Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Та ДІЛОВОГО спілкування




Читайте также:
  1. Вибір слова у мові професійного спілкування. Використання термінів у науковому та офіційно-діловому стилі
  2. ВИБІР СЛОВА У МОВІ ПРОФЕСІЙНОГО та ділового СПІЛКУВАННЯ
  3. ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ. ВИМОГИ ДО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ.
  4. Види спілкування
  5. Виконання вправ на формування вміння аналізувати різні аспекти педагогічного спілкування
  6. Відношення „контроль - вплив" як елемент багатовимірної моделі владного спілкування.
  7. Відношення „панування - підкорення" як елемент багатовимірної моделі владного спілкування.
  8. Відношення „управління -тиск" як елемент багатовимірної моделі владного спілкування.
  9. Електронна пошта. Система обміну повідомленнями є одним з найдоступніших засобів спілкування в Інтернеті і в локальних мережах.
  10. ЄДНІСТЬ СПІЛКУВАННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ.

Основні питання теми:

® Побудова речень у професійному спілкуванні.

® Уживання вставних слів і словосполучень у професійному мовленні.

® Дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти у професійному спілкуванні.

® Уживання активних і пасивних конструкцій у наукових і офіційно-ділових текстах.

[Ключові слова:речення, інтонація, розповідні речення, питальні речення, спонукальні речення, будова речень, граматична основа, підмет, присудок, простий підмет, складений підмет, простий присудок, складений дієслівний присудок, складений іменний присудок, підрядний зв’язок (узгодження, прилягання, керування), сурядний зв’язок,однорідні члени речення, просте речення, складне речення, односкладне речення, двоскладне речення, називні, означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові речення, поширене і непоширене речення, вставні слова, синтаксично-стилістичні ознаки української науково-професійної мови, дієприслівниковий зворот, дієприкметниковий зворот, інфінітивні конструкції, пасивні конструкції, віддієслівні іменники, розщеплені присудки, активні конструкції.

 

& Речення є основною синтаксичною одиницеювищого рівня мови, комунікативною одиницею, тобто засобом спілкування. У ньому виражається почуття, прохання, наказ людини. За допомогою речення формується і повідомляється думка.

Речення– це граматично та інтонаційно організована одиниця мови, яка є головним засобом формування і висловлювання думки.

Речення складається з граматично пов’язаних слів і словосполучень, які є цілим висловлюванням, що характеризується смисловою завершеністю. Особливу роль в оформленні речення відіграє інтонація. Інтонація розрізняє повідомлення, наказ, питання. За допомогою інтонації виділяють найважливіше в повідомленні. Залежно від мети висловлювання речення поділяють на: розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідні– це речення, в яких повідомляється про якийсь факт, подію, явище, наприклад:

Маркетинг охоплює величезний спектр людської діяльності.

Питальні – це речення, які містять запитання, що спонукає співрозмовника до відповіді, до роздуму над відповіддю, наприклад:

Хто організовує процес виробництва на підприємстві?

Такі речення передбачають діалог (чи роздум однієї особи). Питання ставиться за допомогою питальних часток, прислівників та займенників: як, коли, чому та ін. Риторичне питання не потребує відповіді, воно ближче до розповідних речень, тому що в них стверджується якийсь факт, наприклад:



Хіба пропозиція є загальною сумою товарів, що існують на ринку?

Спонукальні – це речення, які містять наказ, вимогу, бажання, заборону, пораду, наприклад:

Будь вимогливим, але справедливим керівником.

У таких реченнях може бути як оклична, так і розповідна інтонація, а до граматичного центру входить дієслово наказового способу, інфінітив. Спонукання також може виражатися частками, вигуками: нехай, хай, бодай, -но, -то, -бо, ну, наприклад: слухай – бо.

Кожне речення має певну граматичну організацію: будову і граматичне оформлення членів речення. Граматичною основою, ядром речення є головні члени (підмет і присудок) або тільки один головний член, наприклад: Кошти держави використовуються спеціальною державною структурою.

Вони формують головну ознаку речення – предикативність.

Підмет– граматично незалежний член двоскладного речення, який інформує про що йдеться в реченні, відповідає на питання хто? що? Підмет може бути простим і складеним.



Простий підмет найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку, а також іншими частинами мови, які вжиті у значенні іменника, наприклад:

Ціна виступає найважливішим інструментом контролю за економічною поведінкою господарських суб’єктів.

Складений підмет виражається словосполученнями, вжитими у значенні іменника у називному відмінку, а також цілим реченням, наприклад:

Михайло Іванович Туган-Барановський зробив вагомий внесок на шляху поступового введення теоретичного аналізу капіталістичної економіки на макрорівень.

Присудокголовний член двоскладного речення, що означає дію, стан підмета і граматично підпорядковується йому. Відповідає на питання що підмет робить? який він є? хто чи що він є? в якому стані перебуває? та ін.

За граматичною будовою розрізняють прості та складені присудки.Прості присудки виражаються однією дієслівною формою, тому і називаються простими, виражаються дієсловами будь -якої особи, часу, способу, наприклад:

Кредиторів цікавить інформація про фінансову стійкість підприємства.

Складені присудки бувають іменнимиідієслівними. Складений дієслівний – присудок, який складається з двох дієслів: інфінітива і змінюваного допоміжного дієслова, наприклад:

Я можу керувати фірмою.

Складений іменний присудок –складається з іменної частини та дієслова зв’язки, наприклад:

Економічна стратегія – це сукупність господарських дій.

За будовою речення бувають прості та складні. Просте речення – це речення, яке має одну граматичну основу, що може складатися з двох головних членів речення (підмет і присудок), таке речення називається двоскладним,наприклад:



Управлінський облік орієнтується на майбутнє.

Речення, граматична основа якого складається з одного головного члена речення, називається односкладним,наприклад:

Радою Національного Банку України розроблено основні засади грошово-кредитної політики.

Головний член в односкладному реченні може бути виражений іменником чи дієсловом. Якщо головний член виражений іменником, то речення називають називними. Коли головний член односкладного речення виражений дієсловом, то такі речення можуть бути: означено-особовими, неозначено-особовими, узагальнено-особовимита безособовими.

Означено-особові– це речення, в яких головний член виражає дію, яка стосується певної особи чи осіб, наприклад:

Охарактеризуйте фактичний стан економіки.

Неозначено-особові– це речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, наприклад:

Економічну сутність його залишили незмінною.

Узагальнено-особові – це речення, в яких головний член виражає дію, що стосується будь-якої (узагальненої) особи, як правило, усна народна творчість, наприклад:

Що посієш, те й пожнеш.(Н. тв.).

Безособові – це речення, в яких головний член виражає дію чи стан, що відбуваються без активної участі особи, наприклад:

На Керченському півострові знайдено кілька невеликих родовищ нафти.

Називні – це речення, в яких предмети чи явища не вказують на дію, яка може їх стосуватися, наприклад:

Виручка. Витрати.

Члени простого речення поділяються на головні та другорядні. Граматичну основу утворюють головні члени речення, другорядні члени поширюють його. Тому речення, яке складається тільки з головних членів, називається непоширеним, наприклад:

Вартість визначена.

Поширеним називається речення, в якому крім головних членів є один або декілька другорядних членів, наприклад:

Визначена чиста ліквідаційна вартість.

До граматичного оформлення речення належать способи вираження членів речення, типи зв’язку, засоби вираження синтаксичних відношень між частинами складного речення.

У реченнях може бути як підрядний (узгодження, прилягання, керування), так і сурядний зв’язки. Сурядним зв’язком поєднуються однорідні члени речення, наприклад:

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, та за способом стягнення.

Однорідні члени речення словосполучення не утворюють. Кожний із них знаходиться у зв’язку з головним словом словосполучення, яке побудоване за способом підрядного зв’язку (класифікація податків). Головні члени речення також не утворюють словосполучення, а утворюють речення (Класифікація проводиться).

Речення можуть ускладнювативставні слова і словосполучення. Вони виражають особисте ставлення мовця до повідомлюваного в реченні. Вставні слова і словосполучення семантично пов’язані з реченням, але синтаксично не з’єднуються підрядним або сурядним зв’язком з членами речення. Вони проголошуються ніби інтонаційно ізольовано від основної частини речення і на письмі виділяються комами. Вставні слова і словосполучення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.

Вставні слова можуть надавати різних модальних значень реченню. Вставні слова із значенням сумніву, невпевненості, почуття, емоції мовця, як правило, у мові професійного спілкування не вживаються.

 

Вставні слова і Словосполучення Значення Приклади
1. Можливо, мабуть, очевидно, здається, може бути, певно, навряд чи та ін. Сумнів, невпевненість Реалізація товару, певно, не скоротиться.
2. Звісно, справді, звичайно, безсумнівно та ін. Упевненість Безсумнівно, у майбутнього економіста має бути розвинене критичне мислення .
3. Так би мовити, як бачите, між нами кажучи, інакше кажучи, погодьтесь та ін. Спосіб вираження думок під час мовлення Як бачите, професійні слова використовуються, коли йдеться про трудову діяльність людей певних професій.
4. По-перше, по-друге, по-третє, навпаки, отже, насамперед, між іншим, нарешті, з одного боку та ін. Порядок думок та зв’язок між ними Отже, офіційно-діловий стиль - це мова законів, наказів та інших ділових паперів.
5. Кажуть, на мій погляд, по-моєму, на думку(чию?), за висловом(кого?),гадаю та ін. Джерело думки, повідомлення На думку вчених, сукупних кредитних відносин та інститутів, що організують ці відносини, являє собою кредитну систему.
6. На жаль (щастя, горе, лихо), нівроку, як на зло, чого доброго та ін. Почуття, емоції мовця, оцінка повідомлюваних фактів На щастя, українська мова посіла місце, яке належить їй у сучасному суспільстві.

 

Необхідно запам’ятати слова, які не є вставними і не є модальними: приблизно, причому, ніби, нібито, майже, мовби, при цьому, якраз, саме, особливо, цебто, тож, отож, все-таки, принаймні, як-не-як, от, між іншим, тим часом та ін. Вони не виділяються комами.

Синтаксис української науково-професійної мови самобутній, бо сформувався на підставі синтаксису народної мови, його типовою ознакою є розмовний, активний характер синтаксичних конструкцій. Активні конструкції речення повинні переважати над пасивними. Пасивні конструкції – це переважно наслідок впливу російського канцелярського стилю, який частково нівелює активність особи. Порівняймо: Ми підписали договір та Договір підписаний нами..

Сучасні науковці виділяють такі синтаксично-стилістичні ознаки української науково-професійної мови:

– активна конструкція, що містить підмет, який визначає активного суб’єкта дії, вираженого іменником у називному відмінку, присудок, виражений дієсловом у формі 3-ої особи однини або множини теперішнього часу, та додаток, що вказує на об’єкт дії, наприклад: Ми працюємо над темою. Економісти розглядають процес…[5]

–дієслівність української мови (центр висловлювання–дієслово), наприклад: Зі справою не можна зволікати – Дело не терпит отлагательств ( рос.); Прямувати до мети – Идти по направлению к цели (рос.). В російській мові сенсове навантаження – в іменниках)

– активна конструкція з підметом, який визначає активного суб’єкта дії іменником у називному відмінку, присудком, вираженим дієсловом у формі 3-ої особи однини чи множини минулого часу, додатком, що вказує на об’єкт дії, наприклад: Бухгалтер врахував зауваження [2,5].

продуктивна пасивна конструкція української мови – безособове речення на -но, -то, в якому домінує результативність і непередбачено означення виконавця (його вже означено у попередніх реченнях). Найхарактерніша риса українських форм на -но, -то – це наявність іменника у знахідному відмінку на позначення об’єкта дії, наприклад: Використано нову модель… (іменник в орудному відмінку із зазначенням суб’єкта дії застосовувати не можна), наприклад: Нову модель запропоновано дослідниками…[2, 5, 7]

– узагальнено-особові пасивні конструкції, в яких дію, ознаку чи стан, виражену присудком, сприймають як характерну завжди чи зазвичай (присудок подають переважно у 3-тій особі множини), наприклад:

Матеріали використовують для…

– інфінітивне речення, головний член якого виражено інфінітивом – безособовою формою дієслова, наприклад: Економічну кризу легше попередити, ніж усувати наслідки й вживати антикризові заходи [5].

У мові професійного спілкування для досягнення позитивного результату, для переконливості ділового партнера у необхідності прийняття рішення, яке буде сприятливим для обох сторін, часто вживають пасивні конструкції, інфінітиви, дієприслівникові та дієприкметникові звороти.

Дієприслівники з пояснювальними словаминазиваютьдієприслівниковим зворотомі на письмі виділяють комами.Дієприслівниковий зворот – це засіб передачі дії, яка відбувається одночасно з іншою дією, одна з якої виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, і ці дії мають виконуватись однією особою.

Не бажано висловлювати дієприслівниковим зворотом значення часу, умови та причини, тому в таких випадках треба вживати підрядні речення, переважно з’ясувальні, означальні, мети та умови. Порівняйте: Познайомившись із справою…і Коли ми познайомилися зі справою. У таких випадках підрядні речення розташовані у чіткій послідовності та мають «своє місце»: з’ясувальні стоять після присудка; означальні – поряд з іменником; обставинні (причини і мети) стоять перед або після головного слова. Дієприслівниковим зворотом можна передати і сформулювати причини, що стали підставою для ухвалення будь-якого управлінського рішення. Якщо вживати дієприслівниковий зворот на початку фрази, то краще такими словами, наприклад: Беручи до уваги…; Вважаючи…; Розглянувши…; Враховуючи.

Якщо необхідно, то підрядні речення можна замінити дієприкметниками чи дієприкметниковими зворотами, що надасть тексту лаконізму.

У сучасній українській мові активні дієприкметники доконаного виду за допомогою суфіксів –ш-, -вш-не творяться, наприклад: форми на зразок «перемігший», «допомігший», «почервонівший», «бувший» не відповідають літературній нормі. Треба казати який переміг; почервонілий; колишній.

Дієприкметниковий зворот – це дієприкметники з пояснювальними словами. Найпоширенішим є розташування дієприкметникового звороту після означуваного слова. Не можна поєднувати дієприкметникові та дієприслівникові звороти з підрядними реченнями.

       
 
Неправильно Потрібно виділити визна-чення, подані автором у цій роботі, та яку літературу він використовував для цього.
 
Правильно Потрібно виділити визначення, подані автором у цій роботі, та літературу, використану для цього.

 

 


Ї

 

Підрядні речення мають синонімічні за значенням конструкції з віддієслівними іменниками, наприклад: згідно з домовленістю…; у зв’язку з розширенням…

Текст може бути великим обсягом, нецікавим та непереконливим, якщо вживається велика кількість віддієслівних іменників.


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 20; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты