Правове регулювання нікчемних правочинів

Чинним цивільним законодавством передбачено визнання недійсною певної частини правочину. Закон визначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність решти його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, якщо визнана недійсною частина правочину належить до випадкових умов, вона виключається з правочину без наслідків для інших його частин та правочину в цілому. У деяких випадках закон пря­мо встановлює вказівки на недійсність тих чи інших умов правочинів, на­приклад, умова договору банківського вкладу про відмову вкладника від одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (ст. 1060 ЦК).

Однак, якщо частина правочину, що визнана недійсною, містить істотну умову, без якої правочин в цілому не відповідає вимогам закону, або після виключення з правочину окремої його частини, що визнана недійсною, він не зберігає здіб­ності задовольняти інтереси сторін чи досягнути цілі, яка була визначена ни­ми при його вчиненні, правочин може бути визнаний недійсним в цілому [35].

Недійсні правочини вважаються недійсними з моменту їх вчинення. Моментом вчинення дво- та багатосторонніх правочинів за загальним правилом слід вважати момент, визначений ч. 1 ст. 638 ЦК, тобто досягнення сто­ронами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Законодавством можуть бути передбачені й інші моменти набуття чинності договорів (на­приклад, частини 2, 3 ст. 640 ЦК).

Так, реальні договори, навіть незважаючи на те, що сторони домовилися про всі істотні умови, не можуть вважатись ук­ладеними, оскільки для їх укладення потрібне також передання майна або вчинення іншої дії. Виходячи з цього, реальні договори, які не набули чин­ності, вважаються неукладеними, а тому не можуть бути визнані недійсними [36].

Аналогічна ситуація складається з договорами, щодо яких сторони не досягли всіх істотних умов (ст. 638 ЦК). Такі договори також не можуть бути виз­нані недійсними.

Оскільки згідно з ч.5 ст.202 ЦК до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину, вказані вище положення щодо набуття чинності договорами є справедливими і для односторонніх правочинів.

Встановлюється тільки один момент, з якого правочини вважаються недійсними, - момент їх вчинення.

Момент набуття чинності договором слід відрізняти від строку виконання зо­бов'язань. Строк виконання зобов'язань встановлюється сторонами. Момент на­буття договором чинності встановлюється законодавством і не може бути зміне­ний сторонами.

Не вважається виключенням із цього правила й обумовлення сторонами строку набуття договором сили через деякий час після його підписан­ня, оскільки такі договори є вже укладеними і обов'язковими для сторін внаслідок досягнення ними істотних умов і будь-яка сторона не може в односто­ронньому порядку відмовитися від їх виконання.

Ці договори також визнаються недійсними з моменту їх вчинення, але наслідки визнання недійсними таких до­говорів передбачені в ч. 2 ст. 236 ЦК - припинення можливості настання прав і обов'язків за таким договором. Це є справедливим також і для договорів, в яких обумовлено настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідо­мо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (ч.1 ст.212 ЦК) [37].

Враховуючи те, що ЦК визначив тільки один момент правочину - момент його вчинення, виникає проблема з договорами найму, а також деякими видами договорів про надання послуг, зокрема юридичних, аудиторських та ін. Справа в тому, що у випадку, коли виконавці за такими договорами надають послуги чи наймодавець майно, то застосувати реституцію до таких договорів при їх визнанні недійсними неможливо.

Порядок визнання недійсними таких договорів визначався ч. 2 ст. 59 ЦК 1963р., яка передбачала, що якщо з само­го змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

За чинним ЦК такі договори можуть бути визнані недійсними з моменту їх вчинення, що при практичному застосуванні цієї норми викличе зазначені вище проблеми [38].