Амортизація основних фондів

Щорічний знос основних виробничих фондів входить складовою частиною в собівартість продукції у вигляді амортизаційних відрахувань і відшкодовується при її реалізації. Сума амортизаційних відрахувань утворює амортизаційний фонд.

Амортизація – це економічний процес поступової втрати основними фондами своєї вартості і перенесення її на створювану продукцію або виконану роботу.

Норма амортизації– це установлений щорічний розмір відрахувань у відсотках до вартості основних фондів, який використовується для визначення суми амортизаційних відрахувань. Норма амортизації (На) розраховується за формулою:

,

де, ОФ_п – первісна вартість основних фондів, грн.;

Л – ліквідна вартість (вартість металобрухту), грн.;

Т_сл – амортизаційний період (термін служби), років.

Сума амортизації (А) дорівнює:

,

де, ОФ_сер – середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Існує кілька методів нарахування амортизації (мал. 3.2.)

Мал. 4.2. Методи нарахування амортизації

При прямолінійному методі відрахування розраховуються за однією і тією ж нормою від первісної вартості основних фондів.

Кумулятивний – характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням в другій половині.

Метод прискореної амортизації означає, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року та річної норми амортизації, яка обчислюється зі строку корисного використання і подвоюється. Річна норма амортизації визначається за формулою :

.

Величина річних амортизаційних відрахувань тут буває більша, ніж при застосуванні прямолінійного методу. У ряді країн норма амортизації збільшується в 2, 3 та 4 рази.

Метод зменшення залишкової вартості полягає в тому, що норма амортизації, яка використовується під час рівномірного нарахування зносу, збільшується у 1,5-2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої її частини.