Василь ВРАЖЛИВИЙ

Вражливий (справжнє прізвище Штанько) Василь Якович народився 1903 р. у м. Опішня Зіньківського повіту на Полтавщині в багатодітній сім’ї селянина-середняка. Закінчив сільську школу, вчився у Зіньківській, а потім у Полтавській гімназіях. За порадою батьків поступив до агрономічної школи, але не закінчив її. Бо переміг потяг до літературної творчості, якою займався з юних літ під впливом земляка Заливчого. Належав до спілки селянських письменників «Плуг», потім увійшов до ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації — «Пролітфронту».
Друкуватися почав з 1923 р. Перша книжка оповідань «В яру» вийшла друком 1924 р. Потім були збірки «Земля» (1925), «Вовчі Байраки», «Молодість» (1929), повість «Батько» (1929), «Шість оповідань» (1930), «Перемога» (1932) та ін. В час активізації міжнаціональних взаємин у країні написав роман «Справа серця» (1933) про нове, закроєне на соціалістичних принципах життя в Казахстані. Одночасно перекладав з французької.
Будучи другом Є. Плужника, В. Підмогильного, Г. Епіка, Василь В раж ли вий, звичайно ж, потрапив і до однієї з ними «контрреволюційної організації» під час масових арештів після вбивства С. Кірова у грудні 1934 р. А щодо своїх політичних поглядів, то на допитах після арешту 25 грудня 1934 р. у Харкові він сказав прямо: «Я не був ні в яких партіях, був просто націоналістом. Я вихованець Хвильового, знаходився під його впливом і вже у 1927—28 роках це визначило мій наступний політичний шлях...»
Підстав для арешту В. Вражливого для підручних Ягоди не треба було довго шукати. Вони використали такі риси його вдачі, як товариськість, готовність допомогти людям. Його квартира в Харкові була своєрідним готелем, де ночували всі приїжджі літератори. Ю. Смолич у «Розповідях про неспокій» згадував: «Квартира Вражливого — надто після того, як він розійшовся з дружиною,— взагалі перетворилася на щось середнє між невеличким домашнім клубом та маленькою нічліжкою. Збиралися в нього чимало товаришів — Йогансен, Слісаренко, Павло Іванов, Сухомлин, Ковтун (Вухналь), інші... На письмовому столі ночував, приїздивши з рідної Охтирки, Багряний, на столі в їдальні — Плужник, коли прибував із Києва до Харкова».
Коли зі Львова переїхала до Харкова сім’я письменника Антона Крушельницького, вона на перший час теж знайшла прихисток у квартирі В. Вражливого. Після арешту Крушельницьких у листопаді 1934 року (сини Антона — Іван і Тарас — були розстріляні разом із Косинкою, Влизьком в грудні 1934 р.), як писав у «Нотатках про літературне життя 20—40-х років» І. Сенченко, «тут і ламати голову довго не доводилося. Бо, бачте, Василь Вражливий організував на своїй квартирі явочний пункт для шпигунів і диверсантів. І чудового письменника, свіжу, благородну, творчу людину було знищено».
В. Вражливого було засуджено 27—28 березня 1935 року разом із 16 звинуваченими на процесі боротьбистів у Києві виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР на 10 років концтаборів. Відбував заслання на Соловках. Постановою «трійки» УНКВС Ленінградської області повторно засуджений до розстрілу.
Вирок виконано 8 грудня 1937 р.
Реабілітований 1956 року посмертно.