Охарактеризуйте антропогенний вплив людства, як один з 3 страница

Волокнисті фільтри. Вони являють собою апарати, у яких у якості фільтруючої поверхні виступають шари волокнистого матеріалу різної товщини. Це фільтри об'ємної дії, розраховані на вловлювання і накопичення пилових часток переважно по всій глибині шару. Їх умовно підрозділяють на тонковолокнисті, глибокі і грубоволокнисті фільтри. Тонковолокнисті фільтри застосовуються для уловлювання високодисперсних аерозолей з ефективністю не менше 99 % по найбільше проникаючих частках (розміром 0,05 - 0,5 мкм* у вигляді тонких листів або об'ємних шарів із фільтруючими матеріалами з тонких або ультратонких волокон (діаметром менше 5 мкм*. Опір чистих фільтрів не перевищує 200 - 300 Па, забитих пилом -700 - 1500 Па. У якості фільтруючого середовища частіше усього використовується матеріал типу ФП (фільтри Петрянова*, що представляє собою шари синтетичних волокон діаметром 1 - 2 мкм, нанесені на марлеву підкладку або основу з більш товстих волокон. Регенерація фільтрів тонкого очищення після забивання пилом практично неможлива. Глибокі волокнисті фільтри складаються із глибокого лобового шару грубих волокон і більш тонкого замикаючого шару тонких волокон, щільність упаковування волокон змінюється по глибині. Грубоволокнисті фільтри (грубого або попереднього очищення* мають порівняно низький початковий аеродинамічний опір (100 - 200 Па* і високу пилоємність. Такі фільтри значно дешевше, ніж фільтри тонкого очищення, і їх можна легко заміняти або регенерувати. Фільтрувальний матеріал для таких фільтрів складається із суміші волокон, діаметр яких підбирається в залежності від необхідного ступеня очищення газової суміші і прийнятного аеродинамічного опору фільтра.

Тканинні фільтри широко застосовують у промисловості для очищення технологічних газів і вентиляційного повітря. У якості фільтрувального матеріалу в них використовують різні тканини (бавовняні, вовняні, нітронові, лавсанові й ін.*. Тканинні фільтри розрізняють по наступних ознаках: - формі фільтрувальних елементів (рукавні, плоскі, клинові й ін.* і наявності в них опорних пристроїв (каркасні, рамні*; - місцю розташування вентилятора щодо фільтра (всмоктувальні, нагнітальні*; - способові регенерації тканини (струшувані, із зворотним продуванням, із віброструшуванням, з імпульсним продуванням і ін.*; - наявності і формі корпуса для розміщення тканини (прямокутні, циліндричні, безкамерні*; - числу секцій в установці (однокамерні, багатосекційні*; - виду використовуваної тканини.

Способи очищення забруднених промислових вод можна об'єднати в такі групи: механічні, фізичні, фізико-механічні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні, комплексні.

Механічні способи очищення застосовуються для очищення стоків від твердих та масляних забруднень. Механічне очищення здійснюється одним з таких методів:

— подрібнення великих за розміром забруднень у менші за допомогою механічних пристроїв;

— відстоювання забруднень зі стоків за допомогою нафтовловлювачів, пісковловлювачів та інших відстійників;

— розділення води та забруднювачів за допомогою центрифуг та гідроциклонів;

— усереднення стоків чистою водою з метою зниження концентрації шкідливих речовин та домішок до рівня, при котрому стоки можна скидати у водойми або в каналізацію;

— вилучення механічних домішок за допомогою елеваторів, решіток, скребків та інших пристроїв;

— фільтрування стоків через сітки, сита, спеціальні фільтри, а найчастіше — шляхом пропускання їх через пісок;

— освітлення води шляхом пропускання її через пісок або спеціальні пристрої, наповнені композиціями або мінералами, здатними поглинати завислі частки.

Вибір схеми очищення води від завислих часток та нафтопродуктів залежить від виду та кількості забруднень, необхідного ступеня очищення.

Фізико-механічні способи очищення стоків та води базуються на флотації, мембранних методах очищення, азотроп-ній відгонці.

Флотація — процес молекулярного прилипання частинок забруднень до поверхні розподілу двох фаз (вода — повітря, вода — тверда речовина). Процес очищення СПАР, нафтопродуктів, волокнистих матеріалів флотацією полягає в утворенні системи "частинки забруднень — бульбашки повітря", що спливає на поверхню та утилізується. За принципом дії флотаційні установки класифікуються таким чином:

— флотація з механічним диспергуванням повітря;

— флотація з подачею повітря через пористі матеріали;

— електрофлотація;

— біологічна флотація.

Зворотний осмос (гіперфільтрація) — процес фільтрування стічних вод через напівпроникні мембрани під тиском. При концентрації солей 2—5 г/л повинен бути тиск до 1 МПа, а при концентрації солей 10—ЗО г/л — близько 10 МПа.

Ультрафільтрація — мембранний процес розподілу розчинів, осмотичний тиск котрих малий. Застосовується для очищення стічних вод від високомолекулярних речовин, завислих частинок та колоїдів.

Електродіаліз — процес сепарації іонів солей в мембранному апараті, котрий здійснюється під впливом постійного електричного струму. Електродіаліз застосовується для де-мінералізації стічних вод. Основним обладнанням є електро-діалізатори, що складаються з катіонітових та аніонітових мембран.

Хімічне очищення використовується як самостійний метод або як попередній перед фізико-хімічним та біологічним очищенням. Його використовують для зниження корозійної активності стічних вод, видалення з них важких металів, очищення стоків гальванічних дільниць, для окислення сірководню та органічних речовин, для дезинфекції води та її знебарвлення.

Нейтралізація застосовується для очищення стоків гальванічних, травильних та інших виробництв, де застосовуються кислоти та луги. Нейтралізація здійснюється шляхом змішування кислих стічних вод з лугами, додаванням до стічних вод реагентів (вапно, карбонати кальцію та магнію, аміак тощо) або фільтруванням через нейтралізуючі матеріали (вапно, доломіт, магнезит, крейда, вапняк тощо).

Окислення застосовується для знезараження стічних вод від токсичних домішок (мідь, цинк, сірководень, сульфіди), а також від органічних сполук. Окислювачами є хлор, озон, кисень, хлорне вапно, гіпохлорид кальцію тощо.

Розглянемо фізико-хімічні методи.

Коагуляція — процес з'єднання дрібних частинок забруднювачів в більші за допомогою коагулянтів. Для позитивно заряджених частинок коагулюючими іонами є аніони, а для негативно заряджених — катіони. Коагулянтами є вапняне молоко, солі алюмінію, заліза, магнію, цинку, сірчанокислого кальцію, вуглекислого газу тощо. Коагулююча здатність солей тривалентних металів в десятки разів вища, ніж двовалентних і в тисячу разів більша, ніж одновалентних.

Флокуляція — процес агрегації дрібних частинок забруднювачів у воді за рахунок утворення містків між ними та молекулами флокулянтів. Флокулянтами є активна кремнієва кислота, ефіри, крохмаль, целюлоза, синтетичні органічні полімери (поліакриламід, поліоксиетилен, поліакрилати, поліетиленаміни тощо).

Для освітлення води одночасно використовуються коагулянти та флокулянти, наприклад, сірчанокислий алюміній та поліакриламід ППА. Коагуляція та флокуляція здійснюються у спеціальних ємностях та камерах.

При очищенні води використовується і електрокоагуляція — процес укрупнення частинок забруднювачів під дією постійного електричного струму.

Сорбція — процес поглинання забруднень твердими та рідкими сорбентами (активованим вугіллям, золою, дрібним коксом, торфом, селікагелем, активною глиною тощо). Адсорбційні властивості сорбентів залежать від структури пор, їхньої величини, розподілу за розмірами, природи утворення. Активність сорбентів характеризується кількістю забруднень, що поглинаються на одиницю їхнього об'єму або маси (кг/м3).

Розрізняють три види сорбційних процесів очищення стоків: абсорбція, адсорбція, хемосорбція.

При абсорбції поглинання забруднень здійснюється всією масою (об'ємом) абсорбованої речовини.

При адсорбції поглинання забруднювачів відбувається тільки поверхнею адсорбента за рахунок молекулярних сил двох тіл, що взаємодіють.

При хемосорбції поглинання забруднювачів сорбентом відбувається з утворенням на поверхні розподілу нового компонента або фази.

Вибір сорбента визначається характером та властивостями забруднень. Процес очищення стоків різними видами сорбентів здійснюється в спеціальних колонах, заповнених сорбентами.

Екстракція — вилучення зі стічних вод цінних речовин за допомогою екстрагентів, котрі повинні мати такі властивості: високу екстрагуючу здатність, селективність, малу розчинність у воді, мати густину, що відрізняється від густини води, невелику питому теплоту випаровування, малу теплоємність, бути вибухобезпечними та нетоксичними, мати невелику вартість.

Іонний обмін базується на вилученні зі стічних вод цінних домішок хрому, цинку, міді, ПАР за рахунок обміну іонами між домішками та іонітами (іонообмінними смолами) на поверхні розподілу фаз "розчин — смола". За знаком заряду іоніти поділяються на катіоніти та аніоніти, котрі мають відповідно кислі та лужні властивості. Іоніти можуть бути природними та синтетичними. Практично застосовуються природні іоніти типу алюмосилікатів, гідроокислів та солей багатовалентних металів, іоніти з вугілля та целюлози та різноманітні синтетичні іонообмінні смоли.

Основною властивістю іонітів є їхня поглинальна здатність — обмінна ємність (кількість грам-еквівалентів у стічній воді, що поглинається їм іоніту до повного насичення).

Після механічних, хімічних та фізико-хімічних методів очищення у стічних водах можуть знаходитись різноманітні віруси та бактерії (дизентерійні бактерії, холерний вібріон, збудники черевного тифу, вірус поліомієліту, вірус гепатиту, цитпатогенний вірус, аденовірус, віруси, що викликають захворювання очей). Тому з метою запобігання захворюванням стічні води перед повторним використанням для побутових потреб підлягають біологічному очищенню.

Стерилізація води здійснюється шляхом нагрівання, хлорування, озонування, обробки ультрафіолетовими променями, біообробки, електролізу срібла, коли анодом є срібний електрод, а катодом — вугілля. Іони срібла мають бактерицидну дію. Для стерилізації 20 м3 потрібно виділити з анода 1 г срібла.

Другий метод електролізної обробки води полягає в додаванні до води кухонної солі, котра при пропусканні струму розкладається, виділяючи вільний хлор.

Біологічне очищення здійснюється в біофільтрах, в перо тенках, в окислювальних каналах, в біотенках, в аеротенках із заповнювачами.

Біологічне очищення може здійснюватися і в природних умовах на полях зрошення, полях фільтрації, у біологічних водоймах.

Залежно від мікроорганізмів, котрі беруть участь у руйнуванні органічних речовин, розрізняють аеробне (окислювальне) та анаеробне (відновлювальне) біологічне очищення стічних вод.

У виробничих умовах часто доводиться використовувати комплексні методи очищення, котрі базуються на механічних, хімічних, фізико-хімічних, біологічних способах та пристроях для вилучення забруднень.

12. Запропонуйте метод очищення антропогенних викидів від SO₂ для

великого підприємства, невеликої котельні та побутового підприємства.

Очистка викидів від сірчистого ангідриду Великі за масштабами і постійні у часі антропогенні викиди сірчистого ангідриду в атмосферу, з одного боку, та його цінність як сировини для отримання сульфатної кислоти з другого зумовлює домінування циклічних способів при проведенні очистки. За характером поглинача та природі масообмінного процесу ці методи поділяються на абсорбційного та адсорбційного типу. Циклічні методи абсорбційного типу

1. Як адсорбент використовується вода. Сірчистий ангідрид поглинається рідкою фазою. Сірчистий ангідрид погано розчиняється у воді, тому для його адсорбції необхідно велика кількість абсорбенту, що значно підвищує собівартість процесу. Так, наприклад, при вихідній концентрації сірчистого ангідриду в газі 4% для поглинання 1 тони сірчистого ангідриду потрібно при 10°С 140 тон води, при 20°С 200 тон води. Регенерація абсорбенту проводиться шляхом нагрівання до 100°С.

2. Як абсорбент використовується водний розчин сульфіту натрію Сірчистий ангідрид поглинається рідкою фазою. Поглинання відбувається при кімнатній температурі. Регенерація адсорбенту проводиться шляхом нагрівання суміші до температури 130 –135°С. Частина сульфіту натрію при нагріванні утворює тверду фазу, яку відділяють для і знову використовують при приготуванні абсорбційного розчину. Сірчистий ангідрид, сконцентрований при використанні даного поглинача має високу чистоту і може бути без попередньої підготовки використаний як сировина для отримання сульфатної кислоти. При проведенні регенерації розчину відбувається побічна реакція, що призводе до непродуктивній витраті реагентів і зумовлює необхідність швидкої заміни абсорбуючого розчину. Для попередження проходження такої реакції до розчину додають добавки антиоксидантів, таких як гідрохінон, парафенілетилендіамін, формалін та інші. Свіжий розчин абсорбенту готують шляхом абсорбції сірчистого ангідриду розчином їдкого натру. До переваг даного методу відносяться висока швидкість абсорбції, компактність та доступність необхідного обладнання, незначні капітальні та експлуатаційні затрати, ефективність очистки газів від сірчистого ангідриду, а також можливість роботи при змінних навантаженнях і висока чистота сконцентрованого сірчистого ангідриду.

3. Як абсорбент використовується водні розчини аміаку та сульфіту амонію. Сірчистий ангідрид поглинається рідкою фазою. Поглинання відбувається при низьких температурах (до 25˚С*. Регенерація адсорбенту проводиться шляхом нагрівання суміші до температури 100 –110°С. При проведенні регенерації розчину відбувається побічна реакція, що призводе до непродуктивній витраті реагентів і зумовлює необхідність швидкої заміни абсорбуючого розчину. Для попередження проходження такої реакції до розчину додають добавки антиоксидантів, таких як гідрохінон, парафенілетилендіамін, формалін та інші. Регенерація розчина-поглинача, що відбирається під час періодичного відновлення реакційної суміші відбувається або в автоклавах при підвищеному тиску з утворенням сульфату амонію та сірки, або при шляхом обробки розчину гідрооксидом кальцію. Суміш сульфату та сульфіту кальцію використовують як будівельний матеріал. До переваг методу відносяться більш низькі, порівняно з попереднім методом капітальні затрати на будівництво очисних споруд, висока швидкість та ефективність поглинання сірчистого ангідриду та практичне застосування продуктів побічних реакцій. До недоліків методу відносяться великі затрати, та технологічні втрати аміаку.

4. Як абсорбент використовується водний розчин аміаку. Сірчистий ангідрид поглинається рідкою фазою. Стадія виділення сірчистого ангідриду як вторинної сировини полягає у обробці поглинаючого розчину сильними мінеральними кислотами. Використовуються розведенні, забрудненні технічні сульфатну, нітратну або фосфорну кислоти, що є відходами відповідних виробництв. Солі амонію, що утворюються, є цінною сировиною при виробництві мінеральних добрив.

5. Як абсорбент використовується суміш ароматичних амінів з водою, як правило суміш рівних кількостей ксилідину і води. Застосовується для очистки газів з високим вмістом сірчистого ангідриду 2-10%*. Сірчистий ангідрид поглинається рідкою органічною фазою. Отримана комплексна сполука добре розчинна у воді і переходе до водної фази. Як сировини виділення сірчистого ангідриду відбувається при нагріванні суміші до 100˚С глухою парою. До недоліків метода відноситься протікання побічної реакції окислення ксилідинсульфіту, що добре розчинний у воді до ксилідинсульфату та ксилідинтіосульфату, які по мірі накопичення випадають у осад. Для попередження утворення осаду до поглинаючого розчину додають певну кількість гідрооксиду натрію та карбонату натрію, що розкладають ксилідинсульфат та ксилідинтіосульфат. Для попередження накопичення значних кількостей сульфату та тіосульфату натрію поглинаючий розчин подають на розділення в спеціальну установку, де відбувається його розшарування на два шари – верхній ксилідиновий* та нижній водний*. Частину водного розчину, що містить сульфат та тіосульфат натрію видаляють і замінюють на свіжий.

6. Магнезитовий метод. Як адсорбент використовують суспензію оксиду магнію і сульфіту магнію в водному розчині сульфіт-бісульфіт-сульфата магнію. Оксид магнію повертається на стадію абсорбції, сірчистий ангідрид має високу чистоту і без попередньої очистки може бути використаний як сировина для виробництва сульфатної кислоти.

7. Цинковий метод. Аналогічний магнезитовому методу. Як абсорбент використовується суспензія оксиду цинку. Відмінність даного методу полягає у можливості проведення очистки газоповітряних викидів з температурою 200-250˚С.

Організація управління в екологічній діяльності

1. Предмет і метод управління природоохоронною діяльністю. Характеристика методів управління. Комплексні методи управління.

Управління – це процес впливу на систему для переведення її в новий стан чи для підтримки її в якомусь установленому режимі. Воно характеризується наявністю системи, причинного зв’язку між її елементами, керуючої і керованої підсистем, динамічного характеру системи і керуючого параметру. Вихідним, тобто початковим пунктом управлінської діяльності є формування і вибір цілей, кінцевим – їхнє досягнення. Риси, властиві усім видам

управління можна об’єднати в 2 групи: статистичні (властиві формі і структурі управління) і динамічні (властиві процессу управління).

Предметом теорії управління є закономірності управління як цілісного, комплексного компонента економіки. Теорія управління вивчає закони системи управління в цілому, закони синтезу її компонентів.

Закономірності управління як цілого – це насамперед закономірності формування системи управління: її структури, її кадрів, її технічної бази, її методів. Їх вивчає теорія управління. Крім того, закони управління – це закономірності функціонування

системи управління, взаємодії її елементів. Їх також вивчає теорія управління.

Отже, метод теорії управління включає: логічний метод і метод зразків. У свою чергу логічний метод розкривається в таких підходах: плановий, системний, комплексний, оптимізаційний, прагматичний. Метод зразків властивий управлінському мистецтву.рагматичний. Метод зразків властивий управлінському мистецтву. Плановий підхід свідчить про те, що деякі з управлінських процедур повинні обов’язково підкорятися плануванню (наприклад, фінансування, загальна стратегія виконання робіт, контроль та ін.).

Системний підхід означає, що управління розглядається як єдине ціле, що органічно зв’язує всі його елементи. Тому теорія управління йде від загального до конкретного і ціле має визначальне значення стосовно його елементів.

Комплексний підхід полягає в розгляді управління як єдиного цілого, що складається з економічних, організаційних, технічних, правових і психологічних аспектів.

Оптимізаційний підхід виражається в прагненні досягти кількісної

визначеності в аналізі проблем управління і на основі цього побудувати математичну модель, що дозволяє знаходити оптимальні рішення.

Прагматичний чи прикладний підхід методу теорії управління означає безпосередню орієнтацію на запити практики з метою задоволення їх і можливого передбачення майбутніх потреб управління.

Зразком є критично проаналізований окремий випадок із практики (може бути япозитивним, так і негативним). Зразок включає опис ситуації, аналіз проблеми і варіантів її рішення, характеристику обраного шляху й отриманого результату. Щоб зразок став елементом теорії управлінського мистецтва, він обов’язково повинен включати рішення, його аналіз і висновки.

2.Форми управління природоохоронною діяльністю

Розходження використовуваних в управлінні методів не виключає необхідності використання керівником у процесі роботи різних організаційних форм. Під організаційною формоюрозуміється: спосіб впливу (колективний, одноособовий), тип впливу (норматив, акт), характер впливу (пряме, опосередковане, 27 шляхом створення чи обмеже ень стимулювання), тимчасова характеристика впливу (постійне, періодичне, разове) та ін.

Відносно нові підходи і методи цілеполягання можна об’єднати в дві групи: евристичні методи і дослідницькі методи.

Загальною ознакою дослідницьких методів є орієнтація на ту чи іншу модель, більш-менш формальну.

До дослідницьких методів відносяться:

а) екстраполяційний, що полягає в орієнтації на такий рівень стану

системи, що визначається як прийнятний, здійсненний, задовільний;

б) оптимізаційний, у якому використовується модель екологіч-

ного об’єкта, що включає цільову функцію і набір обмежень;

в) адаптаційний, що полягає в адаптації об’єкта до майбутнього стану.

Передбачається три ступіні знання про майбутнє: визначені знання (характеризують ті риси майбутнього, існування яких неминуче), невизначені знання (характеризують ті риси майбутнього, стосовно яких немає твердої впевненості в їх реалізації) і незнання (відносяться до тих рис майбутнього, що не можуть бути визначені навіть у варіантах).

3. Довгостроковий прогноз стану природного середовища.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища.

Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науковими установами забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку республіки, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Моніто́ринг довкі́лля, екомоніто́ринг (рос. мониторинг окружающей среды, англ. environmental monitoring, нім. Monitoring n der Umwelt (der Umgebung)) — комплексна науково-інформаційна система регламентованих періодичних безперервних, довгострокових спостережень, оцінки і прогнозу змін стану природного середовища з метою виявлення негативних змін і вироблення рекомендацій з їх усунення або ослаблення.

Моніторинг як багатоцільова інформаційна система включає:

· біоекологічний моніторинг, що вивчає природне середовище з точки зору його впливу на стан здоров'я людей;

· геосистемний, або природно-господарський моніторинг, що вивчає зміни геосистем (у тому числі природних), з яких складається навколишнє середовище (геомоніторинг);

· біосферний моніторинг, що забезпечує спостереження, контроль і прогноз можливих змін природного середовища в глобальному масштабі (біомоніторинг),

· моніторинг геологічного середовища (літомоніторинг).

4. Структура управління природоохоронною діяльністю: поняття структури управління, чинники, які її визначають, принципи побудови управління.

Колектив, що об’єднується для виконання певної роботи, як правило має свою ієрархічну структуру. В першу чергу, в ньому виділяється управлінська ланка, яка і визначає стратегію і тактику поведінки колективу. Природно, що апарат управління створюється відповідно конкретним принципам і факторам. Окрім того, між елементами структури управління формуються вертикальні і горизонтальні зв’язки, що забезпечують сам процес управління. Аналізу самої структури управління, її елементів, стосунків між ними і особливостей підбору кадрів управління присвячено цей розділ.

Структура – це цілісна сукупність самостійних елементів, що реалізують закріплені за ними функції, наділені необхідною компетенцією, що знаходяться у визначених формально встановлених неформальних зв’язках для забезпечення досягнення цілей.На побудову організаційної структури впливають наступні фактори: соціально-політичні й організаційно-технічні. Інші види

факторів – прямі і непрямі; фактори, зв’язані з об’єктом і суб’єктом; внутрішні і зовнішні стосовно структури. Основними ж факторами є функції.

Принципи побудови структури – це закономірності – правила

побудови саме структури.

Принципи формування організаційних структур найтіснішим чином пов’язані з розглянутими вище факторами, що впливають на структуру. Так, на базі зовнішніх факторів формуються наступні принципи: відповідність структури характеру й особливостям об’єкта, відповідність структури механізму (цілям, принципам, методам, функціям).

Основними з них є: цільовий, раціональний розподіл праці, сполучення лінійної і функціональної структур.

5. Регіональні органи управління охороною довкілля.

При розгляді регіонального екологічного управління ми маємо поєднання двох сфер законодавства: про місцеве самоврядування та про охорону навколишнього природного середовища. У сфері ОНПС головним документом виступає вище вже згадуваний ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» Крім того на теренах регіону природоохоронну діяльність здійснює спеціальна Управління ОНПС та профільне управління обласної державної адміністрації. На додаток до цих органів існують різноманітні комісії та інспекції, які також опікуються питаннями навколишнього середовища.

Розглянемо детальніше Закон України «Про ОНПС»(далі – Закон). У статті 16 Закону зазначено, що «Державне управління в галузі ОНПС здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по ОНПС і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України».

Закон визначає цільові програми як основний документ в регіоні, який визначає порядок реалізації екологічної політики.

Спостереження за станом НПС, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану НПС.

На регіональному та місцевому рівнях механізми фінансування спираються на такі основні типи надходжень:

1. Державний бюджет (централізоване фінансування, передусім трансферти у межах бюджетних програм та окремих відрахувань, згідно поточного бюджетного законодавства та кошти Фондів охорони навколишнього природного середовища).

2. Місцеві бюджети (у межах відповідних відрахувань).

3. Власні кошти підприємств.

4. Кредити та позики фінансових установ (що надаються за загальнодержавними та регіональними програмами).

5. Гранти міжнародних організацій (що надаються за загальнодержавними регіональними та місцевими програмами).

6.Основні показники, які характеризують економічний результат природоохоронних заходів

1. Економічним результатом (повним економічним ефектом) природоохоронних заходів називають забезпечувані цими заходами: - приріст обсягів чистої продукції або прибутку, а в окремих галузях або на підприємствах – зниження собівартості продукції (сфера матеріального виробництва);

- економію витрат на виконання робіт та надання послуг (невиробнича сфера);

- скорочення витрат з особистих коштів населення (сфера особистого споживання).

2. Економічний результат природоохоронних заходів при розрахунках чистого економічного ефекту природоохоронних заходів визначається за сумою наступних показників:

- застережених (відвернутих) економічних збитків від забруднення навколишнього середовища, тобто тих збитків, які не були понесені завдяки зменшенню забруднення в усіх сферах народного господарства (виробничій, невиробничій) та витрат населення;

- приросту економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, збережених (поліпшених) за рахунок реалізації конкретного природоохоронного заходу;

- приросту грошової оцінки реалізованої продукції, одержаного завдяки більш повній утилізації сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів внаслідок втілення, реалізація і впровадження у життя розглядуваного природоохоронного заходу.

3. Загальна (абсолютна) ефективність природоохоронних витрат визначається як відношення річного обсягу повного економічного ефекту природоохоронних заходів до витрат, що їх викликали. Цей показник використовується при обґрунтуванні територіальної структури та обсягів природоохоронних заходів (в тому числі і будівництва природоохоронних об’єктів), а також при аналізі та контролі динаміки економічної ефективності природоохоронних витрат, міжгалузевих і міжрайонних порівнянь їхньої ефективності. На практиці загальна (абсолютна) економічна ефективність природоохоронних витрат (Ев)визначається як відношення обсягу повного економічного ефекту до суми приведених витрат, що викликали цей ефект (В).