Прив'язаність до рідних і особисте покликання

Щоб осягнути досконалу єдність з Богом, треба повністю зректися створінь. Насамперед необхідно зректися надмірної прив'язаності до родини і друзів.

Ісус Христос сказав: "Якщо хтось приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, – той не може бути учнем Моїм " (Лк. 14, 26).

Чому це так необхідно? Часто, коли йдеться про справу спасіння нашої душі, саме родичі є нашими найбільшими противниками: "вороги чоловікові – домашні його" (Мт. 10, 36). Св. Карл Боромей говорив, що коли ходив до своїх рідних, завжди повертався з пригніченим духом. А коли о. Антоні Мендоцца питали, чому не хоче зайти до дому своїх рідних, відповідав: "знаю з досвіду, що в будь-якому місці монахи так не втрачають своєї побожності, як саме там".

"Коли йдеться про вибір життєвого стану, – як навчає про це св. Тома Аквінський, – ми не зобов'язані слухати батьків". Якщо якийсь юнак має покликання до монашого стану, а рідні чинять опір, то він зобов'язаний послухати Бога, а не родину, яка з огляду на особисту користь і ціль перешкоджає нашому духовному добру, про що також пише св. Тома Аквінський. Вони воліють, – пише св. Бернард, – щоб діти радше були прокляті, ніж покинули рідний дім.

Як це дивно бачити, коли батьки і матері, навіть побожні, неначе засліплені пристрастю, не пропускаючи жодної нагоди, стараються перешкодити покликанню сина, котрий хоче вступити до монастиря. Незважаючи на те, що – крім поодиноких випадків – допускаються тоді тяжкого гріха.

У зв'язку з цією проблемою, хтось може запитати: "Якщо цей юнак не стане монахом, то не спасеться? Будуть прокляті тоді всі ті хто залишиться у світі?" Відповідаю: "Ті, які не є покликані Богом до монастиря, спасуться, живучи у світі і виконуючи обов'язки свого стану. Ті, однак, які є покликані, але не слухають Бога, можуть спастися, але це нелегко, бо буде бракувати їм цієї особливої допомоги, яку Господь приготував їм у монашому стані, а без неї самі не можуть спастися". Богослов Габерт пише: "Той, хто не є слухняний Божому покликанню, залишається в Церкві неначе член, відірваний від свого місця, і з великою трудністю може виконувати свої обов'язки, а в результаті осягнути спасіння". І підсумовуючи, пише: "Хоч може спастися, проте нелегко обирає відповідну дорогу і відповідні засоби спасіння".

Отець Л. Граната порівнює вибір стану до головного рушійного кола: коли в годиннику воно зіпсується, то збиває роботу цілого механізму. Подібно є у випадку нашого спасіння: помилка у виборі стану руйнує все наше життя. Багато нещасливих молодих людей з вини батьків втратили своє покликання і погано закінчили, та навіть вони самі стали причиною руїни для своєї родини. Однин молодий чоловік, який відмовився під впливом намови батька від монашого покликання, пізніше дійшов до великих непорозумінь з ним. Навіть сам убив його, за що був страчений. Подібне було з іншим юнаком, який почав навчання у семінарії і був покликаний Богом до цілковитого відречення від світу... Однак занедбав своє покликання: найперше відмовився від побожного життя, яке практикував – перестав молитися, приймати св. Причастя, віддався неморальній поведінці, а потім, виходячи вночі з дому якоїсь проститутки, був убитий своїм суперником. Прибігло багато священиків, але знайшли його вже мертвим. Скільки ж подібних прикладів міг би я тут подати!

Але повернімось до теми. Св. Тома Аквінський заохочує тих, які покликані до досконалого життя, щоб, – згідно зі словами Ісуса, – не шукали в цій справі поради у рідних, бо вони стануть їхніми противниками.

Якщо у виборі покликання до досконалішого життя діти не зобов'язані радитися з батьками, то тим більше не мусять чекати на їх дозвіл і просити його у тому випадку, коли можна дійсно побоюватися, що це буде їм безпідставно заборонено і буде перешкодою на дорозі до їхнього покликання. Такі святі, як св. Тома Аквінський, св. Петро з Алькантари, св. Франциск Ксаверій, св. Алойзій Бельтранд і багато інших пішли до монастиря без згоди своїх батьків.