Складові радянської модернізації 3 страница

6. Становлення фашистської диктатури

Доступившись до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Використавши як привід підпал рейхстагу, що його самі ж і організували, вони вдалися до відкритого терору проти їхніх політичних противників — соціал-демократів і комуністів. Проти останніх був влаштований відкритий судовий процес. Передусім Гітлер домігся підписання Гінденбургом спеціального указу "Про охорону народу і держави", що ліквідував основні права громадян і надав необмежені повноваження каральним органам. Нацисти провели нові вибори до рейхстагу, сподіваючись отримати переважну більшість у ньому. Проте підсумки виборів у березні 1933 р. їх не задовольнили: комуністи й со­ціал-демократи, які знаходились у підпіллі, отримали 30,6% голосів виборців, нацисти — 43,9%. Не зібравши абсолютної більшості голосів, нацисти відтоді остаточно відмовилися від спроб прикрити свій режим хоча б видимістю демократії та збереження конституції.

Нацистський марш на честь призначення А.Гітлера рейхканцлером (1933 р.)

Важливим етапом зміцнення влади Гітлера було знищення ним своїх політичних противників у партії. Лідер штурмовиків (СА) Ернст Рем виступав за продовження «націонал-соціалістичної революції», тобто за переділ власності в Німеччині, що могло позбавити Гітлера підтримки великого капіталу. Щоб розв`язати проблему кординально, Гітлер за допомогою охоронних загонів (СС) вніч на 30 червня 1934 р. фізично знищує керівників СА. Ця подія увійшла в історію під назвою “ніч довгих ножів”

Принцип поділу влади, що лежав в основі Веймарської республіки, було відкинуто, законодавчі функції передано урядові. Гітлеру ж передали повноваження президента Гінденбурга, який помер 1934 р. Так уся повнота влади в Німеччині опинилася в руках Гітлера. Було проведено адміністративну реформу, що ліквідувала земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників.

У 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії‚ крім НСДАП, що злилася з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня. Така різка зміна державного ладу та суспільного життя супроводжувалася насиллям і породжувала посилення каральних органів держави. СА та СС стали частиною цього апарату насилля. Було створено державну таємну поліцію (гестапо), а з 1933 р. по всій країні з’явилися концентраційні табори для утримання в них усіх невгодних режимові людей. Було ліквідовано основні політичні права громадян — свободу слова, зібрань, недоторканність житла, таємницю листування.

Перші вязні нацистських концентраційних таборів

7. Економічна політики нацистів

Важливі зміни стались і в економіці Німеччини. Уряд Гітлера пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя, спершу — з метою виходу з кризи.

На кошти держави було розгорнуто будівництво загальнонаціональної мережі швидкісних автострад, що дозволило відразу різко скоротити кількість безробітних і пожвавити будівельну індустрію. Перегодом основну увагу було приділено прискореному розвиткові військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн до 15,5 млрд рейхсмарок у 1933-1938 рр. З метою стимулювання економічного зростання вводилися податкові пільги. З одночасним зростанням витрат і зниженням податків виник дефіцит бюджету, що покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити знецінення їх та зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами і зарплатою та почав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це збільшило масштаби державного регулювання економіки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всіх підприємців було об’єднано в галузеві картелі та підпорядковано імперському міністрові господарства. Коли 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості, уповноваженим із реалізації цього плану призначили Г.Герінга. Створене ним відомство взяло під контроль усю економіку країни. Держава стала безпосереднім володарем бага­тьох підприємств, що були конфісковані головно у євреїв під час "аріїзації" промисловості. Так, на заводах державного концерну "Герман Герінг" було зайнято 600 тис. працівників і виплавлялося 7,29 млн т сталі.

Фашистська держава встановила також контроль над ринком робочої сили і трудовими відносинами. У роки Веймарської республіки останні будувалися на визнанні протиріччя інтересів робітників і роботодавців, яке мало вирішуватися через тарифні погодження між організаціями, що репрезентували інтереси кожної зі сторін. Для нацистів такий підхід був неприпустимим у принципі. Трудові відносини вони намагалися побудувати на основі своїх ідей про перевагу національних інтересів і вважали можливою гармонію між працею і капіталом під наглядом держави. У нацистській Німеччині було ліквідовано профспілки, а замість них утворено Німецький робітничий фронт, що включав робітників і роботодавців. Керівники підприємств ставали "вождями трудового колективу", а контроль над трудовими відносинами перейшов до спеціальних "опі­кунів праці", призначуваних урядом. Контроль над заробітною платою було доповнено введенням загальної трудової повинності.

Під жорсткий державний контроль у нацистській Німеччині було взято і зовнішню торгівлю. Метою її регулювання було прагнення зменшити залежність країни від імпорту. Відповідно вживалися заходи з розвитку тих галузей промисловості, які заступали імпорт: синтетичний бензин, каучук. Усе це також диктувалося загальною військовою підготовкою нацистів та було розраховано на нейтралізацію можливої, на випадок війни, блокади Німеччини.

До початку Другої світової війни економіка Німеччини кардинально змінилася. За збереження приватної власності було суттєво обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці заступила державна регламентація. Практично перестала функціонувати ринкова економіка. Весь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. У 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно перевищувала його. Скоротилося безробіття: 1933 р. воно складало 6 млн осіб, 1934 р. — 3 млн., 1936 р. – було майже ліквідоване. Але в самому виході з кризи не було нічого феноменального, бо з 1933 р. всі країни Заходу вступили в смугу економічного пожвавлення. Слід мати на увазі, що більш високі темпи відновлення в Німеччині були значною мірою зумовлені мілітаризацією її економіки. Ціною цих успіхів стала повна ліквідація прав і свобод громадян, створена в країні атмосфера примусового однодумства, шовіністичного розгулу і загальної підозріливості.

8. Масове насильство. Репресії. Антисемітизм

Життя у нацистській Німеччині сильно відрізнялося від тих омріяних картин, що були створені пропагандою. Насилля стало масовим. Тільки до початку 1935 р. було вбито більш як 4200 противників нацизму, заарештовано 515 тис. осіб. До початку 1939 р. в ув’язненні знаходилося більш як 300 тис. душ. Сотні тисяч німців емігрували, в тому числі цвіт творчої інтелігенції — фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас і Генріх Манни, Ліон Фейхтвангер, Бертольд Брехт, композитори Ган Уйснер, Отто Клемперер, Пауль Гіндеміт.

Публічне приниження нацистами євреїв

Антисемітизм став офіційною політикою фашистської держави (на 1933 р. в Німеччині проживало близько 500 тис. євреїв). Вже з весни 1933 р. почався організований владою бойкот усіх установ, що належали євреям. У 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німецького громадянства та заборонили їм обіймати посади в державному апараті(«Нюрберзькі закони»). Змішані шлюби заборонялися. З 1939 р. євреїв почали виселяти у спеціально відведені будинки і квартали (гетто). Їм не дозволяли з’являтись у громадських місцях, удаватися до багатьох видів ді­яльності, во­ни були зобов’язані постійно носити на одязі нашиту жовту шестикутну зірку. Проти ночі з 9 на 10 листопада 1938 р. влада організувала єврейський погром ("кришталеву ніч", коли було розбито й розграбовано єврейські крамниці, аптеки і т.ін.), жертвами якого стали десятки тисяч осіб. Так було підготовлено ґрунт для винищення євреїв в окупованих Німеччиною в роки війни країнах. 6 млн євреїв стали жертвою расового безумства нацистів.

Крім євреїв расової дискримінації, починаючи з 1935 р. були піддані і цигани (у Німеччині їх проживало близько 22 тис. чол.). Вони мали бути винищені як представники «нищої» раси.

Нацизм прагнув установити контроль і над свідомістю людей. Засоби масової інформації — друк, радіо — залежали від міністра пропаганди Й.Геббельса. Його відомство було поставлено на службу нацизмові: художники, поети, композитори мусили прославляти Гітлера, оспівувати переваги арійської раси і нових порядків. Велич Німеччини мали уособлювати циклопічні споруди.

Спалення нацистами книг

Контроль над масовою свідомістю здійснювався і через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями і по­літичними кампаніями. Німецький трудовий фронт об’єднував 23 млн осіб, до молодіжної організації "Гітлер-югенд" належало понад 8 млн. Членство в них було обов’язковим. Крім того, існували різні націонал-соціалістські союзи, що об’єднували людей за професіями, нахилами, захопленнями тощо. Всі вони мусили відвідувати мітинги і збори, брати участь у масових заходах. Ухилення від усього цього було доказом незгоди і дозволяло цілеспрямовано боротися з його проявами.

Документи, матеріали

Із розмови Еберта з заступником начальника генерального штабу Гренером 9 листопада 1918 р.

Гренер: "Чи має уряд намір охороняти Німеччину від анархії та відновити порядок?"

Еберт: "Так, має намір".

Г. — У такому разі верховне командування підтримуватиме дисципліну в армії та мирно відведе її на батьківщину.

Е. — Як ставиться верховне командування до солдатських рад?

Г. — Віддано накази ставитися до них дружньо.

Е. — На що очікує верховне командування від уряду?

Г. — Верховне командування очікує, що уряд співробітничатиме з офіцерським корпусом у придушенні більшовизму і в підтриманні дисципліни в армії.

Е. — Чи збереже фельдмаршал (Гінденбург) командування?

Г. — Так.

Е. — Передайте фельдмаршалові подяку уряду.

Питання до документа

До яких наслідків привела ця розмова?

Веймарська конституція. 11 серпня 1919 р.

(Витяг)

… Стаття 20. Рейхстаг складається з депутатів німецького народу.

Стаття 21. Депутати є представниками всього народу. Вони підкоряються тільки своїй совісті та не зв’язані мандатами.

Стаття 22. Депутати обираються загальною, рівною, прямою й таємною подачею голосів на засадах пропорційного представництва, чоловіками і жінками, які досягли 20-річного віку.

Стаття 23. Рейхстаг обирається на 4 роки.

Стаття 41. Президент імперії обирається всім німецьким народом. Може бути обраний кожний німець, якому виповнилося 35 років.

Стаття 43. Президент імперії обирається на 7 років. Переобрання можливе ...

Стаття 109. Всі німці рівні перед законом. Чоловіки і жінки мають у принципі однакові права і несуть однакові обов’язки. Публічно-правові привілеї та обмеження, зумовлені народженням або станом, підлягають скасуванню.

Стаття 114. Свобода особистості є недоторканною.

Стаття 115. Житло кожного німця є його вільним сховищем. Воно недоторканне.

Стаття 118. Кожний німець має право в межах загальних законів вільно висловлювати свої думки усно, у пресі, засобами зображення або інакше. У цьому праві його не повинні стримувати жодні відносини у праці або службі, і ніхто не має права завдавати йому збитків за те, що він користується цим правом. Цензура не допускається.

Стаття 123. Усі німці мають право збиратися мирно та без зброї, не роблячи попередньої заяви й не питаючи особливого дозволу.

Стаття 124. Усі німці мають право утворювати союзи або спілки в цілях, що не суперечать кримінальним законам. Це право не може наражатися на обмеження заходами примусового характеру.

Стаття 125. Гарантуються свобода й таємниця виборів.

Стаття 153. Власність забезпечується конституцією.

Питання до документа

Доведіть, що Веймарська конституція мала демократичний характер.

Висловлювання Гітлера після поразки "пивного путчу" (1923 р.)

"…Якщо я знову вдамся до політики, то це буде нова по­літика. На зміну тому, щоб завойовувати владу за допомогою зброї, ми, на зло депутатам-католикам і марксистам, сунемо ніс у рейхстаг. Щоправда, потрібно буде більше часу, щоб їх переголосувати, ніж на те, щоб їх перестріляти… Але їхня власна конституція приведе нас до успіху. Кожна легальна процедура триває довго…, але рано чи пізно ми завоюємо біль­шість, а отже, і Німеччину".

Запитання до документа

1. Чому нацисти зневажали демократичні процедури, а водночас використовували їх для захоплення влади?

2. Які положення Веймарської конституції сприяли здійсненню планів нацистів?

Задача з німецького підручника математики для середніх шкіл. 1939 р.

"Юнкерс" вилетів з вантажем 12 дюжин бомб, кожна вагою 10 кг. Літак тримає курс на Варшаву, центр світового єврейства. Він бомбардує це місто. В разі вильоту з повним бомбовим навантаженням і повними бензобаками, що містять 1500 кг пального, .літак важить 8 т. Із поверненням літака з його хрестового походу він усе ще має 230 кг пального. Яка власна вага літака?"

Запитання до документа

1. Яка ваша думка щодо задачі?

2. З чим пов’язана її поява в шкільному підручнику?

3. Яку роль відігравала пропаганда у становленні та утвердженні тоталітарних режимів?

4. Які ідеологічні штампи були закладені в задачі?

Запитання і завдання

1. Які причини і наслідки Листопадової революції 1918 р.?

2. Чому комуністи не змогли взяти владу під час революційних подій 1918-1919 рр.?

3. На яких засадах було створено Веймарську республіку? З’ясуйте слабкі риси Веймарської республіки.

4. Які причини виникнення фашизму в Німеччині?

5. Які наслідки економічної кризи 30-х рр. для Німеччини?

6. З’ясуйте етапи приходу нацистів до влади. Які чинники сприяли цьому процесові?

7. Дайте характеристику нацистського режиму в Німеччині.

8. Як можна оцінити економічну політику нацистів?

9. Яку мету переслідували нацисти у своїй внутрішній політиці? Дайте морально-правову оцінку методам, що їх використовували нацисти для досягнення своєї мети.

10. Чому расизм став однією з основ нацизму?

Запам’ятайте дати:

3 листопада 1918 р. ­ Початок революції в Німеччині.

9 листопада 1918 р. ­ Повалення монархії та проголошення республіки.

Січень 1919 р. ­ Збройний виступ комуністів у Берліні.

1919­1933 рр. ­ Веймарська республіка.

Квітень-травень 1919 р. ­ Баварська радянська республіка.

1923 р. ­ Заколот нацистів у Баварії.

1933 р. ­ Встановлення фашистської диктатури в Німеччині.

§ 22. Іспанія

1. Ситуація в країні після першої світової війни

Іспанія була однією з відсталих країн Європи. Після поразки в іспано-американській війні вона вступила в смугу гострої кризи. Колишня могутність іспанської монархії відійшла в минуле. Невирішеність земельного і національного питань цю кризу поглиблювала.

Під час Першої світової війни Іспанія залишалася нейтральною. Війна сприяла зростанню попиту на іспанські товари і, відповідно, економічному піднесенню. Але воно не було тривалим. Закінчення війни викликало економічну кризу, загострилися проблеми іспанського суспільства. Активізувалися ліві політичні сили: найбільшим впливом користувалися анархісти, які виступали за ліквідацію держави способом заколотів, страйків, терористичних актів і т. д. У 1920 р. було створено ІКП — Іспанську комуністичну партію.

Іспанські війська видуть бій з ріфами

Влітку 1921 р. в Іспанії розпочалася гостра політична криза. Вона була викликана поразкою іспанських військ у Марокко від повсталих племен (Республіка Ріф). Правлячі партії та король втратили довіру населення. У цих умовах правлячі кола не перешкодили проведенню державного перевороту, що його здійснив 13 вересня 1923 р. генерал Мігель Прімо де Рівера.

2. Диктатура Прімо де Рівери

Прімо де Рівера утворив військову директорію (хунту), яка заступила уряд, розпустив кортеси (парламент), ввів надзвичайний стан, призупинив дію конституції. Владу на місцях було передано військовим губернаторам. Диктатура оголосила своєю метою "оновлення" Іспанії. Але оновлення вилилось у фашизацію суспільства за зразком Італії. Проводилась насильна іспанізація каталонців і басків. У зовнішній політиці було взято курс на створення "Великої Іспанії".

М. Прімо де Рівера виступає на мітингу

Стабілізація економічного становища на певний час зміцнила військово-монархічний режим. У 1925 р. Прімо де Рівера замінив військове правління цивільним, але сутність режиму від цього не змінилася. Позитивним здобутком режиму стало забезпечення відносного соціального миру і стабільного становища робітників. Це було досягнуто завдяки співробітництву з профспілками. Але початок економічної кризи 1929-1933 рр. підірвав опору диктатури. Від неї відвернулася навіть армія, і 28 січня 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку. У країні розгорнувся масовий рух за встановлення республіки. 12 грудня 1930 р. сталася невдала спроба повалити монархію. Повсталих та орга­нізаторів було заарештовано.

3. Революція 1931 р.

12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XІІІ утік із країни, і того ж дня Іспанію було проголошено республікою. Це була мирна демократична революція. Владу перейняв тимчасовий уряд на чолі з А.Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи в країні, де поміщикам належало 67% земель; вирі­шення національного питання; ліквідація безробіття, що сягнуло 40% працездатного населення. На той час на території Іспанії склалися чотири нації — іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три домагались автономії. Їм належало 15,6% території країни з населенням 6 млн осіб. На порядку денному стояли й врегулювання стосунків із католицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи армії, вищий офіцерський склад якої становили виключно вихідці з землевласників, а ще — низка соціальних проблем.

Король Альфонс ХІІІ

Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв низку законів, спрямованих на вирішення названих вище проблем.

Проголошення республіки в Іспанії

Президентом обрали А.Самору. Було прийнято нову, демо­кратичну конституцію. Церкву відокремили від держави. Ліквідовувалися чернечі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію. Оголошено про проведення аграрної реформи (викуп державою у поміщиків землі і розподіл її серед селян).

Але нерішучість уряду у проведенні реформ, а також наступ на права католицької церкви, яка мала традиційно сильний вплив на селян, привели до того, що на виборах 1933 р. перемогли партії правого блоку. Вони згорнули проведення реформ. Баскам було відмовлено в наданні автономії. Проти противників уряду застосовувалася військова сила.

Наприкінці 1933 р. син колишньо­го диктатора Хосе-Антоніо Прімо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної держави з сильною владою, за розширення прав католицької церкви.

Хосе-Антоніо Прімо де Рівера

У 1934 р. проти політики уряду розпочалися масові виступи населення. Каталонія проголосила свою незалежність, в Астурії спалахнуло збройне повстання. Через відсутність єдності лівих сил усі ці ви­ступи було придушено.

Не змирившись із поразкою, ліві у січні 1936 р. утворили Народний фронт, який виступив із широкою програмою реформ. Передбачались амністія всім по­літв’язням, відновлення демократичних прав і свобод, надання автономії Каталонії, підвищення заробітної плати, зниження податків, проведення аграрної реформи. Програму було підтримано на виборах у лютому 1936 р. Народний фронт прийшов до влади.

Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. На чолі змовників стояли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, генерал Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко.

4. Громадянська війна 1936–1939 рр.

Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Наступного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії (з 20 тис. офіцерів на боці республіки залишилось лише 500), але авіа­ція і флот залишилися вір­ними респу­бліці. У країні почалася громадянська війна. У заколотників відразу виникли проблеми: Х-А.Прімо де Ріверу було заарештовано і страчено, Санхурно загинув в авіаційній катастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка, але на допомогу франкістам прийшли Італія та Німеччина, які на літаках перекинули марокканську армію в Іспанію та надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських і німецьких військ узяли участь у війні на боці франкістів.

Приберемо Іспанію! Франкістський агітаційний плакат

Франко, який у вересні 1936 р. очолив заколотників, проголосив мету заколоту: створити «тоталітарну державу, соціальний мир і загальне процвітання».

Генерали Франко і Мола – керівники заколоту

Початок заколоту відразу поставив перед республіканським урядом завдання організувати опір франкістам. Складність полягала в тому, що іспанська промисловість не виробляла багатьох видів військової техніки і спорядження. Не вистачало підготовлених військових кадрів. На звернення до урядів Англії, Франції та США з проханням продати зброю респуб­ліканці отримали відмову. Уряди цих держав посилалися на міжнародне право, яке забороняло втручання у внутрішні справи інших держав. Уряди західних країн враховували і свій досвід у Росії, де їхні збройна інтервенція та підтримка антибільшовицьких сил мали зворотний результат.

Бійці однієї з інтербригад

Між 27 країнами було підписано угоду про невтручання в іспанські справи. Але Італія та Німеччина не збиралися цього виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936 р. СРСР заявив, що не буде дотримуватись угоди, на­дішле військових радників республіканцям, постачатиме їм зброю. На захист республіки до Іспанії приїхало за різними оцінками від 35 до 42 тис. осіб, які прагнули боротися проти фашизму. З них було утворено інтернаціональні бригади.

Таблиця: Постачання військової техніки до Іспанії (1936-1939 рр.)

СРСР Німеччина Італія

Літаки 648 593 656

Танки/бронемашини 347/120 250 950

Гармати 1186 700 1930

Кулемети 20486 31000 3436

Рушниці 497813 157306 240747

Міномети 340 6174 1426

Патрони (млн.шт.) 826 250 324

Снаряди (млн.шт) 3,4 1,1 7,7

У вересні 1936 р. було сформовано новий республіканський уряд на чолі з Ларго Кабальєро, який провів низку реформ. На контрольованій ним території було ліквідоване поміщицьке землеволодіння, землю передано селянам, націоналізовано велику промисловість. Інші підприємства були передані в управління профспілкам. Каталонці та баски отримали автономію. Але політичний режим поступово еволюціонував у бік відходу від демократії, захист якої був головною метою війни. Це частково обумовлювалося воєнним часом; головною причиною стало зростання впливу комуністів, які спиралися на підтримку СРСР. Іспанські комуністи, які копіювали дії комуністів у СРСР, почали боротьбу проти троцькістів, котрі мали значний вплив у Каталонії, та анархістів. У країні встановився терор каральних органів. В Іспанії навіть було зроблено спробу провести за радянським прикладом показовий судовий процес над троцькістами, які начебто підтримували зв’язки з фашистами. Отже, іспанська демократія припинила існування раніше, ніж загинула Іспанська республіка.

Франкісти на бойових позиціях

У 1936-1937 рр. основні бойові дії точилися навколо Мадрида, але всі наступи франкістів було відбито. Не допомогла їм і "п’ята колона" (таємні прихильники заколотників) в самій столиці. Після невдалої спроби франкістів захопити Мадрид Німеччина та Італія відкрито почали інтервенцію, ввівши в країну свої війська (німецький легіон «Кондор», італійський Експедиційний корпус, португальські війська тощо, загалом близько 200 тис.). Спроба італійського корпусу завдати удару з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мадрид, виявилася невдалою. Під містечком Гвадалахара у березні 1937 р. італійський корпус було розгромлено.

Смерть під час атаки республіканців

Після цієї поразки франкісти зосередили основні зусилля в Каталонії, намагаючись скористатися конфліктом між троць­кістами і комуністами. 3-6 травня 1937 р. троцькісти‚ підтримані Ларго Кабальєро, здійснили в Барселоні збройний виступ, протестуючи проти політики комуністів. У квітні 1938 р. армія франкістів відрізала Каталонію від решти території республіки. Спроба армії республіканців розірвати блокаду наступом у липні 1938 р. успіху не мала. На початку 1939 р. Каталонію було захоплено. Територія, контрольована республіканцями, виявилась ізольованою від Франції.

Республіканці переходять французький кордон

Ф.Франко після перемоги нагороджує своїх прихильників

27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко. Опинившись у міжнародній ізоляції (СРСР майже припинив постачання зброї, 1938 р. з Іспанії було виведено інтернаціональні бригади), 6 березня 1939 р. командувач оборони Мадрида полковник Касадо здійснив переворот, повалив республіканський уряд і вступив у переговори з Франко. Спробу комуністів підняти повстання було придушено. На територію, контрольовану республіканцями, вступили франкістські вій­ська. В Іспанії було встановлено диктатуру генерала Франко (березень 1939 р. — листопад 1975 р.). Франкісти вдалися до репресій проти своїх противників. З 1939 р. до 1944 р. надзвичайні трибунали винесли смертні вироки 200 тис. осіб, 270 тис. були ув`язнені, 300 тис. змушені були залишити батьківщину.

Жертви війни

Війна дорого обійшлась іспанцям: загинули 1 млн осіб, 500 тис. залишили країну. Вона лежала в руїнах. Народний фронт в Іспанії був формою боротьби проти фашизму, але не став його альтернативою.

Документи, матеріали

Вимоги мітингу, організованого Народним фронтом 29 лютого 1936 р.

1. Відновлення на роботі всіх робітників і службовців, звіль­нених за участь у страйках або політичних рухах починаючи з 1934 р., і відшкодування завданих їм збитків.

2. Поширення амністії на тих політичних в’язнів, яких було засуджено як кримінальних злочинців.

3. Притягнення до відповідальності винних у самоуправ­стві під час придушення повстання 1934 р.; покарання всіх представників військових і цивільних властей, винних у жорстокій поведінці з політичними в’язнями.

4. Звільнення з армії офіцерів — ворогів республіканського режиму.