Правила з охорони праці під час проходження практики

Відповідальність за дотримання правил охорони праці та безпеки життєдіяльності покладається на викладача-керівника практики. Студенти перед початком практики проходять інструктаж з охорони праці і розписуються у “Журналі реєстрації інструктажу з охорони праці”, що ведеться на кафедрі.

При інструктажі розглядаються питання підготовки до польових топографо-геодезичних робіт, правила поведінки на практиці, правила дотримання особистої гігієни та санітарії, правила пожежної безпеки, правила поводження із геодезичними інструментами, правила надання першої допомоги потерпілим.

Під час геодезичних робіт на практиці застосовуються такі прилади та пристрої, як: теодоліти, електронні тахеометри, нівеліри, рейки, світловідбивачі, рулетки, віхи, візирні марки, оптичні центрири, штативи.

Усі прилади і матеріали з геокамери видаються під розписку із записом у відповідному журналі. Матеріальну відповідальність за зберігання і цілісність отриманих приладів, навчальних посібників, методичних вказівок і креслярського приладдя несе бригада. Обмін приладів, які вийшли з ладу під час практики, проводиться тільки під контролем керівника.

У процесі перевірок і юстувань приладів необхідно виявити несправності, усунути їх і тільки після цього ними можна користуватися.

Після виконання окремого виду робіт у кінці робочого дня прилади чи приладдя повинні бути ретельно очищені від пилу і бруду та в повній справності повернені завідувачеві лабораторії.

Вимоги безпеки під час польових та камеральних робіт регламентуються діючою Інструкцією з охорони праці під час проходження навчальної практики студентами кафедри геодезії, землевпорядкування та кадастру [3].

Під час проходження навчальної практики забороняється:

- залишати без нагляду прилади й інструменти;

- носити за спиною прилад, закріплений на штативі;

- переносити віхи, штативи та інші прилади, що мають гострі кінці, тримаючи їх гострими кінцями до себе;

- носити рейки на плечах, розкладеними і з незакріпленими гвинтами;

- наводити зорову трубу геодезичного приладу на сонце;

- піднімати рейки, віхи та інші предмети до проводів ліній електропередач на відстань ближче ніж 2 м;

- виконувати роботи в туман, грозу, під час пилових бур;

- залишати на проїзній частині дороги та тротуарах не забиті в рівень з поверхнею землі чи асфальту штирі, костилі, кілки;

- під час перерв у роботі знаходитись на проїзній частині вулиці й автомобільних доріг, а також залишати на них інструменти та спорядження (штативи, рейки, прилади);

- заходити у річку;

- вилазити на скульптури, монументи і пам’ятники, а також парапет набережної.

У випадку наближення дощу польові роботи необхідно припинити, а всім студентам перейти в закрите приміщення. Якщо ж дощ розпочався випадково, то забороняється знаходитись під деревами, біля проводів високовольтних ліній, громовідводів, стовпів, окремо стоячих дерев.

Про всі недоліки, несправності приладів необхідно вчасно повідомляти керівника практики для їх своєчасного усунення. Після закінчення роботи необхідно навести лад на ділянці, де проводилися польові вимірювання, покласти прилади у футляри і здати їх завідувачеві лабораторії, прибрати сміття в аудиторії.

Незнання і невиконання вимог охорони праці, а також відмова студента від проходження відповідного інструктажу дають право викладачеві відсторонити такого студента від практики.

2 Проектування і розрахунок точності

полігонометрІЇ 2-го розряду

Роботи щодо побудови полігонометричної мережі (ходу) складаються з таких процесів (етапів) [12]:

- складання проекту мережі (ходу);

- рекогностування ходів і окремих їх пунктів;

- закладання центрів, встановлення знаків;

- вимірювання кутів;

- вимірювання ліній;

- прив’язка до пунктів державної геодезичної мережі (ДГМ) та геодезичних мереж згущення вищих класів;

- обробка результатів польових вимірів;

- попередні обчислення й оцінка точності польових вимірів;

- зрівнювальні обчислення й оцінка точності одержаних результатів;

- складання каталогу координат;

- складання технічного звіту.

Основне завдання проектування полягає в тому, щоб із усіх можливих варіантів проекту вибрати той варіант полігонометричних ходів і мереж, який за точністю відповідав би поставленим вимогам, а для його реалізації вимагав би мінімальних фінансових витрат і витрат праці.

Проектування розрядної полігонометрії згущення (4-й клас, 1 і 2-й розряди) виконують з урахуванням масштабу і методу наземних знімань, вимог Інструкції [2], а також спеціальних вимог проектних та інших організацій.

До початку проектування необхідно визначити межі забезпечувального району, зібрати дані про умови робіт у ньому: відомості про дорожню мережу і засоби сполучення, метеорологічні відомості, фізико-географічні та геоморфологічні описи, дані гідрологічних досліджень тощо; зібрати топографічні карти масштабу 1:25000 і більше, схеми раніше закладених, існуючих геодезичних мереж (тріангуляційних, полігонометричних, трилатераційних, GPS-мереж), щоб встановити наявність й придатність вихідних пунктів (проаналізувати топографо-геодезичну вивченість).

Крім того, до початку робіт потрібно з’ясувати необхідну щільність забезпечення території геодезичними пунктами з урахуванням перспективи розвитку територій згідно з генпланом освоєння земель, а також точність визначення положення пунктів, дирекційних кутів і довжин ліній.

На базі цих відомостей складають проект полігонометрії.

Полігонометричні ходи проектують у вигляді окремих розімкнених ходів, що спираються на вихідні пункти (пункти вищих класів і розрядів) і сторони. На вихідних пунктах вимірюють прилеглі кути. При забезпеченні геодезичними пунктами значних територій проектують полігонометричні мережі, ходи яких теж повинні спиратись на вихідні пункти.

Детальне проектування полігонометричних ходів і мереж згущення (4-й клас, 1 і 2-й розряди) для незабудованої території виконують на топографічних картах (або їх копіях) масштабу 1:25000, а для забудованої території – масштабу 1:10000.

На початку на картах наносять вихідні пункти на територію об’єкта і на суміжні території, далі намічають напрямки окремих ходів. Ходи намічають у тих місцях, де вони з максимальною ефективністю можуть бути використані, при цьому враховують і характер місцевості, і прилади, що будуть використовуватись для лінійних вимірювань.

Також треба мати на увазі, що ходи повинні прокладатись на місцевості, найбільш сприятливій для виконання кутових і лінійних вимірювань. Бажано, щоб ходи по можливості наближались до прямолінійних. Відповідно до цього ходи намічають уздовж доріг або біля них, у долинах річок, по лісових просіках, уникаючи заболочених місць та ріллі.

Далі переходять до вибору положення окремих пунктів з додержанням максимальної та мінімальної довжин сторін ходу [2]. Місця встановлення геодезичних пунктів повинні забезпечувати їх довготривале збереження.

Після розробки проекту (схеми) виконують розрахунок точності проекту – обчислюють очікувані помилки [12]. Якщо очікувана точність не задовольняє вимоги, які висуваються, то змінюють схему ходів і повторюють розрахунок. Підраховують обсяг робіт, визначають потребу в приладах, матеріалах, транспорті, технічному персоналі та робочій силі. На основі цього складають кошторис витрат і план організації робіт.

Подальше виконання побудови полігонометрії здійснюється тільки після погодження і затвердження технічного проекту з організаціями, що видають дозвіл на виконання робіт [2].

Під час проходження практики кожна бригада одержує від керівника практики копію плану масштабу 1:1000 з вказаними на ній вихідними пунктами (4-го класу та 1-го розряду) і, керуючись вище викладеним, та враховуючи вимоги до параметрів полігонометричних ходів (табл. 2.1) [2], складає три варіанти проекту полігонометричного ходу 2-го розряду. При цьому слід уникати переходу від дуже коротких сторін до найдовших [2].

