Щоб любити Ісуса Христа, потрібно вміти терпіти

Земля є місцем здобування заслуг, і тому є місцем терпіння. Нашою батьківщиною, де Бог приготував для нас відпочинок у вічній радості, є небо. На цьому світі маємо небагато часу, але і в цьому короткому часі є багато страждань, які ми повинні перетерпіти. " Чоловік, що родиться від жінки, віком короткий і тривоги повний" (Йов 14, 1). Потрібно терпіти, і це чекає всіх: однаково як справедливих, так і грішників; кожний мусить нести свій хрест. Хто несе його терпеливо, спасається; а хто бунтується, сам себе осуджує. " Ті самі страждання, – говорить св. Августин, –одних ведуть до раю, інших ведуть до пекла". Завдяки випробуванням у терпінні, – твердить святий, – у Божій Церкві відділяється полову від зерна: хто в муках упокорюється і підкоряється Божій волі, є зерном для раю, а хто спалахує гордістю і гнівом, відкидаючи таким чином Бога, є половою для пекла.

У день останнього суду, який вирішить нашу долю, щоб заслужити на щасливий вирок вибраних, наше життя мусить виявитися згідним з життям Ісуса Христа: "Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його" (Рм. 8, 29). З цією метою Предвічне Слово зійшло на землю, щоб навчити нас своїм прикладом терпеливо нести хрест, який посилає нам Бог. "Бо й Христос страждав за вас також:, – пише св. Петро, – лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами" (1 Пт. 2, 21). Ісус Христос захотів страждати, щоб додати нам відваги у нашому стражданні. О Боже! Яким наповненим ганьбою і муками було життя Ісуса Христа?! Ось як пророк Ісая називає нашого Відкупителя: "Зневажений, останній між: людьми, чоловік болів, що зазнав недуги" (Іс. 53, 3). Також пише, що це чоловік погорджений, сприйнятий як найгірший з-поміж усіх, чоловік болю. Бо життя Ісуса було сповнене безмірних мук і болю.

Як Бог вчинив зі своїм Улюбленим Сином, так чинить з кожним, кого любить і приймає за сина: "бо кого Господь любить, того карає, і б'є кожного сина, якого приймає" (Єв. 12, 6). Св. Терезі Господь об'явив, "що найдорожчими душами для Його Отця є ті, які терплять найбільші муки". Тому коли ця свята переживала страждання, говорила, що не проміняла би його на найбільші скарби світу. А коли після смерті об'явилася одній особі, то відкрила їй, що втішається великою нагородою у небі, не стільки через багато добрих діл, які вчинила, скільки завдяки мукам, які витерпіла добровільно під час життя з любові до Бога. Також додала, що єдиною причиною, яка викликала б у неї бажання повернутися у цей світ, було б бажання знести ще якесь страждання заради Бога.

Хто любить Бога серед страждань, той подвійно заслуговує на небо. Св. Вікентій а Паульо говорив, коли замало страждань у цьому житті, це треба сприймати як велику немилість Бога до нас. Твердив також, що як кожне згромадження, так і кожна особа, позбавлені страждання і, які втішаються схваленням цього світу, є близькі до падіння. З тієї самої причини св. Франциск, коли проживав день без хреста заради Бога, боявся, що Бог про нього забув.