Класифікація витрат робочого часу та його контроль

Головною одиницею вимірювання праці на виробництві є час. Час, протягом якого може здійснюватись або не здійснюватись праця. Виконавець може працювати продуктивно або непродуктивно. Будь-яке перебування робітника на виробництві ("Час роботи виконавця") в межах робочої зміни і в залежності від його дій має два основні напрями і скорочені позначення (рисунок 3.22) [11]:

1. "Час роботи для виконання виробничого завдання (ЧВЗ)".

2. "Час роботи, що непередбачений виробничим завданням (ЧНЗ)".

Час основний   О

Час допоміжний Д

Час технічного обслуговування робочого місця   Тех

Час організаційного обслуговування робочого місця Орг

Час на відпочи-нок

Час на особисті потреби

Час перерв, що викликані недоліками з організаційних причин ПОрг

Час перерв з технічних причин   ПТех

Час ручної праці

Час машинно – ручної праці

Час спостереження за роботою устаткування

Час переміщення (переходів) виконавця роботи

Час активного спостереження за роботою устаткування

Час пасивного спостереження за роботою устаткування

В першому випадку (ЧВЗ) розпадається на три складові: ПЗ, ОП та ОМ.

ПЗ – час підготовчо–заключний. Витрачається робітником на підготовку до виконання робочого завдання та на дії, пов’язані з її закінченням. До цієї категорії слід віднести: час на інструктаж та отримання завдання, отримання інструменту, прийом робочого місця у змінника, а при завершені зміни: прибирання робочого місця, здача продукції представникам БТК та здача інструменту. Особливістю підготовчо–заключного часу є його незалежність від обсягу роботи. Чи це одна деталь, чи це партія - перед виконанням завдання витрачається час"Х", а після його завершення - час "У".

ОП – час оперативний. Витрачається безпосередньо на виконання заданої роботи. Наприклад, оператор прокатного стана протягом двох годин безперервно приймає на рольганг заготовки з печі і передає їх на сортовий стан.

Час оперативний складають основний час (О) і допоміжний (Д).

О – час основний. Безпосередньо витрачається робітником для якісної або кількісної зміни предмета праці, його форми, розмірів, зовнішнього вигляду, хімічних, механічних або інших властивостей. На практиці, це, наприклад, точіння на верстаті заготовок, кування зливка, завантаження шихти у піч, витримка садки у печі протягом певного часу.

Д – час допоміжний. Витрачається на забезпечення виконання основної роботи (О). Наприклад, верстатник перед обробкою заготовки (О) повинен встановити її у затискний патрон, встановити необхідний режим обробки, а після закінчення обробки зняти і покласти у короб.

ОМ – час обслуговування робочого місця. Витрачається робітником на підтримання робочого місця у стані, що забезпечує небезпечну і продуктивну працю протягом зміни. Наприклад, верстатник протягом зміни зупиняє роботу для прибирання стружки, що заважає працювати, переточує інструмент, переміщує короб з заготівля, мастить верстат, вивчає креслення, радиться з майстром, знімає або ставить додаткову оснастку на верстат. Можливе усунення незначних технічних відхилень в роботі верстата.

ОМ, в свою чергу, це час, що поєднує і технічне (Тех) і організаційне (Орг) обслуговування робочого місця.

Тех – час технічного обслуговування робочого місця. Наприклад,верстатник протягом зміни переточує інструмент, мастить верстат, знімає або ставить додаткову оснастку на верстат, усуває незначні технічні відхилення в роботі верстата.

Орг – час організаційного обслуговування робочого місця. Наприклад, прибирання стружки, що заважає працювати, вивчення креслення, обговорення поточної проблеми з майстром, переміщення коробів з заготовками і готовими виробами.

У другому випадку (ЧНЗ) розпадається на дві складові: ВВР та ВНР.

ВВР – час виконання випадкової роботи. Витрачається на виконання роботи, що непередбачена виробничим завданням але викликана виробничою необхідністю. Наприклад, майстер доручає верстатнику допомогти з розвантаженням нового устаткування.

ВНР – час виконання непродуктивної роботи. Витрачається на виконання роботи, що не відповідає кваліфікації робітника (вище або нижче). Наприклад, фрезерувальнику шостого розряду доручили просту роботу, яку може виконати фрезерувальник третього розряду.

Другу категорію робочого часу виконавця (див. рис. 3.22) складає:

1 - "Час регламентованих перерв в роботі (ПР)".

2 - "Час нерегламентованих перерв у роботі (ПН)".

Взагалі ПР поєднує час перерв ПТ і ВОП, які визнаються обумовленими виробничою та фізіологічною необхідністю і тому є дозволеними.

ПТ – час перерв, що обумовлені технологією та організацією виробничого процесу. Необхідність цього часу викликана специфікою технологічного процесу та організації виробництва. Наприклад, при формуванні виробів з порошкової суміші, існують перерви, коли певний час бункер наповнюється сировиною.

ВОП – час на відпочинок і особисті потреби. Обумовлений реалізувати свої особисті, в тому разі і фізіологічні потреби. Наприклад, для металургійної галузі цей час встановлений 20-30 хвилин за зміну, а у таких професій, де робітники працюють в гарячій зоні (вальцювальники, сталевари) робота організована за певним графіком з перервами, що дають змогу відновлювати свою працездатність.

У другому випадку (ПН) також існують два напрями, але вони викликані недоліками з різних причин ( ПНВ, ППД).

ПНВ – час перерв, що викликані недоліками в організації виробництва. Наприклад, на дільницю помилково завезли не ту, що потрібна сировину. Відбулася затримка у часі, поки ліквідували помилку майстра.

ППД – час перерв, що викликані порушеннями трудової дисципліни. Наприклад, робітник у робочий час читає газету і коментує її зміст приятелю по мобільному телефону.

Крім цього, існує, так званий, час, що перекривається і не перекривається. В першому випаду, наприклад, при роботі, що виконує устаткування в автоматичному режимі, можливо прибирання робітником території, або підготовка до наступної роботи. Коли час не перекривається, це означає, щороботи виконуються послідовно, одна за одною.

Підтримання умов для ефективного використання робочого часу виконавцями на виробництві здійснюється шляхом спостереження, реєстрації та аналізу (контроль) за виробленням продукції у часі. Спочатку визначають об’єкт спостереження і знайомляться з технологією його виробництва. Потім кожній витраті робочого часу надають відповідний індекс, чисельні значення однакових індексів сумують і далі знаходять резерв для підвищення продуктивності праці. Коли стають відомими причини недоліків, їх усувають. Раніше, реєстраційні та аналітичні функції здійснювались за допомогою секундоміра, олівця та паперу безпосередньо в цеху на робочому місці виконавця. При цьому було важко залучити об’єктивну інформацію з причини відкритості цього процесу для об’єкта спостереження. Сьогодні, при можливості скритого відеоспостереження, інформація, що одержують, більш об’єктивна і тому значно корисніша для виробництва. Спостереження і вимірювання часу має три різновиди:

- суцільний. Реєстрація усього без винятку трудового процесу;

- вибірковий. Реєстрація певних моментів виробництва;

- цикловий. Реєстрація циклів та моментів виробничих процесів, що повторюються неодноразово.

Широке розповсюдження для вивчення і аналізу робочого часу отримав метод "Фотографії використання часу". В залежності від об’єктів спостереження фотографія використання часу може бути:

1. Фотографія робочого часу.

2. Фотографія використання устаткування.

3. Фотографія виробничого процесу.

Фотографія використання устаткування розглядає проблеми та успіхи, пов’язані з технічним забезпеченням виробництва (верстати, устаткування, транспорт, конвеєри та інше), фотографія виробничого процесу, це витрати часу та його відхилення при виконанні загальних дільничних, цехових та заводських функцій підприємства. Фотографія робочого часу проводиться з ціллю:

1. Виявлення недоліків в організації праці, що приводять до прямих втрат або нераціональним витратам робочого часу. Розробка організаційно технічних заходів з усунення недоліків, що виявлені.

2. Вивчення, узагальнення і розповсюдження передового виробничого досвіту з використання робочого часу.

3. Отримання вихідних даних для розробки трудових нормативів (норм часу, видобутку, чисельності, обслуговування).

4. Виявлення причин невиконання або значного перевиконання норм видобутку (часу) робітниками.

5. Визначення кваліфікаційного рівня та працездатності робітника для зміни його розряду.

Проведення ФРЧ складається з чотирьох основних етапів:

- підготовки до спостереження;

- проведення спостереження;

- обробки даних спостереження;

- аналізу результатів і розробки заходів з усунення недоліків, що виявлені.

При проведенні, наприклад, індивідуальної ФРЧ спочатку вивчають технологічний процес, що забезпечує робітник, витрати робочого часу, які є предметом вивчення, організацію праці на робочому місці, порядок обслуговування робочого місця, технічні характеристики та режими роботи устаткування, знайомляться, з проектними (дозволеними) витратами робочого часу Перед початком роботи в карту для спостерігання заносять загальні відомості про устаткування або робітника. Високому ступеню вірогідності відповідає повторення вимірювань від 3 до 6 разів на початку, у середині та наприкінці робочого тижня (таблиця 3.6).

Таблиця 3.6 - Лист для спостерігання за робочим часом робітника

Обробка фотографії робочого часу починається з визначення тривалості затрат робочого часу кожної категорії, що потрапила до листа спостерігання (стовпці 1,2). При цьому, від кожного нового поточного часу віднімають попередній (стовпець 4). Отриманий час індексують відповідно прийнятій класифікації (див. рис. 3.22). Стовпець 3 заповнюють тільки у випадку наявності перекриття часу. Під перекриттям часу розуміють ситуацію, коли робітник одночасно виконує дві або більше операцій. Наприклад, поки працює в автоматичному режимі верстат з ЧПУ, оператор прибирає робоче місце, або пішов за новим завданням до майстра. Подальша обробка результатів - це складання однойменних витрат робочого часу (таблиця 3.7) (стовпець 4).

Потім складають баланс робочого часу (таблиця 3.8). При цьому, до складу витрат, що проектуються, не входять витрати викликані: недоліками в організації виробництва, непередбаченими технічними причинами, випадковою роботою, порушеннями трудової дисципліни та іншими відхиленнями.

Таблиця 3.7- Зведення однойменних витрат робочого часу

Таблиця 3.8 - Баланс витрат робочого часу

До проектних витрат, як правило, входять:

- час підготовчо–заключної роботи (ПЗ);

- час на відпочинок та особисті потреби ( ВОП);

- час на обслуговування робочого місця (ОМ);

- час перерв, що обумовлені технологією і організацією виробничого процесу (ПТ).

Тривалість цих категорій проектного часу визначають в залежності від специфіки виробництва і узгоджують з існуючими державними нормативними документами.

Результатом аналізу, що здійснюється є встановлення нормуємих, ненормуємих та нераціональних витрат робочого часу, а також причин, що їх породжують. Можливий приріст змінної продуктивності праці у випадку усунення всіх втрат робочого часу визначають за формулою:

ΔР = (Топ.пр – Топ.ф) * 100 / Топ.ф, (3.4)

де Топ.ф – фактичні витрати оперативного часу;

Топ.пр – проектні витрати оперативного часу.

Фотографію робочого часу доцільно також використовувати при аналізі роботи майстра, бригадира, старшого майстра та інших керівників, що працюють у цехах, але з поправкою на їх посадові обов’язки.

В деяких випадках замість фотографії робочого часу використовують самофотографію робочого часу. При цьому, той, хто екзаменується на аркуші для спостерігання сам позначує найменування робіт, а також час їх початку та завершення. Аналіз результатів після завершення реєстрації, для об’єктивності, доцільно проводити незалежному фахівцю, порівнюючи отримане з існуючою стандартною або кращою моделлю роботи. Можливе обмеження у використанні цього методу виникає в зв’язку з суб’єктивністю об’єкта і відвертанням його уваги. Це може бути небезпечним з точки зору техніки безпеки. Наприклад, кранівник, який обслуговує прокатний стан і постійно затребуваний, не має можливості відвертатись і робити записи. Існує багато робітників інших професій, які повинні працювати дуже уважно: вальцювальники, оператори, сталевари, водії, ливарники, верстатники та інші. Однак певна категорія робітників може бути задіяна для самофотографії без особливих обмежень: вантажники, термісти, слюсарі, електрики, спеціалісти КВП, прибиральники, пірометристи та інші. Метод фотографії та самофотографії також підходить для перевірки ефективності витрат робочого часу службовців і спеціалістів з урахуванням їх обов’язків ("Посадова інструкція").

Крім фотографії і самофотографії робочого часу існує також метод фотографії посадової відповідності. Цей метод типовий для перевірки діяльності службовців, спеціалістів та управлінців і використовують його у трьох випадках:

1. Коли рівень діяльності посадовця нижче вимог, що висуває до нього посадова інструкція, і це негативно впливає на кінцевий результат.

2. Коли рівень діяльності посадовця задовольняє або перевищує вимоги, що висуває до нього посадова інструкція.

3. Поточна атестація співробітників.

Припустимо, що спеціаліст "Х" достатньо ефективно виконує свої посадові обов’язки протягом значного часу і тому керівництво підприємства планує підвищити його на посаді замість керівника "У", що звільняється за віком. Для остаточних висновків безпосередньому начальнику спеціаліста "Х" було запропоновано скласти його фотографію посадової відповідності за три попередні місяці (таблиця 3.9).

Таблиця 3.9 - Фотографія посадової відповідності спеціаліста"Х" (оціночна форма)

Далі свої висновки, маючи на увазі отриманий середній бал, робить відділ кадрів або відповідний керівник.

Існує безліч форм, за допомогою яких контролюють ефективність праці персоналу на виробництві. Відрізняються вони структурою, задачею, що ставиться та методом реєстрації і обробки даних. Але загальним і обов’язковим, при цьому, є об’єктивність отриманого результату, що забезпечує наступне:

1. Використання в якості еталона для порівняння посадової інструкції.

2. Урахування особистих якостей об’єкта дослідження.

3. Використання при збиранні, обробці та аналізі даних незалежних експертів.

Для щорічної оцінки діяльності керівників в деяких сучасних закордонних компаніях використовують, наприклад, метод огляду рівня компетенції за попередній рік (таблиця 3.10), за висновками якого коректують заробітну плату наступного року.

Таблиця 3.10 - Оцінка діяльності співробітника за попередній рік

Продовження таблиці 3.10