Складові радянської модернізації 5 страница

На міжнародній арені Чехо-Словаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої по­літики ЧСР у 1918-1935 рр. був Е.Бенеш, якого після відставки Т.Масарика обрали президентом.

Е.Бенеш

Т.Масарик мав тісні зв’язки з Україною. Він з розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. В роки між двома світовими війнами у Празі постали та активно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М.Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України, у Подебрадах — Українська господарська академія.

У 1921 р. в Чехії проживало 370 тис. карпатоукраїнців, а в Словаччині — 85 тис. Хоча Чехо-Словаччина була найдемократичнішою з новоутворених держав, проте питання про автономію Закарпаття не вирішувалось.

Економічна криза 30-хроків завдала серйозного удару ЧСР. Ву­зькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і тривалого спаду виробництва. Найбільше падіння виробництва випало на 1933 р. — 44% порівняно з 1929 р. Безробітних налічувалося близько 1 млн. Щоби вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. Зрештою, становище пощастило стабілізувати, і з 1936 р. почалося зростання виробництва.

Під час економічної кризи 1929-1933 рр. загострилися со­ціальні, а ще більше — національні протиріччя в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію на чолі з К.Генлейном, яка домагалась автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалася також Словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини.

К.Генлейн

На теренах Карпатської України та Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд із ними діяли політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України.

3. Ліквідація Чехо-Словаччини

У березні 1938 р. Гітлер заявив, що не бажає миритись із гнобленням німців у Чехо-Словаччині. За наказом Берліна судетські німці почали висувати вимоги національно-територіальної перебудови Чехо-Словаччини, а також влаштовувати всілякі провокації, щоб довести світовій громадськості, пригноблене становище німців у ЧСР. Великобританія від початку заявила, що відмовляється надати гарантії Чехо-Словаччині та закликала її лідерів піти на поступки Німеччині. Така позиція Великобританії підштовхнула Гітлера до рішучих дій.

У травні 1938 р. Ні­меччина почала концентрувати війська на кордонах Чехо-Словаччини.

Чехо-словацький уряд виявив твердість і оголосив часткову мобілізацію. Гітлер вимушений був відступити. Але конфлікт не було ліквідовано. Для розв’язання кризи прем’єр-міністр Великобританії Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що справу буде вирішено на міжнародній конференції. Зустріч керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії відбулась у Мюнхені 29-30 вересня 1938 р. Представників Чехо-Словаччини навіть не запросили. На зустрічі фактично прийняли німецькі вимоги, подані Чехо-Словаччині у вигляді ультиматуму. Головною з них була передача Німеччині судетських територій, де, за словами Гітлера, "катують" німців і їх треба захистити.

Чехо-Словаччина, залишившись віч-на-віч із Німеччиною, змушена була поступитися тискові. Виконання договору між СРСР і Чехо-Словаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції, яка, підписавши Мюнхенську угоду, фактично зрадила Чехо-Словаччину. Додатковий протокол до радянсько-чехо-словацького договору передбачав, що допомога у випадку агресії надаватиметься лише за умови, що Франція підтримає жертву нападу.

Президент Е.Гаха під час поїздки до Берліна

У жовтні німецькі війська окупували Судетську область. Польщі ЧСР вимушена була віддати Тешинську Сілезію. У листопаді 1938 р. за рішенням І Віденського арбітражу Угорщині було передано частину Словаччини і Карпатської України.

Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн душ, а ще прикордонні укріплення і 40% промисловості. ЧСР було перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців (русинів). Вона опинилась у залежності від Німеччини.

14 березня 1939 р. Словаччину було проголошено незалежною. Головою уряду став Й.Тісо.

Й.Тісо

15 березня було проголошено незалежність Карпатської України на чолі з А.Волошиним, але вона відразу зазнала агресії з боку Угорщини.

15 березня президент ЧСР Е.Гаха підписав акт про ліквідацію республіки, і на територію країни вступили німецькі війська. Чехію та Моравію було оголошено протекторатом Німеччини.

Схема: Чехословаччина у 20-30-ті роки

1918-1938 рр. 1938 р. 1938-1939 рр.

Чехословаччина (ЧСР) Мюнхенська угода Чехо-Словаччина (ЧСФР)

Перша республіка Друга республіка

Документи, матеріали

Із Декларації чеських депутатів австрійського парламенту. 30 травня 1917 р.

Депутати чеського народу, виходячи з глибокого переконання, що теперішню дуалістичну форму держави було створено… на шкоду спільним інтересам пануючих і пригноблених народів і тільки перетворення Габсбурзько-Лотаринзької монархії у федеративну державу вільних і рівноправних національних держав усуне будь-які національні привілеї та забезпечить всебічний розвиток кожної нації в інтересах імперії та династії.

В цей історичний момент, спираючись на природне право народів на самовизначення і вільний розвиток, посилене у нас, крім того, і невід’ємними історичними правами і повністю визнаними державними актами, ми на чолі свого народу будемо домагатися об’єднання всіх гілок чеської нації в чеську демократичну державу, включно зі словацькою гілкою нації, яка проживає в нерозривній єдності з чеською історичною бать­ківщиною.

Запитання до документа

1. Які основні вимоги лідерів чеського національно-визвольного руху? Чим аргументували вони свою позицію?

2. Яким способом мало відбуватися відновлення чеської державності згідно з декларацією?

Із заяви міністра закордонних справ Чехо-Словаччини К.Крофта послам Англії, Франції та Італії (вересень 1938 р.)

Для нас це катастрофа… Я не знаю, чи одержать ваші країни вигоди від прийнятого в Мюнхені рішення. В одному ми впевнені — ми, звичайно, не останні, після нас постраждають інші.

Запитання до документа

1. Аргументуйте позицію чеського міністра закордонних справ.

2. Які наслідки мала Мюнхенська угода для Чехо-Словаччини?

3. Хто був наступною жертвою агресорів?

Запитання і завдання

1. Як відбувався процес створення ЧСР?

2. Охарактеризуйте політичний розвиток ЧСР у 1920-1938 рр.

3. З’ясуйте особливості економічного розвитку ЧСР у міжвоєнний період.

4. Дайте оцінку політики чехо-словацького уряду щодо національних меншин у 20-30-х рр.

5. Чому стала можливою Мюнхенська угода?

6. З’ясуйте причини ліквідації Чехо-Словаччини.

Запам’ятайте дати:

28 жовтня 1918 р. ­ Проголошення Чехо-Словацької Республіки.

Червень-липень 1919 р. ­ Словацька радянська республіка.

15 березня 1939 р.­ Проголошення незалежності Карпатської України.

15 березня 1939 р. ­Загарбання ЧСР Німеччиною.

§ 26. Угорщина

1. Національно-визвольна революція

Поразка у Першій світовій війні привела до розпаду Австро-Угорщини. 25 жовтня 1918 р. у Будапешті відбулися демонстрації та мітинги, на яких населення вимагало негайно укласти мир, відділитися від Австрії та проголосити Угорську республіку.

Проти ночі з 30 на 31 жовтня у Будапешті й Відні одночасно спалахнули революції, внаслідок яких в Австро-Угорщині було повалено монархію Габсбургів. 12 листопада проголошено утворення Австрійської Республіки, а 16 листопада — Угорської.

Проголошення Угорської республіки

Перший угорський уряд очолив граф М.Карої, який у дні революції керував Національною радою. Економічне й політичне становище молодої республіки було тяжким. Народне господарство зруйнувала війна, значну кількість підприємств за­крили, швидко зростала інфляція.

Уряд Карої оголосив про проведення низки реформ:

· вводилося загальне виборче право;

· було прийнято закон про свободу союзів і зборів, створення політичних організацій;

· запроваджувався 8-годинний робочий день;

· було заявлено про надання автономії національним меншинам, але на ділі це не реалізовувалось;

· уряд розробив проект закону про земельну реформу, на підставі якого держава могла експропріювати (вилучити без компенсації) поміщицькі маєтки розміром від 200 до 500 хольдів (хольд — 0,57 га). Передбачалося розділити ці землі між селянами на ділянки по 5-20 хольдів, що передавалися на умовах вічної оренди або викупу протягом 50 років. А втім, закон прийнято не було.

Після підписання перемир’я Угорщина мусила демобілізувати свої збройні сили, залишивши тільки 8 дивізій. Її спроби зберегти за собою Словаччину, Хорватію, Воєводину, тоб-то вихід до Адріатичного моря та деякі інші території, що входили до складу угорської корони, не увінчалися успіхом. Територіальні претензії до Угорщини висували сусідні держави, підтримувані Антантою. Внутрішнє становище в самій країні на весну 1919 р. загострилося: багато підприємств було закрито, зростали інфляція, безробіття. У країні поглиблювалася криза.

В Угорщині сильний вплив мала комуністична партія (КПУ). Вона складалася в основному з військовополонених угорців, які повернулися з Росії. Очолив її Бела Кун. Комуністи закликали до соціалістичної революції та активно працювали на розширення свого впливу в радах, що створювалися по всій країні. Вирішальним у приході комуністів до влади став, як це не парадоксально, ультиматум країн Антанти створити у східній частині країни "нейтральну зону" між Угорщиною та Румунією. Уряд Карої не наважився взяти на себе відповідальність за прийняття цієї вимоги і запропонував соціал-демократам сформувати однопартійний уряд.

Б.Кун

Соціал-демократи звернулись до комуністів із пропозицією об’єднати їхні зусилля. Вранці 21 березня 1919 р. у пересильній тюрмі, де знаходилися Б.Кун та інші керівники КПУ, почалися переговори. Б.Кун зажадав від соціал-демократів беззастережного прийняття платформи КПУ і створення єдиної партії. Також він запевняв, що за допомогою союзу з радянською Росією буде розгромлено основних противників Угорщини. Зокрема, Румунію. Соціал-демократи без дискусій погодилися на ці вимоги. В угоді, яку підписали керівники КПУ і СДПУ, визнавалося, що вони візьмуть спільну участь у керівництві об’єднаною партією та управлінні державою. Партія, яка почала називатися Соціалістичною партією Угорщини (СПУ), заявила, що від імені пролетаріату вона негайно бере всю повноту влади у свої руки.

"Пролетаріат здійснює свою диктатуру через Ради робітників, солдатів і селян... Для забезпечення панування пролетаріату і проти імперіалізму Антанти необхідно укласти з Радянським урядом Росії найтісніший військовий та ідейний союз", — зазначалось у заяві партії.

Того самого дня робітники Будапешта роззброїли поліцію й жандармерію, зайняли найважливіші стратегічні пункти столиці: вокзали, мости через Дунай, будинок телеграфу і телефонні станції. Влада перейшла до рук Революційної урядової ради (РУР).

Цей угорський радянський уряд очолив Шандор Гарбаї, у минулому соціал-демократ — центрист. Бела Кун обійняв посаду народного комісара закордонних справ. РУР одночасно виконувала і роль керівного органу СПУ. На першому засіданні РУР було прийнято постанови про скасування чинів і звань, усунення урядових уповноважених, відокремлення церкви від держави. Було націоналізовано або взято під контроль державні банки, націоналізовані підприємства, що налічували понад 20 робітників, а також транспорт і торгівлю, прибуткові будинки в містах. Для керівництва економікою створили Раду народного господарства. У поміщиків вилучили земельні володіння, розміри яких перевищували 100 хольдів. Проте вони не були поділені між селянами, а передані на кооперативних засадах сільськогосподарським робітникам. Таке розв’язання аграрного питання було помилковим: безземельні та малоземельні селяни, які становили 4/5 усіх селянських господарств, не дістали довгожданої землі. Також була помилковою націоналізація дрібних ремісничих майстерень, перукарень і т. д.

Крім цього, новий уряд запровадив 8-годинний робочий день, підвищив заробітну плату, встановив оплачувані відпуст­ки, загальне соціальне страхування у разі хвороби та від нещасних випадків. Сім’ї робітників переселялись у квартири буржуазії, у конфіскованих особняках розміщувалися дитячі садки та ясла, у школах та вишах запроваджувалося безплатне навчання, безплатним стало й медичне обслуговування. У липні республіка частково виправила свою помилку у вирішенні аграрного питання, прийнявши закон про наділення безземельних селян ділянками розміром до 2 хольдів.

Було опубліковано тимчасову конституцію Угорської радянської республіки, яку згодом прийняв всеугорський з’їзд рад.

Між комуністами та соціал-демократами у РУР були сер­йозні суперечності. Якщо комуністи вважали, що робітничому класові "слід удаватися до нещадного застосування диктатури пролетаріату", то соціал-демократи, як прихильники стриманішої політики, допускали можливість легальної діяльності противників радянської влади.

Складним залишалось і міжнародне становище республіки. З сусідів тільки Австрія визнала нову республіку і заявила про свій нейтралітет. Також УРР визнала радянська Росія.

Опинившись у ворожому оточенні (чеські, румунські, сербські, французькі війська), РУР основним своїм завданням вважала орга­нізацію захисту територіальної цілісності республіки, і зазначені вище заходи значною мірою були спрямовані на мобілізацію всіх ресурсів країни. 25 березня було створено Угорську червону армію (300 тис. вояків).

16 квітня 1919 р. румунські війська розпочали бойові дії з метою оволодіти територіями, що їх обіцяли країни Антанти; 2 травня вони оволоділи Трансільванією, підійшли на 140 км до Будапешта. Розпочали наступ і чехо-словацькі війська, які до початку травня встановили контроль над Словаччиною та Закарпаттям.

Заклик до вступу в УЧА. Агітаційний плакат

19 травня УЧА перейшла в наступ проти чехо-словацьких військ і вступила на територію Словаччини, де було проголошено Словацьку радянську республіку.

Внутрішнє становище Угорської республіки залишалося складним. Не вистачало продовольства і предметів першої необхідності, росла кількість незадоволених новим режимом (селяни, власники, інтелігенція). Нова влада почала застосовувати проти своїх противників "червоний терор", що привело, з одного боку, до розколу в СПУ, а з іншого — до консолідації контрреволюційних сил.

У будапештському гарнізоні та в інших районах країни спалахнули заколоти, що були придушені відданими уряду військами. На окупованій французькими військами території колишній адмірал австро-угорського флоту М.Хорті почав формувати збройні сили контрреволюції.

13 червня Клемансо від імені Паризької мирної конференції ультимативно зажадав припинити наступ УЧА і вивести її зі Словаччини, обіцяючи натомість евакуювати румунські війсь­ка, що діяли на східному фронті.

Вступ румунських військ в угорське місто

Радянський уряд прийняв ультиматум, і 4 липня УЧА відійшла за лінію, встановлену Антантою. Після цього перед РУР поставили нову вимогу — демобілізувати УЧА, до того ж румунські війська відведено не було.

Тоді 20 липня УЧА перейшла в наступ із метою відкинути румунські війська, але через зрадників в угорському генеральному штабі план цього наступу став відомий противникові. Румунські війська перейшли в контрнаступ.

Поразка УЧА, невдала спроба здійснити соціалістичну революцію в Німеччині‚ неможливість радянської Росії прийти на допомогу Угорщині‚ на що покладали надії угорські комуністи, привели до того, що РУР вступила в переговори з країнами Антанти про припинення війни. Спроба Б.Куна підняти населення проти "зрадників" була невдалою, і 1 серпня РУР подала у відставку.

Новий уряд ("профспілковий"), де вже не було комуністів, знов очолив Пейдл. Він ліквідував революційні трибунали, відновив поліцію і суди. До Будапешта вступили румунські війська, які роззброїли Угорську червону армію. "Профспілковий" уряд було повалено. У країні до влади прийшли праві сили, які почали переслідувати учасників революції та ліквідували законодавство періоду існування радянської влади.

2. Диктатура Хорті

14 листопада 1919 р. після виведення румунських військ з Угорщини до Будапешта вступила угорська армія ад­мірала М.Хорті, який фактично встановив у країні свою диктатуру.

У січні 1920 р. в країні бу­ло проведено вибори до Національних зборів, які 1 березня 1920 р. ухвалили рі­шення про відновлення у країні монархії. Проти такого рішення категорично виступили країни Антанти і наступники Австро-Угорщини (Чехо-Словаччина, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенів). М.Хорті скористався таким становищем і домігся проголошення себе регентом із широкими повноваженнями.

М.Хорті

У червні 1920 р. Угорщина підписала Тріанонський мирний договір, згідно з яким вона втрачала 77% території і 59% населення. На неї було покладено обов’язок виплачувати репарації. Чисельність збройних сил обмежувалася 35 тис.

За Тріанонським договором економічні втрати країни були запаморочливими: 58% залізниць, 60% протяжності доріг, 84% лісових ресурсів, 29% вугілля. Щодо виробництва втрати обрахувати важко, бо більшість промисловості Угорщини (обробна, харчова, хімічна, машинобудівна) була сконцентрована в Будапешті, і не зазнала значних руйнувань, але нові кордони відокремили її від постачальників сировини і традиційних ринків збуту, що робило угорську економіку дуже вразливою від дій сусідів.

У 1921 р. прихильники монархії двічі намагалися підняти заколот з метою відновити на престолі Карла ІV Габсбурга, поки Національні збори не прийняли закону, що позбавляв його права на престол. Отак 1921 р. в Угорщині було встановлено авторитарний режим Хорті, який спирався на цілу систему легальних і таємних союзів і товариств («Союз пробудження угорців», «Екса» та ін.).

Схема: Риси режиму М.Хорті

1. Консерватизм.

2. Обмеження демократичних прав і свобод.

3. Збереження представницьких, демократичних інститутів влади.

4. Легальне існування опозиції. Обмеження діяльності лівих сил.

5. Панування традиційної еліти (земельної аристократії).

6. Необмежена влада М.Хорті.

7. Відсутність масової партії – опори правлячого режиму.

8. Монархічна, націоналістична демагогія.

У період з 1921 р. до 1931 р. уряд Угорщини очолював граф І.Бетлен. Цей період в історії Угорщини називають «ерою Бетлена». Він припинив терор проти учасників революції‚ уклав угоду з соціал-демократами про легалізацію діяльності партії та про звільнення політичних в’яз­нів. Водночас було обмежено демократичні права і свободи, вводилися відкрите голосування, освітній ценз, створювалася верхня палата парламенту, депутати якої призначалися.

Агітаційний плакат хортиського режиму

В економічному розвитку Угорщина в середині 20-х рр. досягла довоєнного рівня. Виникали нові галузі виробництва, але країна залишалася аграрно-індустріальною. Було проведено часткову аграрну реформу.

На міжнародній арені Угорщина прагнула до перегляду Тріанонського договору і зменшення репарацій. У 1927 р. Угорщина почала зближення з Італією, а в 1934 р. між Італією, Угорщиною та Австрією було підписано Римський протокол, який передбачав взаємну підтримку у перегляді Версальської системи.

Криза сільського господарства, що охопила країни східної Європи наприкінці 20-х років, економічна криза 1929-1933 рр. завдала сильного удару угорській економіці, а надто сільському господарству. У 1931 р. сталася зміна уряду, що його очолив Д.Гембеш. У період його правління (1931-1935 рр.) було значно урізано демократичні права, а саме: скорочено кількість виборців; розширено права верхньої палати парламенту; обмежено діяльність опозиційних політичних партій. Активізували діяльність ультраправі сили, зокрема партія угорських фашистів на чолі з Нілаші "Схрещені стріли". У зовнішній політиці було взято курс на зближення з Німеччиною. Відроджувалися гасла відновлення "Історичної Угорщини" та реваншу.

У 1936 р. прем’єр-міністром став граф П.Телекі, який провадив політику зближення з Німеччиною.

М.Хїорті з А.Гітлером у Гамбурзі

У 1938-1939 рр. Угорщина взяла участь у розділі ЧСР і приєдналася до Антикомінтернівського пакту.

6 квітня 1941 р. Угорщина вступила у Другу світову війну, здійснивши разом з іншими агресивними державами напад на Югославію. Граф Телекі, протестуючи проти розділу Югославії (1941 р.), покінчив життя самогубством. На його місце було призначено Л.Бардоші.

За період 1938-1941 рр. до Угорщини було приєднано значні території: частину Словаччини (Верхню Угорщину), Закарпатську Україну, Трансільванію та частину Югославії (Воєводина, Банат). Угорці вважали, що завдяки Хорті щодо їх країни було відновлено справедливість розстоптану у 1919-1920 рр. в Парижі. Але подальші події довели, що шлях, який обрала Угорщина для позбавлення пут Версальської системи, завив країну до національної катастрофи (1945 р.).

Документи, матеріали

Бела Кун про причини поразки Угорської Радянської Республіки

"Короткочасне існування Угорської Радянської Республіки пояснюється якщо й не виключно, то значною мірою тим, що комуністична партія, авангард пролетаріату, протягом згаданого занадто короткого історичного періоду не встигла стати міцною, твердою організацією…

Марними були наші прагнення виправити помилку, якою було об’єднання з соціал-демократами…

Іншою основною причиною, що призвела Угорську Радянську Республіку до загибелі, була невирішеність селянського питання — питання про землю".

Запитання до документа

1. Чим Бела Кун пояснює короткочасність існування радянської влади в Угорщині?

2. Які, на вашу думку, причини поразки Угорської Радянської Республіки?

Угорський історик академік М.Ормош про М.Хорті

"Хорті… був старомодним аж до анахронізму. Його контрреволюційний вождизм не мав нічого спільного з формами нацизму або фашизму. Хорті не розробляв і навіть не сприймав жодної нової ідеології. Він слідував тим позиціям і поглядам, що їх засвоїв під час монархії в батьківському домі та у військовому училищі… До влади Хорті ставився з повагою, але не був одержимий владою. Політичним керівництвом у роки свого правління він поступався урядові та перебирав його головно у кризових ситуаціях".

Запитання до документа

1. Охарактеризуйте ставлення Хорті до влади.

2. Дайте порівняльну характеристику хортизму і фашизму.

Запитання і завдання

1. Як розвивалася національно-визвольна революція в Угорщині?

2. Чим було зумовлено встановлення радянської влади в Угорщині?

3. Які методи своєї діяльності угорські комуністи запозичили в російських більшовиків?

4. Чому радянська влада в Угорщині зазнала поразки?

5. Яку внутрішню і зовнішню політику проводив Хорті?

6. З’ясуйте особливості хортистського режиму.

7. Яким чином Угорщина позбулася пут Тріанонського договору?

Запам’ятайте дати:

16 листопада 1918 р. ­ Проголошення Угорської республіки.

21 березня ­ 1 серпня 1919 р. ­ Угорська радянська республіка.

1920-1944 рр. – режим М.Хорті в Угорщині.

§ 27. Румунія

1. Перша світова війна і Румунія

У серпні 1916 р. Румунія, заручившись обіцянками країн Антанти про передачу їй частини територій Австро-Угорщини, вступила в Першу світову війну. Але слабо озброєна румунська армія відразу зазнала поразки, і 6 грудня війська Четверного союзу вступили до Бухареста. Тільки підтримка Росії, яка спрямувала 500-тисячну армію, врятувала Румунію від повного розгрому.

Перша світова війна завдала Румунії значних збитків — 31 млрд золотих лей. Людські втрати становили 800 тис. осіб (10% населення).

Атака румунської піхоти під час Першої світової війни

Розпад Східного фронту, повстання селян проти поміщиків під впливом жовтневих подій у Росії, революційні заворушення серед солдат Румунського фронту зумовили пошук румунським урядом виходу зі складного становища.

У грудні 1917 р. було укладено угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною про припинення бойових дій. Цим уряд виконав одну з вимог населення щодо припинення війни. Одночасно Румунія домоглася виведення з її території російських частин, деморалізованих революційною агітацією більшовиків.

У січні 1918 р. румунські війська окупували Бессарабію під гаслом об’єднання всіх румун. Поразка України в першій більшовицько-українській війні наблизила Червону армію до кордонів Бессарабії. Уряд Румунії, остерігаючись агресії з боку радянської Росії, у березні 1918 р. уклав угоду про виведення його військ із Бессарабії протягом двох місяців.

Скориставшись підписанням Брестського миру між Росією та Німеччиною, а також окупацією Німеччиною України, Румунія анулювала договір із радянською Росією та анексувала Бессарабію. Відповідно до сепаратного Бухарестського миру з Центральними державами Румунія передавала Болгарії всю Добруджу, а економіка й фінанси Румунії переходили під контроль країн Четвертого союзу.

Тяжке економічне становище, принизливі умови мирного договору зумовили втрату урядом авторитету. Усвідомлюючи це, він пішов на суттєві поступки населенню: було відновлено діяльність профспілок; скасовано воєнний режим на підприєм­ствах; у серпні 1918 р. прийнято проект аграрних реформ, який передбачав передачу землі селянам в оренду. Ця реформа відвернула селян від комуністичної агітації.

Після поразки Центральних держав Румунія анулювала Бухарестський мир. Австро-німецькі війська було виведено з країни. Румунія знову оголосила війну Німеччині 10 листопада 1918 р. Ця «одноденна війна» і прихильність лідерів Антанти дала змогу Румунії претендувати на свою долю у розподілі Східної Європи.

Розпад Австро-Угорщини привів до розгортання руху за об’єднання всіх земель, заселених румунами. Цей рух було використано правлячим режимом для зміцнення його влади. У листопаді 1918 р. до складу Румунії було включено Буковину, хоча населення Північної Буковини на народному віче висловилося за возз’єднання з Україною. 1 грудня 1918 р. проголошено об’єднання Трансільванії з Румунією. На Паризькій мирній конференції румунська делегація, посилаючись на таємну угоду 1916 р. з країнами Антанти, домоглася визнання приєднання цих територій.

20 березня 1919 р. Верховна рада Антанти в ультимативній формі зажадала від уряду Угорщини погодитися на окупацію частини її території Румунією й Чехо-Словаччиною. Це призвело до початку війни між Румунією та Угорщиною. Румунія, підтримувана Антантою, допомогла придушити радянську владу в Угорщині, за що вона отримала всі окуповані території; територіальні придбання Румунії було закріплено в Сен-Жерменському, Нейїському і Тріанонському договорах. У 1920 р. Англія, Франція, Італія та Японія підписали конвенцію про визнання приєднання Бессарабії.

Відтак територія Румунії збільшилася зі 138 тис. до 295 тис. км², а населення — з 8 до 16 млн осіб.