Все залишити, щоб здобути Того, який є Всім

Хто бажає, щоб Бог був увесь для нього, мусить також віддатися Йому вповні. "Мій любий – мій, – говорить наречена, – а я його" (П. п. 2, 16): Мій любий повністю віддався мені, а я йому. Ісус Христос, з огляду на свою любов до нас, хоче також усієї нашої любові і залишається незадоволеним, коли не має її повністю. Тому св. Тереза так пише до настоятельки одного зі своїх монастирів: "Старайся навчити душі бути вільними від усього, що створене, щоб виховати їх нареченими Царя дуже заздрісного, який бажає, щоб забули також про себе самих". Св. Марія Магдалина Паційська одного разу забрала у своєї новички якусь духовну книжку, бо зауважила, що та була надмірно до неї прив'язана. Багато осіб практикує молитву розважання, адорацію (Адорація – почитання Ісуса Христа у Найсвятіших Тайнах) перед Найсвятішими Тайнами, часто приймають святе Причастя, але через те, що в серці тримають якусь чуттєву, земну прив'язаність, не багато або зовсім не йдуть дорогою досконалості, а, живучи так далі, не тільки перебувають у своїй нужді, але і наражаються на небезпеку втратити все.

Тому потрібно просити Бога разом з Давидом, щоб очистив наше серце від будь-якого земного прив'язання: "Серце чисте створи мені, о Боже" (Пс. 51, 12), бо інакше ніколи не будемо належати йому. Ісус дуже конкретно навчає нас: хто не відірветься від кожної речі цього світу, не може бути правдивим його учнем: " Так і кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем" (Лк. 14, 33).

Тому Отці пустелі запитували кожного юнака, який приходив, щоб приєднатися до них: "Чи маєш вільне серце, щоб його міг наповнити Святий Дух?" Те саме сказав Бог св. Гертруді, коли вона молилася з проханням пізнати його волю щодо неї: "Не хочу від тебе нічого іншого, як тільки серце вільне від створінь". Потрібно чітко і рішуче заявити Богові: "Господи, ставлю Тебе понад усе – понад здоров'я, багатство, пошану, привілеї і славу, науку, розваги, надії, бажання, і навіть твої ласки і дари, які міг би від Тебе отримати. Одним словом, Тебе самого ставлю понад кожне створене добро, яке не є Тобою, мій Боже. Не задовольнить мене ніякий дар, яким мене обдаровуєш, крім Тебе самого. Бажаю тільки Тебе і більше нічого".

До серця, вільного від будь-якої земної прив'язаності, негайно входить Божа любов і наповнює його повністю. Саме так вважала св. Тереза: "Серце, звільнене від усього, недоброго, негайно наповнює Божа любов". Дуже слушно, бо душа не може жити без любові: або любить Творця, або – створіння. Якщо не прив'язана до створінь, тоді буде любити Творця.

Тому потрібно все залишити, щоб здобути Все: "все за Все", – говорить Тома Кемпійський. Св. Тереза, доки підтримувала певну чуттєву прив'язаність, хоч зовсім чисту, до одного свого родича, не належала повністю Богові, але пізніше, коли відважно з тим порвала, заслужила на такі слова Ісуса: "Тепер, Терезо, ти повністю моя, а Я повністю Твій".

Наше серце надто мале, щоб любити Бога, який гідний любові і заслуговує на безмежну любов, а ми ще хочемо його поділити на любов до Бога і створінь? Вельмишановний Людвик де Понте встидався сказати Богові: "Господи, люблю Тебе набагато більше, ніж будь-яку річ, ніж всі багатства, почесті, друзів", – бо здавалося йому, що слова ці мали таке значення: "Господи, люблю Тебе більше, ніж болото, дим і черв'яків цієї землі!"

Пророк Єремія говорить, що Господь є самою добротою до кожного, хто Його шукає: "Благий Господь до того, хто його чекає, до душі, яка його шукає" (Пл. Єр. З, 25). Так, але хто шукає тільки Бога? Хто віддає все, щоб отримати Все? Яким щастям є ця втрата і, одночасно, чудовим здобутком! Бо це втрата земних благ, які не заспокоюють серця і швидко вичерпуються. Крім цього, ця втрата веде до здобуття найвищого і вічного Добра, яким є сам Бог!

В одній розповіді про мандрівника йдеться про те, як один князь побачив його у пустелі і запитав, ким є і що там робить. Замість відповіді, він також запитав: "А ти, Пане, що робиш у цій пустелі?" "Полюю на звірів", – відповів князь. "А я полюю на Бога!", – сказав пустельник і залишив його, ідучи своєю дорогою.

У сьогоднішньому житті саме це повинно бути єдиною нашою думкою, єдиною метою – пошук Бога, щоб Його любити, і пошук Його волі, щоб її виконувати, витісняючи з серця кожне прив'язання до створінь. А коли перед нашими очима з'явиться якесь земне благо, бажаючи заволодіти нашою любов'ю, будьмо готові, щоб йому сказати: "Задля любові мого Господа, Ісуса Христа, я погордив царствами світу і будь-якою земною красою". Чим є уся гідність і велич цього світу, як не димом, болотом і марнотою, яка зникає разом зі смертю? Блаженний, хто може сказати: "Мій Ісусе, з любові до Тебе я залишив усе: Ти єдина моя любов, тільки Тебе мені достатньо".

Коли Божа любов повністю заволодіє душею, тоді вона сама, звичайно, завжди з допомогою Божої ласки, – ревно старається зректися усього земного, тобто того, що могло б перешкодити їй стати повністю відданою Богові. Св. Франциск Салезій говорив: коли горить дім, всі речі викидають через вікно. Тими словами хотів сказати, коли людина повністю віддається Богові, тоді сама, без заохочення проповідника чи сповідника, старається звільнитися від усіх земних прив'язань.

Отець Сеньері молодший порівнював любов Божу до злодія, бо вона позбавляє нас усього, щоб ми не мали вже нічого, крім Бога.

Одного багатого чоловіка, який зрікся своїх багатств і став убогим з любові до Ісуса Христа, товариш запитав, що привело його до такого убожества. Тоді він дістав зі своєї торби Євангеліє і сказав: "Ось що звільнило мене від усього".

Святий Дух промовляє до нас у словах "Пісні пісень": "Якби хто за любов віддав скарби свого дому, зазнав би лиш погорди великої" (П. п. 8, 7). Якщо хтось усю свою любов жертвує Богові, тоді сам погорджує усім: багатством, розвагами, почестями, майном, царствами і не бажає нічого іншого, як тільки Бога. До Нього завжди звертається: "Мій Боже, прагну тільки Тебе і нічого більше". Св. Франциск Салезій пише: "Чиста любов до Бога нищить усе те, що не є Богом, щоб перемінити все у собі самому, бо все те, що робиться з любові до Бога, є любов'ю".

Наречена з "Пісні пісень" говорить: "Він увів мене в бенкетний покій, і любов – стяг його надо мною " (П. п. 2, 4). Цей дім вина, – пише св. Тереза, – це Божа любов, яка, коли заволодіє якимось серцем, напоює його повністю собою і чинить так, що воно забуває про все створене. П'яна людина майже втрачає відчуття: не бачить, не чує, не говорить. Такою також стає душа, напоєна Божою любов'ю, бо її відчуття не зауважують вже речей цього світу, така душа вже не хоче про ніщо інше думати, як тільки про Бога, нічого іншого не бажає, як тільки любити Бога і виконувати те, що Йому подобається. У "Пісні пісень" Господь радить, щоб не будити Його нареченої, коли спить: "Я заклинаю вас, дочки Єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче" (П. п. 2, 7). Цей блаженний сон, котрим насолоджуються душі, наречені Ісуса Христа, – говорить св. Василій, – не є нічим іншим, як повним забуттям про всі створені речі; святим і добровільним забуттям про все, що створене, щоб бути тільки для Бога і могти Йому сказати, як св. Франциск Асизький: "Бог мій і все моє!" Мій Боже, чим є багатства, почесті і блага цього світу! Ти є моїм Усім і всім моїм Добром!

Тома Кемпійський також про це пише: "Бог мій, моє Все! – які солодкі ці слова. – Бог мій, моє Все! Як багато промовляють ці слова до того, хто це розуміє! А хто любить, з насолодою повторює: "Бог мій і моє Все !"