Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету.

В практиці сучасного МПП помітна тенденція, за якою законодавець зарубіжних країн при врегулюванні питань державного імунітету надає перевагу принципам обмеженого імунітету. Про це свідчать і міжнародні договори й угоди, до числа яких належить, зокрема, Європейська Конвенція про імунітет держав від 16 травня 1972 р.[142], що вступила в силу з 11 червня 1976 р. .

У Конвенції проголошено принцип імунітету іноземної держави (ст. 15) і закріплено винятки, за яких іноземна держава не може посилатися на імунітет перед національним судом іншої держави: у зв’язку з судовими розглядами, пов’язаними з контрактами про наймання на роботу; зобов’язаннями, що виникають з контрактів і підлягають виконанню на території держави суду; пов’язаних з участю держави в компаніях та інших юридичних особах, що розташовані на території держави суду; пов’язаних з виробничою, торговельною та фінансовою діяльністю, яку держава здійснює через своє агентство чи установу; відносно патентів, промислових зразків, товарних знаків, знаків послуг, нерухомості, що перебувають на території держави суду; пов’язаних з майном, право на яке виникло у держави в результаті спадкування; що випливають з відшкодування шкоди або збитків.

Зміст імунітету держави, його органів та їхніх посадових осіб розкривається також у Віденських конвенціях: Про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961р.[143] (набрала сили для України з 12 липня 1964 р.), Про консульські зносини від 24 квітня 1963р.[144], Про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975р.[145] (ратифікована Україною 24 липня 1978 р.), Конвенції 1961 і 1963 рр. доповнює Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969р.[146] (ратифікована 14 липня 1993р.).

Генеральна Асамблея ООН у лютому 1946 р. прийняла Конвенцію про привілеї та імунітети ООН, а пізніше, у листопаді 1947 р., - Конвенцію про привілеї та імунітети спеціалізованих установ (Україна є стороною цієї Конвенції з 1966р.). Особливості наділення привілеями та імунітетами цих установ записані в документах про них.

На території України перебувають керівні органи або представництва багатьох міжнародних організацій. Такі організації та їхні органи, відповідно до міжнародних договорів про них, а також міжнародних договорів, укладених Урядом України з цими організаціями, користуються в Україні привілеями та імунітетами. До числа зазначених угод, зокрема, належать: Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів і пільг, наданих Організації від 19 грудня 1997р.[147] (ратифікована Законом України від 7 липня 1999 р.[148]); Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва від 30 квітня 1999р.[149] (ратифікований Законом України від 6 липня 2000р. № 1865-ІІІ[150]); Угода про привілеї та імунітети Комісії із захисту Чорного моря від забруднення від 28 квітня 2000р.[151] (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. № 799-І[152]); Шостий протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 5 березня 1996р.[153] (ратифікований Законом України від 15 травня 2003 р. № 800-І[154]) та інші.

Особливі умови міждержавних відносин, що виникають у зв’язку з діяльністю поза межами державної території, – у відкритому морі, Антарктиді, космічному просторі – регулюються: Конвенцією Організації Об’єднаних Націй з морського права від 12 грудня 1982р.[155] (ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р. № 728-XІ[156]), Договором про Антарктику від 1 грудня 1959р.[157] (Україна приєдналася згідно з Постановою Верховної Ради України «Про приєднання України до Договору про Антарктику 1959 року» від 17 вересня 1992р.[158]), Договором про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967р.[159], й іншими міжнародними договорами, в яких вирішуються питання, пов’язані з імунітетом держави, його суден, космічних об’єктів і т. ін. (Угода між Урядом України й Урядом Китайської Народної Республіки про співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях від 4 грудня 1995р.[160]; Рамкова угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Бразилія про співробітництво у використанні космічного простору в мирних цілях від 18 листопада 1999р.[161]; Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон_4» на пусковому центрі Алкантара від 21 жовтня 2003р.[162]).

Правове регулювання питань державних імунітетів відбувається й у внутрішньому законодавстві України – ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» (Судовий імунітет) містить правило щодо неможливості без згоди компетентних органів відповідної держави вчиняти певні дії (пред’являти позови, залучати іноземну державу до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладати арешт на майно іноземної держави, що знаходиться на території України, застосовувати щодо цього майна засоби забезпечення позову, звертати стягнення на таке майно .

Правова регламентація міститься і інших внутрішньодержавних правових актах України. Так, імунітет українських державних морських суден спирається не тільки на міжнародне, а й на внутрішнє право. Стаття 18 Кодексу Торговельного Мореплавства[163] передбачає, що на судна, які перебувають у власності держави, не може бути накладений арешт або звернено стягнення без згоди органу, який здійснює управління державним майном. Ця норма закону повинна поважатися і за кордоном, оскільки правове положення морського судна визначається законом держави, під прапором якого воно ходить.

Можливість відмови від імунітету була передбачена і Законом України «Про угоди про розподіл продукції» від 14 вересня 1999р[164]. У відповідності зі ст.32 Закону в угоді, що укладається державою (її відповідними органами) з іноземними інвесторами може бути передбачена відмова від трьох елементів імунітету, пов'язаних із судовим розглядом, а саме: від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення. Однак у зв’язку з тим, що правило цієї містило беззастережне відмовлення від імунітету, її положення Рішенням Конституційного Суду України від 06 грудня 2001р. «У справі за конституційним поданням народних депутатів України стосовно відповідності Конституції України (конституційності) частини першої ст.5, частини третьої ст.6, ст.32 Закону України «Про угоди про розділ продукції» Справа №1-40/2001[165] були визнані неконституційними.