Пристосування тварин

Серед безхребетних (комахи, павукоподібні* мають комплекс пристосувань до дефіциту води в середовищі: слабопрониклі до води покриви (над хітином тонкий восковий шар*, підвищена здатність до утилізації метаболічної води, у мальпігієвих судинах сеча формується секреторним шляхом. У задній кишці вода інтенсивно адсорбується, тому фекалії та сеча, які попадають сюди з мальпігієвих трубочок, виводяться практично у безводному стані. Серед хребетних найдосконаліші адаптації до життя в умовах дефі­циту вологи сформувались у плазунів, птахів, ссавців (Amniotа*. Вода, яка утворюється в організмі під час окислення органічних речовин, вступає в загальний обмін і зменшується потреба в екзогенній вологі. Значну роль відіграє зменшення водопроникливості покривів, яке досягається тим, що зовнішні шари клітин епідермісу заповнені роговою речовиною, яка перешкоджає випаровуванню води з поверхні тіла. У плазунів і птахів ще додається відсутність шкірних залоз. Малочислені залози вузькоспеціалізовані (наприклад, куприкова залоза птахів, стегнова пора ящірки та ін.* і виділяють густий пастоподібний секрет, який не містить води. У всіх трьох класів амніот відбулися принципові перетворення водного обміну, пов’язані з видільною функцією. Вони мають тазові нирки, в яких відсутні лійки. Така структура забезпечує різке зниження втрат води шляхом пасивного її виділення з порожнини тіла. Вода виводиться лише фільтрацією; в ниркових каналах іде активний процес реабсорбції вологи зі складу первинної сечі. У ссавців економія води забезпечується формуванням у нирках особливого нефрона – петлі Генле, на основі якого функціонує сильний концентраційний апарат, що дозволяє добувати з первинної сечі більшу частину води перед її попаданням у ниркову лоханку. Завдяки цьому нирки ссавців здатні в умовах дефіциту вологи виводити сечу високої концентрації. Суттєве значення у процесі консервації води в організмі має кишкова реабсорбція. Механізм повторного всосування води у клоаці та в товстій кишці пов’язаний з осмотичним током води через слизисту оболонку. В умовах сухих пустель добування води вимагає від тварин спеціальних пристосувань. Намібійський жук Lepidochroa argentogrisea будує з піску загострені ребра, які зорієнтовані впоперек стікання туману, на яких відбувається конденсація вологи. Пересуваючись уздовж цієї споруди, він п’є накопичену вологу. Інший жук – Onymacris unguicularis у нічний час піднімається на ногах, як на ходулях, з високо піднятим черевцем. Туман, який омиває тіло комахи, осідає на ньому і стікає з черевця на груди до низькорозміщеної голови, і так поглинає воду. Протягом ночі маса комахи збільшується до 12 %. У комплексі пристосувань водного обміну до умов арідності вели­ке значення мають спеціальні форми поведінки. Це обов’язкова наявність водопоїв (для видів антилоп: бубал, імпала, гну та ін.*; використання роси та вологи накопиченої в рослинах (канна, дік-дік, онікс*. Для інших важливий вибір місця: нори, дупла, тіньові крони дерев та ін. Водний та сольовий обміни розділені в наземних хребетних через низьку проникливість покривів, проте фізіологічно ці процеси пов’язані між собою. Пояснюється це тим, що дегідратація організму й надходження надлишку солей однаково порушують осмотичну конце­нтрацію плазми крові та тканинних рідин, тобто викликають анало­гічні фізіологічні ефекти. Тому для жителів аридного клімату важливо не тільки економія води, але й виділення надлишку солей, який виникає під час водного дефіциту. У всіх наземних хребетних надлишок солей виводиться через нирки. У ссавців виведення солей відбувається через кишківник, у рептилій і птахів – спеціальні сольові залози. Отже, у процесі еволюції організми виробили цілий ряд специфічних пристосувань, що забезпечують нормальне функціонування організму в екстремальних умовах аридності клімату. У стійких видів адаптація відбувається швидше і за менших витрат енергії та речовини. Для рослин в балансі вмісту води і солей найбільше значення має ґрунтова волога і відносна вологість повітря, а для тварин – вода, зібрана у водоймах.

7. Опишіть механізми теплопродукції і терморегуляції. Хімічна і фізична терморегуляція гомойотермних організмів.

Механізми температурних адаптацій забезпечують терморегуляцію (від грец therme – тепло і лат. regulo – впорядковую* – сукупність процесів направлених на підтримання відносно постійної температури гомойотермних організмів. Терморегуляція може здійснюватися двома способами: за рахунок зміни швидкості виробництва тепла – теплоутворення та за рахунок зміни швидкості віддачі тепла – тепловіддачі. Забезпечують терморегуляцію організмів різні механізми: біохімічні, які здійснюються на молекулярному рівні, фізіологічні – на клітинному і тканинному, морфологічні – на органному і етологічні – на організменному рівнях.

На молекулярному рівні механізми, які знаходяться в основі пристосувань організму або окремих його систем до несприятливих температур, пов'язані з найважливішими внутрішньоклітинними структурами і процесами. Йдеться про стійкість білків і нуклеїнових кислот до екстремальних температур, підтримці певного агрегатного стану біологічних мембран, перш за все, мембранних ліпідів, накопиченні специфічних сполук, що запобігають утворенню кристалів льоду у клітинах за негативних температур та ін. Найважливіший вплив температури на біологічні процеси пов'язаний із дією температури на швидкість реакцій і на рівновагу реакцій, особливо тих, які зв’язані з утворенням або розривом нековалентних (слабких* хімічних зв’язків. Вплив температури на швидкість реакцій відтворено в законі Вант-Гоффа (1884*, відомого також як правило Q₁₀, згідно з яким, підвищення температури на кожні 10^оС подвоює або потроює швидкість хімічних реакцій.

Фізіологічні температурні адаптації – це комплекс фізіологічних реакцій, що покладені в основу пристосування організму до температурних змін. Фізіологічні температурні адаптації поділяють на хімічні та фізичні. Хімічна терморегуляція – процес рефлекторного посилення теплопродукції у відповідь на зниження температури навколишнього середовища. Для протікання процесів життєдіяльності в організмі необхідна енергія. Ця енергія утворюється в результаті розпаду хімічних речовин (в основному, вуглеводів і жирів*. У живому організмі лише частина енергії, що звільнилася, може бути використана для процесів життєдіяльності, інша ж розсіюється у вигляді тепла. Це процеси теплоутворення, тепловиробництва або теплопродукції. Величина теплопродукції досить мінлива і залежить від багатьох факторів (табл. 6*. Отже, до хімічної терморегуляції відносять механізми, що забезпечують процес теплоутворення в організмі: тепло внутрішніх органів, терморегуляційний тонус, нефосфорилюючий шлях тканинного дихання, окислення бурої жирової тканини.

Фізична терморегуляція об’єднує комплекс морфофізіологічних механізмів, пов’язаних із регуляцією тепловіддачі організму

Живий організм постійно виробляє тепло. Якби не існувало процесів тепловіддачі, то організм досить швидко нагрівся б до температури, за якої відбуваються незворотні зміни білків, і, відповідно, наступає смерть. Наприклад, за умови відсутності механізмів тепловіддачі, температура організму дорослої людини у спокої підвищувалася б кожну годину на 1,24^о С. Головне пристосування, яке визначає загальний рівень тепловіддачі організму – будова теплоізоляційних покривів тіла. Значення теплоізоляції полягає в тому, що зменшуючи тепловтрати, вона сприяє підтриманню гомойотермії з меншими енергетичними затратами. Це особливо важливо за існування в умовах стійких низьких температур, тому теплоізолюючі покриви та прошарки підшкірного жиру найбільш виражені у тварин із холодних регіонів. Механізм теплоізолюючої дії пір’я та волосся полягає у специфічному їх розміщенні, яке забезепчує утримання навколо тіла шару повітря, що виконує роль теплоізолятора. Таку форму фізичної терморегуляції називають піломоторною реакцією (від лат. pilus – волос*. Ця форма регуляції діє за низьких температур середовища. Тепловіддача шляхом інтенсифікації випаровування вологи з поверхні тіла і (або* верхніх дихальних шляхів сприяє збереженню постійної температури тіла. Випаровування води шкірою характерне ссавцям, що мають потові залози. Посилення потовиділення не прямо залежить від температури середовища, а починається під час досягнення певного порогу її підвищення, яке супроводжує перегрів організму. Випаровування ускладнюється за підвищеної вологості навколишнього повітря, і воно зовсім неможливе у воді.

Ще один ефективний охолоджуючий механізм – випаровування вологи з поверхні верхніх дихальних шляхів і ротової порожнини. Цей процес за високої температури інтенсифікується прискореним поверхневим диханням – поліпное, що особливо характерно для ссавців. У верблюда, наприклад, за високої температури частота дихання зростає до 8-18 на 1 хв (проти 6-11 у комфортних умовах*, у великої рогатої худоби – до 250, у собак – до 300-400 дихань на 1 хв проти 20-40 в нормі. При поліпное змінюється не тільки частота дихання, але і його “структура”. Показано, що в собак за теплової задухи практично все повітря, що видихається проходить через рот, де й випаровується волога зі стінок ротової порожнини і з поверхні язика. У птахів потових залоз немає, тому тепловіддача пов’язана тільки з посиленням вентиляції ротової порожнини й верхніх дихальних шляхів. Посилення випаровування досягається або шляхом поліпное або коливальними рухами нижньої сторони шиї, в яких беруть участь гіоїдний апарат (горлове тремтіння*. До фізичної терморегуляції відносяться і судинні реакції, які слугують пристосуванням як до підвищення температури середовища, так і до її зниження (рис. 44*. У першому випадку, адаптивна відповідь виражається в розширенні дрібних кровоносних судин, розміщених близько до поверхні шкіри, це веде до посилення тепловіддачі в зовнішнє середовище. У другому випадку, відбувається звуження поверхневих і розширення глибших судин, що призводить до консервації тепла в організмі. Така форма терморегуляції найбільш виражена у ссавців, які мають коротку й рідку шубу і не мають густого підшерстку. У звірів із густою шубою та у птахів судинна регуляція може бути ефективною лише в сукупності з певними морфологічними адаптаціями. Зокрема, велике значення в термо­регуляції мають ділянки дихальних шляхів з розвинутою сіткою кровоносних судин, наприклад, у носових ходах ссавців. У результаті теплообміну з судинними системами повітря, що вдихається нагрівається, а стінки носових ходів охолоджуються, під час виходу відбувається зворотний процес. Внаслідок цього зберігається тепло в організмі. Передбачають, що у птахів місце судинної теплорегуляції – голі, добре васку­ляризовані “прикраси” на голові. Специфічна функція регуляції тепловіддачі притаманна і лапкам птахів. Артеріальні та венозні судини, які тісно торкаються одні до одних ефективно збільшують тепловіддачу під час перегріву шляхом зміни просвітів. Усі форми активної терморегуляції контролюються на рівні ЦНС. Інформація про тепловий стан організму концентрується у спинному мозку й в гіпоталамусі головного мозку. Отже, фізична терморегуляція забезпечує процес тепловіддачі будовою теплоізоляційних покривів, піломоторною реакцією, випаровуванням вологи, судинними реакціями. Розглянемо залежність інтенсивності обміну речовин гомойотермних організмів від температури середовища (рис. 45*. У певних межах зовнішніх температур (t₃-t₄* теплообмін організму із середовищем збалансований, і тому тепло­продукція, яка відповідає обміну організму в стані спокою, повністю скомпенсована тепловіддачею. Цей температурний інтервал називається термонейтральною зоною.Зниження температури середо­вища за межами цієї зони (t₃-t₂* викликає рефлекторне підвище­ння рівня обміну речовин і теплопродукції до зрівно­важення теплового балансу організму за нових умов. Це зона хімічної терморегуляції. Температура тіла залишається незмінною. Зниження темпе­ратури за межами ефективної терморегуляції (t₂-t₁* приводить до порушення теплового бала­нсу, переохолодженню та загибелі організму. Підвищення температури середовища за межами термо­нейтральної зони (t₄-t₅* також викликає підвищення рівня обміну речовин, і супровод­жується включенням механізмів, які забезпечують активну віддачу тепла. Ця зона називається зоною фізичної терморегуляції. Темпе­ратура тіла залишається незмінною. За досягнення певно­го порогу (t₅* механізми посиле­ння тепловіддачі стають неефек­тивними, починається перегрів і, зрештою загибель організму (t₆*. Видові відмінності хімічної терморегуляції виражаються в різниці рівня основного (в зоні термонейтральності* обміну, положенням і шириною термонейтральної зони, інтенсивністю хімічної терморегуляції (підвищення обміну за зниження температури середовища на 1^оС*, а також в діапазоні ефективної дії терморегуляції. Всі ці параметри відображають екологічну специфіку окремих видів і адаптивно змінюються залежно від географічного положенням регіону, сезону року, висоти над рівнем моря та інших екологічних факторів.

8. Охарактеризуйте роль білків теплового шоку для організмів.

Серед багатьох реакцій клітин на підвищення температури одна з найсуттєвіших – зниження загальної інтенсивності синтезу білка, розпад полісом, а потім формування нових полісом, на яких синтезуються стресові або білки теплового шоку (БТШ*. Синтез БТШ у відповідь на збільшення температури характерний для клітин всіх типів живих організмів: бактерій, грибів, тварин усіх рівнів організації, людини, вищих і нижчих рослин. Тобто синтез БТШ – загально біологічне явище. БТШ у всіх організмів представлені великим набором поліпептидів, їх прийнято називати у відповідності з молекулярною масою, вираженою в кілодальтонах (кД*. Наприклад, БТШ з молекулярною масою 70 кД називають БТШ70. Про суттєву роль БТШ говорить висока консервативність їх у процесі еволюції, так БТШ70 має високу подібність амінокислотної послідовності в комах, птахів, ссавців, грибів і рослин. Окремі ділянки у БТШ70 зберігають більше 90 % гомології у бактерій і людини. У рослин БТШ уперше знайдено в 1980 році. Вони множинні, представлені групою високомолекулярних (90-110, 80-90, 65-75 кД* і низькомолекулярних (35-28, 27-21, 15-18 кД* білків.Як правило, синтез БТШ починається за температури на 8-10^оС вищій нормальної. Наприклад, у арабідопсіса (Arabidopsis thaliana* він відбувається за 28-37^оС, в листках ячменю його максимум досягає за 40^оС, а в лисках рису – за 45^оС. БТШ помічені у клітині вже через 15 хв після початку теплового шоку, їх синтез активується, досягаючи максимуму за 2-4 години теплового шоку (ТШ*, а потім починає спадати. Після закінчення ТШ синтез БТШ зупиняється та відновлюється синтез білків, характерних для клітин у нормальних температурних умовах. При цьому мРНК БТШ швидко руйнується у клітинах за нормальної температури, тоді як самі білки можуть зберігатись досить довго, забезпечуючи, ймовірно, підвищення стійкості клітин до нагріву. Довге перебування клітин в умовах ТШ також може призвести до ослаблення та зупинки синтезу БТШ. У цьому випадку включаються механізми регуляції експресії генів БТШ за принципом оберненого зв’язку. Накопичення в клітинах БТШ виключає активність їх генів. Імовірно, у такий спосіб клітина підтримує кількість БТШ на необхідному рівні, перешкоджаючи їх надпродукції. Більшість БТШ мають у клітинах споріднені білки, які синтезуються за нормальної температури постійно або на певних стадіях розвитку організму. Наприклад, у дріжджів група БТШ70 кодується дев’ятьма генами, з яких шість посилюють експресію за ТШ, два знижують, а один не реагує на ТШ. У дрозофіли один із БТШ70 індукується ТШ, а сім інших експресуються за нормальної температури. БТШ70 приєднується до інших білків, викликаючи їх розгортання і перешкоджає їх агрегації, яка б завадила білку отримати нативну конформацію, що необхідна для його функціональної активності. Розгортання білків за допомогою БТШ70 необхідне для їх проникнення через мембрану хлоропластів, мітохондрій та ЕПР. Активація синтезу БТШ70 повинна захищати білки від незворотних ушкоджень. Оскільки БТШ70 впливає на конформацію інших білків, то його відносять до групи шаперонів (від англ. сhaperonа, що означає проводжаю, наставник при молодій особі*. БТШ70 присутній в усіх компартментах клітини: в ядрі та ядерцях, у цитоплазмі, у зв’язку з елементами цитоскелету, у зв’язку із клітинними мембранами, у мітохондріях, хлоропластах і ЕПР. БТШ70 сприяє проходженню синтезованих в цитоплазмі попередників хлоропласних і мітохондріяльних білків через їх мембрани. БТШ60 також відноситься до шаперонів, ці білки забезпечують правильну зборку четвертинної структури клітинних білків. Таку функцію вони виконують у бактерій, в мітохондріях і хлоропластах еукаріотичних клітин. Вони утворюють два накладені один на одного кільця, в кожному з яких присутні по сім субодиниць БТШ60. Така складна структура направляє правильну упаковку клітинних білків при утворенні четвертинної структури, наприклад РБФК (складається з восьми малих і восьми великих субодиниць*. БТШ90 відіграє важливу роль при утворенні комплексу стероїдних гормонів з їх рецептором. Встановлено, що БТШ90 утворює комплекси із деякими протеінкіназами, контролюючи їх активність. Протеінкінази фосфорилюють найрізноманітніші білки клітин. До БТШ відносяться і низькомолекулярні білки. У дріжджів лише один ген кодує низькомолекулярні БТШ, а в рослин їх більше 30. Ці білки локалізовані в основному у спеціальних цитоплазматичних гранулах теплового шоку, які з’являються в цитоплазмі під час ТШ і зникають після його закінчення. У гранулах теплового шоку знайдено і мРНК, синтез якої відбувається за нормальної температури. Тому вважають, що цитоплазматичні гранули теплового шоку захищають „дошокові” мРНК у клітинах, що дає можливість знову використовувати ці мРНК для синтезу білка після закінчення шоку. Низькомолекулярні БТШ знайдено й у хлоропластах. Припускають, що вони захищають від ТШ тилакоїдні мембрани.

Охорона праці

1. Яку граничну температуру повітря згідно санітарно-гігієнічних нормативів встановлено для перебування людини у виробничих приміщеннях ?

60 °C.

2. Коли мають право виходу на пенсію працівники, що зайняті на небезпечних роботах та роботах з шкідливими умовами праці, включених до Списку №1?

Чоловіки – у 55 років, жінки – у 45 років.

3. Який термін зберігання матеріалів розслідування нещасного випадку на підприємстві?

Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Р-1 або НТ разом із матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий.

4. За якою формою складається акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом?

Н-1

5. Хто несе безпосередню відповідальність за порушення вимог Закону України “Про охорону праці” щодо прав працівників підприємства у галузі охорони праці?

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення нормативно-правових актів з охорони праці.

6. Які із факторів не впливають на важкість ураження людини електричним струмом?

Електромагнітне поле.

7. Які види освітлення належать до штучного освітлення за функціональним призначенням?

аварійне, чергове.

8. Які права має уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці?

Безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці.

9. Який вид випромінювання має найбільші іонізуючі властивості?

α – випромінювання.

10. Який вид випромінювання має найбільшу проникаючу здатність?

γ – випромінювання.

11. Який вигляд мають попереджувальні знаки?

попереджувальні – у формі рівностороннього трикутника, основний колір поля – жовтий

12. Смуги яких кольорів наносять на елементи конструкцій та обладнання для попередження про безпосередню небезпеку травмування або аварії?

Наносять смуги двох кольорів: жовтого та чорного.

13. Скільки становить ГДК_рз надзвичайно небезпечних речовин ?

ГДКрз <0.1мг/м³;

14. Який показник використовується для класифікації речовин на класи небезпечності?

ГДК в повітрі робочої зони.

15. Який із засобів використовується для захисту від вібрації?

Зменшення на шляху поширення.

16. Яку площу повинно становити одне робоче місце з комп’ютером?

Площа, не менше як 6,0 м², об'єм приміщення - не менше як 20 м³.

17. З яких причин стається найбільша кількість нещасних випадків на виробництві?

З організаційних.

18. Чиїм рішенням створюється Комісія з питань охорони праці підприємства?

Трудового колективу.

19. Які наслідки є вторинним проявом небезпечних факторів пожежі?

Вторинні прояви небезпечних факторів пожежі - виділення радіоактивних та токсичних речовин .

20. Назвіть санітарно-гігієнічні фактори, що визначають умови праці?

Санітарно – гігієнічні, естетичні, соціально - психологічні.

Екологія мікроорганізмів

1. Охарактеризуйте чисельність, різноманітність та розповсюдження мікроорганізмів в різних екосистемах біосфери.

Грунт є головним резервуаром і природним середовищем перебування мікроорганізмів, які беруть участь у процесах формування й очищення ґрунту, а також круговороту речовин у природі.
Життєдіяльність мікроорганізмів у ґрунті, їх якісний і кількісний склад визначається ґрунтовими умовами: наявністю живильних речовин, вологістю, аерацією, реакцією середовища, температурою й т.д.
Великий вплив, як на загальну чисельність, так і на співвідношення окремих систематичних груп мікроорганізмів робить тип ґрунту. Розрізняючись по фізичних і хімічних властивостях ґрунт представляє різне середовище для життєдіяльності мікроорганізмів. Їх більше у зволоженому й обробленому ґрунті (4,2-5,2 млрд/г), менше в лісовому ґрунті, у пісках (0,9-1,2 млрд/г). Найбільш рясна мікрофлора у верхньому обрії ґрунту глибиною 2,5-15 див. У цьому шарі протікають основні біохімічні процеси перетворення органічних речовин, обумовлені життєдіяльністю мікроорганізмів. На глибині 4-5 м число мікроорганізмів значно знижується, тому що зменшується кількість живильних речовин і погіршуються умови аерації
У складі мікрофлори ґрунту виділяють наступні групи мікроорганізмів:
бактерії аммоніфікатори, що викликають гниття трупів тварин, залишків рослин, розкладання сечовини з утворенням аміаку й інших продуктів: аеробні бактерії - B. subtіlіs, B. mesenterіcus, Serratіa marcescens; бактерії роду Proteus; гриби роду Aspergіllus, Mucor, Penіcіllіum; анаэробы - C. sporogenes, C. putrіfіcum; уробактерії - Urobacіllus pasteurі, Sarcіna urea, що розщеплюють сечовину;
бактерії, що нітрифікують: Nіtrobacter й Nіtrosomonas ( Nіtrosomonas окисляють аміак до азотистої кислоти, образуя нітрити, Nіtrobacter перетворюють азотисту кислоту в азотну й нітрати); азотфиксирующие бактерії: засвоюють із повітря вільний кисень й у процесі своєї життєдіяльності з молекулярного азоту синтезують білки й інші органічні сполуки азоту, використовувані рослинами; бактерії, що беруть участь у круговороті сірки, заліза, фосфору й інших елементів - серобактерии, железобактерии й т.д. (серобактерии окисляють сірководень до сірчаної кислоти, железобактерии окисляють з'єднання заліза до гідрату окису заліза, фосфорні бактерії сприяють утворенню легко розчинних з'єднань фосфору); бактерії, що розщеплюють клітковину, що викликають шумування (молочнокислі, спиртові, маслянокислые, оцтові, протионовые й ін.).
З виділеннями людини й тварин, з фекально-побутовими стічними водами в ґрунт можуть попадати патогенні й умовно-патогенні мікроорганізми (збудники грибкових захворювань, ботулізму, правця, газової гангрени, сибірської виразки, бруцельозу, лептоспірозу, кишкових інфекцій й ін.).
Фактори, що впливають на якісний і кількісний склад мікроорганізмів ґрунту:
На чисельність мікроорганізмів впливають наступні фактори:
1. Тип ґрунту (тундрова, підзолиста, чорноземна, сіроземна).
Найбільш багаті мікроорганізмами чорноземні ґрунти, у яких до 10% органічних речовин від сухої ваги ґрунту.
В 1 м чорноземного ґрунту більше 3,5 млн мікробних кліток. На мікробний пейзаж у таких ґрунтах впливає рясна рослинність із багатою кореневою системою. Корінь виділяють у ґрунт білкові й азотисті речовини, мінеральні солі, органічні кислоти, вітаміни. У результаті цього навколо корінь створюються ризосфери, тобто скупчення мікроорганізмів.
Мікроорганізми, у свою чергу, впливають на біохімічні процеси в ґрунті, на родючість. Виснажені, гористі й піщані ґрунти бідні мікроорганізмами. У таких ґрунтах органічних речовин 1% від сухої ваги ґрунту.
2.Вологість ґрунту.
У вологих ґрунтах мікроорганізми розмножуються краще, ніж у сухих, але в ґрунтах торф'яних боліт, незважаючи на велику кількість вологи й органічних речовин (до 50%), мікроорганізмів мало, тому що ці ґрунти мають кислу реакцію й у них проявляється антагоністичний вплив мохів.
3. Аерація.
Ґрунти, богаті вологою, погано аеруються. У цих умовах переважають анаероби, а піщані ґрунти аеруються краще, тому в них більше аеробів.
4. Температура ґрунту.
У теплі періоди року мікроорганізмів у багато разів більше, ніж взимку. Взимку розвиток мікроорганізмів припиняється, і вони гинуть. Спостерігаються добові коливання кількості мікроорганізмів у ґрунті. Найбільш сприятлива температура 20-30°С, а при температурі 10°С и нижче розвиток сповільнюється.
5. Адсорбційна здатність ґрунтів.
Найбільша адсорбуюча здатність ґрунтів спостерігається в горноземних (гумусових), вона залежить від змісту в ґрунті мулистих часток, кількості середнього й дрібного пилу, рН ґрунту. Ці ґрунти багаті кальцієм. Характер ґрунтів впливає й на глибину проникнення мікроорганізмів.

Мікрофлора повітря
Сухе повітря (без водяної пари) складається з 78% азоту, близько 21 % кисню, 1 % аргону і 0,03 % оксиду вуглецю. Крім того, у повітрі містяться сліди водню, пеону, криптону, ксенону, кількість яких не переважає 10-5% обсягу повітря.
Дефіцит вологи та поживних речовин, сонячна радіація перешкоджають розмноженню мікроорганізмів в атмосферному повітрі. Мікроби потрапляють до повітря з поверхні ґрунту та рослин, з відходами виробництва, із тваринних організмів. Мікрофлора атмосферного повітря є вторинною та досить бідною за видовим складом. Вона залежить від інтенсивності сонячної радіації, вітру, опадів, пори року.
При чханні, кашлі, розмові із верхніх дихальних шляхів людини в повітря викидається безліч краплинок слизу з епітеліальними клітинами та мікроорганізмами. Зважені в повітрі краплинки утворюють стійкий мікробний аерозоль, дрібнодисперсні фракції якого здатні проникати навіть в середні та нижні відділи респіраторного тракту людини.
Повітряно-крапельним шляхом відбувається передача збудників т. з. респіраторних інфекцій - грипу та корі, туберкульозу, коклюшу, дифтерії, краснухи, паротиту. Мікробний аерозоль може стати причиною розвитку алергічних захворювань, особливо за наявності в повітрі цвільових грибів та актиноміцетів.
Розповсюдження мікробів за участі повітря може реалізовуватись й іншим шляхом, якщо викинуті з респіраторного тракту краплинки висихають на поверхнях і перетворюються на бактеріальний пил. Доведено, що в білковому субстраті деякі бактерії виживають довше і такий бактеріальний пил може інтенсивно переміщуватись з повітряними потоками.
Крім Звичайних, у повітрі можуть бути й шкідливі компоненти для живих організмів, зокрема мікроорганізмів, речовини, що виникають внаслідок різних технологічних процесів. Найпоширенішим забруднювачем наших міст є оксид сірки, який взаємодіє з компонентами рослинних та мікробних клітин.

Мікрофлора води
Вода є середовищем в якому мікроорганізми можуть розмножуватись оскільки у водах завжди міститься та чи інша кількість органічних і мінеральних речовин, що можуть використовуватись для живлення мікробів. Кількість і якісний склад мікрофлори різних природніх джерел води різноманітний. Він залежить, насамперед, від забруднення води. Особливо багатий і різноманітний склад мікробів у стічних водах. Загальна кількість мікробів в 1 мл активного мулу стічних вод за прямим підрахунком становить 10–20 млрд. У зв’язку з бурхливим розвитком промисловості і збільшенням чисельності населення міст різко збільшилась різноманітність стічних вод, які часто не очищеними спускаються у відкриті водоймища і ріки. Саме цей фактор є джерелом забруднення рік.
Склад і кількість мікробів відкритого водоймища залежить від хімічного складу води, заселеності прибережних районів, пір року ті інших причин. Переважну більшість мікрофлори річок, озер, каналів становить група кокоподібних сапрофітних бактерій (до 80%). Найбільш поширеними представникоми з них є:
Micrococus roseus,
Micrococus agilis,
Micrococus candidus,
А також неспороносні паличкоподібні бактерії: Pseudomonas flourescens, Bacterium Violaceum, Clostridium perfingers.
Залежно від ступеня забрудненості водойм можуть знаходитись і печний час зберігати свою життєдіяльність патогенні мікроби. Наприклад, у відкритих водоймах і у проточній воді збудник дезинтерії може знаходитись від кількох днів до кількох місяців, а холерний вібріон – до 3 місяців.
Склад мікрофлори підземних вод (артезіанська, джерельна та інші), залежить в основному від глибини залягання водоносного шару, характеру грунту та ін., води, які залягають на великих глибинах містять дуже мало мікроорганізмів. Підземні води, які добувають з невиликих глибин через звичайні колодязі, куди можуть просочуватись поверхневі води, містять багато бактерії, серед яких трапляються і патогенні.
Ступінь забруднення води мікробами прийнято виражати сапробністю – сукупністю організмів, що живуть у водах і містять велику кількість тваринних або рослинних решток. За кількістю мікроорганізмів, що живуть у воді, водойми поділяють на такі зони:
1. Олігсапробна зона. Число бактерій у 1 мл складає сотні тисяч, кількість кишкової палички незначна. Це зона помірного забруднення, в ній відбувається дальша мінералізація органічних речовин. Колі–титр – від 0,05 до 1.
2. Полісапробна зона. Вода у цій зоні дуже забруднена, бідні на кисень і багата на органічні сполуки. Кількість бактерій в 1 мл складає 1млн і більше, багато кишкової палички і анаеробних бактерій, які зумовлюють процеси гниття і бродіння. Колі–титр тут від 0,005 – до 0,001.
Виділять ще так звану катаробну зону, або зону дуже чистої води. Це водойми, розміщені далеко від населених пунктів. Дуже чиста вода в них буває в осінньо–зимовий час. Колі–титр цієї води становить 10–100.

2. Охарактеризуйте значення денітрифікації в агро- та біоценозах.

Денітрифікація (дісиміляційна денітиріфікація) — клас мікобіологічних процесів відновлення нітратів до нітритів і далі до газоподібних оксидів і молекулярного азоту. В результаті цих процесів азот повертається до атмосфери і стає недоступним для більшості організмів.

Особливо виділяють асиміляційну денітиріфікацію, що приводить до синтезу азотвмісних клітинних компонентів і властива всім рослинам і мікроорганізмам, здатним рости на середовищах з нітратами.

Дисиміляційна дентіріфікация є процесом анаеробного (безкисневого) дихання, тобто використання нітратів і продуктів їх часткового відновлення замість кисню для окислення речовин (у різних мікроорганізмів як органічних, так і мінеральних) в ході метаболізму з виділенням енергії. Тому денітрифікація — процес анаеробний і пригнічується молекулярним киснем. Енергетична ефективність процесу при відновленні нітратів до молекулярного азоту складає близько 70 % від дихання аероба з використанням кисню. Ферменти, що використовуються для денітрифікації, називаються нітратредуктазами.

Процес протікає постадійно:

Перший етап (перехід нітратів в нітрити) здатні здійснювати як прокаріоти, так і еукаріоти (водорості, гриби, дріжджі). Проводити процес до кінця мають можливість лише прокаріоти, причому всі вони факультативні анаероби, що за наявності кисню переключаються на аеробне дихання. Багато денітріфікаторів разом з тим мають здатність до фіксації азоту (наприклад, Azospirillum lipoferum). Денітрифіквція, локалізована в ґрунті, дає до 70-80 % виділення (закис азоту, парниковий газ) в атмосферу.

3. Наведіть етапи колообігу N та види мікроорганізмів, що його зумовлюють.

Проходження азоту через біогеоценоз має свої особливості, які значною мірою відрізняються від вуглецевого кругообігу (рис.1). Виділяють чотири такі відмінності кругообігу азоту. По-перше, більшість організмів не можуть асимілювати його із велетенського фонду (3,85·10²¹ г N₂), який є в атмосфері. По-друге, азот не бере безпосередньої участі у вивільненні хімічної енергії в процесі дихання: головна його роль полягає в тому, що він входить до складу білків і нуклеїнових кислот, які створюють структуру біологічних систем і регулюють їх функціонування. По-третє, біологічний розклад азотовмісних органічних сполук до органічних форм складається з кількох стадій, причому окремі з них можуть здійснюватися лише спеціалізованими бактеріями. По-четверте, більша частина біохімічних перетворень, які беруть участь у розкладі азотовмісних сполук, відбувається в ґрунті, де доступність азоту для рослин полегшується розчинністю його неорганічних форм. Вміст азоту в живих тканинах становить трохи більше 3% його вмісту в активних фондах екосистеми. Решта азоту розподілена між детритом і нітритами ґрунту.

Рисунок 1. Основні біохімічні етапи кругообігу азоту.

Отже, джерело азоту – це, з одного боку, атмосферне повітря, а з іншого – азот, який міститься у відмерлих рослинах і тваринах. Вільний азот атмосфери можуть використовувати лише окремі організми – фіксатори азоту – бактерії (Nitrosomonas і Nitrobacter), які живуть у бульбочках на корінні бобових, і деякі синьо-зелені водорості. Білкові речовини трупів завдяки діяльності бактерій поступово перетворюються на амонійні сполуки, а також нітрити і нітрати. Ці речовини і служать основним джерелом азоту для зелених рослин. Ґрунтові бактерії, які перетворюють аміак на нітрати і нітрити, залежать від джерела кисню, і, якщо в ґрунті спостерігається його дефіцит (наприклад, у випадку затоплення), то вони не можуть функціонувати. В такому разі сполуки, які містять азот, перетворюються іншою групою бактерій на газоподібний азот, який надходить в атмосферу. У біогеоценозі азот міститься як в надземному блоці (аеротопі), так і в ґрунтовому (едафотопі), а отже, як в біологічній, так і в косній її частинах. На вміст зв'язаних форм азоту в біогеоценозах впливає принесення і відчуження їх під впливом атмосферних, гідрологічних, біотичних і антропогенних факторів. Так, вміст азоту у повітрі, розташованому в межах простору, який займають надземні органи рослин, що входять до складу фітоценозу, коливається від менше 1000 м³ на 1 га (при висоті рослин менше 10 см) до 500-700 тис. м³ на 1 га (при висоті рослин 50–70 см), а деколи і більше, що становить від 1 до 500-700 т/га. В ґрунтах лісових біогеоценозів (шар 0-100 см) міститься така кількість азоту (т/га): підзолисті ґрунти хвойних лісів – 5,7; дерново-підзолисті листяних лісів – 9,7; сірі і темно-сірі ґрунти лісостепу – 12,0. Найбільша кількість азоту міститься в потужних степових чорноземах – 35,8 т/га. З атмосферними опадами надходить незначна кількість азоту, деколи всього 1-2 кг/га і не більше 5-10 кг/га. Антропогенні викиди міст та індустріальних центрів збільшують досить часто його вміст до 20 кг/га і більше.

 

4. Охарактеризуйте симбіотичну та патогенну мікрофлору, її значення для організму людини.

Симбіотична мікрофлора має суттєвий вплив на структуру кишечника та його всмоктувальну функцію. Значний вклад симбіотичної флори в дигестивну, синтетичну та детоксикуючу функцію кишечника. Розщеплення непереварених у тонкій кишці речовин здійснюється в товстій кишці ферментами бактерій. У першу чергу це відноситься до полісахаридів, тобто харчових волокон або баластних речовин для розщеплення яких у системі травлення людини відсутні ферменти. У результаті мікробного гідролізу полісахаридів та тих олігосахаридів, які не встигли розщепитися в тонкій кишці, макроорганізм одержує додаткову енергію, моносахариди, а також амінокислоти. В процесі метаболізму цих речовин одержуються такі продукти як оптова, пропіонова та масляні кислоти. Останні знижують рН в товстій кишці, покращують у ній транзит вмісту, зв'язуючись з холестерином, три гліцеридами, зменшують їх концентрацію в крові.

Попадаючи в товсту кишку амінокислоти, залишки харчових білків або білки травних соків, у тому числі і ферменти (ентерокіназа, пепсин і т. п.) під дією бактеріальних ензимів утворюють різноманітні аміни (гістамін, метіламін, серотонін), феноли (індол, скатол, n-крезол), різні ароматичні з'єднання, а також такі кислоти як валеріанова, гексанова і ряд ізокислот. Ці речовини поряд з аміаком, який з'являється в результаті гідролізу сечовини в кишечнику, попадаючи в кров діють токсично на центральну нервову систему, печінку та нирки. Вважають, що гіперпродукція гістаміну бактеріальною флорою може бути одною із причин виразкового враження шлунка, а також псевдоалергічних реакцій.

Участь мікрофлори кишечнику в обміні речовин не обмежується утилізацією в товстій кишці харчових сполук та інактивацією біологічно активних речовин різного походження. Вона також виконує важливу для макроорганізму синтетичну роль, виробляючи вітаміни К,В1,В2,В6,В12,РР, фолієву, нікотинову та пантотенову кислоти. Симбіотична флора також сприяє всмоктуванню вітаміну Д, кальцію та заліза, що мас важливе значення в лікуванні і профілактиці рахіту, анемій та інших захворювань, які пов'язані з дефіцитом цих речовин в організмі.

Роль мікрофлори організму людини

У кишечнику в дорослих і дітей основну масу мікрофлори складають анаеробні тафакультативно анаеробні мікроорганізми. Роль кишкової мікрофлори:

1) формує нормальну слизувату оболонку кишечнику;

2) бере участь у руйнуванні надлишку травних секретів (наприклад, ентерокінази і фосфатази);

3) бере участь у процесах детоксикації деяких фармакологічно активних речовин, що надходять ззовні чи утворюються в процесі травлення;

4) синтезує вітаміни групи В, нікотинову, фолієву кислоти (Е. coli, лактобактерії, біфідобактерії);

5) сприяє нормальному розвитку лімфоїдної тканини кишечнику;

6) беруть участь в обміні речовин: мікроби кишечнику можуть впливати на газовий обмін, активізуючи функцію щитовидної залози;

7) є антагоністами патогенних бактерій.

Деякі представники кишкової мікрофлори є умовно-патогенними бактеріями і при зниженні захисних сил організму здатні викликати різні захворювання.

Умовно-патогенні мікроорганізми володіють вираженою біологічною пластичністю, що дозволяє їм адаптуватися до існування в різних екологічних ситуаціях. Для одних природним середовищем проживання є організм людини, для інших — організм окремих видів тварин, а для деяких зовнішнє середовище. У кишечнику людини живуть наступні умовно-патогенні бактерії: Е. coli, Klebsiella, Proteus, Enterobacter, Serratia, Providentia, Pseudomonas.

 

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

1. Вкажіть документи, якими повинна супроводжуватись рослинна продукція для ввезення в Укр. Що таке «фіто санітарний сертифікат»? Обовязки власника вантажу.

Рослинні матеріали дозволяється ввозити в Україну при наявності: 1. Карантинного дозволу на імпорт (транзит), який дає Головна державна інспекція з карантину рослин Мінсільгосппроду України. 2. Фітосанітарного сертифіката, який видається державними органами з карантину і захисту рослин країни-експортера. Фітосанітарний сертифікат повинен бути при транспортних документах, що супроводжують підкарантинний вантаж. Ввезення під карантинних матеріалів із країн, що не мають державних органів з карантину і захисту рослин, дозволяється без фітосанітарного сертифіката з попереднім оформленням карантинного дозволу на імпорт Укрголовдержкарантину. 3. В окремих випадках, за узгодженням з Укрголовдержкарантином, дозволено ввезення без карантинного дозволу, але з умовою проведення фітосанітарного контролю у пункті перетинання державного кордону і при наявності фітосанітарного сертифіката країни-експортера.Фітосанітарний сертифікат — документ, оформлений в відповідності з міжнародним зразком який видається на продукцію рослинного походження, яка підлягає обов’язковому фіто санітарному контролю. Видача фітосанітарного сертифіката націлена на огляд належного фітосанітарного стану заявленої продукції і на надання даного документа до відповідних органів митного контролю.Керівники підприємств, установ, закладів, фірм, представництв, посадові та приватні особи, що здійснюють імпорт, експорт, транзит підкарантинних і підконтрольних матеріалів, зобов'язані виконувати всі карантинні вимоги і здійснювати карантинні заходи, що зазначені в Законі України "Про карантин рослин" ( 3348-12 ), Статуті державної служби з карантину рослин
та цих Правилах: 1. При отриманні або відправці підкарантинних і підконтрольних матеріалів негайно сповіщати про це працівників місцевої служби з карантину рослин. 2. Забезпечувати перевезення і зберігання імпортних підкарантинних і підконтрольних матеріалів в умовах, що виключають можливість зараження території України карантинними і особливо небезпечними шкідниками, хворобами рослин і бур'янами. 3. В усіх випадках виявлення в підкарантинних і підконтрольних матеріалах карантинних і особливо небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів негайно повідомляти про це державну службу з карантину рослин.

2. Охарактеризуйте обов’язкові елементи екологічної експертизи

Екологі́чна експерти́за — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Основні завдання екологічної експертизи
Основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 6) підготовка об'єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основні принципи екологічної експертизи
Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність.

Об'єкти екологічної експертизи:

· проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів,

· передпроектні, проектні матеріали,

· документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, генетично-модифікованих організмів, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

Суб'єкти екологічної експертизи
Суб'єктами екологічної експертизи є: 1) Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; 2) інші державні органи, місцеві Ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства; 3) громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування; 4) інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи; 5) окремі громадяни в порядку, передбаченому цим Законом та іншими актами законодавства.

Гласність екологічної експертиз
Замовники екологічної експертизи об'єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, зобов'язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки діяльності. Еколого-експертні органи чи формування після завершення екологічної експертизи повідомляють про її висновки через засоби масової інформації.

Участь громадськості в процесі екологічної експертизи

З метою врахування громадської думки суб'єкти екологічної експертизи проводять публічні слухання або відкриті засідання. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватись шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню громадської екологічної експертизи. Підготовка висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (використання, застосування, експлуатації тощо) об'єкта екологічної експертизи здійснюються з урахуванням громадської думки

Форми екологічної експертизи

В Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи. Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

 

Карантин організмів

1. Розкрийте значення ППКР в роботі Державної служби з Карантину рослин України. Скільки ППКР функціонує в нашій державі. Наведіть їх перелік в Чернівецькій області?

Прикордонний пункт з карантину рослин (далі - ППКР) - це структурний підрозділ регіональної інспекції з карантину рослин, розташований у пункті пропуску на державному кордоні України, через який здійснюється переміщення через державний кордон у режимах експорту, імпорту або транзиту рослин, рослинних продуктів та/або інших підкарантинних матеріалів, що здійснює їх карантинний огляд, фітосанітарний контроль та відбір зразків.

Створений з метою запобігання проникненню шкідливих організмів на територію України. В Україні функціонує близько 200 ППКР.

На території Чернівецткої області функціонує 9 ППКР

 

ПУНКТИ з КАРАНТИНУ РОСЛИН у ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ
,

 

 

· Аеропорт
58001, м. Чернівці, вул. Шевченка, 29,
(0372) 554178, fax:(0372) 554178

· Вадул-Сірет
60434, Глибоцький район, ст. Вадул-Сірет, ,
(03734) 22115

· Вашківці-авто
60223, Сокирянський район, с. Вашківці, ,
(03739) 45337

· Мамалига-авто
60364, Новоселицький район, с. Мамалига, ,
(03733) 51061

· Мамалига-залізниця
60364, Новоселицький район, с. Мамалига, ,
(03733) 51040

· Порубне
60435, Глибоцький район, с.

· Тереблече, ,
(03734) 22358

·

· Сокиряни-авто
60200, Сокирянський район, м. Сокиряни, ,
(03739) 20385

· Сокиряни-залізниця
60200, Сокирянський район, м. Сокиряни, ,
(03739) 20213

2. Порівняльна характеристика карантину рослин та тварин.

В україні існує окрема служба карантину рослин яка займається питання контролю рослинної продукції, тоді як питаннями контролю якості тваринних матеріалів займається Державний департамент ветеринарної медицина і його органи на місцях.

 

 

3. Розкрийте значенння фумігації у боротьбі з небезпечними організмами. Охарактеризуйте відомі вам фуміганти і методи знезараження підкарантинних матеріалів.

Фумігація (знезараження) - обробка хімічними речовинами, які перебувають у газоподібному і рідкому станах, підкарантинних матеріалів, транспортних засобів з метою знищення карантинних організмів.

Знезараження рослиної продукції проводиться фумігаційними загонами, мережа яких охоплює територію всієї країни.

Вони забезпечі спеціальним обладнанням, транспортом, мають кваліфікованих спеціалістів з дозволами на роботу з отрутохімікатами.

Оплата робіт проводиться на підставі розцінок Затверджених Кабінетом Міністрів, і оплата залежить від обсягів, умов та складності знезараження.

Згідно з законом про Карантин рослин і статутом державної служби з карантину в Україні, знезараження продуктів рослинного походження, тари і транспортних засобів здійснюється за розпорядженням і під контролем державних інспекторів з карантину рослин.

При роботі з фумігантами необхідно чуворо дотримуватись Державних санітарних правил транспортування, зберігання, застосування пестицидів в народному господарстві, що прийняті міністерством охорони здоровя.

Бромистий метил - газ, без кольору і запаху, нервово-паралітичної дії, токсичний на всіх стадіях розвитку комах і комах. Температура кипіння рідкого бромистого метилу 3,6-4,5. У газоподібному стані – важчий за повітря в 3 рази. Бромистий метил всупаючи з вологим повітрям виділяє фосфористий водень.

…… Препарат у таблетках, гранулах, або плитках, з додаванням карбонату амонію та парафіну, що уповільнюють розкладання препарату.

Пр кнтакті з вологою повітря фумігант розчинається, розкладаючись через 3-4 доби.Залежно від вологості , температури, станиу зовнішнього середовища, можливе самозаймання. Не рекомендовано застосовувати при знезараженні вегетуючих рослин, садивного матеріалу.

 

 

4. Сказ (водобоязнь, гідрофобія) — гостре інфекційне захворювання людини і теплокровних тварин, яке виявляється в ураженні центральної нервової системи. Збудником сказу є фільтрівний вірус.

Сказ зараховано до особливо небезпечних хвороб.

·

араження відбувається через слину славнер хворої на сказ тварини при укусі або ослиненні ушкодженої шкіри.

Зараження людини сказом відбувається в основному через укуси хворою твариною чи внаслідок попадання її слини на свіжі поранення, подряпини шкіри або слизових оболонок. Інфікування людини сказом відбувається здебільшого від диких хижих (вовки, лисиці — 41,4 %) чидомашніх тварин (коти — 21,8 %, собаки — 15,3 %), а також сільськогосподарських тварин (20,2 %).

Інкубаційний період сказу триває досить довго — у середньому 1—3 місяці (хоча може тривати й до року), і перші ознаки хвороби виникають пізно, коли у мозку вже відбулися руйнівні процеси (набряк, крововилив, деградація нервових клітин), що робить лікування практично неможливим (зафіксовано лише три науково підтверджені випадки одужання після прояву симптомів).

Хвороба має три періоди:

· Продромальний (період провісників)

Триває 1-3 дні. Супроводжується підвищенням температури до 37,2-37,3°С, пригніченим станом, поганим сном, безсонням, занепокоєнням хворого. Біль у місці укусу відчувається, навіть якщо рана зарубцювалась.

· Стадія порушення

Триває від 4 до 7 днів. Виражається в різко підвищеній чутливості до найменших подразнень органів чуття: яскраве світло, різні звуки, шум викликають судоми м'язів кінцівок. Хворі стають агресивними, буйними, з'являються галюцинації, марення, відчуття страху.

· Стадія паралічів

Настає параліч очних м'язів, нижніх кінцівок. Важкі паралітичні розлади дихання викликають смерть. Загальна тривалість хвороби 5-8 днів, зрідка 10-12 днів.

Головною ознакою захворювання диких тварин є зміна поведінки, насамперед, втрата відчуття страху. Звірі втрачають обережність і вдень з'являються у населених пунктах, нападають на людей і тварин. З метою попередження сказу ветеринарною службою ведеться боротьба зі сказом серед собак, знищення бродячих тварин, профілактична вакцинація свійських тварин.

При несвоєчасно проведених щепленнях, які здійснюються після укусу інфікованої тварини, хвороба закінчується смертю. На сьогодні зафіксовано лише три випадки одужання без застосування щеплення.^[1]

Головним заходом боротьби проти сказу є профілактика (знищення хворих на сказ тварин, профілактичне щеплення). Профілактичну вакцину проти сказу запропонував Луї Пастер (фр.Louis Pasteur) у 1885. З українських авторів першу працю про сказ написав Д. Самойлович. В Україні перші щеплення проти сказу запровадив у 1886 М. Гамалія.

Боротьбу зі сказом ведуть так звані пастерівські станції та пункти.

Щорічно в Україні реєструється понад 100 тисяч осіб, котрі звернулись у медичні заклади з приводу укусів тваринами, з яких 60 % отримують направлення за показниками підозри інфікування сказом.

5. Наведіть характеристику американського білого метеликка як карантинного шкідника:систематичне положення, географічне розповсюдження, морфологічні особливості, шкодочинність, особливості біології та розповсюдження, фітосанітарні заходи.

Американський білий метелик (АБМ)

Систематичне положення;

Царство Тварини - Апітаїіа Ряд Лускокрилі - Ьерійоріега Родина Ведмедиці - АгсіїМае Походження. Північна Америка. Поширення. Європа, Азія, Північна Америка.

Рослина-господар. Лісові і плодові дерева: клен, яблуня айва, груша, бузина, вишня, горіх, слива, виноград, хміль.

Способи розповсюдження. Імаго розповсюджуються акти­вно - шляхом перельотів. Масові міграції пов'язані із загибел­лю рослин-господарів. Можливе пасивне перенесення вітром Гусінь і лялечки - при перевезенні с/г продукції та промисло­вих вантажів. Лялечки - із дровами (у тріщинах та отворах ко­ри). Є ризик завезення яєць та гусениць ентомологами- любителями. Середня швидкість розповсюдження - 30­40 км/рік.

Шкодочинність. Гусінь обгортає листя павутиною, скелетує його: зшкрябує епідерміс з нижнього боку, прогризає отвори, об'їдає листя з країв, може з'їдати і жилки. З обплетеного павутинням листя утворює гнізда, в яких зазвичай багато гусениць. Ці пошкодження зумов­люють швидку дефоліацію, яка призводить до порушення обмінних процесів у рослинах та їх ослаблення. Як наслідок, знижується врожайність, захисна, декоративна та естетична се­кції насаджень.

Біологічні особливості. Лялечка зимує в пухкому сірому коконі під відмерлою листям, в щілинах будівель, під дахами, в грунті на глибині 3-5 см. Розвивається > лве» - - коліннях. Вихід метеликів з лялечок відбувається у вечірню пору наприкінці квгаг " ••;. - ління) та липня (II покоління). Відроджені імаго здатні перелітати на зелнк • ;;-_- % лька кілометрів. Метелики не живляться зовсім.

Максимальна активність АБМ спостерігається за температури 20-28~С та за 70-80% во­логості. За цих умов через годину після парування самка відклала-: з:л 2-М -•: 2:1! яєіз на нижній бік листка. Співвідношення самців і самок у популяції -1:1. Трйиіеіь життя самок становить навесні 2-11 діб, восени - 6 діб; самців - 1-4 доби.

Рис. 2. Американський бічий ме­телик: а - імаго-самка; б — іма- го-самець; в - ушкоджене листя з гусінню

Вихід гусениць з яєць відбувається вранці і увечері. Через 1-2 години після виходу з яйця, гусінь починає активне живлення та обплітає листя павутиною. Залежно від >мов існування кількість віків гусениці АБМ коливається від 6 до 8. До четвертого - п'ятого віку вони жи­вуть колоніями на пагонах, листках, у гніздах, сплетених павутинням. Надалі личинки зали­шають гніздо і розповзаються по всьому дереву. З нормальних умов розвиток гусениці три­ває 28 діб. Перед заляльковуванням гусінь активно рухається в пошуках схованки. У цей час вони можуть заповзати у тару, пакувальний матеріал, сільськогосподарську продукцію, роз­возитися транспортом. Далпгусениця сплітає навколо себе кокон, в якому зимує, впадаючи в діапаузу. Значна їх частка гине в осінньо-зимовий період.

Морфологічні особливості. Імаго: довжина тіла становить 9-І 5 мм, розмах крил сягає 25-36 мм. Крила білі, іноді з темно-коричневими плямами. Черевце чисто-біле, тіло вкрите білими волосками. Вусики чорні, у самки ниткоподібні, у самДя - слабопірчасті з білим на­льотом.

Яйце: розмірами 0,5-0,6 мм, кулясте, гладеньке з плоскою основою; щойно відкладене - біле, потім сіріє. Кладка вкрита білуватим пушком.

Гусениі(я: першого віку сягає 1,5-2,0 мм, світло-жовта з чорною головою, грудним щит­ком та ногами. Гусениця старшого віку - коричнева з чорними смугами та білими волосками.

Лялечка: видовжено-яйцевидна, довжиною 10-15 мм, коричневог о забарвлення з чорними бородавками по боках тіла.

Методи діагностування. Шкідника виявляють візуально в процесі обстеження наса­джень. Імаго можна ловити на ультрафіолетові та феромонні пастки, а також за допомогою пасток з незайманими самками. Гусениць АБМ діагностують за характерними павутинними гніздами. Лялечок виявляють при розкопуванні ґрунту, у ловильних поясах та різних схован­ках. _ V

Карантинні заходи. Для попередження занесення АБМ слід проводити детальний огляд імпортних вантажів, вітчизняної продукції, пакувального матеріалу, транспортних засобів, що надходять з карантинних зон, регулярно обстежувати багаторічні насадження. Вивіз пло­дів і садивного матеріалу із заражених господарств, населених пунктів необхідно проводити за узгодженням з карантинною інспекцією.

З метою ліквідації осередків поширення АБМ практикують комплекс організаційних, аг­ротехнічних та винищувальних заходів.

Організаційні заходи полягають в зміні руху транспорту через район поширення шкідни­ка, контролі за перевезенням вантажів, встановлення контрольних постів.

Агротехнічні передбачають збір та знищення гусені та кладок яєць шляхом спалювання уражених гілок та листя. На вражених стовбурах застосовують вапнування з попереднім їх очищенням від мертвої кори. На присадибних ділянках застосовують гофровані паперові ло­вильні пояси. Перед заляльковуванням гусениць ці пояси слід знімати і спалювати.

Винищувальні заходи проводять із використанням інсектицидів, а також біологічних во­рогів АБМ. Обробка дерев інсектицидами проводиться в 2-3 етапи із інтервалом в 7-10 днів.

У боротьбі з АБМ використовують наступні хімічні препарати: 5 % карате - 0,2-0,4 л/га; 25% дімілін - 0,1-0,2 кг/га; 24 % маврик - ОД л/га; 50 % фосбецид - 0,5-1,5 л/га та інші. Ви­трати робочого розчину становлять 2-Ю л на одне дерево залежно від об'єму крони.

Крім ефективних хімічних засобів боротьби рекомендовано застосовувати біопрепарати (для гусениць молодших віків: дендробацилін - 1,5-2,5 кг/га; ентобактерин - 3,5 кг/га; біто- кибацилін - 2-3 кг/га; лепідоцид - 1 кг/га; дипел -0,5 кг/га).

При застосуванні бактеріальних препаратів слід обробляти дерево цілком, а не окремі гнізда, що зменшить ризик переповзання гусені на сусідні гілки. Якщо після обробки випадає дощ, необхідно провести повторну обробку.

В антагоністичній боротьбі з АБМ використовують підвиди Вассіїїж ікигіп£Іеп8і&. Ефек­тивні такж препарати на основі грибів Веашегіа Ьа$$іапа та В. %ІоЬиІі/ега, яйцевий паразит ТгіИо§атта йепйгоііті і нематоди. Ефективним зарекомендував себе метод із застосування ентомопаразитоїда АБМ хойойї (СНоиіоіа сипеа Іап§). На сьогодні його вважають перспек­тивним біоагентом для боротьби з АБМ.

Для знищення імаго, гусениць, лялечок, що знаходяться у щілинах тари, проводять фумі­гацію.