Утворення СРСР, політика «українізації» та її наслідки

Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів:

1)червень 1919 — грудень 1920: ВЦВК прийняв постанову «Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії». Об'єднання створювалося лише на час громадянської війни, але стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави;утворився воєнно-політичний союз незалежних держав, що став уособленням фактичного утворення єдиної держави.

2)грудень 1920 — грудень 1922: підписання між Україною та Росією угоди про воєнний і господарський союз. І хоча формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, були створені загальнофедеральні трести. На території Укр. та Білорусії управління залізницями і зв'язком перейшло в підпорядкування загальнофедеральних органів. Сталін хотів створити централізовану державу та обєднання республік, але Ленін виступив проти. Жовтневий (1922) пленум ЦК РКП(б) прийняв форму утворення єдиної держави. Проте створена після жовтневого пленуму Конституційна комісія приймала рішення, згідно яких реальним змістом союзу республік в найближчій перспективі стала автономізація.

3)грудень 1922 — травень 1925: І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік — РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР. 26 січня 1924 р. відбувся II з'їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР. Тому, не змінюючи своєї зовнішньої форми, «союз республік» фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. У травні 1925 завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

В Україні у 20—30-х роках була політика коренізації, яка є наданням народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах. В Україні коренізація набула характеру українізації, яку підтримували Скрипник, Затонський, Гринько, Шумський. О.Шумський та його прибічники прагнули розвивати і поглиблювати національне відродження, а Сталін хотів його згорнути. Складові українізації: запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови, видання газет, книжок, журналів українською мовою, всебічний розвиток української культури, партійне керівництво нею, глибоке вивчення націоальної історії, відродження традицій, створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні. Була утворена комісія з українізації на чолі з секретарем ЦК КП(б)У.