Таблиця 2.1–Показники полігонометрії 4-го класу, 1 і 2-го розрядів

Основні показники	4-й клас	1-й розряд	2-й розряд
Гранична довжина ходу, км: - окремого - між вхідною і вузловою точками - між вузловими точками	14,0 9,0 7,0	7,0 5,0 4,0	4,0 3,0 2,0
Граничний периметр полігону, км
Довжина сторін ходу, км: - найбільша - найменша - середня	3,00 0,25 0,50	0,80 0,12 0,30	0,50 0,08 0,20
Кількість сторін у ході, не більше
Відносна помилка ходу, не більше	1:25000	1:10000	1:5000
Середня квадратична помилка виміряного кута (за нев’язками у ходах і полігонах), кутові секунди, не більше
Кутова нев’язка ходу або полігону, кутові секунди, не більше, де n – кількість кутів у ході	5	10	20
Середня квадратична помилка вимірювання довжини сторони, см - до 500 м - від 500 до 1000 м - понад 1000 м	1:40000	–	– –

Далі виконують розрахунок точності кожного варіанта проекту полігонометричного ходу.

Як відомо [12], точність запроектованого полігонометричного ходу характеризується очікуваною граничною помилкою ∆гр положення пункту, розміщеного у найслабшому місці (найбільш віддаленого від обох вихідних пунктів), і очікуваною граничною відносною помилкою ходу .

Алгоритм розрахунку точності полігонометричного ходу детально викладений у методичних вказівках щодо виконання курсового проекту з дисципліни “Геодезія” [7].

Після розрахунків аналізують усі варіанти проекту за показниками очікуваної точності і ∆гр. Очевидно, що найоптимальнішим буде той варіант проекту, для якого ці показники будуть найменшими.

Для виконання наступного етапу прокладання ходу – рекогностування, використовують тільки оптимальний варіант проекту, який попередньо погоджується і затверджується керівником практики.

3 Рекогностування та закріплення пунктів полігонометричного ходу 2-го розряду на місцевості

3.1 Рекогностування полігонометрії

Головними завданнями рекогностування є [8]:

- уточнення проекту ходів (мереж) на місцевості;

- остаточний вибір трас полігонометричних ходів;

- остаточний вибір місць закладання пунктів;

- остаточний вибір типів центрів і знаків, якими закріплюють геодезичні пункти полігонометрії.

Польові рекогностувальні роботи проводяться у два етапи [11]. На першому етапі з’ясовують, чи не відбулися зміни в топографії місцевості з моменту видавництва топографічних карт, на основі яких складений проект, а також чи можливе прокладання полігонометричних ходів на місцевості за запроектованими напрямками. При цьому перевіряють взаємну видимість між пунктами, особливо звертають увагу на сумнівні напрямки, що намічені на карті при складанні проекту; враховують висоту рослинності та забудови, відшукують обходи перешкод у смузі ходу. Хід повинен бути відрекогностований так, щоб візирний промінь при вимірюваннях проходив не ближче 0,5 м від перешкоди. Траса наміченого ходу повинна бути зручною для кутових і особливо для лінійних вимірювань.

В умовах населеного пункту звертають увагу на інтенсивність руху транспорту за наміченими напрямками ходів.

У випадку встановлення значних змін на цьому етапі рекогностування в проект вносять корективи.

На другому етапі рекогностування проект полігонометрії переносять у натуру, вибираючи місця для встановлення пунктів. При цьому керуються такими положеннями. Полігонометричні пункти повинні бути розміщені приблизно на однакових відстанях. Місця для пунктів повинні вибиратися так, щоб забезпечити їх тривале збереження, а тому не можна для їх встановлення використовувати ділянки з ріллею, що заливаються під час повені, поблизу ярів, кар’єрів, зайняті сільськогосподарськими культурами тощо, а також проїзні частини доріг і вулиць. Крім того, з метою дотримання правил з техніки безпеки пункти не повинні розміщуватись особливо близько до залізничних колій, ліній струму високої напруги тощо.

На забудованих територіях для пунктів слід вибирати переважно фундаменти і стіни бетонних і цегляних будівель і споруд, маючи намір закріплювати пункти стінними центрами (знаками). При виборі місць для ґрунтових центрів необхідно враховувати розміщення підземних комунікацій і майбутню забудову територій.

Вибрані на місцевості місця для пунктів спочатку закріплюють тимчасовими центрами: кілками, металевими штирями та ін. і складають на кожний окремий пункт абрис (кроки) з прив’язкою його до постійних предметів місцевості не менше ніж трьома промірами. Приклад кроків наведений у додатку В [2].

3.2 Закріплення пунктів полігонометричного ходу на місцевості

Геодезичний пункт складається з двох частин: підземної – центра і зовнішньої – геодезичного знака.

Центр– це підземна частина пункту, яка слугує для точного позначення і закріплення його місцеположення і довготривалого збереження. Через те глибина закладання центрів у ґрунт повинна бути не менше 1,2 м, а в окремих районах – не менше 6 м. Саме підземні центри (їх марки) є носіями координат і висот пункту. Центри мають різну конструкцію і поділяються на типи, конструкція яких залежать від фізико-географічних умов району робіт, особливо від характеристик ґрунту і його глибини промерзання.

Центри виготовляють або з бетону, або з металевих труб, що заповнюються бетонним розчином. У бетонні блоки або труби зверху закладають спеціальні чугунні марки, у центрі яких є напівсфера з отвором або хрестиком, які таким чином фіксують точку на місцевості, координати якої у подальшому визначаються.

Закріплення пунктів центрами виконується відповідно до вказівок нормативного документа – Інструкції [2].

На незабудованій території здебільшого пункти полігонометрії згущення закріплюються постійним центром типу У15Н, а на забудованій території – типів У15, У15К, У15Н, 160 та ін., а також стінними центрами типу 145 [2].

Другу частину пункту – зовнішній геодезичний знак, споруджують не на всіх пунктах, а тільки на тих, де необхідно піднімати візирний промінь на відповідну висоту над поверхнею землі, щоб забезпечити видимість між пунктами.

Зовнішні геодезичні знаки для мереж згущення бувають таких типів: тур, чотиригранна піраміда, піраміда-штатив; металева віха з візирним циліндром, Г-подібна віха [2].

На практиці кожна бригада виконує рекогностування і закріплення на місцевості запроектованого нею полігонометричного ходу одночасно. Закріплення пунктів виконується металевими гвіздками завдовжки не менше 12 см та костилями (в асфальті), а також металевими трубами завдовжки 1,5 м – на ділянках із піщаними і супіщаними ґрунтами. Спорудження зовнішніх знаків у даній роботі не передбачається, оскільки в цьому немає потреби.

4 Проектування, рекогностування та закріплення пунктів нівелірного ходу III класу

Проектування нівелірних ходів і мереж згущення виконують з урахуванням технічних вимог інструкції з топографічного знімання [2] і інструкції з нівелювання [4].

Під час проектування нівелювання III класу до нівелірного ходу включають наявні, а також запроектовані пункти полігонометрії. Нівелірний хід III класу повинен прив’язуватися до реперів II класу.

При виборі напрямку ходу, що проектується на топографічній карті, використовують сприятливі для нівелювання місця та враховують сприятливість прив’язки до існуючих марок і реперів нівелювання вищих класів і можливість передачі з нових пунктів нівелювання позначок на інші точки.

Рекогностування виконують безпосередньо в полі, оглядаючи на місцевості намічені на карті лінії нівелювання. Завданнями рекогностування є остаточний вибір ліній нівелювання, остаточний вибір місць закладання реперів з урахуванням забезпечення сприятливих умов для вимірювання перевищень та остаточного вибору типів нівелірних знаків, якими закріплюють нівелірний хід.

При проектуванні ходів нівелювання III класу рекогностувальні роботи доцільно виконувати одночасно із закладанням знаків.

Для закріплення нівелірних мереж згущення застосовуються постійні (ґрунтові репери, стінні репери і стінні марки) і тимчасові (дерев’яні кілки, пеньки, межові знаки, валуни, дюбеля) нівелірні знаки [8].

Серед центрів полігонометрії одночасно постійними нівелірними знаками можуть слугувати центр типу 160 на незабудованих територіях та стінний знак типу 143 – на забудованих територіях.

Нівелірний хід III класу студенти проектують уздовж полігонометричного ходу 2-го розряду, тобто суміщають пункти ходу із вже запроектованими пунктами полігонометрії.

Металеві гвіздки, костилі та труби, якими закріплені пункти полігонометричного ходу 2-го розряду, одночасно будуть слугувати нівелірними знаками.