Поглиблення системної кризи тоталітарного режиму у др. пол.1960-сер.1980рр.

Захопивши владу, нове партійно-державне керівництво, очолюване Л.Брежнєвим, прагнуло задекларувати свою реформаторську сутність, а тому розпочало діяльність з економічної реформи, яка повинна була забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкладеннях , незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства. Для досягнення такої мети передбачалося: скоротити планові показники для підприємств, створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання; фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління; підвищити закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію; перерозподілити частку національного прибутку на користь аграрного сектору.

Перші результати: пожвавилося сільськогосподарське виробництво, покращилося постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. Але вже на поч. 70-х років темпи реформи почали знижуватися, і радянське керівництво поступово відмовилося від будь-яких змін. Настали «золоті роки стабільності».

На сер. 1970-х років радянська економіка повністю втратила притаманний для 50 —60-х років динамізм. Особливо негативно це вплинуло на Укр., яка потребувала інтенсифікації суспільного виробництва, оскільки її природні й трудові ресурси були обмеженими. По суті, укр. економіка, стала заложницею економічної стратегії центру.

Протягом 70-х років в Україні, скутій ланцюгами командно-адміністративної системи, відбувалося уповільнення економічного розвитку, який перетворився на якісний занепад на поч. 80-х років. Замість впровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів, переорієнтації структури виробництва на високотехнологічні цикли тощо, розвиток промисловості відбувався шляхом надмірних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хімічної бази, форсованого залучення до виробництва нових природних ресурсів {наслідком чого повинна була стати сировинна й екологічна криза). Це давало короткочасний ефект, але кінцеві результати були низькими, фондовіддача падала, якість продукції не відповідала сучасним вимогам.

Отже, криза, що охопила економіку України, була результатом т. зв. соціалістичних методів господарювання. Економічна система, заснована на суцільному одержавленні засобів виробництва, надцентралізації, силі наказу та інструкції зверху, не могла забезпечити зацікавлення людей у наслідках своєї праці, обмеживши особисте споживання до мізерного рівня; перетворила трудівника на пасивного споживача у багатьох випадках безплатних благ і послуг. Як наслідок, наприкінці 70 — на поч. 80-х років Україна, як і весь СРСР, опинилася на межі економічної прірви. Про це, серед іншого, свідчила активізація робітничого руху.

47. Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи