Лекция 1. Эволюция компьютерных систем 2 страница

Разом із заявою про розірвання шлюбу подружжя передає на роз­гляд суду письмовий договір, в якому вказує: з ким із них будуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов життя дітей брати­ме той з батьків, хто буде проживати окремо; умови здійснення тим із батьків, який проживає окремо, права на особисте виховання дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 СК вказаний договір має просту пись­мову форму.

Новий СК України передбачає ще один договір подружжя, який й подається суду при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя. Це договір щодо визначення розміру аліментів на ди­тину (ч. 2 ст. 109 СК).

Другим різновидом судового порядку розірвання шлюбу є по­рядок, відповідно до якого розірвання шлюбу здійснюється за позовом одного з подружжя (ст. 110 СК). Таким чином, у даному випадку мова йде про відсутність згоди подружжя щодо цього питання внаслідок чого розірвання шлюбу здійснюється за ініціа­тивою лише одного з них. Загальний дозвіл щодо розірвання шлю­бу за позовом одного з подружжя має певні винятки. Відповідно до ч. 2 ст. 110 СК такий позов не може бути пред'явлений протя­гом вагітності дружини та протягом одного року після народжен­ня дитини. В законі не сказано чи поширюється це правило на випадки народження у подружжя мертвої дитини або коли дити­на померла до досягнення нею одного року.

Якщо перешкод для пред'явлення позову про розірвання шлю­бу немає, суд приймає позов та розглядає справу. При цьому він уживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не супере­чить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК). При розгляді справи суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причи­ни позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність мало­літньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подруж­жя (ч. 1 ст. 112 СК України

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Таким чином, новий Сімейний кодекс підставою для розірвання шлюбу встановлює порушення інтересів членів сім'ї, що мають істотне значення. Питання щодо порушення (або непорушення) таких інтересів та ступінь їх значущості для подружжя або дити­ни встановлює суд з урахуванням усіх обставин справи.

Режим окремого проживання подружжя

Суттєвою новелою нового СК України є введення інститу­ту окремого проживання подружжя (ст. 119 СК), або сепарації. Радянське сімейне законодавство не закріплювало положень щодо цього питання, хоча факт роздільного проживання подружжя брався судами до уваги під час поділу їхнього майна (ч. 2 ст. 28 КпШС України). Інститут роздільного проживання відомий за­рубіжним правовим порядкам.

Режим окремого проживання подружжя може бути встанов­лено судом: а) за взаємною заявою подружжя, коли чоловік і жінка не можуть проживати разом і згодні щодо встановлення такого режиму. Це може бути викликано певними проблемами в сім'ї, коли подружжя ще остаточно не вирішило питання про розірван­ня шлюбу і бажають перевірити свої почуття, з'ясувати подальші наміри щодо збереження або незбереження сім'ї; б) за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка про­живати спільно. В даному випадку ініціатором роздільного про­живання виступає лише один із подружжя (ч. 1 ст. 119 СК).

Відповідно до ч. 2 ст. 120 СК у разі встановлення режиму ок­ремого проживання виникають такі наслідки: майно, що його буде набуто в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметь­ся набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоло­віка.

Лекція № 3

Тема. Права та обов’язки подружжя.

1. Види особистих немайнових прав і обов’язків подружжя.

2. Право особистої приватної власності дружини та чоловіка.

3. Право спільної сумісної власності подружжя.

4. Поділ спільного майна подружжя.

5. Загальні умови надання утримання одному з подружжя.

5.1.Право колишнього подружжя на утримання після розірвання шлюбу.

5.2.Припинення права одного з подружжя на утримання.

5.3.Позбавлення одного з подружжя права на утримання.

5.4.Право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини.

5.5.Право на утримання того з подружжя, із яким проживає дитина-інвалід.

5.6.Види договорів подружжя, які пов’язані з їх взаємним утриманням: договір про надання утримання і договір про припинення права на утримання.

5.7.Право на утримання жінки і чоловіка, які знаходяться у фактичних шлюбних відносинах.

6. Договірний режим майна подружжя.

7. Шлюбний договір: поняття, суб’єкти форма, строк дії.

7.1.Зміст шлюбного договору.

7.2.Відмова від шлюбного договору. Розірвання шлюбного договору.

7.3.Підстави визнання шлюбного договору недійсним.

Види особистих немайнових прав і обов'язків подружжя

До особистих немайнових прав подружжя перш за все нале­жать передбачені статтями 49 та 50 СК право на материнство та право на батьківство.Материнство — це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію — на­роджувати дітей, утримувати та виховувати їх. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах РАЦС про народження. Право на материнство як сімейне право включає в себе певні обов'язки кожного з подружжя. Так вагітній дружині ма­ють бути створені в сім'ї умови для збереження її здоров'я та на­родження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків (частини 4, 5 ст. 49 СК).

Новий СК закріплює право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.Індивідуальність особи — це неповторна своєрідність людини. Завдяки індивідуальності кожна людина виступає як окремий, своєрідний, неповторний член суспільства. Жінка та чоловік мають притаманні тільки їм звички, уподобан­ня, особливості характеру, темперамент. Саме індивідуальність кожного із подружжя лежить в основі шлюбу, створення сім'ї, виступає запорукою любові. Відомо, що на поведінку людини впливають як соціальні (середовище, ситуація), так і біологічні чинники, психологічні особливості особистості. Індивідуальна своєрідність знаходить свій вияв у сім'ї, у відносинах з іншим з подружжя, батьками, дітьми, іншими членами сім'ї. Разом із тим, у ст. 51 СК зазначено, що дру­жина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивіду­альності, своїх звичок та уподобань. Ця норма має значне мораль­но-етичне навантаження і слугує орієнтиром для поведінки подружжя у шлюбі.

У СК закріплено також право дружини та чоловіка на фізич­ний та духовний розвиток.Маючи право на фізичний та духов­ний розвиток, подружжя має вирішувати ці питання на засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне одного. Оскільки основу шлюбу становить крім духовного ще й біологічний зв'язок по­дружжя, ослаблене фізичне здоров'я людини має потребу в ком­пенсації. Нею, як бачиться, може і повинно стати зміцнення мо­ральних основ сім'ї, розвиток культури сімейних відносин, збага­чення духовного життя сім'ї.

Важливим особистим правом кожного з подружжя є право чоловіка та дружини на зміну прізвища.При реєстрації шлюбу нареченим надається право надалі іменуватися своїми дошлюб­ними прізвищами, що підкреслює однакову соціальну цінність особистості чоловіка і жінки. За взаємною згодою наречені мо­жуть обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подруж­жя. Присвоєння якого-небудь іншого прізвища не дозволяється. Загальне прізвище підкреслює наявність шлюбу і є правовою ос­новою для присвоєння і дітям загального сімейного прізвища. Якщо при виборі прізвища між нареченими виникнуть непорозу­міння, то працівник державного органу РАЦС залишає подруж­жю їх дошлюбні прізвища. Кожен з наречених має право приєдна­ти до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої, тобто йменуватися подвійним прізвищем. Таким чином, при реєстрації шлюбу один із наречених має право прийняти об'єднане прізви­ще, а другий — залишити своє дошлюбне прізвище. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхнім бажанням визна­чається, з якого прізвища воно буде починатися. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої нале­жать наречена та (або) наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого (ст. 35 СК). Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли до­шлюбні прізвища, вони мають право подати до державного орга­ну РАЦС заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища, або приєднати до свого прізвища прізвище іншого з подружжя, тобто йменуватися подвійним прізвищем.

Право на зміну прізвища згідно зі ст. 53 СК може реалізувати подружжя тільки за взаємною згодою, зміна прізвища одним із подружжя без згоди іншого неможлива. У разі зміни прізвища державний орган РАЦС видає нове Свідоцтво про шлюб. Одер­жане при реєстрації шлюбу або в результаті зміни за взаємною згодою подружжя прізвище подружжя зберігає протягом усього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим не створює для іншого обов'язку змінити прізвище.

Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'їмає принципове і, разом із тим, ве­личезне практичне значення. В ст. 54 СК закріплений принцип рівності подружжя при вирішенні найважливіших питань життя сім'ї. Правове регулювання особистих немайнових відносин по­дружжя засноване на закріпленому в ст. 24 Конституції України принципі рівності в сімейних відносинах. Кожен із подружжя наділяється однаковими особистими правами та обов'язками, ко­ристується рівними можливостями в здійсненні своїх прав.

Вирішуючи спільно питання сім'ї та розподіляючи між со­бою обов'язки в сім'ї, дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. Перш за все, йдеться про працю з обслуговування домашнього господар­ства — прибирання оселі, прання білизни, приготування їжі, до­гляд за домашньою худобою, обробіток присадибної ділянки, ре­монт побутової техніки тощо. Така праця має викликати повагу в кожного з подружжя і неможливо віддавати одному з подруж­жя перевагу при розподілі обов'язків з її виконання залежно від його кваліфікації, положення в суспільстві, хисту тощо. Крім такої роботи, необхідної для підтримання життєздатності сім'ї, в інте­ресах сім'ї здійснюється переважно й суспільно корисна праця, до якої також згідно з ч. 1 ст. 54 СК чоловік, жінка повинні вияв­ляти повагу.

Право дружини та чоловіка на особисту свободу.Виходячи із змісту ст. 56 СК під правом на особисту свободу закон розуміє право на вибір кожним із подружжя місця свого проживання; право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин; право на припинення шлюбних відносин.

Право на вибір місця проживання.Вищезазначене право кож­ного з подружжя як громадянина гарантоване Конституцією України. Кожному, хто на законних підставах перебуває на тери­торії України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Консти­туції України). Стосовно реалізації цього права в сімейному за­конодавстві слід сказати, що за звичайних умов сімейного життя подружжя проживає разом. Не може бути такого шлюбу, коли под­ружжя з самого початку має намір жити окремо і свій намір втілює у життя. Такий стан свідчить про фіктивність шлюбу, або являється підставою для розірвання шлюбу. Спільне проживан­ня створює необхідні передумови для розвитку сім'ї та здійснен­ня її функцій щодо виховання дітей, ведення спільного господар­ства, вирішення немайнових та майнових питань життя сім'ї. За­кон заперечує будь-яку можливість примушування подружжя до спільного проживання і підкреслює, що шлюб не звужує особис­тих прав громадян і не виступає формою експлуатації слабкого сильнішим. Зустрічаються у житті випадки, коли за тих чи інших обставин подружжя спільно не проживає. Це може бути пов'яза­но з професійними інтересами чоловіка чи жінки, навчанням, ро­ботою, здійсненням підприємницької діяльності, станом здоро­в'я - необхідністю лікування одного із подружжя або дитини, дог­лядом у зв'язку з хворобою та іншими важливими життєвими обставинами.

Разом із тим, роздільне проживання подружжя може свідчити про фактичне припинення шлюбних відносин. Якщо цей факт буде встановлено, то згідно з ч. 6 ст. 57 СК суд може визначити особистою приватною власністю дружини або чоловіка майно, набуте кожним з них за час такого роздільного проживання.

Особисті немайнові права подружжя не вичерпуються лише правами, переліченими у гл. 6 СК. До особистих немайнових прав належать також інші права подружжя, передбачені сімейним законодавством. Це права, пов'язані з визначенням походження дитини при штучному заплідненні та імплантації за­родка (статті 123,124 СК) та усиновленням (ст. 220 СК).

Слід зазначити, що санкцій за невиконання подружжям осо­бистих немайнових обов'язків Сімейним кодексом прямо не пе­редбачено. Однак зловживання одним із подружжя особистими правами чи обов'язками, очевидне нехтування інтересами сім'ї, а також ігнорування чи перешкоджання здійсненню іншим з по­дружжя його особистих немайнових прав може бути підставою для розірвання шлюбу, а в ряді випадків тягне для одного з по­дружжя — правопорушника негативні наслідки в майновій сфері. Наприклад, зменшення його частки у спільному майні при його поділі (ч. 2 с. 70 СК).

Право особистої приватної власності дружини та чоловіка.

Реєстрація шлюбу за загальними правилами (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення пра­ва спільної власності подружжяна майно. Разом із тим,незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, яке належить на праві власності йому особисто (роздільне май­но).

Сімейний кодекс визначає певні види майна, яке є роздільним і належить кожному з подружжя.

1. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК роздільним є майно, яке кожен з подружжя набув до шлюбу. Це правило є традиційним для вітчизняного сімейного законодавства. Реєстрація шлюбу не змінює правового режиму майна, яке було набуто кожним із по­дружжя раніше. В літературі зазначалося, що «автоматичне поши­рення режиму спільності на дошлюбне майно одного з подружжя суперечило б правовій природі права власності як абсолютного суб'єктивного права. Без згоди власника дошлюбне майно одного з подружжя не повинно поступати у спільну власність». Майно, яке було набуте кожним із подружжя до шлюбу, зберігає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користувався не тільки власник, а й інший з подружжя.

2.До роздільного належить майно, набуте кожним із подруж­жя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в поряд­ку спадкування (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК). Хоча подружжя має спільні майнові інтереси і разом укладає різноманітні правочини, кожен
із них може виступати також самостійним учасником цивільних правовідносин. Унаслідок цього жінка та чоловік за час шлюбу можуть отримати у власність майно на підставі договору дару­вання. В цьому випадку майно є роздільним і належить кожному з подружжя окремо. Таке майно слід відрізняти від майна, яке за
час шлюбу було подаровано подружжю і належить їм на праві спільної власності.

3.СК закріплює важливе правило, відповідно до якого майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які нале­жали їм особисто, є роздільним майном (п. З ч. 1 ст. 57 СК). Та­ким чином, якщо один із подружжя під час шлюбу набуває певне
майно за рахунок особистих коштів, то таке майно не може ви­знаватися спільним майном подружжя.

4.Новий СК (ч. 2 ст. 57) до роздільного майна відносить речі індивідуального користування кожного з подружжя (одяг, аксе­суари, косметичні засоби та інші речі, які обслуговують повсяк­денні потреби кожного з подружжя). СК також визначає право­вий режим коштовностей, якими користується один з подружжя, які були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Відпо­відно до ч. 2 ст. 57 СК коштовності є приватною власністю того з подружжя, хто ними користується. У разі поділу майна ці речі не враховуються і поділу не підлягають.

5.Протягом тривалого часу в теорії та практиці виникало пи­тання щодо визначення правового режиму премій та нагород, які були отримані одним з подружжя під час шлюбу. Важливо зазначити, що йдеться не про звичайні премії, які нараховуються працівникові за місцем його праці (наприклад, премії до певного свята або професійного дня працівника), а такі, що надаються за осо­бисті заслуги людини і відзначають її внесок у розвиток науки, культури, мистецтва, спорту. З одного боку, такі премії та наго­роди віддзеркалюють особисті здібності одного з подружжя і є результатом його творчої праці. З іншого — під час роботи така особа отримує підтримку та допомогу іншого з подружжя, який повністю або частково бере на себе турботи про сім'ю. Новий СК вперше законодавчо вирішує цю проблему. Відповідно до ч. З ст. 57 СК премії та нагороди, які один з подружжя одержав за свої особисті заслуги, належатимуть йому на праві приватної власнос­ті. Якщо щодо цього майна виникне спір і буде встановлено, що другий з подружжя своїми діями (ведення домашнього господар­ства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню, суд може визна­ти за ним право на частку цієї премії або нагороди. Розмір частки буде визначатися судом і залежатиме від усіх обставин справи.

6.У судовій практиці іноді також виникало питання щодо пра­вового режиму майна, яке одержано одним із подружжя як відшкодування шкоди, завданої належному йому майну. Наприклад, коли майно одного з подружжя було вкрадене і йому призначалася пев­на сума для відшкодування завданих збитків. Питання поставало у зв'язку з тим, що отримання таких коштів відбувалося під час шлюбу і тому формально могло бути віднесене до спільного май­на подружжя. СК закріплює режим роздільності щодо такого май­на. Цей підхід убачається цілком правильним. Якщо було пошкоджено або знищено майно, яке належить лише одному з подруж­жя, то і кошти на відновлення цього майна або відшкодування його вартості також мають бути віднесені до роздільного майна подружжя. Кошти, отримані для відновлення пошкодженої речі або відшкодування завданих збитків сприяють поверненню подружжя-власника в той стан, в якому він перебував до порушення його майнових прав.

7.Відповідно до ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди. Ця шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, які осо­ба зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї або інших членів сім'ї та родичів або у зв'язку із знищенням чи по­шкодженням її майна; у зв'язку з приниженням її честі, гідності та ділової репутації. Законодавство встановлює можливість відшкодування моральної шкоди грішми, іншим майном або в іншій спосіб. У зв'язку з тим, що моральна шкода була завдана певній особі і ця особа перетерпіла фізичні або душевні страж­дання, саме вона має право на відповідну компенсацію. Стосовно відносин між подружжям це означає, що другий з нього не набу­ває права власності щодо грошей або майна, яке було надано по­терпілому у зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди. Таке майно або гроші належать до роздільного майна подружжя (ч. 4 ст. 57 СК України).

8.Відповідно до ч. 5 ст. 57 СК власністю дружини або чолові­ка є страхові суми, одержані кожним з них за обов'язковим або добровільним страхуванням. Важливо підкреслити, що в даному випадку мова йде про особисте страхування одного з подружжя, а не страхування належного йому майна. Предметом договору
особистого страхування можуть бути майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням особи (п. 1 ч. 1 ст. 980 ЦК). У зв'язку з тим, що страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється у разі настан­ня страхового випадку, пов'язаного з ушкодженням здоров'я та
каліцтвом одного з подружжя, то СК відносить страхові суми, які отримує потерпілий, до роздільного майна подружжя.

9.За загальними правилами майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільним майном (ч. 1 ст. 60 СК). Утім, із цього правила є певний виняток. Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК, якщо шлюб не розірвано, але чоловік і жінка проживають окремо у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, то майно, набуте сторонами за цей період, може бути за рішенням суду визнано роздільним. Це пов'язане з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не тільки формально зареєстрований шлюб, а й дійсно подружні стосунки чоловіка та жінки. Якщо ж цього немає
і сторони фактично не складають одну сім'ю, то на такі відносини
не може поширюватися режим спільності майна подружжя.

СК уперше встановлює режим майна, яке в сімейно-пра­вовій літературі іноді називають «змішаним майном». Йдеться про випадки, коли в придбання майна вкладені окрім спільних також роздільні кошти подружжя. До цього часу це питання законодав­чо не вирішувалося, хоча воно нерідко виникало в судовій прак­тиці, наприклад, коли один з подружжя вказував, що в придбан­ня житлового будинку, автомобіля, іншого майна окрім спільних були також вкладені кошти, які він отримав у спадок або за договором дарування. СК закріплює складну юридичну структуру такого майна (ч. 7 ст. 57 СК). У частці, яка відповідає внеску од­ного з подружжя, майно належить йому на праві приватної влас­ності, в іншій частці — майно належить подружжю на праві спільної власності.

11. Відповідно до ст. 58 СК до роздільного майна подружжя належать плоди, приплід або доходи (дивіденди), які дає річ, що належить на праві власності одному з подружжя.

Порядок здійснення подружжям права власності відносно роз­дільного майна визначається ст. 58 СК. Новий СК (ст. 59) містить одне застереження щодо дій одного з подружжя, який є власни­ком: володіння, користування та розпорядження майном має здійснюватися з урахуванням інтересів сім'ї і, насамперед, дітей. При розпорядженні своїм майном дружина або чоловік зобов'я­зані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповід­но до закону мають право користування ним.

Право спільної сумісної власності подружжя.

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об'єднання майна чоловіка і жінки (по­вністю або в певній частини) в єдину майнову масу та встанов­лення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користу­вання та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; по­дружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без ви­значення часток кожного з них у праві власності; права подруж­жя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного за­робітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. В літературі правильно зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються загальні прави­ла щодо об'єктів права приватної власності¹. Сімейне законодав­ство містить норми, що визначають різновиди майна, які нале­жать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше.

1. Згідно з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне зако­нодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місце­знаходження. Головним є відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності й пріоритету сімейних інтересів. Отри­мане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу.

Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття •«майно, набуте за час шлюбу». Відсутній у ньому і перелік тако­го майна. В ч. 1 ст. 61 СК вказано, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за ви­нятком тих, які виключені з цивільного обороту. Важливо за­значити, що закріплення певного нерухомого, а також окремих видів рухомого майна лише за одним із подружжя не означає, що другий не має на нього права. Процедура реєстрації має фор­мальний характер і не визначає права власності подружжя. Не­залежно від реєстрації майна на ім'я одного із них, якщо воно було набуте за час шлюбу, майно вважатиметься спільним на загальних підставах.

2. Серед доходів подружжя важливе значення мають заробіт­на плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження та­кого типу.

3. Відповідно до ч. З СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше цінне майно, втому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ця нор­ма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло, про які саме договори в ній ідеться. Можна припустити, що — про участь одного з подружжя у різноманітних вигравальних конкурсах, лото тощо. Якщо за участь у такому конкурсі один з подружжя отримає винагороду, вона відповідно до ч. З ст. 61 СК є об'єктом права спільної суміс­ної власності подружжя. Треба однак зазначити, що винагорода,
про яку йде мова в ч. З ст. 61 СК, не може бути відзнакою особис­тих знань, вмінь або досягнень одного зподружжя в певній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті за­слуги, складають роздільне майно подружжя відповідно до ч. 3ст. 57 СК.

4.Серед об'єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять кож­ного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані
за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об'єктом його права влас­ності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані
за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом з подружжя. Чоловік або жінка, професійні заняття кот­рого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отри­мання у разі поділу майна подружжя. При цьому він зобов'яза­ний виплатити другій стороні вартість належної йому частки майна. В ст. 61 СК використовується термін «професійні заняття». Однак його не можна трактувати занадто вузько — тільки вплані безпосередньої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не тільки професійну діяльність подружжя, а й їх хобі, різні захоплення, не пов'язані безпосередньо з їх основною професією. Головне, щоб це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснюва­ти певний вид діяльності (займатися фотографуванням, музикою, живописом тощо).

5. Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на праві власності одному з подружжя, про­тягом спільного життя нерідко користуються обидва з них. Здійснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У випадку поділу майна, один із подруж­жя, який не є власником, нерідко просить врахувати цю обстави­ну і визнати вказане майно спільним. Законодавство вирішує це питання таким чином. Згідно зі ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи гро­шових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для визнання роздільного майна спільним згідно зі ст. 62 СК необхідно, щоб вартість роздільного майна в період шлюбу збільшилася істотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спільним.

Відповідно до ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що на­лежить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У зв'язку з тим, що в праві влас­ності на майно частки подружжя не визначені, вони мають коор­динувати свої дії щодо цього майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою в праві, як це має місце у відносинах спільної част­кової власності. Невизначеність часток у праві власності подруж­жя на майно спричинює два важливих наслідки. По-перше, за за­гальним правилом, дії одного з подружжя щодо володіння та роз­порядження спільним майном розглядаються як дії подружжя. Згода іншого з подружжя передбачається до того часу, коли не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках, передбачених законом, для здійснення певних юридичних дій потрібна воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на праві власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.