Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


У виборі й реалізації економічних стратегій країн, що розвива­ються, є суттєві розбіжності по групах нових індустріальних країн (НІК) і найменш розвинутих країн.




Одним із стратегічних напрямів економічної політики країн, що розвиваються, є переорієнтування виробництва з імпортозамінного на експортоорієнтований. Вони значно розширили номенклатуру за­пропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у поліфункціональні.

У багатьох країнах, що розвиваються, на початковому етапі ре­формування економіки була широко застосована модель «етатизму»

 

- широкого втручання держави в економічні процеси, створення по­тужного державного сектора. Економічні ресурси опинилися в руках уряду, який постійно регулював ціни на продукцію державних під­приємств, регулював курс валют, контролював зовнішню торгівлю. Для зниження безробіття на державних підприємствах штучно зави­щувалася чисельність робітників. Поряд з позитивними наслідками такої політики (наприклад, у Сінгапурі, Тайвані) мали місце й негативні; зокрема, зосередження великих ресурсів та економічної влади в руках державних чиновників часто вели до корупції.

 

На сучасному етапі економічного розвитку більшість країн цієї групи перейшли до неоліберальної політики. Особливо широко нео­ліберальна модель застосовується в країнах Латинської Америки. Вона була розроблена Економічною комісією ООН для Латинської Америки й Карибського басейну (ЕКЛАК). Ця модель, яка мала на­зву «периферійної економіки», передбачала структурні перетворення щодо формування імпортозамінної індустріалізації. Головну роль у реалізації моделі повинна була відіграти держава, але методами макроекономічної політики. Імпортозамінна політика дала можливість у Латинській Америці розвивати нові виробництва і підтримувати достатньо високі темпи економічного росту.

У 90-х роках була запропонована нова модель - «Вашингтон­ський консенсус», яка була підтримана МВФ і рекомендована також країнам із перехідною економікою. Основні положення цієї моделі:

• бюджетна дисципліна (дефіцит бюджету не повинен перевищува­ти офіційні резерви);

• державні витрати повинні бути переорієнтовані з політичної до економічної сфери;

• податкова реформа (зниження податкових ставок);

• фінансова лібералізація (відмова від пільгових умов фінансуван­ня й кредитування);

• лібералізація торгівлі (зниження митних тарифів до 10%);

• усунення перешкод для залучення прямих іноземних інвестицій;

• приватизація державних підприємств;

• дерегулювання економіки.

 

Упровадження моделі «Вашингтонського консенсусу» мало су­перечливі наслідки. До позитивних наслідків слід віднести зростання темпів зовнішньої торгівлі, залучення іноземних інвестицій; до нега­тивних - фінансову й валютну нестабільність, яка обернуласяниз­кою криз, зокрема, в Аргентині, в Південно-Східній Азії.

У виборі й реалізації економічних стратегій країн, що розвива­ються, є суттєві розбіжності по групах нових індустріальних країн (НІК) і найменш розвинутих країн.

 

Поняття нових індустріальних країн виникло у 80-х роках ми­нулого століття і пов’язувалося з чотирма «драконами» Південно-Східної Азії: Гонконгом, Республікою Кореєю, Сінгапуром і Тайва­нем. Ці країни першими почали індустріалізацію і згодом по багатьох


показниках наздогнали й обігнали розвинуті країни. Пізніше до числа НІК додалися «тигри» - Індонезія, Філіппіни, Малайзія і Таїланд. В Азії до нових індустріальних країн належить також Індія, а в Латин­ській Америці - Бразилія, Мексика, Аргентина та Чилі. В цілому на НІК припадає 30% населення світу, 18% світового ВВП.

 

Головну роль у становленні нових індустріальних країн відіграла держава. Нею здійснювалася дирижістська політика: жорстка еконо­мія валютних коштів, протекціонізм (обмеження імпорту й стимулю­вання експорту). Створювалися найсприятливіші умови для прямих зарубіжних інвестицій у сфері організації спочатку трудомістких, а пізніше - наукоємних виробництв, залучення нових технологій. Дер­жава шляхом продуманої політики пільгового оподаткування скоро­чувала розвиток одних галузей і сприяла розвитку інших.

Важливим важелем державної політики було валютне регулюван­ня. Гальмувалося підвищення курсу національних валют. Зростання ж курсу валют у міру нарощування експорту й росту конкурентноз- датності національних товарів держава компенсувала субсидіями для експортерів, що продовжувало робити експорт вигідним.

Політика імпортозаміщення здійснювалася за такою схемою: спочатку заміщувався імпорт у галузях, що виготовляють товари на­родного споживання (текстильна, взуттєва, харчова); пізніше, при накопиченні необхідного капіталу, імпортозаміщення стало поширю­ватися на товари виробничого призначення (хімічні й нафтоперероб­ні продукти, чорні метали, деталі машин і устаткування).

Держава постійно контролювала перерозподіл коштів між пріо­ритетними й допоміжними галузями. Так, обробна промисловість в основному фінансувалася за рахунок коштів сільського господарства і видобувних галузей, а також за рахунок притоку прямих іноземних інвестицій. Пріоритети в економіці постійно змінювалися. Так, у 50-х роках минулого століття це було текстильне виробництво; у 60-х ро­ках - виробництво цементу, мінеральних добрив, нафтопереробка, чорна металургія, хімія органічного синтезу; у 70-х - суднобудуван­ня, автомобілебудування; у 80-х - інформатика, електротехнічне ма­шинобудування; у 90-х - виробництво нових матеріалів і технологій, електроніка й аерокосмічна промисловість. В останні два десятиліття були створені науково-дослідні інститути, вузи, технопарки, техно- поліси для практичних наукових розробок. Основні напрями дослі­джень, що впроваджуються в практику: устаткування для АЕС, ви­робництво комп’ютерів, устаткування для шельфового видобутку
нафти й газу, мікроекономіка, чиста хімія, інформатика, автоматиза­ція виробництва.

У міру зміцнення економіки роль держави почала знижуватися, жорсткі адміністративні методи в управлінні стали замінятися ма- кроекономічним регулюванням. Експортоорієнтована модель роз­витку багато в чому себе вже зжила. З підвищенням рівня зарплати товари цієї групи країн втрачають свою конкурентоспроможність на світових ринках, темпи обсягів виробництва знижуються. Тому НІК продовжують модернізацію і перехід на нові технології, наукоємне виробництво й послуги. Розвиваються туризм, фінансова діяльність, інформаційні технології.

Фінансово-економічна криза 1997-1998 рр. негативно вплинула на нові індустріальні країни Південно-Східної Азії (Таїланд, Індо­незію, Філіппіни, Сінгапур). Криза мала, зокрема, такі причини: не- збалансованість галузевої структури виробництва (відсутність або недостатній розвиток базових галузей); спрямованість іноземних інвестицій переважно в ті галузі, в яких очікувався найвищий при­буток; дисбаланс у фінансово-банківському секторі.

На початку нового тисячоліття темпи розвитку деяких НІК дещо знизилися, але й зараз в цілому вони вищі за відповідні показники розвинутих країн (табл. 8.3).

Країни Роки
1991-2000 (пересічно)
Бразилія 2,0 1,9 1,5 -0,2 4,9 2,3 3,7 4,2
Мексика 3,3 -0,3 0,7 1,3 4,2 3,0 4,8 2,9
Аргентина 3,2 -4,6 -10,9 8,7 9,0 9,2 8,5 7,5
Індія 6,0 5,0 4,3 8,3 8,4 8,5 9,4 8,4
Р. Корея 4,8 3,3 6,3 3,1 4,7 4,0 5,0 4,4
Таїланд 3,4 1,4 5,3 6,7 6,3 4,5 5,0 4,0

 

Таблиця 8.3

 

Проблеми найменш розвинутих країн полягають у тому, що вони не мають власних резервів для подолання бідності. Відсутність бага­тих покладів корисних копалин не дає їм можливості одержати при­бутків від мінеральної ренти. Перешкодою економічного розвитку стає також політична нестабільність, відсутність транспортної інфра­структури, низький рівень освіти населення. Вкрай низький рівень накопичення коштів населення і капіталів виробництва унеможлив­лює інвестування галузей для створення засобів виробництва, підго­товки кваліфікованої робочої сили, удосконалення технологій. Це не сприяє росту продуктивності праці, спричинює низький рівень спо­живання. Незначні інвестиції, не забезпечують впровадження нових технологій. Низький попит навіть на товари першої необхідності не дає можливості створювати підприємництва серійного виробництва.

Головною стратегічною метою більшості країн цієї групи є інду­стріалізація економіки. Промислове виробництво в них представлено переважно переробкою сільськогосподарської продукції, харчовою промисловістю. Промислове виробництво зосереджено в основному на малих підприємствах. За кількістю зайнятих малі підприємства займають друге місце після аграрного сектора й багато в чому з ним пов’язані.

Таблиця 8.5

Економічні показники деяких найменш розвинутих країн, 2007 р.1

Країни ВВП (за ПКС), млрд дол. ВВП на душу населення, дол. Населення за ме­жею бідності, %
Бурунді 6,4
Бангладеш 209,2
Ангола 81,0
Гаїті 15,8
Того 5,1
Нігер 9,0
Афганістан 21,5
Камбоджа 26,0
Мадагаскар 20,0
Ефіопія 55,1
Малі 14,2
Сомалі 5,6  

 

 

Можливість дрібних підприємств пристосуватися до нестабіль­ної економічної ситуації знайшла відбиток в особливих формах - в об’єднанні промислової і сільськогосподарської діяльності. Це «сіль­ська індустріалізація» і «мала індустріалізація», що створюються за межами великих міст для максимального наближення до сировин­ної бази. Такі форми підприємництва дають можливість розширити масштаби використання місцевих природних ресурсів, а за рахунок розвитку трудомістких виробництв знизити відплив робочої сили із сільської місцевості. У ряді країн стали створюватися кластери - гру­пи підприємств, територіально пов’язаних між собою, що здійснюють спільну закупівлю сировини й збут готової продукції.

Починаючи з 60-х років найменш розвинуті країни здійснюють політику імпортозамінної індустріалізації. До раніше сформованої харчової, тютюнової і текстильної промисловості додаються метало­обробні, сільськогосподарське машинобудування (в основному на рівні складання), складання з імпортних вузлів і деталей холодиль­ників, пральних машин, кондиціонерів. Як правило, у їх виникненні бере участь іноземний капітал. Але іноземних інвестицій у ці країни надходить дуже замало.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 63; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты