Бог гордим противиться

Хто любить Бога – не шукає поваги і любові у людей, бо бажає лише мати милість самого Бога, який є єдиним, кого любить. Св. Гіларій вважає, що у всіх почестях світу міститься якась інтрига диявола. І справді так є, бо диявол працює на користь пекла, коли впускає в душу бажання поваги світу, а вона, втрачаючи тоді покірність, є в небезпеці потрапити в тенета зла. Св. Яків пише, що Бог щедро обдаровує ласками покірних, та затримує свою ласку перед гордими: "Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать" (Як. 4, 6). Каже, що гордим противиться, і навіть не вислуховує їх молитви. А серед актів гордості, напевно, є бажання бути шанованим людьми і гордитися їх пошаною.

Жахливим прикладом цього є брат Юстин, францисканець, якому вдалося дійти до високого рівня контемпляції, тому правдоподібно, – хоч треба ствердити, що не можна щодо цього сумніватися, – підтримував у своєму нутрі бажання бути шанованим світом, ось що трапилося із ним. Одного дня покликав його папа Євгеній IV, і з уваги на думку про його святість, обдарував його багатьма почестями; гаряче обняв і посадив біля себе. Брат Юстин після виявлення йому такої ласкавості, впав у гордість. Бачачи це, св. Іван Капістран так сказав до нього: "О, брате Юстине, ти пішов туди як ангел, а повернувся як диявол!" І дійсно, цей бідолаха з дня на день зростав у гордині, вимагаючи, щоб ставилися до нього згідно з його високою думкою про себе, дійшов аж до того, що вбив ножем одного з братів. Публічно зрікся віри і втік до Неаполя, а там зробив багато інших злочинів і потім помер як відступник у в'язниці.

Мудро ствердив один великий Слуга Божий, що коли чуємо або читаємо про падіння прекрасних "кедрів Ливану", таких як Соломон, Тертуліян, Осія, які всіма були визнані святими, це є знаком, що вони не віддали себе повністю Богові, але в їх нутрі горів дух гордості і тому потім зійшли з правдивої дороги.

Біймося, коли бачимо у собі будь–яке невеличке бажання виявити свої обдарування перед світом і бути пошанованим у ньому. Коли ж світ буде шанувати нас, остерігаймося, щоб це не стало предметом нашого уподобання, яке може призвести до гріха.

Стережімося особливо амбіцій щодо власної честі. Св. Тереза казала: "Де є амбіції щодо честі, там нема духа". Багато з тих, хто вважає себе духовно зрілою людиною, є тільки фанатичними "сповідниками" самоповаги. Демонструють свої позірні чесноти, бажаючи при цьому, щоб кожен їхній вчинок був хвалений. Коли ж інші їх не хвалять, тоді самі себе тішать похвалою. Такі люди завжди прагнуть бути кращими від інших, а коли ж трапиться, що їхню честь заплямують, втрачають душевний спокій, покидають Євхаристію та побожні практики, і перебувають у неспокої доти, доки не переконаються, що повернули собі належну гідність.

Такий спосіб поведінки не властивий тим, які по–справжньому люблять Бога. Вони не лише уникають будь–якого похвального слова на свою адресу, але й не знаходять у цьому вподобання, і радіють, бачачи, невідповідне уявлення людей про себе.