Лекция 1. Эволюция компьютерных систем 1 страница

Під умовами укладення шлюбу слід розуміти обставини, на­явність яких необхідна для того, щоб шлюб мав юридичну силу. Втеорії сімейного права розрізняють позитивні та нега­тивні умови укладення шлюбу. Наявність позитивних дає мож­ливість укладення шлюбу, що ж стосується негативних, то саме їх відсутність дає таку можливість.

До позитивних умов СК відносить:

— досягнення шлюбного віку (ст. 22 СК). Відповідно до ст. 23 СК право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. СК, як і КпШС, встановлює особливе шлюбне повноліття тільки для жінок. Відповідно до ч. 1 ст. 22 шлюбний вік для жінки і для чоловіка — вісімнадцять років. Вста­новлення шлюбного віку пояснюється не тільки тим, що особа, яка прагне зареєструвати шлюб, повинна досягти статевої зрілості, а це пов'язується з завершенням фізичного росту організму, а та­кож і тим, що особа має досягти відповідного стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку. Досягнення шлюбного віку повинно відбутися на день реєстрації шлюбу, а це означає, що подати заяву може і особа, яка ще не досягла шлюб­ного віку, але досягне його не пізніше, як протягом одного місяця з дня подачі заяви.

СК передбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку. Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 за зая­вою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано таке право, якщо буде встановлено, що це відпо­відає її інтересам.

СК не встановлює ні різниці у віці між особами, що бажають зареєструвати шлюб, ні віку, по досягненні якого особа вже не може одружитися. У дореволюційному законодавстві право на шлюб втрачала людина, яка досягала віку 80 років, незалежно від статі;

— добровільність шлюбу (ст. 24 СК). Це означає, що шлюб ґрун­тується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушення їх до ук­ладення шлюбу не допускається. Діяти вільно може лише дієздат­на особа, тобто та, яка усвідомлює значення своїх дій та може ке­рувати ними. Виходячи з цього, недієздатна особа, а також особа, що формально була дієздатною, але на момент реєстрації шлюбу страждала на тяжкий психічний розлад, перебувала у стані алко­гольного, токсичного, наркотичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, не має права на укладення шлюбу.

До негативних умов СК відносить:

— перебування хоча б однієї з сторін в іншому зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному зареєстрованому у відповідних органах шлюбі, а право на повторний шлюб виникає в кожного з них лише після припинен­ня попереднього шлюбу (ст. 25 СК). Дана заборона відповідає принципу моногамії і належить до абсолютної заборони, тобто ні за яких умов цей шлюб не може бути дійсним. Слід зазначити, що сучасне сімейне законодавство не містить заборони на вступ до наступного шлюбу за чисельністю його попередніх укладень;

— знаходження жінки та чоловіка між собою у родинних зв'яз­ках прямої та в деяких випадках побічної (бокової) лінії споріднен­ня та відносинах, що прирівнюються до родинних. Так, відповідно до ст. 26 СК не допускається укладення шлюбу: між родичами прямої лінії споріднення; між рідними (повнорідними¹ і неповнорідними) братами і сестрами; між двоюрідними братами і сестра­ми; між рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею; між усиновлювачем і усиновленим; між дітьми, що були усиновленіуси-новлювачем.

Закон забороняє укладення шлюбів між усиновлювачем і уси­новленим та між дітьми, що були усиновлені усиновлювачем. Ця заборона пов'язується з тим, що між ними виникають відносини, що прирівнюються до відносин між батьками і народженою ними дитиною. Між тим, з цього правила існує виняток. За рішенням ^СУДУ може бути надане право на шлюб між рідною дитиною уси-новлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, що можливість, за наявності поважних причин для цього, подачі но­таріально посвідченої заяви через представників. Хоча СК не на­водить перелік таких поважних причин, можна припустити, що це може бути хвороба, перебування у лікарні, у відрядженні тощо. Повноваження представника на здійснення саме такої дії — по­дання заяви — мають бути нотаріально посвідчені (ч. З ст. 28).

При подачі заяви вирішується день реєстрації шлюбу. За пра­вилом, реєстрація відбувається після спливу одного місяця від дня подачі заяви (ч. 1 ст. 32 СК). Але якщо реєстрація з будь-яких причин не відбудеться у визначений день, така заява після спли­ву трьох місяців від дня її подачі втрачає чинність (ч. 4 ст. 28 СК).

Подача заяви про реєстрацію шлюбу породжує для жінки і чоловіка стан нареченої і нареченого.

СК закріплює обов'язок особи, яка відмовилася від шлюбу, відшкодувати другій стороні витрати, що їх вона понесла у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлю­бу і весілля, наприклад, вартість весільного одягу, каблучки, зав­даток за весілля в ресторані (ч. 2 і ч. З ст. 31 СК). При цьому не має значення, хто реально поніс ці витрати — сама особа, що ба­жала зареєструвати шлюб, її батьки чи інші родичі або навіть і знайомі.

Але, якщо наречений (наречена) відмовився від шлюбу внаслі­док протиправної, аморальної поведінки нареченої (нареченого), приховання нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмо­вився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність ди­тини, судимість тощо), то понесені витрати не підлягають відшко­дуванню.

Законодавець дещо по-іншому вирішує питання стосовно по­дарунків, які отримують наречені. Відповідно до ч. 4 ст. 31 СК у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. При цьому обдарований зобов'язаний повернути річ, яка була йому подарована, а якщо вона не збереглася — відшкодувати її вартість.

визнання особи недієздатною (п. З ст. 39 СК). Фізична-особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). Дана забо­рона належить до абсолютної. Згода — обов'язкова умова одруження, а особа, визнана недієздатною, не усвідомлює значення своїх дій, а отже, і не може усвідомлювати наслідки даної згоди на одруження. Крім цього, шлюб, укладений з психічно хворою людиною, являє небезпеку для дітей, які можуть народитися в цьому шлюбі, отримавши у спадок психічну хворобу;

—тяжка хвороба, або хвороба, небезпечна для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків. Це відносна обставина припинен­ня шлюбу.

3. Порядок вступу до шлюбу. Державна реєстрація шлюбу та її правове значення

Юридичне оформлення шлюбу відбувається шляхом його державної реєстрації, яка має, як уже вказувалося, конститутив­не (правостворююче) значення, бо тільки шлюб, зареєстрований у встановленому порядку, породжує правові наслідки. Держав­на реєстрація — обов'язковий елемент шлюбу, який встановле­ний для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чо­ловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а та­кож в інтересах держави та суспільства (ч. 1 ст. 27 СК). З моменту реєстрації шлюбу виникають права й обов'язки чоловіка і жінки як подружжя.

СК містить певні новели до порядку реєстрації шлюбу. Так, якщо КЗпШС УРСР передбачав можливість звернення до відпо­відного органу лише за місцем проживання жінки або чоловіка чи їхніх батьків, то СК надає можливість за вибором жінки та чо­ловіка подати заяву про реєстрацію шлюбу в будь-який з держав­них органів РАЦС (ч. 1 ст. 28).

Заява за встановленою формою, за правилом, подається осо­бисто жінкою та чоловіком (ч. 2 ст. 28).

Права та обов'язки органу РАЦС при отриманні заяви. За­кон покладає на орган РАЦС певні обов'язки при отриманні зая­ви про реєстрацію шлюбу, а саме — визначення дня і часу реєст­рації шлюбу та ознайомлення наречених з правами й обов'язками їх як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відпо­відальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу (ст. 29 СК). Введення цієї норми спрямоване на забезпечення у майбут­ньому стабільності подружніх відносин. Виходячи з цього, наре­чені повинні мати уявлення, перш за все, про ті підстави, які пе­решкоджають реєстрації шлюбу, тягнуть за собою визнання його недійсним у майбутньому, а також про права і обов'язки подруж­жя; права і обов'язки матері, батька і дитини тощо. Яким чином донести цю інформацію до наречених, кожен з державних органів вирішує самостійно.

Права таобов'язки наречених при подачі заяви.Подача за­яви покладає певні обов'язки і на самих наречених. Вони повинні повідомити один одного про стан свого здоров'я (ст. ЗО СК). До речі, ст. 18 КЗпШС теж містила аналогічну норму, яка між тим мала декларативний характер, бо жодних правових наслідків за невиконання її не передбачала. СК встановлює правові наслідки у вигляді можливості визнати такий шлюб недійсним.

Можна вважати, що СК уперше ввів можливість для осіб, що одружуються, провести медичне обстеження ще до укладення шлюбу, що спрямовано на попередження ймовірних спадкових захворювань, небезпечних для народжуваних у шлюбі дітей, а та­кож серйозних захворювань самих чоловіка та жінки. Порядок здійснення добровільного медичного обстеження осіб, які пода­ли заяву про реєстрацію шлюбу (відповідно до ст. ЗО СК), вста­новлений Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листо­пада 2002 р..

Результати медичного обстеження є таємницею і повідомля­ються лише нареченим. На наш погляд, слід було б додати, що результати повідомляються лише тому з наречених, який прохо­див обстеження, і тільки за його згодою вони можуть бути повідом­лені іншому нареченому. Таким чином можуть бути захищені права особи, що страждає на якесь захворювання, і до обстежен­ня не мала навіть уяви про це. До речі, таким чином вирішується це питання в СК РФ.

Але наявність самої хвороби не вважається підставою для відмови в реєстрації шлюбу. Наприклад, якщо один із наречених, або навіть кожен з них, не знав про своє захворювання або, навпа­ки, знав і все ж таки вирішив зареєструвати шлюб, то це не може розглядатися як підстава для визнання в майбутньому шлюбу недійсним. Але якщо один з наречених приховав відомості про стан здоров'я, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого, або їх на­щадків, то другий має право звернутися до суду з вимогою про визнання шлюбу недійсним. Таким чином, для визнання шлюбу недійсним відіграє роль тільки приховання самого факту захво­рювання, а не наявність самого захворювання.

Час реєстрації шлюбу.До умов, що регулюють порядок реє­страції шлюбу, відносять час та місце реєстрації шлюбу. Як вже вказувалося, час реєстрації шлюбу обчислюється одним місяцем із дня подачі особами заяви про реєстрацію шлюбу (ч. 1 ст. 32 СК). Місячний строк встановлюється з тим, щоб перевірити сер­йозність намірів цих осіб, а також слугує цілям попередження реє­страції легковажних шлюбів. Крім того, в межах визначеного стро­ку до органу РАЦС можуть поступити відомості про наявність перепон до реєстрації шлюбу між певними особами. Тягар дока­зування існування таких перепон лежить на тих особах, які по­відомили про них. Реєстрація шлюбу призначається з урахуван­ням побажань нареченого і нареченої на певний день тижня з вка­зівкою на конкретний час реєстрації.

За наявності поважних причин керівник державного органу РАЦС дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу місячного строку (п. 2 ч. 1 ст. 32 СК). СК не містить переліку таких поважних при­чин. Це може бути, термінове відрядження за кордон, переїзд на постійне місце проживання, необхідність у терміновому медич­ному обстеженні, лікуванні тощо.

СК вперше передбачає можливість реєстрації шлюбу безпосе­редньо в день подання заяви. Така реєстрація можлива лише за наявності особливих обставин, а саме у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також у випадку безпосередньої загрози для життя нареченої або нареченого внаслідок тяжкої хво­роби, що підтверджується відповідними документами. Між тим, на наш погляд, наречені можуть погодитися на реєстрацію і в будь-який інший день.

Уперше СК встановлює і те, що реєстрація шлюбу може бути відкладена. Це відбувається за рішенням керівника державного органу РАЦС, але не більше ніж на 3 місяці і пов'язується з отри­манням відомостей про наявність перешкод до реєстрації шлюбу (порушення умови одношлюбності, добровільності, дієздатності, досягнення шлюбного віку) (ч. З ст. 32 СК). Про таке рішення повинні бути повідомлені наречені.

Місце реєстрації шлюбу.За правилом, шлюб реєструється у приміщенні того державного органу РАЦС, куди й було подано заяву про реєстрацію шлюбу (ч. 1 ст. 33 СК). За бажанням наре­чених реєстрація шлюбу відбувається урочисто.

Але закон надає можливість нареченим за їх заявою зареєст­рувати шлюб і в іншому місці, а саме за місцем їхнього проживан­ня, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншо­му місці, якщо вони не можуть із поважних причин прибути до державного органу РАЦС (ч. 2 ст. 33 СК). Йдеться про виняткові обставини, які повинні бути підтверджені документально.

Незважаючи на наявність у СК можливості подачі заяви про реєстрацію шлюбу через представника, інститут представництва є недопустимим при безпосередній реєстрації шлюбу, тобто при­сутність нареченого і нареченої в момент реєстрації їх шлюбу є обов'язковою (ст. 33 СК). Присутність обох наречених при реєст­рації дає можливість зайвий раз переконатися у добровільності їх вступу до шлюбу, а також свідомо зробити вибір прізвища. Закон дозволяє нареченим або обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя, або надалі іменуватися дошлюбними прізви­щами; приєднати до свого дошлюбного прізвища прізвище наре­ченого, нареченої. Причому, якщо обидва з наречених бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається, з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше це випливає із звичаю національної меншини, до якої належать наречений і (або) наречена. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого (ст. 35 СК).

Державна реєстрація шлюбу посвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Шлюб — підстава для виникнення прав і обов'язків подружжя як немайнових: право на материнство (батьківство), на свободу та особисту недоторканність, на повагу до своєї індивідуальності, на зміну прізвища, на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, на особисту свободу тощо, так і матеріальних — обов'язок щодо утримання, право спільної сумісної власності.

4. Недійсність шлюбу

СК містить вичерпний перелік обставин, які слугують під­ставами для визнання шлюбу недійсним. Аналіз їх дозволяє дійти висновку, що недійсним визнається шлюб, зареєстрова­ний в державному органі РАЦС за відсутності хоча б однієї з позитивних умов його укладення, або, навпаки, за наявності хоча б однієї з негативних умов укладення. Таким чином, недійсність шлюбу пов'язується з порушенням умов укладення шлюбу. Причому одні правники вважають, що визнання шлюбу недійсним — це санкція за порушення сімейного законодавства, яке Допускають особи, що укладають шлюб (або одна з осіб), саме при укладенні шлюбу, інші ж — що це вид сімейно-пра­вової відповідальності.

Вважаємо, що визнання шлюбу недійсним становить сімейно-правову санкцію, що належить до засобів захисту, оскільки, на відміну від відповідальності, вона не містить додаткових обтяжень особистого та майнового характеру.

Якщо ж при укладанні шлюбу один із подружжя діяв недобро­совісно, то це тягне застосування до нього сімейно-правової відпо­відальності, а саме покладання обов'язку із утримання добросо­вісного подружжя та застосування в інтересах останнього до майна, набутого до визнання шлюбу недійсним, правового режиму спільного майна подружжя.

Отже, недійсність шлюбу - це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, ви­ражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судо­чинства у зв'язку з порушенням встановлених законом умов укладання шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту.

— зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2

ст. 39 СК), тобто порушено такий основний принцип сімейного права, як відсутність кровного споріднення;

— зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ч. З ст. 39 СК). Між тим, якщо один із подружжя внаслідок пси­хічного розладу буде визнаний судом недієздатним після укла­дення шлюбу, то шлюб не вважається недійсним, оскільки на мо­мент його укладення обидва з подружжя були здорові й дієздатні.Він може бути розірваним за заявою дієздатного подружжя в орга­нах РАЦС.

Абсолютно недійсні шлюби вважаються недійсними з момен­ту їх реєстрації і не потребують судового рішення щодо цього. Анулювання актового запису відбувається органами РАЦС на підставі заяви заінтересованої особи з наданням відповідних до­казів порушення цим шлюбом однієї з указаних засад сімейного права. Причому актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розір­вання цього шлюбу (ч. 6 ст. 39 СК).

До шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду,належать шлюби, укладені без вільної згоди жінки або чоловіка (ч. 1 ст. 40 СК), а також фіктивні шлюби (ч. 2 ст. 40 СК).

Обов'язковою умовою реєстрації шлюбу є вільно і незалежно висловлене взаємне волевиявлення осіб, що одружуються, яке підтверджує їх намір створити сім'ю на підставі укладення шлю­бу. Недотримання цієї умови тягне недійсність шлюбу. У такій ситуації для визнання шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації. Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність добровільної згоди на одруження, реєстра­ція шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усві­домлювати свої дії та керувати ними.

Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на ук­ладення була виражена однією з сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування. При­чому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють в його чи в своїх власних інтересах.

Фіктивні шлюби. Згідно з ч. 2 ст. 40 СК, фіктивним визнають шлюб, укладений без наміру створити сім'ю, причому це може бути притаманним як для одного з подружжя, так і для обох. Зазвичай метою укладення фіктивного шлюбу є корисливі міркування май­бутнього чоловіка або жінки. Наприклад, бажання одержати пра­во на жиле приміщення, отримання певної користі тощо. Однак підставою віднесення шлюбу до фіктивного є не укладення його з корисливих мотивів, а саме відсутність в одного чи обох з под­ружжя наміру створити сім'ю.

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент роз­гляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Шлюб, який може бути визнанийнедійсним за рішенням суду.Відповідно до ст. 41 СК до таких шлюбів відносять шлюби, якщо вони були зареєстровані: між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків (ч. 3); з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб.