ЗАВДАННЯ ДЛЯ ВИКОНАННЯ.

1. Запустіть за допомогою ярлика на "Рабочем столе" демонстраційну навчальну програму системи "Ліга: Закон" і ознайомтеся з роботою системи (якщо така система відсутня, переходимо до пункту 2).

2. За допомогою ярлика запустіть систему "Ліга: Закон".

3. Ознайомтеся з інтерфейсом системи.

4. Запустіть систему допомоги та ознайомтеся з правилами пошуку необхідної інформації.

5. Здійсніть різні види пошуку документів за різними напрямками. Знайдіть документи за вказівкою викладача і збережіть їх у "Портфелі", який попередньо необхідно створити.

6. Збережіть у форматі Word знайдені документи або їхні початкові фрагменти на дискеті у відповідній папці з ім'ям ЛІГА.

2.2.1. Документи для завдань на пошук у системі "Ліга: Закон"

1) Про концепцію національної програми інформатизації: Закон України.

2) Про національну програму інформатизації: Закон Україні.

3) Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” від 05.07.1994 р. // ВВРУ. – 1994. – № 31. – С. 287.

4) Положення про технічний захист інформації в Україні. Постанова КМ України № 632 від 30.09.94 р.

5) "Про інформацію": Закон України від 02.10.92 р. // ВВРУ. – 1992. – № 48. – Ст. 65.

6) Наказ Міністерства освіти України № 161 від 2 червня 1993 р. “Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”.

7) Указ Президента України «Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері» від 22 квітня 1998 р. № 346.

8) Постанова Кабінету Міністрів України: “Про першочергові заходи інформатизації” від 15 липня 1997 р. № 789.

9) Указ Президента України "Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави" від 10 квітня 2000 р. № 582/2000.

10) Закон України "Про міліцію".

11) Закон України "Про освіту".

12) Закон України "Про вищу освіту".

13) Правила дорожнього руху.

14) Кримінальний кодекс.

15) Цивільно-процесуальний кодекс.

3. Робота в мережі Інтернет

3.1. Загальні відомості про глобальну мережу ІНТЕРНЕТ

3.1.1. Поняття про склад та сервіси Інтернет

До послуг глобальної системи Інтернет щодня звертаються сотні мільйонів користувачів, але вона, по суті, є лише засобом зв'язку комп'ютерів і локальних мереж між собою. Для збереження і передачі інформації створені спеціальні інформаційні служби, інод­і називані сервісами Інтернет. З усіх служб найбільш часто використовуються: World Wide Web (WWW), електронна пошта, електронні бібліотеки, телеконференції, чати, IP-телефонія. Але найбільш популярною є служба WWW.

Вона має свої особливості, завдяки яким і стала популярною. Уся інформація зберігається на WWW-серверах у вигляді гіпертекстових документів, називаних Web-сторінками. Ці документи пишуться мовою HTML (Hyper Text Markup Language – мова гіпертекстової розмітки) і можуть містити інформацію різного виду: тексти, малюнки, аудіо і відео, що робить її надзвичайно привабливою для користувачів. Гіперпосилання в HTML-документах можуть указувати як на іншу частину цього документа, так і на інший документ, розташований на будь-якому сервері мережі Інтернет. Це дозволяє легко відшукувати необхідну інформацію, переходячи за допомогою гіперпосилань від документа до документа. А взагалі для пошуку інформації в мережі Інтернет використовуються спеціальні пошукові сервери. Проте, перш ніж щось шукати, треба знати, де знаходиться інформація, тому стисло розглянемо способи адресації в мережі Інтернет.

3.1.2. Адресація в мережі Інтернет

По мережі Інтернет дані між комп'ютерами передаються розбитими на невеликі порції, називані пакетами. Пакети складаються з власне даних і заголовка, необхідного для їхньої доставки на місце призначення. У заголовку зазначено адреси відправника і одержувача, порядковий номер пакета і деяка інша інформація. У мережі Інтернет використовується не просто адреса, а IP-адреса (IPрозшифровується як Internet Protocol) – послідовність чотирьох чисел, від 0 до 255 кожне, розділених крапками, наприклад, 195.182.128.3. Кожен комп'ютер у мережі Інтернет обов'язково має таку адресу, причому адреси різні. Треба зазначити, що комп'ютери, до яких підключаються користувачі, часто називаються хост-комп'ютерами і мають одну (або кілька) постійних адрес в Інтернеті, а комп'ютери користувачів звичайно при кожному сеансі зв'язку одержують нові адреси, хоча можуть мати і постійні.

Для користувачів числова IP-адреса не була зручною, у результаті чого створено доменну систему позначення комп'ютерів. Комп'ютери тепер можна позначати не важкими для запам'ятовування цифрами, а словами (іменами), при цьому мережа виявилася поділеною на частини, названі доменами (лат. dominium – володіння). Домени даються в "володіння" різним організаціям, що відповідають за їхню підтримку. Домени можуть бути вкладені один в одного, тобто організація, що відповідає за більш великий домен, має право призначати більш дрібні в його межах.

Подібний принцип знайшов своє ві­дображен­ня в написанні адреси комп'ютера (URL – Universal Resource Location – універсальний покажчик місцезнаходження): вона складається з кількох слів, розділених крапками. Спочатку вказується ім'я комп'ютера, потім ім'я найбільш дрібного домена, потім того, що охоплює, і т.п. Адреса закінчується ім'ям найбільшого домена, що називається доменом першого рівня, чи кореневим. У загальному випадку URL може вказувати тип і місце розташування ресурсу, наприклад об'єкта (файлу чи документа, написаного мовою HTML), і має вигляд, представлений нижче:

protocol://host.domain/path/об’єкт

де protocol означає ­конкретний протокол передачі даних однієї зі служб Інтернет: http, ftp, telnet і т.п. Наприклад, адреса комп'ютера, на якому розташований WWW-сервер пошукової системи Rambler, має вигляд http://www.rambler.ru, і за цією адресою у програмах перегляду завантажується стартова сторінка системи Rambler, a Web-сторінка, що описує пошукову мову системи, має URL http://www.rambler.ru/new/help.html. У цій адресі rambler – ім'я "дрібного" домену, a ru – ім'я кореневого домену.

Користувачі вузлів (комп'ютері­в мережі Інтернет), що входять до складу WWW, спілкуються між собою на основі протоколу HTTP (Hyper Text Transfer Protocol). Цей протокол задає правила спілкування між "програмою-клієнтом" для перегляду Web-сторінок і WWW-сервером з відповідним програмним забезпеченням, що укладаються у схему "запит – відповідь". Вказуючи доменну адресу сервера і вид протоколу (HTTP), ми тим самим запитуємо визначену послугу: знайти на сервері в потрібному місці потрібний нам HTML-документ. У найпростішому випадку програма перегляду Web-сторінок вимагає деякий документ, і сервер його видає. Таким чином, щоб переглянути потрібну Web-сторінку, слід в адресному полі програми перегляду Web-сторінок написати необхідну адресу (наприклад, http://www.yandex.ru) і натиснути клавішу <Enter>.

3.1.3. Оглядачі (браузери) – програми перегляду Web-сторінок

Основна задача програми-браузера (англ. browse – переглядати) – відкрити за зазначеною адресою Web-сторінку для перегляду. Сучасні браузери володіють значно ширшими можливостями порівняно зі старими і дозволяють працювати не тільки зі службою WWW, але й з електронною поштою, телеконференціями й іншими службами Інтернет. Таких служб досить багато – це і віддалений доступ (Telnet), і передача файлів (FTP), і багато чого іншого.

Нині програми-браузери випускають багато фірм. Але корпорація Microsoft до кожної нової версії програми MS Internet Explorer (MS IE) практично відразу випускає локалізовану (російськомовну) версію.

Примітка: Наразі існує версія Microsoft Explorer 6.0. яка на нашому рівні використання незначно відрізняється від попередньої версії.