Повоєнна ситуація

Ситуація в 1946- 1947 рр. була дуже складною: величезні демографічні втрати, матеріальні збитки, зруйновані села, підприємства.Ще більше вона погіршилася у зв'язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів'я худоби. Незважаючи на це, обов'язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі під тиском Москви стали на шлях «соціалістичного будівництва». В цей же час сотні тисяч селян України, інших республік вмирали від голоду. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946-1947 рр., однак Москва відмовилася від неї, а також від допомоги, запропонованої США («план Маршалла»).Народне господарство було зруйноване. В березні 1946р. затвердження 5-річного плану відбулови та розвитку народного господарства на 1956-1950. Умови: командно-адміністративні методи, державна, соціалістична власність, панування колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві, практично повна відсутність економічної зацікавленості працівника в розвитку виробництва, тотальний ідеологічний контроль. Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. Політичними мотивами: створити воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни, базою пере­моги соціалізму над капіталізмом. В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес /пуск відбувся у 1947 р./, мета­лургійні заводи. Підприємства працювали за старими технологіями, досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися вкрай повільно.У сільському господарстві відбудова проходила у надзвичайно складних умовах, тому що скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки. Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Обсяг валового виробництва промисловості перевищив рівень 1940 р. Стали до ладу шахти Донбасу, підприємства важкої індустрії. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури.Поряд із цим у повоєнному розвитку України існувало чимало проблем. Зокрема, дедалі очевиднішою ставала однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплексу. Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, «розкуркулення», депортації.Трагычною подією в житті західних українців стала так звана операція «Вісла». Її витоки, мабуть, слід шукати в 1944 р. Саме тоді, 8 вересня, було підписано угоду між Польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення. У такий спосіб польський прокомуністичний уряд намагався розв'язати проблему національних меншин у своїй країні. Малося на увазі, зокрема, «добровільне» переселення українців Закерзоння (назва походить від «лінії Керзона», за якою знаходилися землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя) до радянської України. Польська влада, підтримана Москвою, почала «переконувати» українців виїхати з Польщі. В хід пішло все - від пропаганди й загроз до підпалів, грабунку та вбивств.29 березня 1947 р. польська комуністична влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі. 28 квітня 1947 р.розпочалася операція «Вісла». В результаті їхніх дій були депортованы українці, вбито, взято в полон вояків ОУН-УПА. деяеих українців було заарештовано, ув'язнено в концтаборі,асуджено до смертноъ кари. Що ж до насильницьки виселених у квітні- серпні 1947 р. до Польщі українців, то вони були спеціально розпорошені в північних та західних польських землях.Ця акція не лише підірвала базу ОУН - УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Польщі. Негативними були й міжнародні наслідки операції. Протягом довгих повоєнних десятиліть вона значно заважала розвиткові українсько-польських відносин. Польська комуністична влада відмовлялася засудити цей акт геноциду проти українського народу. Рішення про це взяла на себе лише нова влада Польщі.