або, точніше, економічних криз, добре відомі. Один — це теорія недонагромадження, яка заснована на відомому законі спадної нор­ми прибутку, другий — теорія недоспоживання. Обидва варіанти, напевно, містять зерно правди. В. Леонтьєв

Несправедливий розподіл доходу за капіталізму внаслідок відставання заробітної плати від збільшення виробітку на одного робітника, як стверджував Маркс, є "кінцевою причиною всіх криз". ...Маркс передусім мав на увазі те, що капіталізм схильний до без­перервного розширення виробництва незалежно від ефективного попиту, який тільки і може надати значення виробництву. Розши­рення виробництва не породжує автоматичного збільшення ефек­тивного попиту навіть тоді, коли інновації, уречевлені в прирості капіталу, стримують підвищення ставки заробітної плати завдяки їхній значній працеощадній спроможності". М. Блауг

К. Маркс вбачав причину економічних криз:

у відсутності автоматичного зростання сукупного по­питу слідом за розширенням виробництва.Вчений узалежнював інвестиційну активність від норми прибутку і брав до уваги дію загального закону капіталістичного нагрома­дження. "Через те що метою капіталу є не задоволення по­треб, а виробництво прибутку, — писав К. Маркс, — і через те що ця мета досягається лише такими методами, при яких маса продуктів визначається розмірами виробництва, а не навпаки, то раз у раз мусить виникати невідповідність між обмеженими розмірами споживання на капіталістичному базисі й виробництвом, яке весь час прагне вийти за ці іма­нентні межі"[41]

- у нерівномірності відтворення та циклічності оновлення основного капіталу, масова заміна якого відбувається періо­дично, з інтервалом у 1012 років. Виходячи з того, що гонитва за додатковою вартістю і самозростання капіталу спри­яють невпинному розширенню виробництва та економічному піднесенню, К. Маркс звертав увагу на те, що цей процес су­проводжується підвищенням попиту на робочу силу, скоро­ченням безробіття та підвищенням розмірів заробітної плати. Останнє веде до зниження норми прибутку, підриваючи тим самим стимули до інвестування, що викликає різке зниження сукупного попиту (в першу чергу інвестиційного). Неминучим наслідком цього єекономічна криза, зростання безробіття, па­діння реальної заробітної плати на знецінення капітальних за­пасів. Відтак створюються передумови для підвищення норми прибутку і відновлення інвестиційної активності, що веде еко­номіку до піднесення. Тим самим розпочинається новий цикл. "У цьому охоплюючому цілий ряд років циклі взаємопов'я­заних між собою оборотів, в яких капітал прикріплений своєю основною частиною, дана матеріальна основа періодич­них криз, — писав К. Маркс, — причому підприємства по­слідовно переживають періоди послаблення, середньої діяль­ності, стрімкого розмаху, кризи. Хоча періоди вкладення капіталу досить різні й не збігаються один з одним, однак кри­за завжди є вихідним пунктом для великих нових вкладень капіталу; таким чином розглядаючи справу з погляду всього суспільства, вона більшою чи меншою мірою створює нову матеріальну основу для наступного циклу оборотів"[42].

Теорія ділового циклу явно в боргу перед Марксовою політе­кономією... Не порушуючи питання про пріоритет у цій царині, на­вряд чи було б перебільшенням сказати, що три томи "Капіталу" набагато більшою мірою, чим будь-яка інша праця, сприяли вису­ненню цієї проблеми на передові рубежі цих дебатів. В. Леонтьєв

Таким чином, проведений К. Марксом аналіз підводив до ви­сновку про неминучість та регулярність економічних криз за умов капіталізму. Головне, до чого вчений намагався привернути увагу, полягало в тому, що кризи надвиробництва є свідчен­ням внутрішніх суперечностей капіталізму та вичерпання його як носія суспільного прогресу.

Маркс не має спеціальної теорії економічних циклів і навіть заперечує будь-яку спробу дати таку теорію. Він, очевидно, вважав, що кризи — це просто вияв "основної суперечності капіталізму", а саме: виробництво здійснюється заради прибутку, а не споживан­ня, і сама жадоба щоразу більшого прибутку зводить нанівець інве­стиційні можливості. Марксова теорія економічних циклів зливаєть­ся з його загальним аналізом нагромадження капіталу. М. Блауг

Важлива складова системи економічних поглядів К. Маркса — учення про доходи та їх розподіл.Трактуючи працю як основне джерело усіх доходів суспільства, К. Маркс доводив історичну обу­мовленість існуючих форм розподілу капіталістичними виробничи­ми відносинами. Він виходив з того, що "капіталіст, що виробляє додаткову вартість, тобто висмоктує неоплачену працю безпосеред­ньо з робітників... аж ніяк не є її остаточним власником. Він пови­нен потім поділитись нею з іншими капіталістами, які виконують інші функції в суспільному виробництві... Отже, додаткова вартість розпадається на різні частини. Різні її частини потрапляють в руки осіб різних категорій і набувають різних, самостійних одна щодо одної форм, як-от: прибуток, торговий прибуток, земельна рента і т.д."[43].

Вихідною у теоретичній побудові вченого була думка про те, що заробітна плата є перетвореною формою вартості й ціни робочої сили,оскільки виступає на поверхні явищ як плата за працю. Водночас, відповідно до обґрунтованої дослідником теорії додаткової вартості капіталіст оплачує робітникові не весь його робочий день, а лише ту його частину, протягом якої відтворюєть­ся вартість робочої сили.

Продовжуючи свої економічні міркування у контексті кон­цепції перетворених форм, К. Маркс стверджував, що "додатко­ва вартість, представлена як породження всього авансовано­го капіталу, набирає перетвореної форми прибутку..."[44].

Відтак вчений здійснив спробу вирішити суперечність рікардіанської теорії і пояснити з позицій трудової теорії вартості фак­тичну рівність норм прибутку в галузях з різною органічною будо­вою капіталу. Вихідною у його теоретичній побудові була теза про те, що в результаті міжгалузевої конкуренції різні норми прибут­ку, пов'язані з "різною органічною будовою капіталів, вкладених у різні галузі виробництва", вирівнюються "в єдину загальну норму прибутку, яка являє собою середнє з цих різних норм прибутку"[45].

Маркс, проповідник соціалізму, спрямував усю полеміку про відносні переваги капіталізму і соціалізму в неправильне річище, звівши до купи економічні й соціальні висновки теорій відсотка. Суперечка про капіталізм порівняно з соціалізмом обертається навколо питання про те, як найефективніше можуть виконуватись певні функції, пов'я­зані з правом володіння власністю. Замість того Маркса заворожує суто метафізична проблема — капітал безплідний чи продуктивний, відсоток, або прибуток — це плата за надані послуги чи просто дохід, украдений у робітника. Маркс визнає, що, хоча вартість створюється працею, така її здатність збільшується завдяки використанню капі­тального обладнання. Але казати, що продукт праці більший з участю капіталу, ніж без нього, означає стверджувати, що капітал продук­тивний. Це нічого не доводить на користь переваг капіталізму. Мож­на вважати, що капітал продуктивний, і навіть самі капіталісти про­дуктивні ...і все одно вірити, що ціна, яку платимо за вільне підприєм­ництво у вигляді періодичних економічних спадів і значної нерівності у розподілі доходів, надто висока, щоб виправдати його увічнення. Іншими словами, не треба бути марксистом, щоб вірити, в соціалізм, а схвалення капіталізму не означає заперечення тих фактів, з яких Маркс вивів невиправданий висновок про те, що прибуток — це своє­рідний легалізований грабунок. М. Блауг

Таким чином у процесі міжгалузевої конкуренції відбуваєть­ся переливання капіталу між галузями, який завершується утво­ренням середньої норми прибутку, середнього прибутку і ціни виробництва (витрати плюс середній прибуток). У результаті цього додаткова вартість, створена усіма найманими робітника­ми, перерозподіляється між капіталістами пропорційно розмірам їх капіталів. Стверджуючи, що продаж товарів за ціною вироб­ництва не заперечує, а лише модифікує закон вартості, К. Маркс звертав увагу на ту обставину, що "у масштабі суспільства, коли розглядати всі галузі виробництва як одне ціле, сума цін виробництва вироблених товарів дорівнює сумі їх варто­стей"[46].

Досліджуючи торговельний капітал як відособлену форму промислового, вчений стверджував, що створює ні вартості, ні додаткової вартості»[47]. Водночас функціонування торговельного капіталу сприяє прискоренню обороту промислового капіталу, збільшенню його обсягів у виробничій сфері та скороченню витрат обігу, що "підвищує продуктивність промислового капіталу і сприяє його нагромадженню"[48]. Відтак промисловий капіталіст поступається частиною свого прибутку на користь торговельного капіталіста. Винагорода останнього відповідає середній нормі прибутку на вкладений капітал.

Аналізуючи позичковий капітал,вчений виходив з того, що "як у випадку з товарно-торговим капіталом, так і тут, певна частина промислового капіталу, що перебуває у процесі обігу у вигляді грошового капіталу, відокремлюється... Як і в торгівлі товарами тут відбувається роздвоєння функцій, тому що в іншому разі частина технічних операцій, пов'язаних з грошовим обігом, повинна була б виконуватись самими товароторговцями і "товаровиробниками". Звідси Маркс робить висновок, що "...прибуток торговців грішми є відрахування з додаткової вартості"[49], а джерелом позичкового процента є частина прибутку (додат­кової вартості), отриманого у виробництві за рахунок використання грошової позики. Іншу частину прибутку на позичковий капітал вчений трактував як підприємницький дохід капіталіста-позичальника.

Аналіз перетворених форм додаткової вартості вчений завершує дослідженням природи земельної ренти. Так само, як і Д. Рі-кардо, К. Маркс виокремлював диференціальну ренту, яку "дає тільки така земля, на якій індивідуальна ціна виробництва ниж­ча за ціну виробництва, що регулює ринок, завдяки чому виникає додатковий прибуток"[50]. При цьому вчений аналізував дифе­ренціальну ренту двох видів:

а) диференціальну ренту І як "результат різної продуктивності однакових затрат капіталу на рівних земельних площах різної родючості", що визначається "різницею між продуктом капіталу, вкладеного в найгіршу землю, що не дає ренти, і про­дуктом капіталу, вкладеного в кращу землю"[51];

б) диференціальну ренту II,яка виникає "на базисі різної
диференціальної продуктивності послідовних затрат капіталу на одній і тій самій землі"[52].

Автор "Капіталу" доповнив учення класиків, ввівши в науковий обіг поняття абсолютної земельної ренти. Суть останньої він пояснював таким чином: "...рівновеликі капітали в різних сферах виробництва, при однаковій нормі додаткової вартості, або однаковій експлуатації праці, виробляють, залежно від різниць серед­ньої будови, різні маси додаткової вартості. В промисловості ці різні маси додаткової вартості вирівнюються в середній прибуток і рівно­мірно розподіляються між окремими капіталами як відповідними частинами суспільного капіталу. Земельна власність... гальмує це вирівнювання для капіталів, вкладених у землю... В таких випад­ках рента становить частину вартості, точніше, додаткової вартості товаровиробників, але частина ця дістається не класові капі­талістів, що витиснув її з робітників, а земельним власникам, що відбирають її у капіталістів. При цьому передбачається, що земле­робський капітал приводить в рух більше праці, ніж рівновелика частина неземлеробського капіталу"[53]. Виходячи із монополії при­ватної власності на землю та низької органічної будови капіталу в сільському господарстві (його "технічного відставання"), вчений стверджував, що абсолютну земельну ренту, на відміну від ди­ференціальної, приносять усі без винятку земельні ділянки.

Водночас необхідно враховувати, що "Марксова теорія абсо­лютної ренти немає ніякої сили поза рамками його теорії додат­кової вартості і необхідності перетворення цінності у ціну, що витікає звідси"[54].

Система економічних поглядів Маркса була підпорядкова­на ідеї обґрунтування неминучості загибелі капіталізму в силу притаманних йому внутрішніх суперечностей."Науко­вий аналіз капіталістичного способу виробництва, — писав уче­ний, — доводить, що це спосіб виробництва... який має специфіч­ну історичну визначеність, що він, як і будь-який інший певний спосіб виробництва, передбачає даний ступінь суспільних продук­тивних сил і форм їх розвитку, як свою історичну умову...; що відповідні цьому специфічному, історично визначеному способові виробництва виробничі відносини... мають специфічний, історич­ний і минущий характер..."[55].

Досліджуючи об'єктивні закономірності еволюції капіта­лістичного суспільства на основі розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, вчений дійшов висновку про неминучість загострення суперечностей між. суспільним характером виробництва та приватним ха­рактером привласнення його результатів.За цих умов, на думку автора "Капіталу", неминуче наступає момент, коли усу­спільнення праці стає несумісним з "капіталістичною оболонкою". Вона вибухає. Соціалістична революція, яка охоплює одночасно усі розвинені країни, та встановлення диктатури пролетаріату уможливлюють прихід нового суспільного устрою — комунізму.

Водночас необхідно зазначити, що у творах К. Маркса зустрі­чаються окремі положення, які засвідчують, що вчений допус­кав можливість переходу до нового суспільного ладу еволюцій­ним шляхом.Йдеться про обмеження прав приватної власності демократичною державою, зміну відносин розподілу під тиском профспілкового руху, вдосконалення технологічної бази вироб­ництва та підвищення ролі наукової праці, яка не підпорядко­вується повністю ринковому механізму регулювання. У "Еконо­мічних рукописах 1857—1859 рр." К. Маркс зазначав, що з роз­витком великої промисловості створення дійсного багатства стає менш залежними від робочого часу і кількості витраченої праці, ніж від могутності тих агентів, що приводяться в рух протягом робочого часу і які самі, у свою чергу, (їх потужна ефективність) не перебувають ні в якій відповідності з безпосередньо робочим часом, а скоріше залежать від загального рівня науки та про­гресу техніки або від застосування цієї науки до виробництва. Вчений звертав також увагу на те, що "капіталістичні акціо­нерні підприємства, як корпоративні фабрики, слід розглядати як перехідні форми від капіталістичного виробництва до асоці­йованого..."[56].

Таким чином, обґрунтовуючи у більшості своїх робіт революційне знищення капіталізму, К. Маркс не виключав повністю можливості еволюційної реформістської альтернативи. Водночас остання не була розвинена вченим у цілісну концепцію, оскільки не відпові­дала ідейній спрямованості та теоретико-методологічним заса­дам проведеного дослідження. "Неминучим наслідком існуючих у нас соціальних відносин, за всіх умов і у всіх випадках, — зазна­чав дослідник, — буде соціальна революція. З тією ж впевнені­стю, з якою ми із відомих математичних аксіом можемо вивести нове положення, з тією ж самою впевненістю можемо ми із існу­ючих економічних відносин і із принципів політекономії зробити висновок про прийдешню соціальну революцію"[57].

Необхідно зазначити, що у працях К. Маркса та Ф. Енгельса відсутня наукова модель соціалізму,уявлення класиків про майбутній справедливий устрій не оформлені у чітку систему. Вчені сформулювали лише деякі загальні положення, які відоб­разили їх бачення комуністичного суспільства. На думку класиків марксизму:

1.Комуністичне суспільство пройде у своєму розвитку дві стадії (фази): нижчу соціалізм і вищу комунізм. Спільними рисами обох фаз будуть:

- утвердження суспільної власності, рівність усіх трудящих
щодо засобів виробництва;

- відсутність товарного виробництва, конкуренції, ринку та
грошей;

- знищення експлуатації, колективізм, планомірне та без-
кризове ведення господарства тощо.

"Раз суспільство візьме у володіння засоби виробництва, то буде усунене товарне виробництво, — писав Ф. Енгельс. — Анархія всередині суспільного виробництва замінюється планомірністю. ...Це є стрибок із царства необхідності у царство свободи"[58].

2. Для соціалізму характерним буде збереження деяких рис попереднього історичного розвитку ("передісторії"):поділу праці, розподілу за працею, держави (диктатури проле­таріату), яка є виразником інтересів робітничого класу і "сама становить лише перехід до знищення будь-яких класів"[59].На думку класиків марксизму, на нижчій фазі розвитку кому­ністичної формації кожен працівник буде отримувати "від су­спільства квитанцію про те, що ним надана певна кількість праці (за вирахуванням його праці на користь суспільних фондів), і за цією квитанцією він отримає із суспільних запасів таку кількість предметів споживання, на яку витрачено стільки ж праці".

3. Комунізм як вища стадія є "дійсною історією", яка по­в'язана з докорінним перетворенням людського суспіль­ства. "На вищій фазі комуністичного суспільства, — писав К. Маркс, — після того, як зникне підпорядкування людини поділу праці, яке поневолює її, коли зникне разом з цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця пере­стане бути лише засобом для життя, а стане сама першою необхідністю життя; коли разом із всебічним розвитком індивідів зростуть і продуктивні сили і всі джерела суспіль­ного багатства поллються повним потоком, лише тоді ...суспільство зможе написати на своєму прапорі: "Від кожного за здібностями, кожному за потребами"[60].

Водночас зазначені положення не конкретизовані, не розроб­лений механізм їх реалізації. Відтак ідея комунізму у К. Марк­са має характер довгострокового футурологічного прогно­зу, утопії, відірваної від емпіричної історії.Водночас вона включає в себе значний гуманістичний потенціал, який спра­вив помітний вплив на еволюцію соціалістичної думки.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 87; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты