Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Німеччина у І пол. ХХ ст.




3.1. Державний устрій Німеччини. В результаті поразки Німеччини в І-ій Світовій війні в 1918 р. та політичної кризи 19 січня 1919 р. відбулися вибори до Установчих зборів, які затвердили Конституцію Німецької імперії, яка і отримала назву Веймарської .

Характер державного ладу, виняткові повноваження президента (ст. 48) дають можливість визначити встановлену Веймарською Конституцією форму правління як «президентсько-парламентську республіку». Основою Веймарської республіки став Версальський мирний договір 1919 року, який відверто пограбував Німеччину. За цим договором Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, позбулася заморських колоній, була зобов’язана виплачувати величезні репарації, скоротити збройні сили до 100 тис. чоловік тощо. Наслідком цього були безробіття, голод, злиденність.

У 1919 р. в Мюнхені виникла Німецька робітнича партія, до якої наприкінці 1919 р. був направлений політичним департаментом штабу Мюнхенського військового округу як інформатор А. Гітлер. Йому вдалося після серйозної боротьби з суперниками очолити цю партію і перетворити її на націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини. У 1920 р. з’явилися штурмові загони, було розроблено нову програму партії, розраховану на залучення різних верств населення. Робітникам програма обіцяла ліквідацію безробіття, селянам – підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, дрібній буржуазії – ліквідацію монополій, молоді – роботу, а всім німцям – утворення нового «Німецького рейху» (імперії).

8 листопада 1923 р. розпочався «пивний путч» – спроба нацистів захопити державну владу. А. Гітлер у Мюнхені на чолі 3 тис. штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупинені і розігнані, а Гітлер був ув’язнений до в’язниці на 5 років, але через півроку був звільнений.

На виборах 1928 р. до рейхстагу комуністи зібрали 3,2 млн. голосів і отримали 54 місця, нацисти зібрали лише 0,8 млн. голосів і отримали 12 мандатів. Невдовзі ситуація змінилася. На виборах у липні 1932 р. комуністи зібрали 3,5 млн. голосів, а нацисти – 13,7 млн. У соціал-демократів було лише 9 млн. голосів.

Була ще одна можливість прийти до влади – вибори президента Німеччини. У 1925 р. переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні 7 років. Чергові вибори відбулися в березні 1932 р.. Партії вели напружену боротьбу. Тельман зібрав 5 млн. голосів, Гітлер – 13,4 млн. Перемогу знову здобув Гінденбург: за нього проголосувало 19,4 млн. виборців (53%).

Гінденбург розпускає тільки що обраний рейхстаг і призначає нові вибори на листопад 1932 р.. Внаслідок яких жодна з партій не здобула перемоги. Однак загроза захоплення влади нацистами була реальною. Комуністична партія закликала соціал-демократичну партію створити народний фронт, об’єднатися в боротьбі проти нацистів. Але керівництво соціал-демократів не дало на це своєї згоди.



Наприкінці 1932 р. рейхсканцлер генерал Шлейхе і колишній рейхсканцлер фон Папен розпочали боротьбу за владу. Кожен з них намагався створити свій склад уряду, включивши до нього три-п’ять нацистів на чолі з Гітлером.

30 січня 1933 р. президент на підставі статті 48 Веймарської конституції та в наслідок запеклої політичної боротьби призначив А.Гітлера рейхсканцлером. Нацисти прийшли до влади.

А.Гітлер, як глава уряду, підкорив собі поліцію, озброїв штурмові загони, включив до апарату нацистів. 1 лютого 1933 р. він розпустив рейхстаг і розпочав докорінну ломку демократичних інститутів Веймарської конституції.

27 лютого був підпалений рейхстаг. І вже наступного дня президент підписав надзвичайні укази: «Проти зради німецькому народу» і «Про захист народу і держави», які повністю ліквідували більшість демократичних прав і свобод. У підпалі рейхстагу було звинувачено компартію Німеччини, і вона була заборонена. У 1934 р. було заборонено соціал-демократичну партію.

Другим напрямом в політиці нацистів стало руйнування парламентської системи Веймарської республіки. У березні 1933 р. уряду було надано право видавати закони, що могли навіть відхилятися від конституції. Недоторканними залишалися права палат і президента. Договори імперії з іноземними державами тепер не потребували згоди рейхстагу. Це ставало справою уряду.

Промисловість перебудовувалась на воєнний лад, на підприємствах з’явились уповноважені нацистські партії.

У квітні 1933 р. видається закон про злиття областей з імперією. В усіх областях президент призначав імперських намісників. На початку 1934 р. представництва областей при імперії взагалі були скасовані, рейхсрат ліквідовано. Така ж доля спіткала і Найвищий державний суд імперії.

2 серпня 1934 р. вмирає рейхспрезидент Гінденбург. У законі про верховного главу Німецької імперії від 1 серпня 1934 р. було сказано: «Посада президента імперії об’єднується з посадою рейхсканцлера». В силу цього правомочності президента переходять «до вождя і рейхсканцлера А.Гітлера». Система вищих органів влади Веймарської республіки була зруйнована, її змінив механізм нацистської диктатури.

Вища державна влада зосереджувалась в особі фюрера – Гітлера, який поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера нацистської партії і верховного головнокомандувача. Посада фюрера була довічною, він сам «призначав свого наступника». Фюрер очолював імперський уряд і імперську канцелярію. Разом з тим існувала Рада міністрів з питань оборони імперії, важливі питання вирішувалися на засіданнях Таємного кабінету і Колегії трьох уповноважених (завідуючий канцелярією нацистської партії, начальник імперської канцелярії, начальник штабу Верхового командування збройних сил). Усі ці органи мали законодавчі повноваження.



Зберігався рейхстаг, який фактично перетворився на партійний зїзд. Його склад формувався особисто фюрером за списками, що були схвалені шляхом так званого «народного опиту»[105].

Залишився старий розподіл на землі і провінції, однак землі втратили свій колишній статус членів федерації. Німеччину тепер розділили на 32 партійні області на чолі з гауляйтерами, які були наділені всіма владними повноваженнями. У зв’язку із централізацією влади всі бургомістри міст стали призначатися міністром внутрішніх справ. Місцеве самоврядування було ліквідоване.

Зазнала змін і судова система Німеччини. У кожному судовому окрузі крім звичайних судів, були утворені особливі судові органи для розправи з політичними супротивниками. У 1934 р. з’явився Народний трибунал з питань державної зради. В армії існували воєнно-польові суди.

Підготовка до загарбницької війни, ідея створення ІІІ рейху і завоювання світового панування супроводжувалися побудовою надзвичайно сильної армії.

З метою концентрації військової влади А.Гітлер ліквідував у 1938 р. військове міністерство і створив свій особистий Штаб верховного командування збройних сил. Верховному головнокомандувачу були підпорядковані головнокомандувачі сухопутних, військово-повітряних і військово-морських сил зі своїми штабами.

У 1938 р. до Німеччини була приєднана Австрія, а потім значна частина Чехословаччини. У вересні 1939 р. гітлерівці захопили Польщу, у 1940 р. капітулювала Франція. У 1941 р. гітлерівські війська вторгаються на територію Радянського Союзу. У 1945 р. СРСР та його союзники, передусім Сполучені Штати і Великобританія, завершили військовий розгром нацистської Німеччини.

Право Німеччини. Конституція Німецької імперії 1919 р. складалася з двох частин – Устрій і завдання імперії і Основні права і обов’язки німців – і налічувала 181 статтю. Німеччина визнавалася федерацією 18-ти земель. Кожна земля «повинна мати республіканську конституцію». Законодавчий орган – ландтаг – обирався на основі загального, рівного, прямого і таємного виборчого права. Уряд землі повинен був користуватися довірою народного представництва.

Конституція перетворила Німеччину на буржуазну республіку на чолі з президентом. Вищим законодавчим органом республіки був рейхстаг (імперські збори) – нижня палата парламенту. Рейхстаг обирався на 4 роки на основі загального виборчого права. Конституція вводила пропорційну систему виборів.

Центральне місце в Конституції посідає рейхспрезидент (імперський президент). Він обирався «всім німецьким народом» терміном на 7 років, допускалося переобрання на другий термін. Особлива роль належала главі уряду – рейхсканцлеру, який, як зазначено в Конституції встановлює правові лінії політики і відповідає за це перед рейхстагом.



Революційна ситуація обумовила включення до Конституції значного переліку буржуазно-демократичних прав і свобод: рівність чоловіка і жінки, недоторканість особи і житла тощо. Закріплюючи право приватної власності, Конституція підкреслювала, що «власність зобов’язує». Користування нею «повинно бути в той же час служінням загальному благу».

Прийшовши до влади 1933 р. А.Гітлер розпустив рейхстаг і розпочав докорінну ломку демократичних інститутів Веймарської конституції.

Одним із напрямів політики нацистів була ліквідація буржуазно-демократичних прав і свобод. У лютому 1933 р. було видано кілька надзвичайних указів, які забороняли проведення демонстрацій, зборів, скасовували свободу преси.

Законом від 27 лютого 1934 р. були засновані господарські палати – загальноімперська і провінційні. Палати брали активну участь у сфері регулювання економічного життя і соціальних відносин. За допомогою господарських палат відбувався процес картелювання економіки, який регулювався законом від 15 липня 1934 р. Згідно цього закону міністр економіки мав повноваження регулювати ринки виробництва і збуту всіх товарів, для чого міг об`єднувати будь-які підприємства в примусові союзи, міг заборонити створення нових підприємств, якщо створення їх не обумовлювалось «соціальною необхідністю». Держава звільнила себе від відповідальності за можливу шкоду, яка могла бути нанесена власникам при такому регулюванні чи заборонах.

В галузі цивільного права результати проголошеної правової політики в повній мірі не були досягнуті: повної заміни попереднього німецького права не сталося, хоча багато важливих інститутів було деформовано в законодавчому порядку чи судовою практикою.

З 1937 р. основний звід німецького права – Німецьке уложення 1896 р. – був замінений сукупністю окремих перероблених законів, загальна частина його була взагалі відмінена (в зв`язку з цілком новими правовими положеннями про права фізичних і юридичних осіб, надання громадянства і ін.).

Судова практика суттєво змінила право власності – в бік його різкого обмеження навіть порівнюючи з формальними приписами законів[106]. Особливо це стосувалося нерухомого майна в містах. Дозволялось самовільне будівництво на чужій землі «в суспільно-корисних цілях», самовільне використання власності соціально привілейованими суб`єктами (членами націонал-соціалістичної партії, арійцями).

Податкове законодавство було перероблене в дусі «націонал-соціалістичного світогляду»: для єврейських союзів будь-якого роду, церковних громад, лікарень, орденів і т.п. були ліквідовані всі попередні податкові привілеї.

Нова редакція Цивільно-процесуального кодексу (1934 р.) містила багато своєрідних нововведень, які, незважаючи на відмову від принципів формальної законності, безумовно полегшували і спрощували судочинство.

На шлюбно-сімейне право вплинули расовий і соціалістичний мотиви державної політики. Шлюб і сім`я стали предметом особливої турботи держави, в зв`язку з чим свобода вступу в шлюб була обмежена. Згідно з законом (14 липня 1933 р.) заборонялось вступати в шлюб особам, які мають спадкові хвороби, недоумкам, шизофреникам, сліпим, глухим і т.п., так як це могло «послабити національне здоров`я». Для конкретного вирішення питань про те, кому дозволено, а кому не дозволено брати шлюб створювались суди здоров`я. Значення цих судів особливо виросло після прийняття законів про примусову стерилізацію і кастрацію (1933 р.) тих, хто не відповідав расовим вимогам про придатність до створення повноцінної сім`ї. Заборонялись або засуджувались шлюби військових, членів нацистської партії, культурної еліти рейху з особами, які в минулому були відмічені «негідною поведінкою», «ганебним способом життя» і т. п.

Для нацистської диктатури кримінальне право служило головним чином для подавлення політичних противників, а вже потім для наведення «громадського порядку». Основні оновлення кримінального права були пов`язані з досягненням першого завдання, з забезпеченням кримінальними санкціями домінуючого положення партії і держави.

Партія була поставлена в привілейоване становище в кримінальному праві. Найпершим законом диктатури стала відміна кримінальних покарань за злочини, скоєні під час боротьби за національне «виживання» німецького народу, тобто під час виборчих компаній 1932-1933 р.. Разом з тим використання знаків чи уніформи нацистської партії без офіційної приналежності до неї стало розцінюватись як кримінальний злочин.

Значно посилилась відповідальність за державні злочини. Основним діянням, яке переслідувалось, став наявний або передбачуваний тероризм проти членів партії або посадових осіб держави. Відповідальність за ці злочини була встановлена (1933 р.) у вигляді смертної кари чи ув`язнення на строк понад 15 років.

В кримінальному праві з`явились нові склади злочинів. Одним із найбільш важливих стали порушення расового законодавства, за які по різних законах передбачались великі строки ув`язнення у виправному таборі або в тюрмі. Великими строками тюремного ув`язнення карались розповсюдження шкідливих чуток і інші злочини спрямовані проти «правильної уяви про діяльність держави і партії».

В 1935 р. була опублікована нова редакція старого Кримінального кодексу в якому було змінено ряд важливих принципів кримінального права: була поновлена можливість застосування закону по аналогії у випадку відсутності правила, яке чітко передбачало даний випадок. Крім того закону могла бути надана зворотна сила.

Політична влада була представлена у вигляді контролю над усіма сферами життя – від партійної діяльності до сімейного життя. Державна влада фашистської Німеччини була зосереджена в уряді, а урядова влада – в особі фюрера.

Правова система Німеччини у гітлерівський період була повністю поставлена на службу нацистському режиму і за своєю сутністю носила репресивний характер.

 


Дата добавления: 2015-04-16; просмотров: 15; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты