Неповнолітній: поняття та особливості статусу

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Неповноліття – це соціально-правова категорія, яка є складовою більш широкої категорії – дитинство, що узагальнено розуміється як період, у якому здійснюється реалізація прав дитини. Діти – особлива соціально-демографічна група населення, яка формується шляхом визначення вікових меж, чому відповідає специфічний правовий статус (зокрема, потреби, інтереси, права, обов`язки, особливості правового захисту тощо). Правовідносини, у яких бере участь дитина, багатоваріантні та регулюються нормами різних галузей права. Відповідно, виникає потреба у формуванні спеціального правового статусу – ювенального.

Ювенальний статус – правовий статус дитини – динамічна система гарантованих суспільством і державою суб`єктивних юридичних прав, обов`язків і відповідальності особливого суб`єкта права – дитини (Н.М.Крестовська).

Структура ювенального правового статусу включає:

- властивості особливого суб`єкта права дитини – ювенальна правоздатність, дієздатність та деліктоздатність в їх динаміці;

- характер відносин із державою перебування;

- природні та позитивні права і свободи дитини;

- обов`язки та відповідальність дитини;

- суспільні та державні гарантії реалізації прав і обов`язків дитини.

Конвенція ООН про права дитини закріплює, що дитина – це особа до досягнення 18 років. У цьому сенсі було визнано за необхідність надати спеціальний захист дітям у силу їхньої фізичної та розумової незрілості.

Аналізуючи вітчизняне законодавство, можна помітити, що усі суб’єкти правовідносин у нормативно-правових актах традиційно поділяються на дві групи: дорослі і діти/неповнолітні. Такий розподіл зумовлений віковим критерієм - повноліттям, і пов’язаний із досягненням особою 18 років. Усіх інших осіб, які не переступили цієї вікової межі, прийнято називати неповнолітніми. При цьому єдиної позиції щодо визначення понять «неповнолітній», «малолітній» або «дитина» чинне законодавство не має.

У ч.1 ст.1 Закону України «Про охорону дитинства», яким встановлюються основні засади державної політики щодо охорони дитинства, використовується термін «дитина», який застосовується до осіб у віці до 18 років (повноліття). У цей же час, у деяких статтях цього Закону (зокрема, ст.ст. 24, 33, 34), використовується термін «неповнолітній», але зміст цього поняття не визначено.

Ст.21 Закону України «Про охорону дитинства» встановлює вікові рамки залучення дітей до праці. При цьому КЗпП взагалі не використовує термін «діти», лише «неповнолітні» (особи, що не досягли 18 років - ст.187 КЗпП) та «працездатна молодь» (громадяни України віком від 15 до 28 років - ст.197 КЗпП).

Для цивільного права традиційним є поняття «фізична особа» - суб’єкт цивільних правовідносин. Категорії «неповнолітній» і «малолітній» використовуються у цивільному законодавстві з точки зору дієздатності особи, основними якостями якої є правоздатність та дієздатність. Для визначення правового статусу фізичної особи у віці до 18 років у ЦК України застосовуються терміни «фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа)» та «фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа)». Таким чином, у цивільному праві застосовується віковий критерій при визначенні правового статусу фізичної особи, яка не досягла повноліття. Проте має значення й інший критерій – здатність фізичної особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв’язку з чим спостерігається нерозривний зв’язок між віком фізичної особи та її право- і дієздатністю. Саме тому для визначення поняття «дитина» у цивільному праві не достатньо використовувати лише віковий критерій. Однак правоздатність і дієздатність у цивільному праві залежать від віку фізичної особи.

Виходячи з цього, може скластися ситуація, коли фізична особа хоча і досягла повноліття, але внаслідок певних причин не має повної цивільної дієздатності. Або навпаки, цивільна дієздатність може бути надана особі, яка не досягла повноліття. Крім того, у деяких випадках можна спостерігати збереження за повнолітньою фізичною особою тих прав, які вона мала до досягнення нею повноліття саме в силу його недосягнення (наприклад, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди має його дитина до досягнення нею 18 років, а якщо вона навчається − до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею 23 років).

На відміну від ЦК України у СК України (ст.6) застосовується поняття «дитина» - особа, яка не досягла повноліття, що поєднує малолітніх (дітей до 14 років) та неповнолітніх (дітей від 14 до 18 років), при цьому у більшості сімейних правовідносин не має значення обсяг право- та дієздатності дитини.

У свою чергу, в п.12 ч.1 ст.3 КПК України подане наступне поняття «неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від 14 до 18 років». Відповідно до ч.1 ст.498 КПК України нижньою віковою межею, з якою законодавець пов`язує здійснення кримінального впровадження (йдеться про застосування примусових заходів виховного характеру), є 11 років. Таким чином, термін «неповнолітній» у КПК України охоплює віковий проміжок від 11 до 18 років. Такий підхід є наслідком застосування в КК України терміну «неповнолітні» як до суб`єктів злочинів у віці до 18 років, так і до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до настання віку кримінальної відповідальності, в контексті застосування примусових заходів виховного характеру. Однак це не спростовує того факту, що кримінально-правова деліктоздатність (здатність нести відповідальність за кримінально-карані діяння) чітко зафіксована законодавцем у ст.22 КК України – 16 років (загальний вік суб`єкту злочину), 14 років (знижений вік суб`єкту злочину).

КК України містить також термін «малолітній», але як вказівку на особливості потерпілого. Якщо йдеться про застосування певних заходів впливу (у тому числі, й кримінальної відповідальності).

Така нормативна регламентація поняття «неповнолітній» породжує дискусію щодо зниження віку кримінальної відповідальності, зокрема, про відмову від приписів ч.2 ст.22 КК України та встановлення загального віку притягнення до кримінальної відповідальності на рівні 14 років. Важливою обставиною в цьому плані є пропозиції щодо зниження віку адміністративно-правової відповідальності до 14 років у наслідок того, що «неповнолітні у вказаному віці, в силу свого фізіологічного та психічного розвитку, повністю розуміють суть і наслідки своїх вчинків та поведінки і можуть керувати нею» (Ю.П.Ковальчук, О.В.Горбач).

При оцінці даної ситуації слід враховувати необхідність співвідношення віку деліктоздатності у кримінальному праві та інших галузях (наприклад, з цивільно-правовим статусом неповнолітнього пов`язане встановлення для неповнолітніх штрафу). Тому встановлення загального віку притягнення до кримінальної відповідальності на занадто низькому рівні призведе до неможливості призначення дитині буд-якого іншого покарання, аніж позбавлення волі.

Слід мати на увазі й специфіку об`єктів кримінально-правової охорони (чи може дитина усвідомлювати їх суспільну важливість та соціальну шкідливість посягань на них). У цьому сенсі принципового значення набуває відповідність віку особи та її осудності. Факти невідповідності (п.1 ст.485, ч.1 ст.486 КПК України) обумовлюють дискусію щодо так званої вікової осудності, яка пов`язана з відставанням розвитку дитини від її хронологічного віку (Н.А.Орловська).

Ще однією проблемою є питання про специфічні заходи кримінально-правового характеру, які застосовуються до неповнолітніх, що є важливою складовою їх кримінально-правового статусу.

У п.«а» ч.2 ст.2 Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), неповнолітні визначаються як особи, які в рамках існуючої правової системи можуть бути притягнуті за правопорушення до відповідальності в такій формі, що відрізняється від форми відповідальності, застосовної до дорослих осіб.

З формального боку, ті підходи, що визначені в КК України та КПК України, відповідають міжнародним стандартам (адже примусові заходи виховного характеру передбачені виключно для дітей). Однак сучасна регламентація примусових заходів виховного характеру порушує принцип системності в праві та створює ситуацію фактичного нехтування правами дитини.

Таким чином, кримінально-правовий статус дитини в Україні як різновид ювенального правового статусу свідчить про системні проблеми, які тягнуть невідповідність національного законодавства сутності та приписам міжнародно-правових документів.

З огляду на специфіку правового статусу дітей та структуру кримінології як комплексного соціально-правового вчення про злочинність, її причини, особу правопорушника та запобігання кримінальній активності було запропоновано виокремлення ювенальної кримінології – однієї зі спеціальних кримінологічних теорій, яка вивчає злочинність неповнолітніх, особливості її обумовленості, особистість неповнолітнього, який порушує кримінально-правові заборони, та специфіку системи протидії злочинності неповнолітніх. У цьому плані теорія протидії злочинності неповнолітніх є окремим розділом вчення про запобігання злочинності, що має особливе теоретико-прикладне значення.

Науковий підхід до проблем протидії злочинності дітей почав розроблятися ще в кінці ХIX ст. (Л.М.Василевський, М.М.Гернет, Д.А.Дриль, С.В.Позднишев, М.С.Таганцев, Є.М.Тарновський, В.І.Куфаєв та ін). Ці фахівці заклали підвалини сучасних концепцій розуміння, пояснення та протидії злочинності неповнолітніх та дали поштовх розвитку законодавства в цій сфері.

ПИТАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Неповноліття як правова категорія: сутність та зміст.

2. Ювенальний правовий статус.

3. Поняття «неповнолітній» у кримінальному праві України.

4. Проблеми встановлення віку кримінальної відповідальності.

5. Теорія протидії злочинності неповнолітніх. Ювенальна кримінологія.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. «Діти», «підлітки», «неповнолітні», «юнацтво»: визначення та співвідношення понять у контексті теорії протидії злочинності неповнолітніх.

2. Доцільність виокремлення правової категорії «неповнолітні».

3. Принцип рівності та виокремлення правової категорії «неповнолітні».

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ:

1. Особливості кримінально-правового статусу неповнолітніх в Україні.

2. Предмет ювенальної кримінології.

3. Проблеми виокремлення ювенального кримінального права

ЛІТЕРАТУРА:

Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні. - К.: Атіка, 2004. - 240 с.

Гончар Т.О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одеська нац. юрид. акад. – О., 2005. - 20 с.

Ковальчук Ю.І. Неповнолітній як суб`єкт адміністративної відповідальності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2007. – 20 с.

Козаченко И.Я. Нижняя возрастная граница уголовной ответственности: пути оптимизации проблемы / И.Я.Козаченко, Б.А.Спасенников // Российский юридический журнал. - 2001. - №4. - С. 75-82.

Крестовська Н.М. Ювенальний правовий статус // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». Т.VIII / редкол.: С.В.Ківалов (голов. ред.) [та ін.]; відпов. за вип. В.М.Дрьомін. – Одеса: Юридична література, 2009. - С.278-284.

Орловська Н.А. Осудність та її види (порівняльний аналіз законодавства України та інших держав) : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Орловська Н.А.; Одес. націон. юрид. академія. – О., 2001. – 222 с.

Орловська Н.А. До питання про вікову осудність у Кримінальному процесуальному кодексі України / Н.А.Орловська // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція: зб. наук. праць. – О.: Фенікс, 2013. – Вип.5 – С.234-237.