Розділ 1. ГІГІЄНА ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА

Повітря необхідне ЛЮДИНІ ДЛЯ дихання, крім ТОГО ІІОІЮ МІДІ грає величезну роль у процесах теплообміну. Вплив нові гри ми організм відбувається через метеорологічні (кліматичні) т.і по годні умови.

Метеорологія (від грец. meteora — атмосферні явища І logos — вчення) — наука про фізичний стан атмосфери та явища, що у ній відбуваються (зміна температури, вологості, тиску тощо) Сукупність цих явищ у певний період у даній місцевості назииа ють погодою, а послідовну закономірність цих процесів за багато років — кліматом. Клімат на невеликих ділянках земної поверхні, а також у закритих приміщеннях має назву мікроклімат.

' Температура повітря, насамперед, впливає на теплообмін організму. Людина може витримувати значні коливання темне ратури навколишнього середовища, але при цьому не завжди зберігається теплова рівновага організму. Значне підвищення температури утруднює віддачу тепла всіма шляхами (проведеп ням, випромінюванням і випаровуванням вологи), внаслідок цього може статися перегрівання. Так, температура повітря ЗО—З PC при відносній вологості 80—90 % або 40°С при віднос­ній вологості 40—50 % спричинює порушення терморегуляції. При фізичному навантаженні до перегрівання організму може призвести навіть більш низька температура.

' Згідно з гігієнічними нормативами температуру повітря ви­щу за + 10°С відносять до теплого періоду року, а нижчу — до перехідного і холодного періоду. За низької температури повітря, коли значно збільшується тепловіддача, може статися переохоло­дження організму. Високі температури часом призводять до теп­лового удару, а низькі — спричиняють простудні захворювання, хвороби периферичної нервової системи (неврити, радикуліти), м'язів (міозити), суглобів (артрити), інколи відмороження.

В умовах низьких температур зменшується еластичність м'язів та зв'язок, що може призвести до їх травмування.

житлових приміщеннях нормальною температурою слід вважати: для холодної зони — 22, помірної — 18—20, теплої — 18—19, жаркої — 17—18 °С. Різниця в температурі повітря по горизонталі не повинна перевищувати 2 °С, по вертикалі — 2,5 °С. /

Температурні норми для закритих спортивних споруд пе­редбачають, ураховуючи можливу присутність глядачів, період року та характер спортивної діяльності. Ці величини становлять 14—25 °С.

Тренувальні заняття та змагання на відкритому повітрі не рекомендується проводити при температурі + ЗО °С і вище або

— 20 °С і нижче. Для виміру температури повітря найчастіше ви­користовують ртутні термометр ид Вони є більш точними та да­ють змогу проводити виміри у широких діапазонах температур. У спиртових термометрів менша точність, адже спирт при наг­ріванні вище 0 °С розширюється нерівномірно, проте вони доз­воляють вимірювати дуже низькі температури (—130 °С).

Основні правила виміру температури повітря:

1) термометри розміщуються так, щоб виключити на них вплив сонячних променів, а також нагрітих або охолоджених приладів;

2) термометри слід підвішувати на спеціальних штативах, а не тримати у руках; не можна близько нахилятися над ними;

3) реєстрацію показників здійснюють через 10 хв після роз­міщення у досліджуваному місці;

4) при вивченні температурного режиму у приміщеннях ви­міри здійснюють в горизонтальному і вертикальному напрямках.

Виміри в горизонтальному напрямку проводять у трьох точ­ках по діагональному перетину приміщення: у центрі приміщен­ня, біля внутрішньої та зовнішньої стін. Температуру повітря біля стін вимірюють на відстані 20 см від них.

У вертикальному напрямку температуру визначають на від­стані 0,1, 1 та 1,5 м від підлоги.

Аналізуючи дані, що характеризують температурний режим приміщень, ураховують особливості обладнання по експлуатації систем опалення і вентиляції, а також погоду і температуру по­вітря поза приміщенням. Для вивчення динаміки температури повітря використовують термографи, що автоматично запису­ють зміни температури повітря протягом певного відрізку часу (дня, доби, тижня). Основною частиною приладу, котра реагує на зміни температури повітря, є біметалічна пластинка, що » є л.■ дається з двох зпаяних між собою різнорідних металів і рі чім ми коефіцієнтами розширення. Один кінець пластинки ч'ї дім ний зі стрілкою і здійснює записи на паперовій стрічці, і.ік|>ш леній на вертикальному циліндрі, котрий повільно оберт.н і і.і и за допомогою годинникового механізму. Вертикальні записи їм стрічці показують години доби, а горизонтальні — температуру повітря. Якщо температура повітря коливається, на стрічці мі мальовується температурна крива.

Для вивчення динаміки зміни температури повітря викорін товують спеціальні прилади — термографи, що автоматично записують зміни температури за певний час.

Вологість повітря зумовлюється кількістю водяних парій, пружність яких можна вимірювати висотою ртутного стовпчики у мм (мм рт. ст.), При підвищенні кількості водяних парів їхня їм пруга збільшується. Для різних температур повітря існують від повідні рівні насиченості його водяними парами. Коли цей рівень перевищений, волога виділяється у вигляді туману, роси, інею.

‘ Виділяють абсолютну, максимальну і відносну вологість.

Абсолютна вологість (А) — кількість водяних парів (г), що знаходиться в 1 м³ повітря, тобто їхня напруга (у мм рт. ст.). Її вимірюють спеціальним приладом — психрометром (стаціонар­ним або аспіраційним).

* Максимальна вологість (М) — необхідна кількість водяних парів (г) для повного насичення 1 м³ повітря при даній темпера­турі, або напруга водяних парів для повного насичення повітря вологою при даній температурі. Максимальна вологість наво­диться у спеціальних таблицях.

Відносна вологість (В) — це відношення абсолютної до мак­симальної вологості (%): В = ^ 100. Важливо знати відносну

вологість повітря. Це дає інформацію про ступінь насичено­сті повітря водяними парами і вказує на його спроможність прийняти їх додаткову кількість при випаровуванні з поверхні шкіри. Інакше кажучи, зі зниженням відносної вологості пові ї ря зменшується його насиченість водяними парами.

Відносну вологість можна визначити за допомогою гігромі-1 ра, а для безперервної реєстрації змін відносної вологості іюиГі ря використовують гігрографи.

Вологість повітря значною мірою впливає на процеси мчім» обміну. Підвищена вологість при високій температурі ііоиіірн сприяє перегріванню організму, оскільки при цьому шкірим ються умови для віддачі тепла. Навпаки, низька волоїн п и * ря при високій зовнішній температурі сприяє віддачі тепла і дає змогу легше переносити спеку (наприклад, у Середній Азії).

Підвищена вологість при низькій температурі повітря сприяє охолодженню організму, оскільки при цьому підвищуєть­ся віддача тепла. Це пов'язано зі збільшенням теплопровідності повітря, через те що водяні пари мають більшу теплопровідність, ніж повітря. Тривале перебування в умовах високої вологості при температурі нижче за 10—15°С може призвести до переохо­лодження організму.

Найпростішими прилади для виміру абсолютної вологості повітря є стаціонарні, або аспіраційні психрометри.

Стаціонарний психрометр складається з двох однакових ртутних або спиртових термометрів, що умовно називають "во­логим" і "сухим". Резервуар "вологого" термометра обкутаний марлею, кінець, котрої опущений у резервуар з дистильованою водою. Верхній край резервуару має знаходитися на відстані З—4 см від резервуару термометра. З поверхні вологої марлі ви­паровується вода, тому "вологий" термометр буде охолоджува­тися і показуватиме більш низьку температуру, ніж "сухий".

Для визначення абсолютної вологості повітря психрометр слід ізолювати від джерел опромінення та руху повітря. Тому стаціонарним психрометром зручніше вимірювати абсолютну вологість повітря у приміщеннях. Фіксують показники обох тер_: мометрів через 10—15 хв після початку виміру.

Аспіраційний психрометр також складається з двох однако­вих термометрів — "вологого" і "сухого". Резервуари термомет­рів аспіраційного психрометра містяться у металевій трубці, що дає змогу протягувати повітря довкола резервуарів та захищати їх від променевого тепла. І Ірилад має годинниковий механізм, що сполучається з вентилятором, котрий забезпечує всмокту­вання повітря з постійною швидкістю (32 м-С”') через металеві трубки з резервуаром "сухого" та "вологого" термометрів.

Перед визначенням абсолютної вологості тканину на резер­вуарі "вологого” термометра змочують дистильованою водою, заводять годинниковий механізм. При цьому досліджуване по­вітря всмоктується у металеві трубки, обгортає резервуари і ви­ходить через з'єднувальну трубку у верхній частині приладу.

Оскільки повітря у металевих трубках аспіраційного психро­метра рухається з постійною швидкістю і на нього не впливають сторонні чинники (випромінення, вітер), то випаровування води з поверхні резервуара "вологого" термометра відбувається рів­номірніше, ніж зі стаціонарного. Саме тому його використову­ють для вимірювання абсолютної вологості повітря зовнішні.)»іо середовища.

Для житлових приміщень гігієнічною нормою ВІДНОСНОЇ ПОЛО гості є ЗО—60%. Значний діапазон цієї норми пов'язаний м м лежністю вологи від температури та руху повітря. Так, у і -гані спокою при температурі повітря 15—20 °С і незначному його ру сі вологість повітря має бути не більшою за 40—60%, а ири піл вищеній м'язовій діяльності оптимальна вологість повітря поїнні на бути ЗО—40%. У спортивних приміщеннях відносна вологи ті. у холодний період року має бути 40—45 %, а в теплий — 50—

Важливою фізичною властивістю повітря є його рух, що ип никає через нерівномірний розподіл атмосферного тиску та тем ператури. Рух повітря характеризують напрямок та швидкість, це також значною мірою впливає на теплообмін організму т.і нервово-психічний стан людини.

Напрямок руху повітря (вітру) враховують при виборі місці, спортивних змагань, будівництві промислових підприємств, що можугь забруднювати повітря, тощо. їх розташовують з підвіт ряного боку. Визначити напрямок та швидкість руху повітря (вітру) можна за допомогою флюгера.

Для вивчення переважних напрямків вітру в даній місцево« • ті горизонт поділяють на 8 румбів (північ, північний схід, схід, південний схід, південь, південний захід, захід, північний захід) і накреслюють спеціальну схему, що має назву "роза вітрів".

Велика швидкість руху повітря при низькій температурі сприяє охолодженню організму, а при високій збільшує відлечу тепла через конвекцію та випаровування. Вплив вітру сприятли вий тоді, коли температура повітря нижче ніж температура тіла, в іншому випадку замість охолодження відбувається перегрими ня. Прохолодний та помірний вітер позитивно впливає на пер вову систему, підвищує тонус організму, а сильний спричиню« збудження і роздратованість. Улітку найбільш сприятливою і швидкість руху повітря 1—4 М'С-¹, а у житлових приміщеннях вона не повинна перевищувати 0,1—0,3 м-с^-1. Вітер зі швидкії тю 6—7 М'С^_1 викликає знервованість.

Швидкість руху повітря в місцях спортивних змагань м<на­бути не більше ніж 0,2—0,5 м-с^_І залежно від виду спорту Якщо вона становить 2 м-с^-1 і більше, то у змаганнях з легкої .ті летики (спринт та стрибки у довжину) не фіксують рекорди Дам визначення швидкості руху повітря на відкритих майдан чиї'.і і користуються анемометрами (чашковим або крильчастим), .і \ приміщеннях — кататермометром (кульовим або циліндричним)

У спортивній практиці часто виникає необхідність визнача­ти та враховувати швидкість руху повітря, що відіграє важливу роль під час тренувань та змагань, особливо у таких видах спор­ту, як вітрильний, парашугний, планерний, лижний, ковзанярсь­кий, легкоатлетичний (біг, стрибки) та ін.

Під час занять на відкритому повітрі слід ураховувати вплив швидкості руху повітря на теплообмін та нервово-психічний стан спортсмена.

Швидкість руху повітря враховують, оцінюючи мікрокліма­тичні умови та розраховуючи ефективність вентиляції у закри­тих приміщеннях.

Чашковий анемометр, який використовується для вимірю­вання швидкості повітря на відкритих майданчиках, у верхній частині має чотири порожні півкулі, які під впливом потоку по­вітря обертаються навколо вертикальної осі. Нижній кінець осі за допомогою зубчастої передачі з'єднується зі стрілками на ци­ферблаті, які, переміщуючись по шкалі, показують число метрів. Велика стрілка показує одиниці та десятки метрів, маленькі стрілки (залежно від їх кількості) — сотні і тисячі метрів. З бо­ку циферблата є пристрій для включення приладу.

Чашковий анемометр фіксує швидкість повітря від 1,0 до 20 м-с“¹.

Крильчастий анемометр працює за тим самим принципом, але сприймаючою частиною у нього є легкі алюмінієві криль­ця. Він чутливіший і дає змогу вимірювати швидкість повітря від 0,3 до 5 м-с¹.

На терморегуляцію організму впливає теплове (інфрачер­воне) випромінювання (сонячне та від нагрітих предметів). При високій температурі оточуючого середовища воно може спричи­нити тепловий (сонячний) удар. За найбільш сприятливої сукуп­ності показників температури, вологості, швидкості руху повіт­ря та інших чинників в організмі спостерігається теплова рівно­вага і нормальний перебіг фізіологічних процесів. Цей стан на­зивають комфортом, а якщо згадана сукупність чинників пору­шує терморегуляцію, то це вже — дискомфорт.

Повітря, що оточує земну кулю, має тиск, який називається атмосферним, або барометричним. Він вимірюється у мм рт. ст., гектопаскалях (гПа). Нормальним вважають тиск 760 мм рт. ст. (1 атм), або 1013,55 гПа, при вимірюванні на рівні моря при тем­пературі повітря 0 °С на широті 45°. Для вимірювання тиску ви­користовують барометри. Для безперервної реєстрації атмо­сферного тиску використовують барографи.

Атмосферний тиск залежить від географічних та атмосфер них умов, нори року та часу доби./Для осіб, які хворіють на рев матизм, мають порушення нервової і серцево-судинної систем та деякі інші захворювання, коливання атмосферного тиску не бажані, оскільки вони спричиняють порушення сну, загостреп ня ^вороби тощо.

' Підвищення атмосферного тиску супроводжується сухою, ясною погодою, а зниження — хмарною, дощовокх]У спортив­ній практиці часто доводиться мати справу зі зниженим атмос­ферним тиском. При підйомі на гору (до 500 м) атмосферний тиск знижується приблизно до 44 мм рт. ст. Зниження атмос­ферного тиску призводить до зниження парціального тиску газів, що є складовими повітря, в тому числі й кисню. На висоті 3000 м і вище (високогір'я) недостатність кисню може призвести до гірської (висотної) хвороби, ознаками якої є порушення з боку центральної нервової системи, дихання та кровообігу. Це вияв­ляється погіршенням координації рухів, запамороченням, заду­хою, нудотою, зниженням працездатності. Профілактикою гір­ської хвороби є акліматизація або тренування у барокамері.

Роботу під водою доводиться виконувати в умовах підвище­ного тиску. При цьому в організмі збільшується вміст кисню і особливо азоту, а підвищення парціального тиску цих газів вик­ликає їх токсичну дію (Р. Д. Габович, С. С. Познанський, 1988).

Особливо небезпечною є декомпресія, тобто вихід із кесон­ної камери (вишлюзовування). При цьому може розвинутися так звана кесонна хвороба. Для неї характерний гострий біль у суг­лобах та м'язах кінцівок, розлад мови, можуть розвиватися па­ралічі. Основа профілактики хвороби — повільна декомпресія.

Фізичними властивостями повітря є також його електричний стан, що об'єднує іонізацію повітря, електричне та магнітне поле.

Під дією випромінювання радіоактивних речовин, що міс­тяться у грунті, воді та повітрі, а також рентгенівських та кос­мічних променів, котрі поступають із світового простору, постій­но іонізуються нижні шари атмосфери.

Утворюватись іони можуть також при розбризкуванні води на березі моря, близько водоспадів і фонтанів, під час грозових розрядів тощо. Іони можуть бути легкими, середніми і важкими, а також позитивними і негативними. Якщо до так званих легких або швидких іонів приєднуються часточки пилу та краплини води — створюються середні та важкі (повільні) іони.

Повітря, яке не містить у собі іонів, негативно впливає на стан здоров'я людей. Невеликі концентрації легких Юній

(3000—4000 в 1 см³ повітря) переважно з від'ємним зарядом по­зитивно впливають на стан здоров'я та самопочуття. Якщо ж у повітрі більше важких позитивно заряджених іонів, то відбува­ється зворотна дія. Все це використовують з метою лікування та профілактики, а також у спортивній практиці.

Між повітрям та земною поверхнею існує природне елек­тричне поле атмосфери. Науково-технічний прогрес значно збільшує інтенсивність електричного і магнітного полів. Це і надвисоковольтні лінії електропередач, і радіорелейні лінії зв'яз­ку, і радіолокаційне обладнання, і генератори високих, ультра­високих і надвисоких частот.

Дія електромагнітних хвиль на організм людини виявля­ється у їхньому впливі на функціональний стан нервової та сер­цево-судинної систем, а саме — швидкою втомою, непритомніс­тю, погіршенням пам'яті, підвищенням артеріального тиску, по­рушенням психіки, зниженням статевих функцій, випадінням волосся.

До застережних гігієнічних заходів відносять: 1) екранізацію джерел електромагнітних хвиль залізними чи алюмінієвими лис­тами; 2) покриття генераторів пористими діелектриками, що міс­тять металеві, феритові або вугільні частки, здатні поглинати електромагнітні хвилі. Інтенсивність електричного поля вимі­рюється у вольтах на метр (В-м~^!), магнітного — в амперах на метр (А-м^-1).

Радіоактивність повітряного середовища зумовлена при­родним фоном, який створюється космічним випромінюванням та радіоактивними елементами, що містяться у грунті, гірських породах, воді (радій, уран, торій), а також техногенним джере­лом радіації, яке виникло внаслідок: а) відкриття у 1933 р. Ірен і Фредеріком Жоліо-Кюрі штучних радіоактивних елементів, так званої іонізуючої (проникаючої) радіації; б) створення у 1945 р. атомної бомби; в) інтенсивного будівництва потужних атомних електростанцій, що почалося у 1970-х роках.

Космічне випромінювання виникає внаслідок ядерних реак­цій між речовинами у надрах зірок. У свою чергу космічні про­мені, діючи на атоми кисню, водню та азоту, можуть утворюва­ти у повітрі такі ізотопи, як вуглець (¹⁴С), аргон (⁴¹Аг), фтор (¹⁸Р) та ін. При ядерних взаємодіях в атмосфері може утворюватись важкий ізотоп водню — тритій (³Н), який, у свою чергу, з 0₂ утворює тритієву воду. Природні радіоактивні елементи (радій, уран, торій, актиній тощо) здатні самі випромінювати гамма-про­мені або утворювати газоподібні речовини; радон, торон, актіон.

У реакторах атомних електростанцій відбувається розпад ядер урану (²³⁵U), плутонію (²³⁹Pt). При цьому, крім енергії, утво­рюється велика кількість продуктів розпаду — радіонуклідів.

1 незважаючи на те, що АЕС діють за замкнутим циклом з нас­тупним захованням продуктів розпаду, радіонукліди можуть заб­руднювати навколишнє середовище (йод, стронцій, цезій). Пере­конливо це підтвердила чорнобильська катастрофа.

При видобуванні урану, внаслідок збагачення руд, оточуюче середовище забруднюється радоном. На заводах по переробці уранових стрижнів у повітря також проникають такі радіоактив­ні гази, як тритій (³Н), летючі радіоізотопи йоду (^,31І).

Існують різні одиниці виміру іонізуючого випромінювання. Активність ізотопу — кількість атомів, що розпадаються в оди­ницю часу за міжнародною системою (SI) вимірюють в бекке- релях (Вд), що в 37 млрд разів менше 1 кюрі (Ки). Величину, що характеризує дію радіації на організм, називають пог- линальною енергією (дозою). Її кількість вимірюють у радах (гасі), за початковими літерами англійського словосполучення "radiation absorbed dose" — поглинальна доза випромінювання, або за SI у греях на честь англійського радіобіолога Л. Грея (1 Гр=1 Дж-кг^_1= 100 рад).

Знання лише поглинальної дози для оцінки радіаційної не­безпеки недостатньо, та й вимірювати цю дозу важко. Тому вве­дено так звану еквівалентну дозу. Визначається вона як добуток поглинальної дози на коефіцієнт, що залежить від типу випромі­нювання.

Еквівалентну дозу вимірюють у берах (біологічний еквівалент рентгена) або згідно SI у зівертах (Зв; 1 Зв= 100 бер= 100 рад).

Існує багато приладів для вимірювання параметрів радіацій­ного рівня та контролю доз опромінення. Дуже поширеним є ра- діометр-рентгенометр ДП-5А, що дає змогу вимірювати експози­ційну дозу гама-опромінення від 0,05 мРч до 200 мРч.

Природний радіаційний фон неоднаковий у різних районах Землі і залежить від висоти над рівнем моря. Так, на рівні моря людина отримує еквівалентну дозу 35 мбер на рік. Ця величина зростає з висотою. На висоті 3000 м над рівнем моря вона ста­новить 100 бер на рік.

Загальна сумарна доза опромінення людини природними джерелами іонізації може бути 175 мбер на рік і більше.

Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) визна­чено допустимі дози іонізуючого випромінювання. Нетривале опромінення у дозі більше ніж 50 бер може призвести до про­меневої хвороби. До такого самого стану призводить і доза у 150 бер на рік.

Для осіб, що працюють з джерелами іонізуючих випроміню­вань, гранично припустимою дозою є 5 бер на рік, а для насе­лення — 0,5 бер на рік.

Зоною, не придатною для проживання, вважається терито­рія, на якій еквівалентна доза становить 2 бери на рік.

Хімічний склад повітря також має важливе гігієнічне зна­чення.

Атмосферне повітря складається з кисню — 0₂ (20,94%), діоксиду вуглецю — С0₂ (0,04 %), азоту — N (78,08 %), аргону — А, водню — Н, озону — 0₃ та інших газів (0,94 %). У видихува­ному повітрі вміст 0₂ становить 15,4—16, С0₂ — 3,4—4,7, N — 78,26 %.

У стані спокою людина засвоює в середньому 0,3 л 0₂ за хвилину, а під час фізичної діяльності — 4—5 Л'ХВ~' і більше. Як­що ж в атмосферному повітрі вміст 0₂ зменшується до 11—17 % (особливо це спостерігається при підйомі на гору), з'являється різко виражена киснева недостатність. Якщо ж вміст 0₂ стано­витиме 6—8 %, то може настати смерть (О. П. Лаптєв, С. О. По- лієвський, 1990). Вміст діоксиду вуглецю у повітрі промислових центрів може збільшуватися до 0,05—0,06 %, а у житлових та ви­робничих приміщеннях інколи до 0,6—0,8 %. Такі концентрації не викликають фізіологічних порушень в організмі людини. Як­що ж у повітрі міститься 1,5—5 % С0₂, то тривале вдихання йо­го призводить до значних порушень функцій організму. При вмісті 8—10 % втрачається свідомість і може настати смерть.

Повітря може забруднюватись шкідливими газами, пилом та мікроорганізмами.

Важливе значення має забруднення повітря закисом вугле­цю (СО). Цей газ без кольору і запаху утворюється при непов­ному згоранні пального, інтенсивному русі автотранспорту, де його місткість може досягати 50—200 мг-м³'. Поступаючи у кров, СО зв'язує (блокує) гемоглобін, утворюючи карбоксиге- моглобін. Навіть невеликі його дози (20—40 мгм³ ') можуть призвести до хронічного отруєння. Дози у 200—500 мг-м³^' викликають гостре отруєння організму, що супроводжується головним болем, запамороченням, нудотою, блювотою. Перша допомога при цьому — негайно винести потерпілого на свіже повітря та зробити штучне дихання. Гранично припустима се­редньодобова концентрація СО становить 1, а разова — 6 мг-м³”'.

Крім СО атмосферне повітря може забруднюватись сірчаним г.і:іом (S0₂), сірководнем (H₂S), оксидами азоту (NO, N₂0₅, NO,), сажею, смолянистими речовинами, а також пилом. Пил являє со­бою тверді частки мінерального або органічного походження.

З позиції фізколоїдної хімії, пил — це аеродисперсна систе­ма, що складається з твердої або газоподібної фази. За умовами утворення бувають аерозолі дезинтеграції (внаслідок роздроб­лення ) і концентрації (внаслідок згущення парів металів, елек­трозварювання) .

Значний вміст пилу у повітрі негативно впливає на організм, спричинюючи захворювання легень, шкіри, утруднюючи термо­регуляцію. У промислових умовах аерозолі можуть спричинюва­ти силікози, отруєння свинцем та хромом.

Велика запиленість атмосфери зменшує інтенсивність ульт­рафіолетової радіації, змінює ступінь і характер іонізації повітря.

Принципи нормування гранично припустимої концентрації аерозолів засновані на тому, який відсоток двоокису кремнію (Si0₂) входить до складу пилу. Якщо пил містить більше ніж 70 % Si0₂, то припустима концентрація у робочій зоні має бути не більше ніж 1 мг-м³ від 10 до 70 % — 2 мг-м³ ', без вмісту — 10 мг-м³ '. Найнижча гранично припустима концентрація встановле­на для берилію — 0,001 мг-м³

У містах середньодобові проби не повинні перевищувати 0,1.') мг-м³ пилу в повітрі. Велику увагу слід приділяти боротьбі із запиленістю спортивних споруд та майданчиків.

Спостереження за бактеріальним забрудненням атмосфер­ного повітря має велике гігієнічне значення. Особливої уваги приділяють повітрю житла, виробничих та спортивних примі­щені.. І Іаириклад, у гімнастичних та борцівських залах, а також легкоатлетичних манежах інколи спостерігається вміст мікробів до '2(> 000 на І м³ повітря. Це може призвести до розповсюджен­ня так званих аерогенних інфекцій (грип, кір, скарлатина, ту­беркульоз).

Для боротьби з бактеріальною забрудненістю широко засто­совують штучні джерела ультрафіолетової радіації — бактери­цидні лампи, що випромінюють короткі хвилі і знешкоджують мікробів.