СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 94

ЗМІСТ

ПІІРПДМОВА....................................................................................... з

ІІ< ТУП ДО ГІГІЄНИ ......................................................................... 5

Розділ 1. ГІГІЄНА ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА ... .10

Розділ 2. ГІГІЄНА ВОДИ ТА ВОДОПОСТАЧАННЯ ... .21

Розділ 3. ГІГІЄНА ГРУНТУ ТА ОЧИЩЕННЯ І [АСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ 30

Розділ 4. БІОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЗОВНІШНЬОГО

СЕРЕДОВИЩА ТА ПРОФІЛАКТИКА

ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ.................................................. 34

Розділ 5. ОСОБИСТА ГІГІЄНА, ЗДОРОВИЙ

СПОСІБ ЖИТТЯ ТА ЗАГАРТОВУВАННЯ ................................... 44

Розділ 6. ГІГІЄНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ОСІБ РІЗНОГО ВІКУ.................... 57

Розділ 7. ГІГІЄНА ХАРЧУВАННЯ ................................................ 66

Розділ 8. ГІГІЄНА СПОРТИВНИХ СПОРУД .............................. 84

Розділ 9. ГІГІЄНА СПОРТИВНОГО ОДЯГУ

ТА ВЗУТТЯ ........................................................................................ 91

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 94

Для студентів вищих та середніх фізкультурних закладів, тренерів, спортсменів.

Рецензенти д-р мед. наук, професор Г.Є. ВЕРИЧ д-р мед. наук, професор І.П. КОЗЯРІН

Гриф надано Міністерством освіти і науки України за № 1225 від 24.11.97

ПЕРЕДМОВА

Охорони та зміцнення здоров'я — не лише особиста справа кожної людини, а й одне з найважливіших держав­них завдань. Жіночна ролі, у його розв'язанні належить про­філактиці захворювань, котру мають здійснювати пра­цівники охорони здоров'я та фізичної культури. Цим фа­хівцям необхідні знання з основ гігієни як галузі профілак­тичної медицини.

Викладачам фізичного виховання, тренерам та фахів­цям з фізичної реабілітації теж потрібні знання основних положень загальної гігієни, гігієни фізичної культури і спорту та практичні навички їх використання для оптимізації тренувальних і змінних навантажень, створен­ня умов, що стимулюють високу працездатність спорт­сменів. Це особливо важливо па сучасному етапі підготов­ки спортсменів, що характеризується надвисокими тре­нувальними і змогаль.ними навантаженнями.

Система гігієнічного забезпечення спортсменів сприяє збереженню і зміцненню здоров'я, підвищенню спортивної працездатності, подовженню спортивного довголіття, профілактиці спортивного травматизму, швидкій адаптації спортсменів під час тренувань і зма­гань у складних умовах. Практикою доведено, що гігієніч­ні чинники глибоко та всебічно впливають на організм спортсмена. Вони можуть значною мірою оптимізувати процес спортивного вдосконалення.

Викладачі фізичного виховання і тренери, оволодівши знаннями гігієнічної науки, зможуть втілювати практич­ні навички у процесі проведення занять з фізичної культу­ри та спорту.

Навчальний посібник з основ гігієни написано ними/к чи з вимог щодо підготовки фахівців галузі фізичної кум. тури. У ньому наведено основні гігієнічні вимоги до ішпко лииінього середовища і харчування, спортивних споруд ти спортивного одягу, гігієнічні особливості фізичного ви.хо вання осіб різного віку, а також теоретичний матеріал щодо здорового способу життя і комплексного викорік тання чинників навколишнього середовища в життєдіялі. ності людини, спрямованих на забезпечення високого ріп ня здоров'я людей, їхнього творчого довголіття, поліп шення умов праці, побуту та відпочинку, охорони оточу­ючого середовища.

ВСТУП ДО ГІГІЄНИ

\Гігієна (від грец. ЬідіеіпоБ — здоровий) — галузь медицини, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників зовнішнього середовища на здо­ров'я людини, ЇЇ працездатність та тривалість життя.

/Гігієнічна наука тісно пов'язана з такими науками, як біоло­гія, фізіологія, біохімія, токсикологія, фізика. Але їй як профі­лактичній медицині найбільш близькі епідеміологія та екологія.

Епідеміологія — наука, що вивчає причини виникнення та об'єктивні закономірності поширення інфекційних хвороб і розробляє методи боротьби з ними.

Екологія вивчає закономірності взаємовідносин організмів із середовищем, у якому вони живуть.

Великі російські фізіологи І. М. Сєчепов та І. П. Павлов до­вели, що між організмом та навколишнім середовищем існує рівновага, котра зумовлена, насамперед, однаковим хімічним складом організму і середовища, а також обміном речовин та енергії між ними. Отож, організм без зовнішнього середовища існувати не може.

Для людини зовнішнє середовище — це не тільки природа, а й суспільство, з його засобами виробництва і виробничими відносинами, тому на здоров'я впливають також соціальні умо­ви — спосіб життя. Якщо порушується рівновага єдності орга­нізму та навколишнього середовища і несприятливі чинники пе­ребільшують адаптаційні можливості організму, то це може призвести до захворювання.

Вплив зовнішнього середовища на організм здійснюється через фізичні, хімічні і біологічні чинники, а також соціально- побутові умови.

До фізичних чинників належить температура, вологість та рух повітря, атмосферний тиск, освітлення, сонячна радіація та іонізуюче випромінювання, шум, вібрації тощо. Майже всі вони необхідні для життєдіяльності організму, але за певних рівнів іи тенсивності можуть завдавати шкоди здоров'ю.

Хімічні чинники включають природні речовини, а також ті, що потрапляють у навколишнє середовище внаслідок життєді­яльності людини. Наявність у повітрі, воді та їжі хімічних речо­вин, що мають токсичну дію, може призвести до патологічних змін в організмі.

Біологічними чинниками є патогенні (хвороботворні) мікро­організми: бактерії, віруси, гельмінти, грибки тощо.

Головними завданнями гігієни є:.

• вивчення впливу природних та соціальних чинників на організм людини;

• розроблення і впровадження у життя санітарно-гігієнічних норм та правил, спрямованих на збереження здоров'я людей;

• оздоровлення навколишнього середовища та охорона природи в цілому.

1 Для розв'язання цих завдань гігієнічна наука використовує різні методи дослідження.

За допомогою методу санітарно-гігієнічного обстеження вив­чають та описують санітарний стан різних об'єктів — під­приємств, шкіл, їдалень, стадіонів тощо. Для кваліфікованої гігіє­нічної оцінки цей метод недостатній і потребує додаткових методів.

- Фізичні методи дають змогу визначити параметри різних чинників оточуючого середовища.

- Хімічні методи використовують для визначення хімічного складу повітря, води, харчових продуктів та впливу хімічних ре­човин на організм людини в умовах виробництва та побуту.

- Санітарно-статистичними методами оцінюють вплив соці ально-економічних, екологічних та інших чинників на стан здо ров'я населення. При цьому найчастіше вивчають показники фі зичного розвитку, середньої тривалості життя, захворюваності, смертності тощо.

- Бактеріологічні методи в гігієнічних дослідженнях дакітії змогу визначити бактеріальну забрудненість повітря, води, х.ір чових продуктів, одягу, взуття, спортивного інвентаря ТОЩО,

_ Експериментальними методами вивчають вплив окремії чинників або їх груп на організм тварин і людини. За дпііпмм гою цих методів можна дати гігієнічну оцінку санітарію гіі її ніч ному устаткуванню, токсичним речовинам, одягу тощо.

Фізіологічні методи широко використовують при вивченні впливу чинників зовнішнього середовища на стан здоров'я та працездатність людини. За їх допомогою можна виявити різні функціональні зміни у центральній нервовій, серцево-судинній, дихальній, м'язовій та інших системах організму за різних умов праці і життя.

_ Клінічні методи в гігієнічних дослідженнях дають інформа­цію про зміни у стані здоров'я та працездатності під впливом різних чинників. Це допомагає своєчасно виявити ранні ознаки хвороби й вжити відповідних заходів.

Отже, гігієна зосереджує увагу на оцінці умов навколишньо­го середовища, що впливають на здоров'я людей, розробці кри­теріїв якості навколишнього середовища, науковому обґрунту­ванні оптимальних для людини параметрів навколишнього сере­довища, що є основою гігієнічного нормування.

_ Гігієнічне нормування стосується наукового обґрунтування гігієнічних нормативів для повітря населених пунктів і виробни­чих приміщень, для води і продуктів харчування, для будівель­них матеріалів і предметів одягу тощс*₍. На основі вивчення впли­ву чинників навколишнього середовища розробляють гігієнічні норми* Гігієнічним нормативом називають визначений діапазон параметрів чинника середовища, який є оптимальним або при­наймні не є небезпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров'я людини, людської популяції і майбут­ніх поколінь. При такому формування чинники навколишнього середовища не повинні негативно впливати на фізичний і пси­хічний розвиток людини, її самопочуття, працездатність, репро­дуктивну функцію та санітарні умови життя. Регламентуються також і соціальні чинники, що викликають стомлення людини, знижують функції організму і працездатність. Гігієнічне норму­вання забезпечує оптимальний стан організму в процесі навчан­ня, виховання, трудової діяльності і всього життя.

До об'єктів гігієнічного нормування належать гранично до­пустимі для людського організму концентрації (ГДК) шкідливих хімічних домішок у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування, гранично допустимі рівні (ГДР) і дози (ГДД) шкідливих фізичних чинників середовища антропогенного походження, зокрема шу­му, вібрації тощо, оптимальні і допустимі параметри мікрокліма­ту і оптимальний і допустимий склад добового харчового раціо­ну і питної води.

Контроль за виконанням санітарно-гігієнічних та протиепі демічних заходів здійснюють органи державного санітарною нагляду і його установи — санітарно-епідеміологічні станції. Ос­новою діяльності цих органів є юридичні норми (правила пове­дінки), викладені у нормативно-правових актах. Останні поділя­ються на закони та підзаконні правові акти. Закони приймає Верховна Рада України. Підзаконні нормативно-правові акти по­діляються на: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення місцевих органів влади.

Підзаконними актами, що створюються органами сані­тарно-епідеміологічної служби, є: санітарні норми і правила, накази Міністерства охорони здоров'я з питань санітарного за­конодавства, інструкції, циркулярні листи тощо. Нормативні документи із санітарного законодавства розробляють також науково-дослідні інститути та кафедри гігієнічного профілю медичних інститутів і, як правило, видають у вигляді держав­них стандартів.

Впровадження у життя санітарного законодавства здійснює­ться шляхом запобіжного та поточного санітарного нагляду, а також пропагандою санітарно-гігієнічних знань і диспансериза­цією, яка зводиться до систематичного спостереження за відпо­відними групами людей для запобігання захворюванням та про­ведення профілактичних заходів.

Як і інші науки, гігієна своїм корінням сягає в глибоку дав нину. Існують історичні документи, які свідчать про те, що у ста родавніх народів Єгипту, Індії та Китаю вже були найпростіші гігієнічні правила догляду за тілом людини, вибору джерел подо постачання, вимоги до харчування, ізоляції хворих та похоиаіпіч померлих.

Велику роль у розвитку гігієни відіграв славетний лікар < і.і родавньої Греції Гіппократ. Про актуальність його праці' ¹ иІл чать назви трактатів: "Про повітря, воду та грунт", "Про іЛ"|^,и вий спосіб житія".

У Стародавньому Римі досягнення у галузі гігієни дали змо­гу побудувати громадські лазні, водогін, каналізацію.

Значний внесок у розвиток гігієни зробив видатний лікар Авіценна. Широкої популярності набули його праці з гігієни житла, одягу, харчування та виховання дітей.

В часи середньовіччя занепад гігієни та інших наук призвів до грізних епідемій — чуми, холери, прокази, тифу, сифілісу та багатьох інших захворювань. Деякою активністю щодо вирішен­ня гігієнічних проблем характеризувався період епохи Відрод­ження. У цей час автори соціально-утопічних теорій — Т. Мор, Т. Кампанелла, Б. Рамаціні — приділяли багато уваги профілакти­ці захворювань.

Розвиток гігієни в Україні, як і в Росії, йшов самобутнім шляхом, починаючи з часів Володимира Святославича та Івана Грозного. У "Домострої" того періоду були вказівки щодо ста­ранного миття посуду, введення у харчовий раціон овочів та фруктів. Уже в документах X ст. наведено настанови щодо бу­дівництва водогонів, лазень тощо.

У 1761 p. М.В. Ломоносов запропонував ряд соціально-гігіє­нічних заходів, спрямованих на поліпшення побуту і харчуван­ня населення та гігієни праці у гірничорудній промисловості.

У середині XIX ст. створились умови для розвитку експери­ментальної гігієни. Її засновниками в Росії були О.П. Добросла- він та Ф.Ф. Ерісман, у Німеччині — М. Петенкофер та М. Руб- нер, в Англії — Е. Парке та Дж. Саймон.

О.П. Доброславін — перший професор з гігієни в Росії, 1871 р. він організував кафедру гігієни при Петербурзькій війсь­ково-медичній академії. Ним проведено цінні дослідження в га­лузі гігієни харчування та шкільної гігієни. Ф.Ф. Ерісман у 1882 р. очолив кафедру гігієни у Московському університеті й створив при ній міську санітарну станцію. У наукових працях цих учених розроблено соціально-гігієнічні заходи щодо охорони та оздоровлення навколишнього середовища, очищення повітря та води, поліпшення умов праці, харчування та побуту людей. По­дальший розвиток вітчизняної гігієнічної науки пов'язаний з іменами М.О. Семашка, Г.В. Хлопіна, О.М. Сисіна, Ф.Г. Кроткова, О.О. Мінха, А.А. Летавета, Л.К. Хоцянова.

Українські вчені зробили значний внесок у розвиток гігієни: ко­мунальної — О.М. Марзеєва, М.Г. Шандала та Є.Г. Гончарук, праці

— Л.І. Медведь, Г.Х. Шахбазян та Ю.І. Кундієв, загальної — П.І. Ба- ранник та РД. Габович, харчування — І.П. Барченко та Г.І. Столма- кова, дітей та підлітків — 1.1. Сліпушкіна та С.С. Познанський.