Сутність та загальні засади правових наслідків недодержання вимог законодавства при вчиненні правочинів

Чинне становище цивільної юридичної науки можна охарактеризувати як таке, якому не властива дискусійність. Останнім часом майже відсутні жваві дебати, критичні вислови стосовно тих чи інших позицій. гос­трі дискусії. Це тим більш дивовижно, що саме цивільне право терпить значних змін, саме в цій сфері відбуваються нові про­цесії, що потребують осмислення через висловлення якомога більших точок зору щодо власного бачення їхньої сутності. Сут­тєві перебудови засад цивільного законодав­ства, підведення під нього ґрунту приватного права не можуть залишати байдужими дій­сних науковців.

У випадку коли сторони, вчинивши правочин, ще не приступили до його виконання, правочин визнається недійсним у порядку, визначеному законом. Однак якщо хоча б одна зі сторін правочину виконала його повністю або частково, правові наслідки має і сам факт визнання правочину недійсним, оскіль­ки він пов'язаний з усуненням майнових наслідків, що виникли внаслідок йо­го виконання. Згідно із законом недійсний правочин не зумовлює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Аналіз норм ЦК дозволяє безпосередньо визначити дві групи правових наслідків недійсності правочину, які можна поділити на: основні - двосторон­ня реституція (від лат. rеstiture — відновлювати, відшкодовувати) та додат­кові - відшкодування збитків та моральної шкоди.

Двосторонньою реституцією є повернення сторін правочину у той майно­вий стан, в якому вони перебували до його вчинення, отже, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути одна одній у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого по­вернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (наприклад, у ви­падку визнання недійсним договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний повернути продавцеві придбане за договором майно, а продавець - повернути покупцеві отримані за майно кошти).

Прикладом наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції є правочини з дефектами суб'єктного складу (наприклад, ст.221, 222, 226 ЦК), правочини з дефектами форми (статті 218, 219, 220 ЦК), правочини юридичних осіб, на вчинення яких вони не мали права (ст. 227 ЦК), правочини, вчинені під впливом помилки (ст.229 ЦК), правочини, вчинені під впливом тяжкої обставини (ст.233 ЦК). Треба зазначити, що для застосування двосторонньої реституції не має значен­ня, хто винний у недійсності правочину.

На відміну від норм ЦК 1963р. та ГК, чинний ЦК не встановлює наслідків недійсності правочинів у вигляді спеціальних штрафних санкцій, а саме:

Ø односторонньої реституції, яка передбачає повернення лише однієї сторони правочину у той майновий стан, в якому вона перебувала до його вчинення, та стягнення всього, що отримала або повинна була отримати інша сторона на ко­ристь держави;

Ø заборони реституції, яка встановлювалася як наслідок недійсності право-чинів, що були укладені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, за наявності умислу обох сторін та передбачала, у разі виконання правочину, стягнення всього отриманого сторонами за правочином на користь держави, а в разі виконання правочину однією стороною - стягнення на користь держа­ви всього отриманого нею і всього належного з неї першій стороні на відшко­дування одержаного.

Крім двосторонньої реституції ЦК передбачає як додаткові наслідки недійсності правочину відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з коментованою статтею, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції та відшкодування збитків і мо­ральної шкоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Напри­клад, у деяких випадках закон покладає на винну сторону обов'язок відшкоду­вати збитки у подвійному розмірі (статті 230, 231 ЦК) [33].

Правові наслідки недійсності правочинів, які встановлені законом, можуть бути змінені за домовленістю сторін правочину, однак винятком із цього є нікчемні правочини, правові наслідки недійсності яких не можуть бути змінені сторонами. Вимога про застосування наслідків недійсності щодо останніх може бути пред'явлена взагалі будь-якою заінтересованою особою. Крім того, застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину за власною ініціативою може суд.

Для застосування наслідків нікчемності правочину застосовується позовна давність у десять років (ч. 4 ст. 258 ЦК) [34].