Семінарське заняття № 6

Тема: «Філософія Нового часу та доби Просвітництва»

У XIV-XV ст. відбувався процес поступового "відмирання" вже кризової на той час середньовічної філософської парадигми. Натомість формувалася нова філософська парадигма, основні риси котрої змістовно корелювалися зі специфікою буржуазного суспільства, яке утверджувало себе як нову – промислово-урбаністичну цивілізацію. Відповідно до цього відбувається і зміна світоглядних орієнтирів. Поряд із традиційними духовними інтенціями на світ з'являється тенденція до ототожнення буття з природнім буттям.

Ф. Бекон (1561-1626) - англійський філософ, який вважається першим філософом Нового часу. Незважаючи на ще досить відчутні залишки ренесансно-гуманістичної традиції, він уже досить виразно зміщує акценти з ренесансного образу людини-творця на образ людини-частини природи. У систематизатора беконівського матеріалізму англійського філософа Томаса Гоббса (1588-1679) гуманістичний спадок Ренесансу губиться остаточно. На перший план висувається механістичне тлумачення реальності. Філософія Гоббса - типовий приклад тлумачення людини як частини природи, функції якої принципово зводимі до найпростішої форми руху, а закони розуму як природної властивості природної людини до законів математики.

"Очищення" філософії від гуманістичної орієнтації, спрямуванняна "чисту", об'єктивну природу, характерне для післяренесансного етапу розвитку західноєвропейської філософії, було послідовно проведене французьким філософом Р. Декартом.

Дуалістичний характер філософії Декарта (1596-1650) - картезіанства - приводить до того, що його послідовники поділяються на дві несумісні лінії.

Першу репрезентували ті, що розвивали природниче-наукові сторони картезіанства. Представники другої лінії - заперечували причинний зв'язок між матеріальними і духовними явищами, вважаючи відповідність фізичних і психічних явищ результатом діяння божественної волі.

Г.Лейбніц, погоджуючись із Б.Спінозою в питанні про субстанціональну основу світу, а також у визнанні божественної природи цієї субстанції, всупереч Спінозі прагне максимально врахувати індивідуальність, унікальність і неповторність реального існування. Унітарне - моністичній орієнтації Лейбніц протиставляє плюралістичний підхід.

План

Мета вивчення теми:проаналізувати загальні особливості соціальних і духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового часу; прослідкувати передумови формування наукового стилю мислення (в межах експериментального природознавства); обґрунтувати необхідність філософського осмислення наукових фактів, що виникла в цей час; виявити особливості проявів філософії за умов її діалогу з численними конкретними науками; послідовно довести, що філософами Нового часу визначені нові цілі науки і філософії: з показної служниці богослов’я перетворитися на безпосередню виробничу силу; показати розвиток онтології, методології та гносеології у філософії Нового часу, розкрити зміст провідних філософських позицій у тлумаченні пізнання; окреслити соціальні та антропологічні ідеї у філософії Нового часу.