Іван КАЛЯННИК

Калянник (Калянников) Іван Іванович народився 12 березня 1911 р. у с. Дятьково (тепер райцентр Брянської обл.) в сім’ї службовця. Коли хлопцеві виповнилося 11 років, родина переїхала до Харкова. Тут він здобув середню освіту. Після закінчення профшколи став працювати розмітником на Харківському паровозобудівному заводі, був активним членом заводської літературної студії, друкував статті та вірші в багатотиражній газеті «Харківський паровозник», в рукописному журналі «Новий цех».
Спершу писав російською мовою, друкуючись у газеті «Брянский рабочий», журналах «Огонек» і «Красная новь». У 1930 р. зустрівся з Павлом Тичиною. Той порадив для українських робітників писати їхньою рідною мовою. Початкуючий поет змінив прізвище, а невдовзі в харківській періодиці почали з’являтися його твори українською мовою, які одразу ж привернули увагу читачів і літературної критики.
«Перші статті про Івана Калянника,— згадував пізніше Микола Нагнибіда,— були сповнені надією і пророцтвом — в українську поезію йшов обдарований і самобутній поет».
1931 р. Іван Калянник вступив до Харківського технікуму, сходознавства та східних мов. На практику їздив у Таджикистан, звідки привозив нові цикли віршів, які опісля ставали книгами. Видав десяток збірок поезій. Серед них: «Бригадир», «Риси обличчя», «Струм» (1931), «Висока путь» (1932), «Поезії» (1932), «Майдан», «Східні новели», «Товариш Карий» (1934), «Гордість» (1936), «Дорога на Схід» (1939).
Калянник належав до літературного угруповання «Пролеткульт», був членом СП СРСР.
Співробітник Харківського обласного управління НКВС Замков роглянув матеріали, які ніби свідчили про те, що Іван Калянник «був учасником контрреволюційної фашистської терористичної організації, яка мала мету боротися з Радянською владою», і ухвалив тримати його «під вартою в спецкорпусі № 1», аби він «не зміг ховатися від суду і слідства». Його заарештували 4 листопада 1936 р. в Харкові.
На допитах, які вів слідчий Лисицький, Калянник не визнавав за собою ніякої вини. Термін утримування його за ґратами продовжували 5 разів. Через півроку, 13 квітня 1937 р., його перевели в спецкорпус київської тюрми, де скоро змусили визнати свою належність до контрреволюційної організації. На закритому судовому засіданні 14 липня 1937 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила письменника до найвищої міри покарання — розстрілу. Вирок виконано 15 липня 1937 р.
При додатковому розслідуванні справи Калянника характеристики йому дали Сергій Борзенко, Терень Масенко, Микола Нагнибіда. «Іван Калянник,— підкреслив С. Борзенко,— був прекрасним поетом, а найголовніше — справжньою радянською людиною».
Військова колегія Верховного Суду СРСР 21 січня 1958 р. скасувала вирок щодо поета і справу припинила через відсутність складу злочину.
Іван Калянник реабілітований посмертно.