Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Таким чином, правовий статус характеризує положення особи у взаємовідносинах з суспільством та державою.




Читайте также:
  1. I. Загальні положення
  2. I. Учебники, учебные пособия
  3. I. Учебники, учебные пособия
  4. II. Учебники и учебные пособия
  5. II. Учебники, учебные пособия
  6. II. Учебники, учебные пособия
  7. II. Учебники, учебные пособия
  8. II. Учебники, учебные пособия
  9. II. Учебники, учебные пособия
  10. II. Учебники, учебные пособия

Це самостійна юридична категорія, що характеризується наступними ознаками:

1. Правовий статус має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб’єктів.

2. Відображає індивідуальні особливості людини та її реальне положення в системі суспільних відносин.

3. Права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших компонентів статусу – обов’язків та відповідальності.

4. Ця категорія забезпечує системність прав, свобод та обов’язків.

Елементи структури правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими.

Права особи в структурі правового статусу – це формально-визначені та юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами та реалізувати суб’єктивні інтереси. Це частина об’єктивного права, що визначає його належність певній особі. Іншими словами, це ті юридичні можливості певної людини, що є похідними від загальних абстрактних правил, закріплених законодавчо.

Свободи особи – це нормативно закріплені можливості, що мають певні особливості у зрівнянні з правом. Надаючи свободи, держава робить акцент на визначенні людини в певних сферах суспільної діяльності. Це виявляється у самостійному виборі суб’єктом способу життя, діяльності та поведінки в умовах, що надаються державою і суспільством. Свободи надають можливість встановити певну межу, що визначає можливості втручання держави в життя особи. Як правило, свободи мають диспозитивний зміст, що забезпечує можливість вибору того варіанту поведінки, що найбільш повно забезпечує реалізацію суб’єктивних інтересів. Згадаємо, наприклад, конституційно закріплену свободу совісті, що гарантує можливість сповідувати релігію, не сповідувати ніякої релігії, мати та поширювати релігійні та не релігійні погляди. Саме це забезпечує неможливість тиску на волевиявлення людини, обмеження її свободи.

Законні інтереси особи – це юридично значимі претензії на соціальні блага, які не охоплюються змістом прав і свобод. Вони захищаються державою та законом у такому ж обсягу, як права та свободи, хоча, на відміну від них, зміст законного інтересу чітко не визначений законодавцем. Це пов’язується з неможливістю за допомогою правових норм передбачити абсолютно всі життєві обставини та детально регламентувати всі можливі бажання суб’єктів, що можуть виникати в майбутньому. На практиці в процесі визначення та захисту законних інтересів, як правило, застосовують аналогію права та закону, або ж поширювальне тлумачення норм.



Юридичні обов’язки особи – це встановлені та гарантовані державою вимоги до поведінки людини, офіційна міра необхідної діяльності.

Права та обов’язки об’єктивно взаємопов’язані між собою через їх взаємообумовленість та рівність. Належне виконання покладеного обов’язку є необхідною умовою та гарантією реалізації прав, свобод та законних інтересів суб’єктів, забезпечує інтереси держави та суспільства.

Виконання обов’язку є юридичною та моральною основою людини вимагати від інших суб’єктів та держави гарантування належних йому прав.

Правовий статус об’єктивно відображає як позитивні, так і негативні риси реально діючої політико-правової системи. Саме тому його характеристика пов’язується з сутністю тієї соціальної системи, в межах якої правовий статус виникає та функціонує. Він є частиною, елементом суспільства.

Сучасний статус особи в Україні характеризується нестабільністю, низьким рівнем соціально-правової захищеності суб’єктів, відсутністю реальних гарантій, неспроможністю владних органів забезпечити, гарантувати та охороняти інтереси громадян. Правовий статус значно дестабілізується під впливом соціальної напруги, політичного протистояння, складної криміногенної обстановки, росту злочинності, екологічних катастроф та шокових засобів проведення різноманітних реформ. Соціальні дискомфорти, неадаптованість до нових умов, невпевненість в майбутньому складають систему соціально-психологічних факторів, що впливають на правовий стан особи.



Однак, в сучасних умовах складаються і позитивні тенденції правового статусу. Серед них – формування нової законодавчої бази правового статусу, що засновується на міжнародно-правових стандартах; формування нових пріоритетів взаємодії інтересів особи та держави, змістом яких є визнання особи вищою соціальною цінністю, а її інтересів – пріоритетними; очищення категорії правовий статус від ідеологічного та класового догматизму; перехід від імперативних методів регулювання правового статусу до диспозитивних.

Практичне значення категорії правовий статус, його відображення взаємодії особи та суспільства, громадянина та держави, а також індивіда та колективу визначають актуальність дослідження цього феномену як теорією держави та права, так і галузевими науками.

З нашої точки зору, найбільш правомірною є класифікація правового статусу за двома критеріями.

 

І. За характером (змістом) правовий статус класифікують на:

· загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних поточних обставин, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб’єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не бажання конкретної особи. Цей статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб’єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави;



· спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового положення певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча більш детально характеризує доповнюючі права, обов’язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів та ін.);

· галузевий статус характеризує особливості прав та обов’язків суб’єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливості виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та ін. статуси;

· індивідуальний статус фіксує можливості та обов’язки певної конкретної особи. Він являє собою сукупність персоніфікованих прав та обов’язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін в житті суб’єкта.

ІІ. За суб’єктами розрізняють правовий статус:

¨ статус фізичних та юридичних осіб;

¨ статус іноземців, осіб без громадянства;

¨ статус біженців;

¨ статус українських громадян, які знаходяться за кордоном;

¨ професійний та посадовий статус;

¨ статус осіб, що знаходяться в екстремальних умовах.


Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 10; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты