Форми та системи заробітної плати

Така складна система, як металургійна галузь промисловості, містить в собі майже всі відомі напрями виробничої діяльності, а також всі форми та системи заробітної плати. Основна їх задача є забезпечення збалансованого співвідношення між мірою праці та мірою її оплати. Практичне застосування знайшли дві форми заробітної плати: почасова та відрядна

Почасова форма оплати праці - форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати залежить від кількості відпрацьованого часу. Дана форма не зацікавлює працівників до збільшення обсягу виробництва та застосовується, коли важко встановити норму часу або норму вироблення чи відсутня необхідність у збільшенні обсягів виробництва. До системи почасової оплати праці потрібно віднести:

- пряму почасову, у якій почасовий заробіток повністю залежить від кількості відпрацьованого часу та тарифної ставки (окладу). Розмір заробітної плати за будь-який відрізок часу складає:

З_т = Т_і * В_ф , (3.19)

де З_т – тарифний заробіток;

Т_і – тарифна ставка робочого i-го розряду (годинна, змінна);

В_ф – фактично відроблений час (годин, змін).

Або, для випадку встановленого місячного окладу:

З_о = О * В_ф / В_н , (3.20)

де З_о – оклад за відпрацьований час;

О – встановлений місячний оклад;

В_н – номінальний фонд робочого часу на місяць, що розраховують.

- почасово-преміальну, де - почасова заробітна плата доповнюється премією за досягнення певних показників. При цьому величину премії визначають виходячи з конкретних умов та задач, що стоять перед виконавцями. Премію нараховують не тільки на тарифний заробіток, але і на інші доплати, що дозволені за законом:

П = (З т + å Д і) * (% п / 100), ( 3.21)

де Д_i - доплати i-го виду, на які нараховують премію (за умови праці, за роботу у нічний час та інші);

Зт – тарифний заробіток, грн.

% п – встановлений розмір премії, %.

- пряму відрядну. При цьому заробіток робочого є прямо пропорційним кількості виробленої продукції (обсягу виконаної роботи). Відрядна зарплата визначається (З_вд):

З_вд = Σ R _i * Q _i , (3.22)

де R_i – відрядна розцінка на i-ий вид продукції (грн./од; грн./м; і т.д.);

Q _i – кількість виготовленої продукції i-го виду (од.; м; і т.д.).

Відрядна розцінка (R_i) являє собою розмір оплати за одиницю виготовленої продукції (виконаної роботи), яка визначається :

R_i = T_і * Hч_і = Т_і / Нв_і , (3.23)

де, Нч_і – норма часу для продукції i-го найменування;

Нв_і – норма вироблення продукції i-го найменування;

Т_і – тарифна ставка роботи i-го розряду.

При аналізі заробітної плати відрядний заробіток зазвичай розчленовується на дві складові: тарифний заробіток (З_т) та приробіток відрядника:

З_від = З_Т + Пр_від , (3.24)

Приробіток відрядника визначається:

Пр_від = З_від - З_Т, (3.25)

У випадку збігу розряду робочого з розрядом роботи відрядний заробіток можна визначити:

Пр_від = З_т * (К_ВН – 1), (3.26)

де, К_ВН – коефіцієнт виконання норм.

- відрядно-преміальну, що складає відрядна заробітна плата (З_від) і премія, як у випадку з почасово-преміальною системою (див. 3.21):

П = (З_від + å Д і) * (% п / 100), (3.27)

де Д_i - доплати i-го виду, на які нараховують премію (за умови праці, за роботу у нічний час та інші);

З_від – відрядний заробіток, грн;

% п – встановлений розмір премії, %.

- відрядно--прогресивну. Ця система заохочує виробляти наднормативну продукцію за підвищеними розцінками. Отримав розповсюдження коефіцієнт підвищення – 1,5. Можливе ще більше збільшення розцінок, в залежності від важливості роботи, що виконується.

- акордно – відрядну систему заробітної плати пов’язують з наявністю на початку роботи певної суми для сплати за її виконання (акордна розцінка), потім обумовлюють з виконавцем премію за скорочення строків, якість, обсяг роботи або будь-який інший, необхідний для замовника показник. Акордна система, як правило, колективна або бригадна.

Систему застосовують з метою підсилення зацікавленості робітників у скороченні строків виконання або реалізації інших показників завдання. В наряді на виконання роботи указують розмір премії, показник, за який вона сплачується, та загальну суму заробітку.

- побічну відрядну систему оплати праці. Ця система розроблена для випадку існування двох категорій робітників: основних і допоміжних. Від того, як будуть працювати основні робітники, залежить заробіток і допоміжних.

- бригадну відрядну. При цій системі кожний член бригади має свою розцінку на кожний вид продукції, яка відповідає його тарифній ставці і бригадній нормі виробітки. Відрядний заробіток кожного робітника за кожну відпрацьовану зміну розраховують помноженням кількості виробленої їм продукції за цю зміну на індивідуальну розцінку. Відрядний заробіток кожного члена бригади за місяць дорівнює сумі змінних заробітків за ті зміни, у які він працював. Якщо у будь-якій зміні бригада працювала неповним штатом, то членам бригади, які працювали, нараховують доплату за роботу неповного штату.

- колективну відрядну. Індивідуальні відрядні розцінки членам бригади не встановлюють, а визначають єдину бригадну розцінку шляхом поділення суми тарифних ставок членів бригади на бригадну норму вироблення. Бригадний заробіток визначається в цьому випадку шляхом помноження бригадної розцінки на кількість продукції, що вироблена, і розподіляється між членами бригади, які працювали фактично пропорційно їх тарифним ставкам.

- комбіновану (систему з гарантованим мінімумом). Система містить в собі елементи почасової і відрядної форми заробітної плати. По-перше, робітник за відпрацьовану зміну одержує гарантований мінімум, а по-друге, при перевиконанні змінного завдання йому нараховують певний відсоток від доходу. Така система у наш час працює на малих комерційних підприємствах (оплата праці реалізаторів, торговельних агентів та інших).

Застосування тих чи інших форм та систем заробітної плати залежить від певних виробничих обставин:

- сфери діяльності, розмірів і обсягів виробництва на підприємстві;

- цілей та задач підприємства взагалі і на певному етапі діяльності;

- строків виконання завдань;

- необхідності та актуальності використання заходів мотивації;

- фінансових можливостей підприємства;

- особистостей стилю керівництва перших осіб.

ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА МЕТАЛУРГІЙНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

Планування та виробнича потужність

Вихідними даними для розробки плану виробництва та реалізації продукції є договори підприємства зі споживачами (портфель замовлень), а також виробничі можливості підприємства [18].

Під виробничою потужністю металургійного підприємства або цеху слід розуміти максимально можливий річний випуск продукції в номенклатурі та сортаменті (тон) при повному використанні основних металургійних агрегатів і забезпеченні високої якості продукції.

Виробнича потужність металургійних агрегатів визначається в умовах інтенсивного навантаження за одиницю часу роботи (технічна норма продуктивності) і екстенсивного навантаження, яке визначається тривалістю роботи агрегату у періоді, що планується:

ВП = ТН * ФЧ, (4.1)

де, ВП – виробнича потужність агрегату, т;

ТН – технічна норма продуктивності агрегату за одиницю часу, т;

ФЧ – фактичний час роботи устаткування в періоді, що планується, ч.

Технічна норма продуктивності агрегатів за одиницю часу визначається методами технічного нормування:

для безперервних процесів:

ТН₁ = М₁ * К_г * t / t₁ ; (4.2)

для періодичних процесів:

ТН₂ = М ₂ * К_г = t / t ₂, (4.3)

де М₁ – маса сирих (вхідних) матеріалів, що містить агрегат, т;

М ₂ – маса сирих (вхідних) матеріалів, що переробляє агрегат за один цикл, т;

К_г - коефіцієнт виходу придатного;

t - тривалість прийнятої одиниці часу, год., хв., с;

t₁ - час перебування сирих (вхідних) матеріалів в агрегаті, год., хв., с;

t ₂ - тривалість одного циклу обробки, год., хв., с.

Фактичний час роботи агрегату в умовах безперервного режиму визначається різницею між кількістю календарних діб (годин) у році і сумарною тривалістю ремонтів агрегатів, а також їх технологічних зупинок. У випадку перервного режиму виробництва, від річного фонду часу віднімають час вихідних та святкових днів.

Підтверджують виробничу потужність щорічно, оскільки можлива модернізація, оновлення або, навпаки, зношення устаткування.

При складанні виробничого плану визначають середньорічну потужність, яку мало підприємство у попередньому році. Вона визначається як напівсума вхідної і вихідної потужності за формулою:

ВП _ср = ВП _вх. + ΔВП * n / 12 – ВП_{вт .}( 12 – n₁)/12, (4.4)

де ВП _ср - середньорічна потужність, т;

ВП _вх. – вхідна потужність (вихідні дані попереднього року), т;

ΔВП - припустимий середньорічний приріст потужності в запланованому періоді, т;

ВП _вт.- припустима втрата середньорічної потужності наприкінці року, т;

n - кількість місяців роботи в умовах підвищеної виробничої потужності;

n₁ - кількість місяців роботи в умовах зниженої виробничої потужності.

Доцільно також порівняти дані, що розраховані, з реальними даними попереднього періоду. Повнота використання можливостей підприємства за рік характеризується коефіцієнтом екстенсивності ( К_е):

К_е = ФЧ / КЧ, (4.5)

де ФЧ – фактичний час роботи устаткування, діб, годин;

КЧ – календарний час роботи устаткування, діб, годин.

Показниками можливостей металургійного підприємства також можуть бути обсяги виробництва товарної, валової, реалізованої та нормативно чистої продукції. Товарну продукцію (ТП) і валову (ВП) відносять до показників, які розраховують.

Товарною продукцією називають вироблену за звітний період продукцію, яка призначена для реалізації, або вже реалізована.

Валова продукція - це вся продукція у вартісному виразі, що вироблена за будь-який період часу. ЇЇ визначають за формулою:

ВП = ТП – ( НЗВ_п - НЗВ_к ) – (І_п - І_к), (4.6)

де НЗВ_п, НЗВ_к – вартість залишків незавершеного виробництва, відповідно, на початок і кінець планового періоду, грн.;

І_п, І_к - вартість інструменту для власних потреб, відповідно, на початок і кінець планового періоду, грн.

Оцінюють продукцію за цінами франко, які включають додаткові витрати на його страхування та доставку до станції призначення. Так зване франкування цін за домовленістю сторін включають в договір.

Важливим економічним показником підприємства є обсяг продукції, яка може бути реалізована (ОПР):

ОПР = Г + ВН + ВВн + ВПр+ (З₂ – З₁), (4.7)

де Г – вартість готової продукції,грн;

ВН - вартість напівфабрикатів, грн;

ВВн – вартість внутрішніх робіт підприємства (капітальний ремонт устаткування за рахунок засобів амортизації), грн;

ВПр - вартість продукції непромислових підрозділів підприємства (капітальне будівництво, житлово-комунальні послуги та інше), грн;

З₂ - вартість залишків продукції, яка не реалізована наприкінці запланованого періоду, грн;

З₁ - вартість залишків продукції, яка не реалізована на початку запланованого періоду, грн.

Під готовою розуміють продукцію, в якій закладені споживчі властивості (фізичні, хімічні, механічні та інші) відповідно встановленим стандартам або технологічним вимогам. Ці властивості встановлюють відповідно призначенням продукції. Готовою також визнають продукцію, обробка якої повністю закінчена на даному підприємстві.

Готову продукцію (чавун, стальні зливки, заготівлі для перекату) перекваліфіковують у напівфабрикати, якщо вона підлягає подальшій переробці на даному підприємстві.

Продукція вважається реалізованою, якщо вона сплачена споживачем і кошти надійшли до банку підприємства – постачальника.

Обсяг продукції, що підлягає реалізації, а також товарної продукції оцінюють в діючих оптових цінах підприємства з урахуванням ринкової ситуації. Різниця між вартістю та собівартістю продукції утворює прибуток від її реалізації.

З’ясувавши обсяги замовлень і можливості підприємства, складають його виробничу програму.

4.2 Виробнича програма та оперативне планування на підприємстві

Виробничу програму заводу складають починаючи з основних цехів, що випускають готову продукцію (чистові прокатні стани). Після цього розробляють плани виробництва по цехам та агрегатам, що випускають для них напівфабрикати. Таким чином, розрахунок ведеться в зворотному напрямку: чистові прокатні стани, заготівельні, обтискні, МБРЗ, сталеплавильні і доменні цехи. В планах цехів, що виготовляють напівфабрикати, передбачають їх кількість і строки, що відповідають потребам наступної переробки. Потребу в заготовках і злитках розраховують за видами, розмірами та марками сталі для кожного прокатного стана окремо. Необхідну кількість заготівель включають в програму відповідного заготовчого або обтискного стану. При недостатній потужності останніх заготівлі додатково поставляють зі сторони, а при надмірній їх кількості - реалізують.

Потребу в чавуні розраховують за окремими його видами (переробний, ливарний, феросплавний) на основі виробничих програм перероблюючих їх цехів та встановлених норм витрати.

Відповідно розрахункам і погодженням планів основних цехів розробляються і погоджуються плани випуску продукції підсобних та допоміжних цехів ( копрових, вогнетривких, ремонтних, енергетичних та інших). Погодження програми основних та допоміжних цехів полягає в розрахунку потреби і балансу відповідної продукції. По допоміжним цехам виконуються розрахунки потреби і балансу виливниць, валків, стальних, чавунних та інших запасних частин. Після погодження виробничих планів всіх основних, допоміжних, підсобних, побічних цехів складають загальний баланс виробництва по заводу (розгорнуту програму випуску продукції усіма цехами).

В плані виробництва по кожному цеху (в прокатному цеху по кожному стану) показують валовий випуск і наступний рух готової продукції, напівфабрикатів, а також продукції і робот допоміжних цехів, випуск продукції дається в натуральному і грошовому виразі.

Валовий випуск продукції по всім цехам заводу установлюють на базі виробничих програм. Загальні витрати за перероб містять всі витрати на виготовлення напівфабрикатів особистого виробництва, враховують участь сторонніх напівфабрикатів, залишків на складі та експлуатаційних нужд.

Оперативне планування на виробництві - це подальша конкретизація виробничої програми підприємства. Здійснюється воно на міжцеховому та цеховому рівні. В першому випаду важливим є забезпечення погодженої роботи між взаємопов’язаними цехами. За допомогою цехового планування (в підрозділах цеху) доводять конкретні завдання до дільниць, бригад і окремих виконавців, а також контролюють їх виконання.

Завдання оперативного планування:

1. Розподіл виробничої програми за календарними строками (місяць, тиждень, доба, зміна) і відображення її в календарних планах–графіках роботи цехів, дільниць та агрегатів.

2. Оперативна підготовка і обслуговування виробництва, необхідні для погодженої і ритмічної роботи цехів.

3. Поточне регулювання виробництва в реальних умовах, облік та контроль виконання планів – графіків і завдань

Календарні плани–графіки складають для всіх основних, допоміжних і підсобних цехів підприємства. Готовність до роботи – це наявність місячних, тижневих, добово–змінних, а в прокатних цехах і годинних графіків.

В місячних планах–графіках цехів, що випускають готову продукцію, відображають роботу агрегатів окремо з урахуванням потужності кожного, номенклатури, календарної послідовності кожного, режиму роботи і зупинок, а також погоджену роботу всіх агрегатів разом. Обов’язково показують участь допоміжних цехів в параметрах: номенклатура послуг, обсяги, тривалість. На основі місячних планів – графіків складають тижневі.

Тижневі плани–графіки створюють можливості відкоригувати відхилення попереднього планування, ліквідувати недоліки в постачанні допоміжних цехів і відвантаженні готової продукції, підтримувати синхронність виробничого процесу. Тижневі плани- графіки розпадаються на добово–змінні.

Добово- змінні плани -графіки містять конкретні завдання для кожної дільниці, яка приймає участь у виробничому процесі, наприклад у підготовці, виплавці і розливанні сталі у виливниці у межах робочої зміни.

Годинні графіки типові для прокатного виробництва, що пов’язано з наступними причинами:

- наявністю безперервної, ритмічної обробки тиском гарячого металу (потокове виробництво), що потребує підвищеної уваги виконавців;

- неможливістю швидко зупинити виробничий процес без зниження продуктивності праці і порушення добово–змінного плану–графіка;

- залежністю від інших складових виробничого циклу (наприклад, у нагрівальній печі, у випадку затримки або зупинки виробничого процесу у зливків відбувається небажане вигоряння вуглецю та легованих елементів, марні енергетичні втрати ).

Формуванням місячних оперативних графіків займається виробничий відділ заводу, а на короткі періоди – планово–розпорядницьке бюро цеху (ПРБ).

Місячний план – графік для сортових станів складають в подобовому розрізі. В графіку вказують кількість кожного профілю, дні його прокату, а також зупинки стана для ремонту та перевалки валків.