Претензію на володіння абсолютною істиною, жорстку непримиримість до інших теоретичних позицій, визнан­ня власного учення єдино науковим.

Визнаючи певною мірою наукові заслуги своїх попередників (лише до Д. Рікардо), К. Маркс критикував своїх сучасників-економістів як "найманих писак", які замінили безкорисливі наукові дослідження "упередженою, догідливою апологетикою"[67];

3.переконання у тому, що стрижень історії становить
боротьба класів на основі антагоністичності їх інтересів; абсолютизацію революційного способу вирішення соціальних суперечностей, недооцінку еволюційної форми їх подолання. За словами Ф. Енгельса, "Маркс був насамперед революціо­нером. Брати тим чи іншим способом участь у знищенні ка­піталістичного суспільства і створених ним державних установ, брати участь у справі визволення сучасного пролетаріа­ту... — ось що було дійсно його життєвим покликанням. Його стихією була боротьба"[68]. У зв'язку з цим зарубіжні дослід­ники зазначають, що "уявлення Карла Маркса, незалежно від запальних політичних і інтелектуальних нападів на його наукову аргументацію, було значною мірою правомірним з точки зору реалій капіталізму XIX ст., класової боротьби і напрямку розвитку політико-економічних процесів, який видавався тоді правомірним. Неактуальність ідей К. Маркса виявилася в кінцевому рахунку не в результаті його політич­ного пригнічення або перемоги загальноприйнятих уявлень, а просто внаслідок зміни світу в такому напрямку, який зро­бив буквальний марксистський сценарій значною мірою не­послідовним і непотрібним"[69];

Трактуючи здійснений К. Марксом аналіз логіки капіталі­стичного розвитку як "виключно невдалий прогноз"[70], сучасні дослідники звертають увагу на те, що кооперація і співробіт­ництво класів — не менш важливий фактор історичного роз­витку, ніж їх протистояння. "Маркс навів певну кількість доказів, які дозволяють вважати, що капіталістичний устрій буде все гірше і гірше функціонувати, — зазначає Р. Арон, — однак він не довів економічно, що внутрішні суперечності капіталізму зруйнують його"[71];

• 4. ідею жорсткої залежності між "базисом" і "надбудовою", системою виробничих відносин суспільства і соціальним
укладом громадського життя. Сучасна економічна теорія
заперечує однозначний зв'язок між власністю на засоби ви­
робництва і добробутом людей, звертаючи увагу на еволю­цію форм соціокультурного і духовного розвитку та немож­ливість прямого виведення способу життя людей з їх стано­вища у системі виробничих відносин. "Реальна структура сучасної економічної системи, — зазначав В. Леонтьєв, — є чим завгодно, але тільки не лінійною системою"[72];

• 5. однофакторний аналіз вартості, ціни та доходів на ос­
нові визнання пріоритетності єдиного ресурсу — праці. Загальновизнаним у сучасній економічній теорії є багатофакторний аналіз та положення про те, що підприємництво та­кож створює дохід і є джерелом цінності товарів. Критикую­чи теорію К. Маркса, дослідники вказують на різноманітність і практичну незіставність різних видів праці (фізичної і ро­зумової, кваліфікованої і некваліфікованої); незіставність у часі "живої" праці робітників і "уречевленої" праці, втіленої у предметах споживання; на реальну можливість виробни­цтва без безпосереднього використання живої праці (за умов повної автоматизації ) тощо.

Звернувши увагу на те, що трудова теорія вартості виконує свою функцію інструмента аналізу "дуже погано", відомий австрійський економіст Й. Шумпетер наголошував, що вона "зовсім не працює поза межами досконалої конкуренції. Далі, навіть у разі досконалої конкуренції вона ніколи не функціонує гладко, крім випадку, коли праця — єдиний фактор виробництва і, тим більше, коли праця вся однієї категорії. ...Цей метод не підходить для врахування "при­родних" відмінностей в якості праці, які випливають із відмінностей в розумових здібностях, силі волі, фізичній силі чи спритності. В цьому випадку ми мусимо вдаватися до врахувань різниці у вартості періодів, відпрацьованих більш і менш здібними від природи робітниками, — вар­тості, яку неможливо пояснити на принципі кількості затра­ченої праці"[73];

6. сумнівну цінність багатьох прогностичних положень, які не пройшли перевірку часом.Йдеться про тенденцію до по­глиблення злиденного становища пролетаріату та загострен­ня класової боротьби; неминучість соціалістичної революції та загибелі капіталізму; зникнення дрібного виробництва в результаті поглиблення концентрації та централізації капі­талу. У зв'язку з цим слід зазначити, що обґрунтований К. Марксом закон тенденції норми середнього прибутку до зниження відобразив реально існуючу у XIX ст. тенденцію, допускаючи її емпіричну перевірку. Водночас автор "Капі­талу" екстраполював цю тенденцію в майбутнє, хоча теоре­тичний аналіз не уможливлював однозначного висновку щодо динаміки факторів впливу на середню норму прибутку. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, "Маркс визначав, що падіння норми прибутку змусить підприємців заощаджувати на основному та оборот­ному капіталах. Неспроможність урахувати наслідки таких тенденцій — це фатальна слабкість Марксової теорії нагромадження капіталу. Вона породила таку теорію економічно­го розвитку, в якій інвестиційна діяльність вичерпалася не тому, що було надто мало працеощадних інновацій, а тому, що їх було забагато. Такий висновок важко виправдати для будь-якої конкурентної економіки, а для розвинутих капі­талістичних країн його непридатність доведена повністю. Маркс не зумів передбачити, що праця може стати відносно рідкісним виробничим ресурсом. Саме з цієї причини, а не через логічні помилки, він не спромігся правильно описати історичну еволюцію капіталізму"[74].

У другій половині XX ст. класова боротьба у розвинених краї­нах поступилася взаємним поступкам і узгодженню інтересів робітників і підприємців. Розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки змінив соціально-економічну природу капіталу завдяки поширенню колективних форм приватної власності, акціонуванню, демократизації управління капіта­лом. Зросла взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів ^;;' найманих робітників і підприємців на основі "соціалізації" капіталу та "капіталізації" праці. Зближенню інтересів суб'єктів сучасної ринкової економіки сприяв також подаль­ший розвиток трудового законодавства та системи колектив­них договорів.

Звертаючи увагу на сучасну еволюцію розвинених країн, відо­мий американський економіст, лауреат Нобелевської премії Р. Со-лоу зазначав, що те, що відбулося з капіталістичною системою, поза будь-яким сумнівом підірвало репутацію К. Маркса у цій царині".

Теорія К. Маркса справила значний вплив на еволюцію соціалістичної думки у XIX—XX ст., розвиток впливових полі­тичних партій, суспільних рухів, долю мільйонів людей.

У 70-ті рр. XIX ст. отримало поширення поняття "марксиз­му", яке послідовники К. Маркса ототожнювали з перетворен­ням утопічного соціалізму в науку та з ідеєю революційного пе­реходу до нового суспільного устрою. У подальшому марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, який на початку XX ст. розділився на революційну та реформістську течії. Представники останньої піддали критиці теорію К. Маркса, відмо­вившись у подальшому від її основних положень. У революційній течії перемогло крайнє ліве трактування марксизму. Парадок­сальним виявився той факт, що теорія К. Маркса, розроблена на основі вивчення досвіду розвитку європейських країн, отри­мала найбільше поширення у відсталій на той час Росії, де у 1917 р. була здійснена соціалістична революція — "в ім'я Марк­са, але не за Марксом"[75].

Після перемоги Жовтневої революції в Росії теорія К. Маркса була поставлена на службу тоталітарному режиму, задогматизована і вульгаризована. У країнах, де марксизм був проголоше­ний офіційною ідеологією, учення К. Маркса протиставлялось західній економічній науці і трактувалось як єдино правильне. Основний акцент робився на ідеях К. Маркса — політика, його економічне учення підганялось під потреби ідеології.

Крах тоталітарних комуністичних режимів на рубежі 80— 90-х рр. XX ст. відкрив новий етап вивчення та оцінки теоретич­ної спадщини К. Маркса, прагнення переосмислити основні ідеї його праць з позиції змін, що відбулися в суспільстві та еко­номічній науці.

Сприймаючи багатоваріантність ідей і теорій соціалізму, су­часна економічна наука визнає той факт, що соціалізм у маркси­стському варіанті потерпів поразку. "Обіцянка свободи стала, безсумнівно, найсильнішою зброєю соціалістичної пропаганди, яка зміцнила в людях впевненість, що соціалізм принесе звільнен­ня, — писав ідеолог економічного неолібералізму Ф. Хайєк, — тим жорстокішою буде трагедія, якщо виявиться, що обіцяна нам Дорога до свободи є в дійсності Верстовий Шлях до Рабства".

Сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса одним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і прозріння і без якого було б не повним мозаїчне полотно сучасної економічної науки: "Коли б наука могла сьогодні вирішити підняті Марксом проблеми, то він належав би минулому. Оскільки цього дотепер не сталося, то Маркс залишається нашим сучасником"[76]