Правильно

Для поліпшення виробничого процесу необхідно ознайомитися зі станом справ.

Саме тому варто «розщеплювати» іменники на допоміжне дієслово та віддієслівний іменник, що поширює та узагальнює дію, наприклад: давати вказівки, дати доручення, провести операцію, надати допомогу тощо. Розщеплений присудок передає точні термінологічні значення, створює колорит ділового тексту, зосереджує увагу читача на інформації і сприяє її кращому запам’ятовуванню.

Під час перекладу тексту з російської мови на українську, варто мати на увазі, що в українській мові, на відміну від російської, ненормативним є вживання активних дієприкметників теперішнього часу із суфіксами -ач, -яч, -уч, -юч, їх треба відтворювати кількома способами:

1) прикметниками:

ведучий – провідний (але ведучий програми, концерту)

захоплюючий – захопливий

координуючий – координаційний

оточуючий – навколишній

слідуючий – наступний (якщо йдеться про перелік чогось (когось), тоді вживається слово такий).

Наприклад: провідний фахівець; навколишнє середовище; наступне питання.

2) іменниками:

завідуючий – завідувач

виступаючий – промовець

відпочиваючий – відпочивальник

головуючий – голова

працюючий – працівник.

Наприклад: завідувач відділу; голова банку; працівник університету.

3) підрядними означальними реченнями із сполучниками що, який, котрий:

Наприклад: працюючий студент – студент, що (який)працює

мислячий учень – учень, який (що )мислить.

Для української мови нормативними є слова із суфіксами -ач,-яч, -уч, -юч (-ущ), що перейшли до класу прикметників, наприклад: блискучий успіх, правляча партія, невмирущий народ.

Про синтаксис речень і тексту варто говорити в межах писемної форми професійного спілкування, яка вимагає обов’язкового дотримування нейтральності тону ділових повідомлень, чіткої структури тексту. Важливо пам’ятати, що для синтаксису ділового мовлення характерним є:

– практично повна відсутність питальних і окличних речень;

– прямий порядок слів (присудок, як правило, має форму теперішнього часу для створення ефекту позачасовості та ставиться після підмета, а узгоджене означення – перед означувальним словом; вставні слова виносяться на початок речення);

– уживання непрямої мови (вживання прямої мови можливе лише при цитуванні певного документа);

– переважна більшість пасивних конструкцій (вони акцентують увагу не на собі, а на дії: не затверджує, а затверджується, не розповідає, а розповідається, не прогнозує, а прогнозується), інфінітивів (затвердити, розповідати, прогнозувати), дієприкметникових і дієприслівникових зворотів;

– нанизування форм родового й орудного відмінків із великою кількістю віддієслівних іменників (забезпечення кого? чим?).

J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що називається реченням?

2. Що таке підмет? Які є підмети? Чим вони виражаються?

3. Що таке присудок? Які є присудки? Чим може бути виражена іменна частина присудка?

4. Що називається вставними конструкціями? З якою метою вони вживаються в реченні?

5. Що надає тексту лаконізму? Що не бажано висловлювати дієприслівниковим зворотом?

6. Для чого вживаються пасивні конструкції у мові професійного спілкування? Яка їх роль?

7. На що слід звертати увагу під час перекладу текстів з російської мови на українську?

 Типовий зразок документа