Дія норм права Європейського Союзу в часі.

Створення Європейських співтовариств на основі міжнародних договорів відразу ж поставило на порядок денний питання про тимчасові рамки дії цих міжнародно-правових актів. Перший установчий договір, що поклав початок Європейському об'єднанню вугілля і стали, був укладений на чітко визначений термін. Договір розрахований на 50 років, і, отже, термін його дії минає в 2001 році. Однак при укладенні двох наступних установчих договорів, що поклали початок існуванню Європейського економічного співтовариства і Євратому, тимчасові обмеження дії цих актів не були зафіксовані. Інакше кажучи, термін дії цих актів не лімітований у часі. Більш того, Суд ЄС у своїх рішеннях, що підтверджують верховенство права ЄС, особливо підкреслив, що це обумовлено передачею суверенних прав державами-членами Європейському Союзу, причому такого роду передача прав не обмежена в часі.

Усі наступні перегляди установчих договорів не супроводжувалися зміною тимчасових рамок дії цих актів. Численні пропозиції про вироблення єдиного консолідованого тексту договору для трьох Співтовариств із нелімітованим терміном дії, що неодноразово виносилися в ході міжурядових конференцій, не одержали схвалення. В однаковій мірі не одержала підтримки й пропозиція про зняття вказівки на обмеженість дії Договору про ЄОВС у часі. Пов'язано це насамперед з тим, що Договір про створення ЄОВС і два інших установчих акти (Договір про заснування ЄС і Договір про Євратом) не цілком ідентично вирішують ряд важливих принципових питань структурування Співтовариств і їхніх інститутів. Головна відмінність полягає в тому, що в рамках ЄОВС законодавчі повноваження передані в основному в руки наднаціонального органу, яким був Вищий керівний орган, повноваження якого в наступному перейшли до Європейської Комісії. Щодо ЄОВС повноваження Комісії значно відрізняються від тих, котрі вона здійснює в двох інших Співтовариствах. Таким чином, вироблення єдиного установчого договору означало б на практиці не просто чисто технічну роботу із систематизації діючих норм, але практично вела б до перегляду принципово важливих положень, закріплених у першому установчому договорі. Цим шляхом держави-учасники не пішли, вирішивши, мабуть, дочекатися спливу п'ятдесятирічного терміну, що автоматично приведе до припинення дії Договору про створення Європейського об'єднання вугілля і стали, а отже, зніме правові розходження, що існують у правопорядку ЄОВС і двох інших Співтовариств.

Та обставина, що дія норм права ЄС, за загальним правилом, не лімітована в часі, звичайно, не означає, що право ЄС як система являє собою щось застигле і нерухоме. Навпроти, досвід функціонування ЄС свідчить про безупинну еволюцію права ЄС, що забезпечує як сам розвиток інтеграційних процесів, так і юридичне закріплення тих досягнень і змін, що відбуваються в рамках Співтовариств, у рамках Європейського Союзу й у їхніх взаєминах із третіми державами. Відповідно в праві ЄС діє і застосовується загальний для всіх правових систем принцип, відповідно до якого більш пізній нормативно-правовий акт замінює чи видозмінює аналогічний за своїм статусом правовий акт, прийнятий раніше. Найбільш наочно це можна простежити на прикладі тих змін, що вносилися в первісні установчі договори Єдиним європейським актом, Маастрихтським і Амстердамським договорами. Мабуть, найбільш істотний недолік цих численних переглядів та змін полягає в тому, що він привів до помітного ускладнення тексту Договору про Європейське Співтовариство і Договору про Європейський Союз. У результаті з'явилися численні статті не тільки під цифровими, але і літерними позначеннями, статті усередині положень з літерними позначеннями, сформульовані численні відсилання, що утруднюють сприйняття, так що іноді в хитросплетенні цих текстів нелегко розібратися навіть фахівцю.

Одна з особливостей установчих договорів, у тому числі й Амстердамського, полягає в тому, що вони нерідко містять положення програмного характеру чи з відкладальним терміном виконання. Такого роду положення повинні бути прийняті до уваги при вирішенні питання про дію норм права ЄС в часі.

Вступ у силу норм вторинного права залежить від правового режиму самого джерела права і характеру положень, які безпосередньо в ньому закріплені. За загальним правилом, регламенти набирають сили на 20-й день після їхнього опублікування в „Journal offіcіal”, якщо інше не передбачено в самому тексті даного акту. Те ж саме стосується і директив загального характеру, що публікуються в офіційному виданні. Що стосується директив, адресованих порівняно вузькому колу суб'єктів, і рішень, прийнятих інститутами ЄС, вони, як правило, набирають сили з моменту їхньої нотифікації. У директивах і рішеннях може указуватися термін дії чи термін, протягом якого розпорядження, що міститься в даному акті, повинне бути виконано.

Рішення Суду ЄС набирають сили з моменту їхнього прийняття.

Міжнародні угоди Співтовариств набирають сили відповідно до положень міжнародного права і вказівок, що містяться в самих угодах.