Складові радянської модернізації 4 страница

5. Розроблення програми громадських робіт із метою боротьби проти безробіття.

6. Розпуск і роззброєння фашистських банд, які є небезпечними для демократичного розвитку країни.

Запитання до документа

1. Вирізніть соціально-економічні та політичні вимоги учасників мітингу.

2. Які вимоги мітингу збігалися з положеннями програми Народного фронту у Франції?

Головний військовий радник Генерального військового комісаріату республіканської армії І.М.Нестеренко про стратегію Ф.Франко

"В еволюції стратегії Франко можна вирізнити три етапи. Перший — коли операції планувались як колоніальні каральні експедиції. Другий — коли після провалу цих операцій почалася позиційна війна на підступах до Мадрида. І, нарешті, третій, коли перейшли до маневреної війни, що завершилася весною 1938 р. проривом у напрямі Вінареса. У Каталонській битві 1938-1939 рр. франкісти здобули перемогу, маючи значну кількість військової техніки …"

Запитання до документа

1. Вкажіть хронологічні рамки кожного періоду, визначеного військовим радником.

2. Чим можна пояснити таку еволюцію стратегії Франко у громадянській війні?

Запитання і завдання

1. Як вплинула Перша світова війна на розвиток Іспанії?

2. Дайте характеристику диктатурі М.Прімо де Рівери.

3. Коли і як було повалено монархію в Іспанії?

4. Охарактеризуйте політику уряду А.Саморо.

5. Що зумовило створення Народного фронту? Дайте оцінку його програмі.

6. З’ясуйте причини громадянської війни в Іспанії.

7. Як розвивалися події на фронтах громадянської війни?

8. Яку позицію займали великі держави щодо громадянської війни?

9. Назвіть основні причини поразки республіканців у громадянській війні.

Запам’ятайте дати:

1923­1930 рр. ­ Військово-монархічна диктатура М.Прімо де Рівери.

12 квітня 1931 р.­ Перемога республіканців на муніципальних виборах.

1936 р. ­ Прихід до влади Народного фронту.

Липень 1936 р. ­ березень 1939 р. ­ Громадянська війна в Іспанії.

1939­1975 рр. ­ Диктатура генерала Франко в Іспанії.

Тема VІ
Країни Центральної та Східної Європи

§ 24. Польща

1. Відновлення державної незалежності. Ю.Пілсудський

Поляки, втративши незалежність унаслідок трьох поділів кінця ХVІІІ ст., постійно боролися за відновлення їхньої державності. У роки Першої світової війни склалися два політичні табори, які в боротьбі за відновлення польської державності покладали надії на одну з ворогуючих сторін. Сили, що гуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки)‚ очолюваної Р.Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі вони створили Поль­ський національний комітет, що його восени 1917 р. було ви­знано представником польського народу. На території Франції було створено польську армію, якою командував генерал Галлер.

Польська армія у Франції. Генерал Ю.Галлер приносить присягу. 1918 р.

Інші політичні сили на чолі з Юзефом Пілсудським виступали за співробітництво з Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Ще на початку війни Пілсудський з допомогою австрійського генштабу створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. Наприкінці 1917 р. між Пілсудським і німецьким командуванням виник конфлікт. Тоді Пілсудський відмовився включити польський легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в’язниці.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес утворення польської держави. У листопаді 1918 р. представники лівих партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго.

Члени Регентської ради

10 листопада до Варшави повернувся звільнений з в’язниці Пілсудський. Наступного дня він отримав од Регентської ради, створеної ще у вересні 1917 р. як орган польської державності, владні повноваження та одразу ж утворив уряд на чолі з соціалістом Є.Морачевським, а себе оголосив "тимчасовим вождем держави". Передавши Пілсудському владу, Регентська рада самоліквідувалася. Попервах влада уряду, який роз­містився у Варшаві, поширювалася лише на територію Королівства Польського, яке за рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. входило до складу Росії, та Західну Галичину (Мала Польща). Тільки наприкінці грудня 1918 р. внаслідок народного повстання було звільнено з-під влади Німеччини частину західних польських земель (Велика Польща). Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві Польському почали виникати ради, але вони не мали такого впливу, як у Росії.

Польський патруль на новому західному кордоні держави

У січні 1919 р. було проведено вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. Пілсудський залишився "вождем держави". Його роль обмежувалася конституційними нормами.

Установчий сейм прийняв низку соціально-економічних законів: було закріплено 8-годинний робочий день, розроблялася земельна реформа, що передбачала обмеження землеволодіння 180 га.

Влітку 1919 р. по всій території Польщі було ліквідовано ради.

Перше засідання сейму другої Речі Посполитої (10 лютого 1919 р.)

2. Визначення кордонів Другої Речі Посполитої

Паризька мирна конференція визначила західний кордон Польщі, а щодо східного кордону питання залишилося відкритим. Англійський міністр закордонних справ Керзон запропонував визначити його лінією розселення етнічних поляків, що й було затверджено Верховною радою Антанти у грудні 1919 р. Але невизначеність становища в Росії дала можливість поль­ському урядові претендувати на землі, які колись входили до складу Речі Посполитої. Претензії на східні території призвели до війни з Західно-Українською Народною Республікою — ЗУНР у листопаді 1918 р. — липні 1919 р., внаслідок якої Польща загарбала Західну Україну.

Польські артилеристи у бою на Віслі

До 1920 р. Польща знаходилась у стані неоголошеної війни з радянською Росією. Всі спроби країн Антанти спонукати Польщу до більш рішучих дій зазнали поразки. Це було пов’язано з тим, що представники білого руху в Росії не визнавали польської державності, і польський уряд не був зацікавлений в їхній перемозі. Тільки після поразки основних сил біло­гвардійців Пілсудський зважився на рішучі дії. 21 квітня 1920 р. між урядом Української Народної Республіки і Польщею було укладено Варшавський договір. Польща закріплювала за собою західні області України. Вона визнавала право України на незалежне державне існування і верховну владу УНР на чолі з С.Петлюрою. Після укладення договору та військової конвенції польська армія та війська УНР повели наступ проти більшовиків і навіть увійшли до Києва. У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено, а в серпні Червона армія стояла вже під стінами Варшави. Радянські лідери розглядали похід на Варшаву як спосіб підштовхнути світову революцію, але завдяки допомозі країн Антанти більшовицьким військам було завдано контр­удару.

Польський агітаційний плакат випущений напередодні плебісциту в Сілезії (1921 р.)

18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею, РСФРР та УСРР було підписано мирний договір, за яким Польща закріплювала за собою територію Волині, По­лісся, Холмщини, Галичини та інших земель Північно-Західної України, а також Західної Білорусії. Остаточно кордони Польщі склалися 1923 р. На сході вони включали території Західної України та Західної Білорусії, а також Віленську область, захоплену в Литви 1920 р. На заході Польща не змогла приєднати території Вармії та Мазури, де населення на пле­бісциті виступило проти приєднання. У жовтні 1921 р. Польщі було передано третину Сілезії (протягом 1919-1921 рр. поль­ське населення тричі піднімалося тут на збройну боротьбу). За рішенням Паризької мирної конференції до Польщі було приєднано частини Помор’я і Пруссії та Познань. Завдяки територіальним придбанням близько 35% населення Польщі складали національні меншини, стосовно до яких проводилася політика полонізації. Польща стала багатонаціональною державою. За своїм розвитком переважно аграрною. 65% населення було зайнято у сільському господарстві.

3. Польща у 1921-1926 рр.

У 1921 р. було прийнято конституцію Польської Республіки, в якій проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з нею Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента, обраного паламентом на 7 років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. На той час нараховувалося близько 200 партій. Праві партії на чолі з ендеками намагалися сформувати правоцентриську урядову коаліцію, а також обрати свого президента. Але при голосуванні за кандидатуру президента більшість голосів отримав Г.Нарутович, підтриманий лівими, цинтристськими партіями та представниками національних меншин. Пілсудський, який відмовився балатуватися на посаду президента, передав Нарутовичу всі владні повноваження. Але ендеки, що не бажали змиритися з поразкою, влаштували справжню травню новообраного президента в пресі. 16 грудня 1922 р., через два дні після вступу на посаду, Нарутович був застрелений фанатичним прихильником ендеків. Це призвело до гострої політичної кризи, яку з великими труднощами вдалося мирно розв`язати. Новим президентом було обрано колишнього члена ПСС С.Войцеховського; уряд осформували ендеки.

Новий уряд у своїй політиці взяв курс на стимулювання економічного зростання шляхом надання дешевих кридитів. Така політика сприяла пожвавленню економічного життя, проте воно виявилося короткотривалим. Відсутність єдиного внутрішнього ринку, повоєнна розруха, економічна блокада з боку Німеччини, невригульованість торгівельних відносин з сусідами, неповернення кридитів призвело до стрімкої інфляції і знецінення польської марки (запроваджена у 1920 р.). Різко впав життєвий рівень населення, зросло безробіття, прокотилась хвиля економічних страйків у промислових центрах. Крім того комуністи, підбурювані Комінтерном, спробували у Кракові (1923 р.) підняти повстання, що було придушене (загинуло декілька десятків чоловік).

На тлі економічних негараздів відбулась зміна уряду, який взявся до рішучих реформ. Позапартійний прем`єр-міністр В.Грабський першочерговим завданняв вважав фінансуву стабілізацію. Для цього було припинено друк знецінених банкнот. Уряд звернувся до багатих громадян з проханням поділитися своїми доходами для збалансування бюджету. У квітні 1924 р. було проведено грошову реформу: запроваджено польський злотий, створено Польський банк – незалежну фінансову установу, акції якого були продані на вільному ринку. Також уряд взявся активно за аграрну реформу, за якою парцеляції (розподілу) підлягали маєтки площею понад 180 га (на „східних кресах” – 300 га). Парцеляція мала відбутися особисто землевласником впродовж двох років, тоді він отримував від держави повну грошову компенсацію. Селяни натомість від держави отримували дешеві кредити для розвитку господарства. Розпочалося залізничне будівництво, яке мало звязати економічні центри держави з новим портом – Гдиня, що почав будуватися на Балтійському узбережжі поряд з Гданськом. Такі заходи вже швидко дали позитивний результат.

Утой же час політичне життя країни залишалось бурхливим. Нестійкість коаліцій призводило до політичних криз і частих змін урядів, що у свою чергу негативно відбивалося на економічному житті. Ще однією невірішеною внутрішньою проблемою країни залишалась проблема національних меншин. Активна полонізаторська політика, яку проводили ендеки викликала опір з боку національних меншин, особливо з боку українців. Ця боротьба посилилась після визнання країнами Антанти приналежності Східної Галичини Польщі (1923 р.).

4. Режим "санації"

Вище зазначені обставини свідчили про слабкість парламентської республіки. Вади парламентського ладу, відстала економічна структура, нерівномірність розвитку країни, економічна блокада з боку Німеччини та СРСР, криза в армії зрештою привели до перевороту 1926 р. і встановлення режиму "санації" (оздоровлення).

12 травня 1926 р. військові під командуванням Пілсудського, який вирішив повернутися до політичного життя, почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот значною мірою підтримувався населенням, яке сподівалося на покращання життя. Пілсудський, що користувався авторитетом національного героя, встановив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся з економічною стабілізацією у країні, що дало можливість закріпитися встановленому режиму. Втричі збільшився експорт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли транспортні перевезення. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого. На селі збирали добрі урожаї.

Юзеф Пілсудський

Режим "санації" — авторитарний режим на чолі з Пілсудським, установлений в умовах кризи парламентської системи і польської державності, базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко організуватись. Влада відверто зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за свої заслуги.

Схема: Риси режиму «санації».

1. Домінуючий вплив Ю.Пілсудського у політичному житті, хоча він формально був лише воєнним міністром. Формування його «культа особи».

2. Значний вплив у політичному житті суспільства військових, особливо однополчан Ю.Пілсудського.

3. Існування парламентської опозиції.

4. Складна виборча система.

5. Обмеженість свободи слова і друку.

6. Відносно незначні масштаби політичних репресій.

7. Спроби найти порозуміння з національними меншинами.

Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав ре­пресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади.

Підписання квітневої конституції 1935 р.

У травні 1935 р. Пілсудський помер. Після його смерті розгорілася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е.Ридз-Смігли та президентом І.Мосцицьким, яка завершилася компромісом і поділом влади.

Період 1935-1939 рр. у внутрішньому стані був відносно стабільним. Основні події, пов’язані з Польщею, розвивалися на зовнішньополітичній арені.

На початку 30-х років Польща пішла на зближення з Німеччиною і уклала з нею у 1934 р. пакт про ненапад. Тим самим Польща відмовилась від укладення договору про колективну безпеку між Францією, Чехословаччиною та СРСР.

У 1938 р. Польща прийняла участь у поділі Чехословаччини. Така недалекоглядна політика призвела до втрати реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі дати згоду на приєднання до Німеччини міста Данциг. Польща відмовилась. Між двома країнами став дуже швидко наростати конфлікт. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти польщі. Почалась друга світова війна.

Лідери Польської Республіки під час її створення заклали небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території та проводячи щодо них політику колонізації. Це неодмінно породжувало опір непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії та підтримувати сепаратистські рухи.

Документи, матеріали

Мирний договір між БСРР, РСФРР, УСРР, з одного боку, і Поль­ською Республікою, з іншого. Рига, 18 березня 1921 р.

(Витяг)

Стаття 1. Обидві Сторони, що домовляються, оголошують стан війни між ними припиненим.

Стаття 2. Обидві Сторони, що домовляються, згідно з принципом самовизначення народів, визнають незалежність України та Білорусії, а також погоджуються і ухвалюють, що східні кордони Польщі, тобто кордон між Росією, Білорусією та Україною, з одного боку, і Польщею, з іншого, складає лінія (далі подано опис лінії)…

Стаття 3. Росія та Україна відмовляються від будь-яких прав і претензій на землі, розташовані на захід від цього кордону…

Стаття 5. Обидві Сторони, що домовляються, взаємно гарантують повну повагу державного суверенітету другої Сто­рони та утримання від будь-яких втручань у її внутрішні справи, зокрема від агітації, пропаганди та будь-якої інтервенції, або її підтримки…

Стаття 7. Польща надає особам російської, української та білоруської національності, які знаходяться на території Польщі, на основі рівноправності національностей, усі права, що забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів. Взаємно Росія та Україна забезпечують особам польської національності, які знаходяться в Росії, Україні та Білорусії, ті самі права…

Стаття 24. Дипломатичні відносини між Сторонами, що домовляються, встановлюються негайно після ратифікації угоди.

Запитання до документа

1. Якими були територіальні придбання Польщі за цим договором?

2. Які статті договору ніколи не виконувались?

Конституція Польської Республіки. 17 березня 1921 р.

(Витяг)

Розділ І. Республіка.

Ст. 2. Вища влада в Польській Республіці належить народові.

Розділ ІІ. Законодавча влада.

Ст. 10. Право законодавчої ініціативи належить урядові та сейму.

Ст. 11. Сейм складається з депутатів, що обираються на п’ять років загальним, таємним, прямим, рівним і пропорційним голосуванням.

Ст. 12. Право обирати має кожний польський громадянин без різниці статі, якому виповнився на день виборів 21 рік.

Ст. 35. Кожний проект закону, прийнятий сеймом, передається на розгляд сенату.

Розділ ІІІ. Виконавча влада.

Ст. 39. Президента Республіки обирають на сім років абсолютною більшістю голосів сейм і сенат, що об’єднані в Національні збори.

Ст. 44. Кожний урядовий акт президента Республіки вимагає підпису голови Ради міністрів і відповідного міністра, котрі, підписавши акт, беруть відповідальність за нього на себе.

Ст. 45. Президент республіки призначає та відкликає голову Ради міністрів, за його пропозицією призначає міністрів, а за законодавчо передбаченою пропозицією Ради міністрів призначає на громадські та військові посади.

Розділ V. Загальні громадянські обов’язки та права.

Ст. 95. Польська Республіка гарантує на своїй території повну охорону життя, свободи і майна всім без різниці похо­дження, національності, мови, раси або релігії.

Ст. 99. Польська Республіка визнає будь-яку власність...

Ст. 114. Римсько-католицьке віросповідання, що є релігією переважної більшості народу, посідає в державі провідне становище з-поміж рівноправних віросповідань.

Питання до документа

Чи можна охарактеризувати конституцію Польської Республіки як демократичну?

Запитання і завдання

1. Як і за яких обставин відбувалося відновлення польської державності? Дайте історичну оцінку цьому явищу.

2. Охарактеризуйте зовнішню політику відновленої Польщі.

3. Яка роль Пілсудського у становленні Польської Республіки?

4. З’ясуйте процес формування кордонів Польської Республіки.

5. Які негативні риси було закладено під час розбудови Польщі?

. Охарактеризуйте режим "санації". Назвіть його основні риси. Чи став він „оздоровленням” для країни?

Запам’ятайте дати:

Листопад 1918 р. ­ Відновлення незалежної польської держави.

Листопад 1918 р. ­ липень 1919 р.­Польсько-українська війна.

1920 р. ­ Радянсько-польська війна.

18 березня 1921 р. ­ Ризький мирний договір.

1921 р. ­ Прийнято конституцію Польської Республіки.

1926 р. ­ Встановлення режиму "санації".

1934 р. - Пакт про ненапад між Німеччиною та Польщею.

1 вересня 1939 р. – напад Німеччини на Польщу. Початок Другої світової війни.

§ 25. Чехо-Словаччина

1. Утворення Чехо-Словаччини. Т.Масарик

В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збори чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів прийняли декларацію, в якій, посилаючись на принцип національного самовизначення, зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави "у межах історичних чеських земель і своєї словацької парості".

Влітку 1918 р. Чехо-Словацький національний комітет у Парижі (очолював Т.Масарик) був визнаний Францією, а потім Великобританією і США як "першооснова майбутнього чехо-словацького уряду". Тоб-то уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв’язок із цим комітетом установив Національний комітет у Празі, який об’єднав усі чеські політичні партії. Під керівництвом празького Національного комітету діяла створена у вересні Соціалістична рада, в якій об’єдналися соціал-демократи й Чеська соціалістична партія. Наприкінці вересня Національний комітет було створено і в Словаччині. Отже, з’явилися структури, які у сприятливий момент проголосили б утворення Чехо-Словацької республіки.

Провідну роль у боротьбі за незалежність Чехословаччини відіграв Томаш Гарріг Масарик (1850-1937). Своєю попередньою політичною діяльністю він підвів ідеологічний грунт під майбутню державу. Як твердив сам Масарик у своїх спогадах, у 1907 р. він остаточно переконався, що Австро-Угорщину реформувати неможливо і висунув ідею боротьби за незалежність чехів і словаків. У цій боротьбі він закликав спиратися не на Росію, як майже весь попередній чеський рух, а на країни Заходу (Францію, Англію, США). Поступово його ідеї стали пануючими серед чеської політичної еліти та населення. Також Масарику належить ідея єдиної Європи, в якій будуть враховуватися інтереси великих і малих націй, а кожен народ буде зберігати свою національну ідентичність, залишаючись в той же час європейським.

Т.Масарик

Авторитет Масарика був настільки високим, що 6 червня 1915 р. він від імені чеського і словацького народів оголосив війну Австро-Угорщині та її союзникам. Чеські солдати стали масово тікати з лав австро-угорської армії і переходити на бік союзників.

Своєю активною діяльністю в еміграції він зумів домогтися позитивного ставлення Франції, Англії та США до чеського і словацького національних рухів. Саме ідеї Масарика про самовизначення поневолених народів Європи лягли в основу «14 пунктів» В.Вільсона. Також Масарик переконав провідні чеські політичні сили, що майбутня чеська держава повинна базуватися на демократичних засадах.

Восени 1918 р. правлячі кола Австро-Угорщини, передчуваючи свою поразку, почали вивозити з чеських земель продовольчі товари, промислове устаткування, транспортні засоби. Це пограбування зачіпало інтереси всього населення. Національний комітет доручив Соціалістичній раді провести одноденний страйк протесту. Його учасники вступали в сутички з військами та поліцією, проголошували гасло "Хай живе Чехо-Словацька республіка!", але Соціалістична рада не взяла на себе ініціативи створення Чехо-Словацької держави, вважаючи це справою Національного комітету. Лише 28 жовтня 1918 р., коли стало очевидним, що монархія Габсбургів припиняє існування, Національний комітет проголосив створення Чехо-Словацької республіки. 30 жовтня Словацька національна рада заявила про відділення Словаччини від Угорщини і визнала право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності. Водночас вона проголосила словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношенні.

Перший уряд республіки сформувався на основі "всенародної коаліції" чеських і словацьких правих і націоналістичних партій та со­ціал-демократів. Він обіцяв провести "соціалізацію" промисловості, запровадити 8-годинний робочий день, визнати право на страйки. В умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановив максимум земельного володіння у 250 га, або 150 га ріллі.

Конституція, прийнята Національними зборами 20 лютого 1920 р., закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. В її основу було закладено принцип захисту приватної власності. Всі громадяни одержали рівні права. Вищим законодавчим органом ставали двопалатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі загального виборчого права. Національні збори обирали президента на 7 років. Він мав широкі повноваження. Першим президентом обрали Т.Масарика.

Виходячи з тези про єдину "чехо-словацьку націю", конституція відкидала самобутність словаків. Рівноправність націй трактувалася ли­ше як мовно-культурна. Отже‚ Чехо-Словаччина стала унітарною державою, що в подальшому і стало причиною розгортання сепаратистських рухів — адже з 13,5 млн населення чехи складали 7 млн, німці — 3 млн, словаки — 2 млн, угорці — 750 тис., поляки — 100 тис., українці (русини) — 450 тис.

У квітні 1920 р. в Чехо-Словаччині відбулися перші парламентські вибори, на яких перемогли соціал-демократи й соціалісти. Кордони республіки було визначено повоєнними (1919-1920 рр.) мирними договорами країн Антанти з Німеччиною, Австрією та Угорщиною. До складу нової держави за Сен-Жерменським договором було включено й Закарпатську Україну (на правах автономії, але реалізоване це право було лише 1938 р.). У Чехо-Словаччині її називали Підкарпатською Руссю.

У квітні 1919 р. чехо-словацькі вій­ська з дозволу Антанти перейшли кордон Угорщини з метою приєднати частину її земель. Проте угорська армія відкинула противника і в червні вступила на його територію. Під впливом революційних подій в Угорщині в Пряшеві 16 червня 1919 р. було проголошено Словацьку Радянську Республіку. Проіснувала вона до 7 липня. Словацький уряд запровадив 8-годинний робочий день, націоналізував промислові й торговельні під­приємства, банки, транспорт, конфіскував поміщицькі маєтки й землі церкви розміром більш як 50 га. Але він не розподі­лив ці землі між селянами, а передав їх державним і виробничим господарствам, що об’єднували сільськогосподарських робітників і найбідніших селян. Уряд радянської Словаччини почав створювати червону армію для взаємодії з Угорською червоною армією. Проте СРР проїснувала недовго. З падінням радянської влади в Угорщині празький уряд остаточно опанував всю територію країни.

2. ЧСР у 20–30-ті рр.

Чехо-Словаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 20-30-х рр. перетворилася на високорозвинену європейську державу. Вона посіла місце в десятці найбільш промислово розвинених країн світу. Економічну і полі­тичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу — 13% працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість внутрішнього ринку і залежність від експорту.

У важкій промисловості вело перед акціонерне товариство "Шкода", що випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Значна його частка експортувалася. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20% усіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень там був значно нижчим, що породжувало невдоволення та со­ціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехо-Словаччина була найдемо­кратичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 основних партій. Найбільшою підтримкою користувалися центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т.Масарика з лідерами провідних партій, на яких усувалися найсерйозніші розбіжності.

У 30-ті роки впливовою політичною силою в країні стають національні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), які виступають за федеративний переустрій унітарної ЧСР.