Лагідність у картанні

"Ісус, обернувшись, почав їм докоряти" (Лк. 9, 55). Так зробив Ісус Христос перед своїми учнями Яковом та Іваном, які бажали покарати Самарян за те, що не прийняли Його у своєму місті. Тоді Ісус запитав своїх учнів, якого вони духа. "Це не є мій Дух, бо Він є лагідний і ніжний": "Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти" (Ів. З, 17). А ви хочете довести його до занепаду? Замовкніть і не ставте мені подібних запитань, бо це не у моєму Дусі. І справді – з якою ніжністю Ісус поставився до перелюбниці! "Де ж вони, жінко, – сказав, – оті твої обвинувачі! Ніхто не осудив тебе? То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши!" (Ів. 8, 10 і 11). Обмежився зауваженням, щоб не грішила більше, і відіслав її у мирі. Подібно з лагідністю старався навернути Самарянку і дійсно це зробив. Найперше попросив її, щоб дала Йому напитися, а потім сказав: "Була б ти відала про дар Божий, і – хто той, що каже тобі: "Дай мені напитися!" Вкінці об'явив їй, що це Він є очікуваним Месією. А з якою ніжністю старався навернути негідного Юду, допускаючи його до власного столу, вмиваючи йому ноги, звертаючи увагу навіть у мить його зради: "Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?" (Лк. 22, 48). Погляньмо також, як навернув Петра після його відречення: "І Господь, обернувшись, глянув на Петра" (Лк. 22, 61). Після виходу з дому найвищого первосвященика Ісус не виявив йому його гріх, але глянув на нього з ніжністю і навернув його так, що Петро до кінця життя не переставав жалувати за те, що образив свого Вчителя.

Наскільки більше можемо здобути лагідністю, аніж суворістю! Св. Франциск Салезій твердив, що немає нічого гіркішого від зеленого горіха, але коли випекти його у цукрі, стає солодким і добрим. Так само будь-які зауваження – хоч ніби неприємні, незважаючи на це, стають милими, коли робимо їх з любов'ю і ніжністю, і тоді можуть принести більшу користь. Св. Вікентій а Паульо розповідав, що, будучи настоятелем свого Згромадження, ніколи не картав із суворістю. Трапилось йому це тільки у трьох випадках – тоді вважав, що так повинен був учинити, але потім завжди шкодував, бо кожного разу це приносило погані наслідки. Коли ж звертав увагу з лагідністю, все закінчувалося добре.

Св. Франциск Салезій своєю лагідністю завжди здобував у інших те, чого бажав. Притягував таким чином до Бога навіть найбільш закам'янілих грішників. Те саме практикував св. Вікентій а Паульо, навчаючи своїх учнів такої засади: "Ввічливістю, любов'ю і покорою в дивний спосіб можна здобувати серця людей і схилити прийняти те, що найбільш невластиве природі". Одного разу він доручив одному зі своїх отців схилити до покути великого грішника. Однак, цей отець, попри великі зусилля, нічого не досяг; попросив святого, щоб зробив це сам. Він поговорив з тим чоловіком і навернув його, а той потім визнав, що саме особлива ніжність і любов отця Вікентія здобули його серце. Святий не міг терпіти, що його місіонери з суворістю і гостротою ставляться до каянників; говорив їм, що пекельні духи користуються їх строгістю, щоб довести душу до ще більшого гріха.