Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК)

Це умисне з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою собою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Ознаки об’єктивної сторони:

· діяння – використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, що полягає в певних діях або бездіяльності суб’єкта;

· наслідки, що виявляються в істотній шкоді охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб(у ст. 364, 364¹, 365, 365², 367 КК така шкода має в 100 і більше разів перевищувати н.м.д.г.);

· причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Зловживання владою – це вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою своїх повноважень і можливостей щодо пред’явлення вимог та прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними або юридичними особами.

Зловживання службовим становищем – це вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою своїх повноважень і можливостей, пов’язаних із займаною посадою.

Важливо!Злочин є закінченим лише з моменту заподіяння істотної шкоди (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – спеціальний (службова особа (прим. до ст. 364 КК)):

· постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представника влади;

· обіймає постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій;

· виконує такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом (особою), судом або законом.

Суб’єктивна сторона – прямий умисел та спеціальна мета (одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи), а щодо наслідків – умисел або необережність.

Кваліфікуюча ознака – спричинення тяжких наслідків (у ст. 364–367 КК така шкода має в 250 і більше разів перевищувати н.м.д.г.).

Покарання (основний склад): мінімальне (ч. 1) – виправні роботи на строк до 2 років; максимальне (ч. 2) – до 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади.

2. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК)

Цеумисне вчинення дій, що явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.

Об’єктивна сторона:

· вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

· вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, – за відсутності цих умов;

· вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

· вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Перевищення влади – працівник правоохоронного органу, будучи представником влади, при виконанні наданих йому повноважень виходить за їх межі або діє незаконними методами.

Перевищення службових повноважень – працівник правоохоронного органу при здійсненні наданих йому організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій виходить за їх межі або застосовує при цьому методи, заборонені законом.

Важливо!Для застосування ст. 365 КК необхідно, щоб дії працівника правоохоронного органу були зумовлені його відповідним службовим становищем і перебували у зв’язку з владними та службовими повноваженнями щодо потерпілого.

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – спеціальний (працівник правоохоронного органу).

Суб’єктивна сторона –умисел щодо дій та умисел чи необережність щодо наслідків у вигляді завдання істотної шкоди.

Кваліфікуючі ознаки (ч. 2 ст. 365 КК): 1) насильство або погроза застосування насильства; 2) застосуванням зброї чи спеціальних засобів; 3) вчинення болісних і таких, що ображають особисту гідність потерпілого, дій за відсутності ознак катування.

Особливо кваліфікуюча ознака (ч. 3 ст. 365 КК) – спричинення тяжких наслідків.

Покарання (основний склад): мінімальне (ч. 1) – обмеження волі на строк до 5 років; максимальне (ч. 3) – до 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади.

3. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК)

Предметзлочину – неправомірна вигода (грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав).

Важливо! Оскільки мінімальний розмір неправомірної вигоди у КК не визначено, кваліфікацію вчиненого за ч. 1 ст. 368 цього Кодексу необхідно здійснювати відповідно до конкретних обставин кримінального провадження та з урахуванням положень про малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 КК).

Об’єктивна сторона(ч. 1 ст. 368 КК):

Прийняття пропозиціїнеправомірної вигоди–це виявлення згоди (погодження) службової особи з висловленням їй наміру про надання такої вигоди, схвалення нею цих дій, її готовність до безпосереднього одержання зазначеної вигоди.

Прийняття обіцянкинеправомірної вигоди – висловлення наміру супроводжується повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди і службова особа виявляє згоду (погоджується) з цим наміром, схвалює ці дії, проявляє готовність до безпосереднього одержання такої вигоди.

Одержаннянеправомірної вигоди – це отримання (набуття, приймання) службовою особою такої вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення цією службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Прохання надатинеправомірну вигоду– це звернення службової особи до того, хто потенційно здатний надати таку вигоду, із клопотанням (закликом) про її надання.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 368 КК, є закінченим з моменту вчинення зазначених вище протиправних дій (формальний склад).

Суб’єкт злочину – спеціальний (службова особа).

Суб’єктивна стороназлочину – прямий умисел і корисливий мотив.

Кваліфікуюча ознаказлочину– вчинення діяння, передбаченого ч. 2 цієї статті (ч. 3 ст. 368 КК), предметом якого була неправомірна вигода у значному розмірі (вона має у 100 і більше разів перевищувати н.м.д.г.).

Особливо кваліфікуючі ознакизлочину:

· ч. 4 – а) неправомірна вигода у великому розмірі (у 200 і більше разів перевищує н.м.д.г.); б) вчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище; в) за попередньою змовою групою осіб; г) повторно; д) поєднане з вимаганням неправомірної вигоди;

· ч. 5 – а) неправомірна вигода в особливо великому розмірі (у 500 і більше разів перевищує н.м.д.г.); б) вчинення службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Покарання (основний склад): мінімальне (ч. 1)– штраф 750-1000 н.м.д.г.; максимальне (ч. 5) – до 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади з конфіскацією майна.

Злочини проти правосуддя

Злочини проти правосуддя– це передбачені розділом XVIII Особливої частини КК, суспільно-небезпечні та протиправні посягання на процесуальну діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду, прийняття і виконання рішень, вироків, ухвал та постанов у кримінальних, цивільних та адміністративних провадженнях.

Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК)

Потерпілі від злочину – підозрюваний, обвинувачений або свідок.

Об’єктивна сторона злочину:

· завідомо незаконне затримання;

· незаконний привід;

· завідомо незаконний домашній арешт;

· тримання під вартою.

Незаконним вважається здійснення вказаних діянь не на підставах або не в порядку, який регламентується Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) та відповідними законами України (наприклад, привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів; домашній арешт без ухвали слідчого судді; тримання під вартою після закінчення передбаченого законом строку затримання або арешту).

Види затримання:

· затримання в якості заходу забезпечення кримінального провадження;

· затримання в якості тимчасового запобіжного заходу.

Привід– процесуальний захід, який означає примусове супроводження співробітниками правоохоронних органів обвинуваченого, підозрюваного та свідка до особи, яка здійснює досудове провадження, або в суд, якщо вони без поважних причин не з’являються у вказаний час та місце за викликом. Підстави, умови та порядок приводу регламентовані ст. 139–143 КПК.

Домашній арешт (ст. 181 КПК) полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби і може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і полягає в позбавленні підозрюваного або обвинуваченого під час досудового розслідування особистої свободи через поміщення їх до спеціальної установи на максимальний термін до 12 місяців.

Важливо! Злочини є закінченими: привід – з моменту доставляння особи до правоохоронного органу або суду; домашній арешт – з моменту оголошення особі рішення про обрання запобіжного заходу; затримання – з початку утримання особи у спеціалізованому закладі в умовах ізоляції; тримання під вартою – з моменту початку тримання під вартою особи, яка підлягає негайному звільненню у зв’язку з відсутністю підстав для подальшого тримання під вартою.

Суб’єктзлочину – спеціальний: слідчий, прокурор, інші службові особи правоохоронних органів, які наділені правом застосування запобіжних заходів та інших заходів забезпечення кримінального провадження.

Суб’єктивна сторона злочину – вина у формі прямого умислу.

Кваліфікуючі ознакизлочину (ч. 3 ст. 371 КК):

· тяжкі наслідки (самогубство потерпілого, смерть або розлад здоров’я внаслідок тяжкої хвороби, яка розвилася в період тримання особи під вартою тощо);

· корисливі мотиви або інші особисті інтереси (позбавлення витрат, необхідності повернути борг, відшкодувати заподіяну шкоду, бажання помсти; через особисту неприязнь, кар’єристські устремління).

Покарання (основний склад): мінімальне (ч. 1) – позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 5 р.; максимальне (ч. 3) – до 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади.

2. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК)

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 383 КК) полягає у завідомо неправдивому повідомленні суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину.

Спосіб (наприклад, письмово, усно, за допомогою технічних засобів, використання введених в оману інших осіб, тощо).

Неправдиве повідомлення– це те, що стосується злочину, якого насправді не було, або коли у ньому міститься інформація про вчинення злочину особою, яка насправді його завідомо для винного не вчиняла, або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж той, що вона насправді вчинила. Загалом неправдивість повідомлення має торкатися тільки фактичних обставин вчинення злочину, а не його юридичної оцінки.

Важливо! Злочин є закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення до суду, прокурора, слідчого або органу досудового розслідування (формальний склад).

Суб’єкт злочину – загальний (фізична осудна особа з 16-річного віку).

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел.

Кваліфікуючі ознаки злочину:

· обвинувачення особи у тяжкому чи особливо тяжкому злочині;

· штучне створення доказів обвинувачення (наприклад, підроблення документів, що є доказами в кримінальному провадженні, виготовлення фальшивих речових доказів, тощо),

· корисливий мотив.

Покарання (основний склад): мінімальне (ч. 1) – виправні роботи до 2 р.; максимальне (ч. 2) – до 5 років позбавлення волі.

3. Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК)

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 384 КК):

· завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого;

· завідомо неправдивий висновок експерта;

· завідомо неправдивий звіт оцінювача;

· завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем.

Показання – це відомості про факти, що підлягають встановленню у кримінальному чи цивільному провадженні і мають важливе значення для його правильного вирішення.

Неправдивими є показання, в яких повністю чи частково перекручені факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встановленому законом порядку і належним чином процесуально оформлені.

Обов’язковими для цього злочину є обстановка і час його вчинення (зазначені дії можуть бути вчинені тільки під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою комісією Верховної Ради України або в суді).

Важливо! Злочин є закінченим з моменту вчинення зазначених дій (формальний склад).

Суб’єктзлочину – спеціальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і дає показання як свідок, потерпілий, експерт, оцінювач, перекладач (за умови їх осудності та досягнення на момент вчинення злочину 16 років).

Суб’єктивна сторона злочину, зважаючи на вживання терміну «за відомість», характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 384 КК) аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаченого ст. 383 КК (за виключенням того, що злочин у ст. 384 КК може бути поєднаний не тільки зі штучним створенням доказів обвинувачення, але й захисту).

Покарання (основний склад): мінімальне (ч. 1) – виправні роботи до 2 р.; максимальне (ч. 2) – до 5 років позбавлення волі.