Постанова

Другим засобом, що веде до досконалості, є постанова повністю віддати себе Богові.

Багато є покликаних до досконалості – спонукувані до неї ласкою і навіть бажають її, але через неспроможність зробити будь-яку постанову живуть і помирають у бруді свого остиглого і недосконалого життя. Бо замало прагнути досконалості, якщо не намагаємося твердо постановити осягнути її. Скільки ж душ живлять себе тільки бажаннями, але не роблять потім ніякого кроку на дорозі до Бога! Саме про такі бажання говорить Мудрець у Книзі Приповідок: "Бажання ледаря для нього вбивче" (Прип. 21, 25). Лінива людина завжди чогось бажає, але ніколи не зважиться вжити будь-яких засобів, відповідних її стану, щоб стати святою! Лінивий говорить: "О, коли б я перебував у пустелі, а не в цьому домі, то був би святим! О, коли б міг перейти до іншого монастиря, то повністю віддав би себе Богові!" А тим часом не може знести якогось приятеля, не хоче вислухати одного слова заперечення, розсіюється у багатьох зайвих заняттях, робить тисячі помилок: піддається жадібності, цікавості, гордості. А потім зітхає: "О, коли б я мав, о, колиб я міг і т. д". Такі бажання більше шкодять, ніж приносять користь, бо той, хто живиться ними, живе і буде далі жити у своїй недосконалості. Св. Франциск Салезій так говорив: "Не схвалюю цього, що якась особа зв'язана визначеним обов'язком і покликанням, починає бажати іншого життя, крім того, яке є її обов'язком, а також інших занять, недопустимих у її теперішньому стані. Саме це розсіює її серце і приводить до занедбання обов'язкових занять".

Потрібно прагнути досконалості, але й рішуче використати засоби, які ведуть до неї. Св. Тереза пише: "Бог не бажає від нас нічого іншого, як тільки нашої постанови, щоб потім Він міг зробити все. Душ нерішучих диявол не боїться".

І саме цьому служить молитва роздумів – схиляє нас до використання належних засобів, які ведуть до досконалості. Деякі багато моляться, але під час своїх молитов не роблять ніяких постанов. Св. Тереза говорила: " Радше радила б коротшу молитву, яка приносить кращі плоди, аніж ту, яка триває багато років, але не схиляє серце робити для Бога справді щось істотне". В іншому місці твердить: "Випробувала сама, якщо від початку своєї дороги помагати собі прийняттям постанов у справах, навіть найважчих, – і робити це тільки задля того, щоб подобатися Богові, тоді не повинні нічого боятися ".

Ось якою повинна бути наша найважливіша постанова: вибрати радше смерть, ніж свідомо скоїти гріх, навіть найлегший. Правда, що всіх наших зусиль без Божої допомоги не достатньо, щоб перемогти спокуси, але Богові подобається, щоб ми часто їх приймали і співпрацювали з Ним, а потім Він сам покриває наші старання своєю ласкою, зміцнюючи нас, немічних, і допомагає здобути перемогу. Постанова усуває перешкоду, яка утруднює нам поступ вперед і одночасно додає нам багато відваги, бо запевнює нас, що перебуваємо в ласці Божій. Св. Франциск Салезій пише: "Найбільша певність, яку можемо мати на цьому світі, що перебуваємо у ласці Божій, не полягає у наших почуттях до Бога, а в чистому і безперечному відданні нашого життя у Його руки, а також – у тривалій постанові ніколи не піддатися ніякому гріху, як великому, так і малому". Це і є делікатністю сумління.

Зауважмо, що одне – мати делікатне сумління, а чимось іншим надмірні скрупули (Скрупули – хворобливий стан сумління, внаслідок якого людина вважає гріхом те, що ним не є). Делікатність сумління необхідна, щоб стати святим, але надмірна підданість скрупулам є вадою і приносить шкоду, тому слід бути слухняним духовному отцеві, а також перемагати скрупули, які не є нічим іншим як тільки пустим і безглуздим страхом.

Потрібно зробити постанову вибирати завжди те, що краще; не тільки те, що Богові подобається, але також те, що більше Йому подобається, без жодних застережень. Св. Франциск Салезій говорив: "Треба почати від сильної і тривалої постанови посвятити себе повністю Богові, запевнюючи Його, що в майбутньому хочемо належати до Нього без будь–яких обмежень, а потім часто відновлювати цю постанову". Св. Андрій з Авелліно зробив обіт зростати кожного дня у досконалості. Звичайно, хто хоче стати святим, не обов'язково, щоб склав такий обіт, але обов'язково, щоб кожного дня намагався зробити якийсь крок до досконалості. А св. Лаврентій Юстиніан пише: "Хто справді робить швидкий поступ уперед, відчуває потребу постійного зросту. А чим більше зростає у досконалості, тим більше зростає у ньому й це бажання. Зростаючи щораз більше у світлі, думає, що не має ніякої чесноти і що нічого не робить добре, а якщо навіть бачить якесь добро, то воно здається йому дуже недосконалим і не дуже його цінує. Тому постійно працює, щоб здобути досконалість, ніколи не піддаючись втомі".

Треба діяти швидко і не чекати до завтра. Не відомо, чи пізніше будемо мати час зробити це? Когелет повчає – " Усе, що потрапить тобі під руку, роби, поки живеш!" (Проп. 9, 10). Те, що маєш зробити, зроби швидко, не відкладаючи. "Бо у Шеолі, куди простуєш, нема ні роботи, ні мізкування, ні знання, ні мудрості" (Там само 10). Бо в майбутньому житті вже нема часу на працю, нема вже можливості для здобування заслуг, не потрібно там мудрості, знань чи досвіду у даванні добрих порад, бо після смерті те, що ми зробили, вже незворотнє.

Одна монахиня з монастиря Торре де Спеккі у Римі, звана сестрою Бонавентурою, провадила дуже недбале життя. Прибув туди о. Ланчіціо, щоб провадити для монахинь духовні вправи. Сестра Бонавентура не хотіла відмовитися від своєї байдужості, тому з незадоволенням слухала ці реколекції. Але під час першої проповіді наповнила її Божа ласка і вона пішла негайно до отця сказати з правдивою постановою: "Отче, хочу стати святою і то негайно". І це вдалося їй з Божою поміччю, з того часу прожила всього вісім місяців, але цей короткий час прожила і померла як свята.

Цар Давид часто говорив: "... тепер починаю" (Пс. 76, 11). Те саме повторював Карл Боромей: "Сьогодні починаю служити Богові". Саме так слід робити, ніби ми в минулому не робили нічого доброго. Бо насправді все, що робимо для Бога, не є нашою заслугою, тому є нічим, бо ми зобов'язані робити це для Нього. Кожного дня постановляймо починати наново наше повне віддання себе Богові і не приглядаймося до того, що або як роблять інші. Бо небагато є таких, які справді освячуються. Св. Бернард мовить: " Те, що досконале, завжди є рідкісним". Якщо хочемо наслідувати усіх людей, завжди будемо недосконалі.

Потрібно все перемогти, від усього відмовитися, щоб усе здобути. Так як зауважила св. Тереза: "Коли Бога не обдаровуємо усією нашою любов'ю, також і нам не буде жертвувана вся Його любов".

О Боже, яким проминаючим є все те, що робимо для Ісуса Христа, який жертвував нам свою кров і своє життя! "Все те, що можемо зробити, – говорить ця свята, – є марнотою у порівнянні з одною краплею крові, пролитою Господом за нас". Святі не вміють економити, якщо йдеться про те, щоб подобатися Богові – Тому, який віддався нам повністю і беззастережно саме для того, щоб ми ні в чому Йому не відмовили. Він зробив так, як пише Іван Золотоустий: "Увесь віддався тобі, нічого собі не залишив". Бог віддав тобі всього себе, тому не можеш ні в чому Йому відмовити. Захотів померти за нас усіх, – говорить апостол Павло, – щоб кожний жив для Того, хто за нас помер: "А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес" (2 Кор. 5, 15).