Хто любить Ісуса Христа, практикує чесноту лагідності

Дух ніжності і лагідності є духом самого Бога: "Згадка про мене солодша від меду" (Сир. 24, 20). Людина, яка любить Бога, любить всіх, кого любить Бог, а, отже, всіх своїх ближніх. Завжди охоче спішить, щоб усім допомагати, щоб їх втішати і задовольнити, наскільки тільки може. Св. Франциск Салезій, який був учителем і прикладом святої лагідності, так говорив: "Покірна лагідність є чеснотою над чеснотами, до якої Бог нас особливо схиляє, тому потрібно її завжди і всюди практикувати". Цей святий радить нам на майбутнє таке правило: "Те, що вважаєте можна зробити з любов'ю, робіть, але те, що викликає спротив, залишіть". Зрозуміло, що тільки тоді, коли не йдеться про образу Бога, бо в іншому випадку кожний до цього зобов'язаний, повинен якнайшвидше і наскільки тільки може, протиставитися будь-якій образі Бога.

Цю ніжність і лагідність ми повинні виявляти насамперед до убогих, тих, до яких люди переважно ставляться зі зневагою через їхнє убожество. Подібно мусимо поводитися з хворими, зажуреними власним станом хвороби, і з тими, які обділені турботою ближніх. Але особливо лагідно треба ставитися до ворогів: "Перемагай зло добром" (Рм. 12, 21). Бо ненависть треба перемагати любов'ю, а переслідування – ніжністю; так чинили святі і таким чином здобули собі любов найбільш завзятих ворогів.

"Ніщо так не будує ближнього, – твердить св. Франциск Салезій, – як сповнене любов'ю і лагідністю ставлення". Цього святого можна було часто зустріти з усмішкою на устах і з обличчям, яке дихало лагідністю, що підтверджували його слова і жести. Так про нього говорив і св. Вікентій а Паульо, кажучи, що ніколи не знав людини більш лагідної. Говорив, що завжди мав враження, наче єпископ Салезій був образом лагідності самого Ісуса. Бо він, навіть заперечуючи щось, з чим не міг погодитися у своєму сумлінні, виявлявся таким ласкавим, що всі, хто з ним спілкувався, покидали його задоволені і переповнені любов'ю. Він був милостивий до всіх: до настоятелів, рівних собі, також – нижчих від себе, у домі і поза ним. На противагу до тих, – як сам говорив, – що видають себе ангелами поза домом, а є дияволами у домі. Подібно ставився до прислуги, не скаржився на їх недоліки, деколи їх виявляв їм і то завжди дуже лагідними словами. Ця поведінка гідна похвали всіх настоятелів. Настоятель повинен з усією ласкавістю ставитися до своїх підлеглих. Доручаючи їм виконати певні обов'язки, повинен скоріше просити, ніж наказувати. Св. Вікентій а Паульо сказав: "Лагідність є найкращим способом для настоятелів отримати послух у підлеглих". Подібно твердила св. Йоанна де Шанталь: "Шукала багато способів, щоб добре керувати, але не знайшла кращого, ніж лагідність і поблажливість".

Навіть засуджуючи за вчинені помилки, настоятель повинен бути лагідним. Одне – сильно картати, і зовсім інше – зробити кривду. Якщо провини тяжкі, треба деколи сильно картати; особливо, коли це повторюється і підлеглому раніше вже звертали на це увагу. Але стережімося картання з гнівом і різкістю. Хто робить зауваження у гніві, чинить більше шкоди, ніж користі. Це якраз є тією "гіркою ревністю", про яку згадує св. Яків. Деякі хваляться строгістю у власній родині, яку підтримують за допомогою суворих методів і твердять, що саме так слід керувати. Інакше думає про таку поведінку св. Яків: "Коли ж у вашім серці гірка заздрість та свари, то не хваліться і не говоріть неправди проти правди" (Як. З, 14). Якщо в особливому випадку належало б і гострим словом зробити зауваження, то тільки для того, щоб винуватець зрозумів вагу і міру своєї провини, та надалі до нього треба ставитися лагідно і після гострої розмови обдарувати добрим словом. Треба лікувати рани, так як євангельський Самарянин –вином і оливою. "Так як олива випливає на поверхню всіх рідин, –говорив св. Франциск Салезій, – подібно лагідність повинна підноситися над усіма нашими вчинками". А коли трапиться, що особа, якій треба зробити зауваження, повна неспокою, тоді треба зачекати з картанням, поки вщухне її гнів, бо інакше ще більше її роздратуємо. Св. Іван, що належав до закону каноніків регулярних, дає таку пораду: "Не треба докидати дров до вогню, коли дім горить".