Рівень 1. 1. Зміст світогляду визначають:

2. Давньоіндійські духовні течії та філософські школи:

а) одностайно приймали і схвалювали вчення про сансару;

б) оцінювали перевтілення людських душ як благо та запоруку їх безсмертя;

в) шукали шляхів виходу за межі сансари та подолання закону карми;

г) поділились на протилежні напрями за ознакою прийняття або неприйняття сансари;

д) вважали вчення про сансару виключно релігійною доктриною

3. До найперших сприятливих умов формування античної філософії слід віднести:

а) сприятливі географіко-кліматичні умови та зручне розташування Балканського півострова;

б) активні зв'язки давньої Греції із прадавніми цивілізаціями;

в) високий рівень розвитку різних форм діяльності та демократичний устрій в більшості давньогрецьких полісів;

г) активність та талановитість давньогрецького народу;

д) усе вище перераховане.

4. В епоху європейського середньовіччя природне, тілесне, матеріальне розглядалось:

а) як вороже духовному:

б) як єдино можливе виявлення духовного;

в) як необхідна складова створеного світу та людини;

г) як таке створене, що мало власну внутрішню необхідність;

д) як продукт дії диявола.

5. Засновником філософії Нового часу вважається:

а) Ніколо Макіавеллі;

б) М.Монтень;

в) Жан-Поль Сартр;

г) Леонардо да Вінчі;

д) Френсис Бекон.

6. Згідно твердженням І.Канта, предмет та річ-у-собі співвідносяться таким чином:

а) вони є тотожними;

б) між ними немає нічого спільного;

в) предмет постає синтезом відчуттів, викликаних речами-в-собі, та форм розсудку;

г) предмет непізнаваний, а річ-в-собі сприймається відчуттями;

д) в сфері речей-в-собі діє принцип причинності, а в предметній сфері панує свобода.

7. Датський філософ С.К’єркегор:

а) був послідовником А.Шопенгауера в дослідженні засад людського відношення до світу;

б) був послідовником Г.Гегеля в пропаганді діалектичного мислення;

в) вважав людське внутрішнє переживання життя єдиним предметом філософії;

г) вважав, що людину слід вивчати з допомогою науки;

д) вважав всі явища дійсності лише різними проявами життя.

8. Термін “атомарні факти” був введений:

а) представниками квантової механіки для позначення засад реальності;

б) представниками неопозитивізму для проведення верифікації;

в) О.Контом для визначення найперших завдань соціології;

г) структуралізмом для окреслення найперших структур знання;

д) неокантіанством для визначення першого чинника пізнання.

ІІ блок.

Антична філософія у окресленні найперших засад світу була плюралістичною, тобто давала різні варіанти розуміння таких засад. Християнська філософія була принципово моністична, тобто уся вона зводила всі прояви світу до одного єдиного начала. Спробуйте докладно пояснити, які недоліки та переваги мала кожна із зазначених позицій. Що є більше прийнятним для сучасної філософії – плюралізм вихідних положень чи монізм? – Обґрунтуйте свої твердження.

Середньовічна філософія - це якісно відмінний порівняно з античністю етап в історії філософії. Хронологічні рамки середньовічної філософії визначаються часовими рамками самої епохи Середньовіччя. Початок Середньовіччя відносять або до 2-4 ст., або до 7-8 ст., а то і до 10 ст.; відповідно завершення Середньовіччя припадає то на рубіж 14-15 ст., то навіть на 18-19 ст. Поширена періодизація - це 5-15 ст.

Найпершою та виразною рисою духовної атмосфери середньовіччя поставало панування релігії в усіх сферах та проявах життя. Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним — руйнування і всього укладу життя. Римська імперія ввела до свого складу величезну територію з різноманітними етносами, культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центрові. Величезна державна машина імперії, яка майже весь час перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей, і культури, і релігії, зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади не були надійною основою для людського життя. Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського духу, оскільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору задля протистояння життєвим негараздам. Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), культи різних богів, величезна кількість яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала. Поява християнства добре вписувалась у загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Християнство не просто визнало автономію людського духу, а дала їй своє пояснення: в людській душі є частка божественного, тобто абсолютного духу, а могутність останнього була наочно продемонстрована Ісусом Христом. Який, саме тому, що ніс в собі цей дух, пройшов крізь смерть та здолав її. У наслідку вся епоха Середньовіччя жила в умовах домінування християнської релігії в усіх сферах суспільного життя.

Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Це можна побачити досить виразно через порівняння античного та середньовічного світоглядів за їх основними характеристиками.

Античній світогляд

1. Політеїзм (багатобожжя).

2. Боги є частиною природи, або уособленням природних стихій.

3. Вихідні якості богів: сила, могутність;

4. Боги впорядковують та оздоблюють світ.

5. Космос, природа — загальні умови існування богів і людей.

6. Людина спирається у своїх вчинках на знання.

7. Головне життєве завдання людини — здійснення подвигу.

8. У сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє.

9. Люди поділяються за етнічними та родовими ознаками.

10. Панування натуралістичного світосприйняття.

Середньовічний світогляд

1. Монотеїзм (єдинобожжя).

2. Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу (трансцендентність).

3. Вихідна якість Бога—любов до людини.

4. Бог творить світ із нічого.

5. Природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божественної енергії.

6. Людина в усьому покладається на віру в Бога.

7. Головне життєве завдання людини - спасіння душі.

8. У сприйнятті дійсності акцент падає на внутрішнє;

зовнішнє радше заважає правильно зрозуміти внутрішнє.

9. Всі люди є рівними перед Богом.

10. Панування символічного світосприйняття;

Отже, основні світоглядні орієнтири під час переходу від Античності до Середньовіччя змінюються на протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має не лише індивідуальний сенс: рятуючи себе, людина, по-перше, збільшує світовий потенціал добра та світла, а по-друге, сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя набуває цільового спрямування, а історія — часового виміру, оскільки все людство напружено очікує другого пришестя Христа. Світ існує лише тому, що Бог тримає його у своїй "десниці". Створений світ не впливає на Бога, оскільки Бог - це духовна сутність, абсолют усіх абсолютів, сукупність усіх можливих досконалостей. З цієї причини Бог постає для людини неосяжним і принципово позарозумовим (задум Божий невідомий); Бог лише із власного милосердя та любові може відкрити себе людині, і це відбулося, коли Він послав на Землю свого сина — Ісуса Христа. З іншого боку, кожна людина несе в собі "іскру Божу", тому шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення та самозосередження і, врешті-решт, через самовдосконалення.

(Використовувати як підказку!)