Остиглість

Св. Григорій Великий, пояснюючи цей уривок, твердить, що любов, намагаючись, завжди щораз більше любити тільки Бога, не згоджується вже з нічим, що не є праведне і святе. Досконало визначив це св. апостол Павло, кажучи, що любов є вузлом, що зв'язує в душі найдосконаліші чесноти: "А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості" (Кол. З, 14). Тому що любов любить досконалість, внаслідок цього гидує остиглістю, з якою багато служать Богові і таким чином наражаються на небезпеку втрати Божу любов, Божу ласку, власну душу, одним словом – усе.

Однак слід зауважити, що є два роди остиглості: одна –неминуча, друга – яку можна уникнути. Неминучою є та, перед котрою не встереглися навіть святі: вона стає причиною усіх наших помилок, вчинених без повної згоди нашої волі, бо трапляються через людську слабкість. Це неуважність на молитві, внутрішній неспокій, зайві слова, пуста цікавість, бажання показати себе перед людьми, уподобання в їжі і питті, пожадливість, не стримана відразу тощо. Наскільки можемо, мусимо їх уникати, але з огляду на слабкість нашої природи, зіпсованої гріхом, неможливо всіх їх побороти. Вже вчинені потрібно зненавидіти, бо є немилі Богові, але – як ми зауважили це в попередньому розділі – мусимо бути пильними, щоб не дати себе ними стривожити. Св. Франциск Салезій так писав: "Всі думки, котрі викликають у нас неспокій, не походять від Бога, Князя миру, але завжди або від диявола, або через самолюбство, або також – через високу думку про себе".

Тому всі думки, що нас тривожать, слід негайно відкидати і не зважати більше на них. Цей святий також сказав, що так, як будь-які непередбачувані помилки виникають мимоволі, так само зникають.

Одного акту жалю або любові достатньо, щоб їх усунути. Преподобна сестра Марія від Хреста, венедиктинка, одного разу побачила кулю вогню, падаючі на неї соломинки відразу спопелялися. З допомогою цього образу було дано їй зрозуміти, що один полум'яний акт любові до Бога нищить усі вади нашої душі. Так само діє святе Причастя, згідно з тим, що говорить Тридентський Собор, називаючи Євхаристію "ліком, що звільняє від легких провин". Хоч ці вади є реальним фактом, проте не перешкоджають досконалості, а скоріше в дорозі до досконалості, бо в цьому житті ніхто не осягає досконалості, поки не дійде до благословенного Царства.

Другий рід остиглості, що є перешкодою на дорозі до досконалості той, якого можемо уникнути. Він з'являється, коли хтось чинить легкі гріхи з власної волі. Бо всіх провин, вчинених свідомо, можемо уникнути вже в теперішньому житті завдяки ласці Божій. Св. Тереза пригадувала: "Нехай Бог вас береже перед свідомим гріхом, хоч навіть найменшим!". Такими є свідома брехня, кожна обмова, лихослів'я, образи, висловлені словами, насмішки з ближнього, дошкульні слова, вихваляння себе, образи, переховувані в серці, невідповідне прив'язання до осіб протилежної статі. "Це дрібні черв'яки, – пише св. Тереза, – які важко зауважити, доки не охоплять всіх чеснот". В іншому місці каже: "Послуговуючись малими справами, сатана робить діри, через які входять великі вади".

Потрібно боятися цих свідомих помилок, бо через них Бог може нам вже не дати свого світла, не дати більше допомоги і позбавити духовних втіх. А це призводить до того, що з великою неохотою і мукою виконуємо побожні практики, а потім навіть можемо відмовитися від молитви, святого Причастя, відвідання Найсвятіших Тайн, дев'ятниць, а вкінці легко можемо залишити все так, як це вже сталося з багатьма нещасливими.

Саме таке значення має погроза, з якою Господь звернувся до байдужих людей: "Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий! Тому, що літеплий ти (...) то вивергну тебе з уст моїх" (Од. З, 15 і 16). Які тверді слова: Якби ти зимний був! Як це? Краще бути зимним, тобто позбавленим ласки, ніж літеплим? Так, певним чином краще бути зимним, бо така людина може скоріше навернутися, коли заговорять в ній докори сумління, а літеплий, спокійно засинаючи зі своїми вадами, не почуваючи себе винним і не думаючи поправитися, таким "лікуванням" позбавляє себе будь-якої надії. "Остиглість, – пише св. Григорій, – котра зневірилася у ревності, є безнадійним станом". А преподобний о. Людвик де Понте визнав, що вчинив у своєму житті багато помилок, але ніколи з ними не погоджувався.

Ті ж, які погоджуються зі своїми помилками, доводять себе до руїни. Особливо, коли зв'язані якоюсь пристрастю – шукають великої поваги серед людей, прагнуть виставляти напоказ себе і свої справи, накопичувати гроші, – це все з'являється через брак любові до ближнього або через неупорядковане прив'язання до осіб протилежної статі. Таким людям загрожує велика небезпека, бо "навіть волосся стає для тої особи, – як говорив св. Франциск Асизький, – ланцюгами, що тягнуть її до пекла". А щонайменше – не стане вона вже святою і втратить цей прекрасний вінець, який Бог приготував їй, якщо б залишилася вірною ласці. Птах, коли звільняють його від усіх пут, відразу ж летить, так і душа, коли звільниться від будь-якого земного прив'язання, негайно летить до Бога. Та якщо не усунути прив'язання, то навіть одна нитка може стати перешкодою у її злеті до Бога. О, скільки ж людей – навіть духовних – не стають святими, бо не спромоглися звільнитися від різних дрібних прив'язань!

Це все зло виникає через малу любов до Ісуса Христа. Такої любові бракує тим, які мають надто високу думку про себе, які часто пригнічені подіями, з якими не можуть погодитись, які через страх зашкодити своєму здоров'ю стають надто поблажливими до себе, які постійно зосереджують свій погляд лише на зовнішніх предметах, а розум їх завжди розсіяний, бо через свою захланність завжди хочуть слухати і бачити все те, що не стосується Божого служіння, а тільки задовольняють свої бажання. Такі люди ображаються навіть через найменшу позірну провину з боку ближнього. Інакше кажучи, йдеться про усіх тих, які з тих чи інших причин часто тривожаться і занедбують молитву та власне зосередження. В один момент вони дуже побожні і радісні, в іншій ситуації – нетерпеливі та сумні, залежно від обставин чи випадків, сприятливих або ні їх капризам. Такі люди не люблять Ісуса взагалі або дуже мало, тому дають іншим погане свідчення про духовне життя.