Поняття про рухову якість "витривалість". Зв’язок видів прояву витривалості їх зонами (інтенсивністю) ЧСС.

Завдання №1

Витривалість - найважливіше фізична якість, що виявляється в професійній, спортивній практиці (у тій чи іншій мірі в кожному виді спорту) та повсякденному житті. Вона відображає загальний рівень працездатності людини. У теорії фізичного виховання під витривалістю розуміють здатність людини значний час виконувати роботу без зниження потужності навантаження її інтенсивності або як здатність організму протистояти втомі. Витривалість - багатофункціональне властивість людського організму і інтегрує в собі велику кількість процесів, що відбуваються на різних рівнях: від клітинного до цілісного організму. Однак, як показують результати сучасних наукових досліджень, провідна роль у прояві витривалості належить чинникам енергетичного обміну речовин і вегетативним системам, які його забезпечують, а саме серцево-судинної, дихальної, а також ЦНС.

Витривалість як якість проявляється у двох основних формах:

в тривалості роботи без ознак втоми на даному рівні потужності;

швидкістю зниження працездатності при настанні стомлення.

На практиці розрізняють кілька видів витривалості: загальну і спеціальну. Необхідно відзначити, що велика кількість ізометричних вправ у тренувальному занятті викликає специфічні пристосування організму до статичній роботі і не надає позитивного впливу на динамічну силу. Дозування вправ, на розвиток сили така, що при виконанні вправи з'явилося відчуття втоми, але з граничного стомлення.

Під загальною витривалістю розуміють сукупність функціональних можливостей організму, що визначають його здатність до тривалого виконання з високою ефективністю роботи помірної інтенсивності. З точить зору теорії спорту загальна витривалість - це здатність спортсмена тривалий час виконувати різні за характером види фізичних вправ порівняно невисокої інтенсивності, залучаючи в дію багато м'язові групи. Рівень розвитку і прояву загальної витривалості визначається:

• аеробними можливостями організму (фізіологічна основа загальної витривалості);
• ступенем економізації техніки рухів;
• рівнем розвитку вольових якостей.

Функціональні можливості вегетативних систем організму будуть високими при виконанні, всіх вправ аеробної спрямованості. Саме тому витривалість до роботи кой спрямованості має загальний характер і її називають загальною витривалістю.

Загальна витривалість є основою високої фізичної працездатності.

Основним показником витривалості є максимальне споживання кисню (МПК) л / хв. З віком і підвищенням кваліфікації МПК підвищується. Засобами розвитку загальної витривалості є вправи, що дозволяють досягти максимальних величин серцевої і дихальної продуктивності і утримувати високий рівень МПК тривалий час.

У залежності від інтенсивності роботи і виконуваних вправ витривалість paзлічают як: силову, швидкісну, швидкісно-силову, координаційну та витривалість до статичних зусиль.

Під силовий витривалістю розуміють здатність долати заданий силова напруга протягом певного часу. Залежно від режиму роботи м'язів можна виділити статичну і динамічну силову витривалість. Статична силова витривалість, випливає з назви, характеризується граничним часом збереження певних м'язових зусиль (певна робоча поза.) Загальні силова витривалість зазвичай визначається числом повторень будь-якого вправи. З віком силова витривалість до статичних і динамічних силовим зусиллям зростає.

Під швидкісною витривалістю розуміють здатність до підтримання граничної і околопредельной інтенсивності рухів (70-90% max) протягом тривалого часу без зниження ефективності професійних дій. Ці дії специфічні для багатьох професій в тому числі і для спорту. Тому методика вдосконалення швидкісної витривалості все буде мати подібні риси при професійній і спортивної підготовки.

Для "базової" підготовки логіка тренувального процесу залишається колишньою: спочатку розвиток загальної витривалості і різнобічна швидкісно-силова підготовка. У міру рішення цього завдання, тренувальний процес повинен все більше спеціалізуватися.

Координаційна витривалість характеризується здатністю виконувати тривалий час складні по координаційній структурі вправи.

Спеціальна витривалість - це здатність спортсмена ефективно виконувати специфічне навантаження за час, обумовлене вимогами його спеціалізації.

Іншими словами - це витривалість до певного виду спортивної діяльності, здатність ефективно проводити технічні прийоми протягом сутички, ігри і т.д.

Спеціальна витривалість з педагогічної точки зору являє багатокомпонентне поняття тому рівень її розвитку залежить від багатьох факторів:

• загальної витривалості;
• швидкісних можливостей спортсмена; (швидкості та гнучкості працюючих м'язів)
• силових якостей спортсмена;
• техніко-тактичної майстерності і вольових якостей спортсмена.

Можна виділити два основних методичних підходи до розвитку спеціальної витривалості:

аналітичний, заснований на вибірково направленому вплив на кожен з факторів, від яких залежить рівень її прояву в обраному виді спорту. Це пов'язано з тим, що в одних видах спорту витривалість безпосередньо визначає досягається результат (ходьба, біг на різні дистанції і т.д.), в інших - вона дозволяє найкращим чином виконати певні тактичні дії (бокс, спорт. Ігри і т.д .)

цілісний підхід, заснований на інтегральному впливі на різні чинники спеціальної витривалості.

Рівень розвитку витривалості залежить від функціональних можливостей всіх органів і систем організму, особливо центральної нервової системи, серцево-судинної, дихальної та ендокринної систем, а також стану обміну речовин та нервово-м'язового апарату. Деякі види витривалості можуть некорельованої один з одним. Можна мати високу витривалість в динамічної роботи і малої в утриманні статичного зусилля. Це обумовлено відмінностями в біохімічних механізмах забезпечення робіт і в особливостях розвитку гальмування в ЦНС. Чим більше інтенсивність, тим менше витривалість.

Одне з найбільш ефективних і доступних засобів виховання загальної витривалості є біг.