Заробітну плату поділяють на реальну та номінальну.

Номінальна зарплата – це сума грошових коштів ,яка одержана конкретним робітником за певний період часу згідно виконаної роботи.

Реальна зарплата – це кількість матеріальних благ і послуг, які можуть бути придбані робітником за його зарплату, тобто у реальній зарплаті відбиваються рівень цін на товари і послуги, інфляція, а також матеріальні блага, які отримують робітники; реальна зарплата – «купівельна спроможність» номінальної зарплати.

Цілком очевидно, що реальна зарплата залежить від величини номінальної зарплати та цін на придбані товари і послуги. Наприклад, при підвищенні номінальної зарплати на 15 % та інфляції на цей період на рівні 10 % реальна зарплата збільшиться тільки на 5%. Таким чином, перевищення інфляції порівняно з ростом номінальної зарплати приводить до зниження реальної зарплати і навпаки. При відсутності інфляції ріст номінальної зарплати означає і ріст реальної зарплати.

Заробітна плата складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітки, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у виді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників та посадових окладів для службовців. Її розмір залежить від результатів роботи самого працівника.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установленої норми, за трудові досягнення і винахідництво, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством; премії, зв'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Основні функції заробітної плати:

- відтворювальна (забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації);

- стимулююча (націлює працівників до ефективної діяльності на робочих місцях);

- регулююча (повинна бути диференційована за професіями і рівнем кваліфікації працівника, важливістю та складністю виконуваної роботи);

- соціальна (повинна забезпечувати рівну оплату за однакову роботу, враховуючи принцип соціальної справедливості).

У відповідності зі Законом «Про підприємства в Україні» та «Про підприємництво» в Україні підприємства та організації самостійно вибирають форми та системи оплати праці.

В галузі зв’язку застосовують дві форми оплати праці: погодинну та відрядну, кожна з яких поділяється на системи.

При погодинній формі оплата праці здійснюється в залежності від відпрацьованого часу на основі тарифної ставки або місячного посадового окладу. Ця форма зарплати застосовується у тих випадках , коли продуктивність праці робітника залежить не лише від нього, а визначається технічним процесом, або, коли неможливо або недоцільно нормувати працю робітника. Погодинна форма застосовується перш за все для оплати праці керівних, інженерно-технічних працівників та службовців, а також працівників, зайнятих експлуатаційно-технічним обслуговуванням обладнання зв’язку.