Облік пасажирських перевезень

Згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою КМУ від 18 лютого 1997 р. № 176 ці послуги поділяються на автобусні й таксомоторні.

Автобусні перевезення — це переміщення людей і багажу за допомогою автобусів, до яких належать:

— міські (перевезення за маршрутами в межах території міста, іншого населеного пункту);

— приміські (перевезення за маршрутами довжиною до 50 км, незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів);

— міжміські (до них належать внутрішньообласні перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 км і які проходять у межах Автономної Республіки Крим, області, та міжобласні перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 км і які виходять за межі Автономної Республіки Крим, області);

— міжнародні (перевезення за маршрутами, що виходять за межі державного кордону України);

— туристичні (перевезення пасажирів за завчасно визначеними маршрутами з туристичною метою);

— на замовлення (перевезення на погоджених перевізником і замовником умовах за визначеним ними маршрутом);

— вантажопасажирські (перевезення пасажирів із вантажем вантажопасажирськими автомобілями можуть виконуватися на замовлення або за встановленими маршрутами. Вимоги щодо організації таких перевезень встановлюються Міністерством транспорту України).

Перевезення пасажирів за міськими й приміськими маршрутами можуть виконуватися в режимі звичайних, експресних і маршрутних таксомоторних перевезень.

Експресні перевезення — переміщення пасажирів і багажу за маршрутами з обмеженою кількістю зупинок і скороченим часом поїздки.

Маршрутні таксомоторні перевезення — це перевезення пасажирів мікроавтобусами й автобусами за встановленими маршрутами (далі — таксомоторні маршрути) з обов'язковим наданням місць для сидіння. Вимоги до організації маршрутних таксомоторних перевезень установлюються Міністерством транспорту.

Таксомоторні перевезення — це перевезення пасажирів і багажу в таксі.

Питання організації маршрутів, організації автобусних і маршрутних таксомоторних перевезень, укладення договорів про організацію перевезень регулюються Порядком і умовами організації перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України від 21 січня 1998 р. № 21.

Відкриття, закриття й зміна маршрутів проводиться перевізником після вивчення пасажиропотоків і моделювання маршрутних і міжрайонних сполучень, огляду доріг і дорожніх об'єктів на маршрутах на підставі домовленості з власниками цих дорожніх об'єктів або їх уповноваженими особами.

Власниками дорожніх об'єктів виступають місцеві органи влади (якщо йдеться про міські, які бажають займатися перевезеннями пасажирів, укладають відповідні договори).

На маршрут оформляється паспорт, який містить відомості про дату відкриття, схему, характеристику маршруту, розклад руху, акт виміру довжини маршрутів і випробувального рейсу, таблицю вартості проїзду тощо.

Перевезення пасажирів здійснюються на підставі одного із зазначених нижче документів:

— квитка, що засвідчує право громадянина на користування автомобільним транспортом і на перевезення за плату багажу на міських (у тому числі маршрутних таксомоторних), приміських і міжміських маршрутах;

— довгострокового договору про перевезення організованих груп дітей, зразок якого затверджено наказом Міністерства транспорту й Міністерства освіти України від 10 грудня 1997 р. № 431/7, договору разового перевезення організованих груп дітей у формі замовлення, зразок якого затверджено наказом Міністерства транспорту і Міністерства освіти від 9 січня 1998 р. № 4/8, а також дозволу на перевезення організованих груп дітей, зразок якого затверджено наказом Міністерства транспорту й Міністерства освіти від 9 січня 1998 р. № 5/9;

— зовнішньоекономічного договору про спільну діяльність, пов'язану з міжнародними регулярними перевезеннями пасажирів, або договору про міжнародні нерегулярні та маятникові автомобільні перевезення пасажирів;

— довгострокового договору на перевезення туристів, зразок якого затверджено наказом Міністерства транспорту і Державного комітету туризму України від 10 грудня 1997 р. № 433/5, і договору разового перевезення туристів, зразок якого затверджено наказом Міністерства транспорту і Державного комітету туризму від 9 січня 1998 р. № 6/4;

— договору про спільну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом.

Ціни на послуги з перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом підлягають державному регулюванню.

До плати за проїзд не включаються страховий платіж із пасажира на страхування від нещасних випадків на транспорті та ПДВ.

Плата за перевезення багажу, допущеного до транспортування, встановлюється за кожне місце залежно від відстані.

Тарифи на перевезення пасажирів у міському транспорті регулюються відповідними нормативними актами органів виконавчої влади.

Одиницею виміру пасажирських перевезень є поїздка пасажира.

Право громадянина на користування автомобільним транспортом і на перевезення за плату багажу на міських (у тому числі маршрутних таксомоторних), приміських і міжміських маршрутах посвідчується квитком (талоном).

Разовий квиток (талон) дає право громадянинові на одну поїздку на одному виді транспорту. Абонементний квиток дає право на користування одним або більше видом громадського транспорту протягом терміну дії цього квитка, що вказується на такому абонементному квитку.

Питання зберігання, видачі та обліку всіх видів квитків на проїзд в автобусах регулюються Інструкцією про порядок постачання, зберігання, видачі та обліку всіх видів квитків на проїзд в автобусах і таксомоторах, контролю й обліку виручки від перевезення пасажирів і балансу, затвердженою наказом Міністерства автомобільного транспорту України від 2 січня 1984 р.

Квитки, відповідно до Інструкції № 1, обліковуються на рахунку 201 "Сировина і матеріали" за фактичною вартістю їх придбання і водночас у кількісному вимірі за їхньою номінальною вартістю — на забалансовому рахунку 08 "Бланки суворого обліку".

З працівниками, призначеними для виконання операцій з одержання, транспортування, зберігання, видачі, реалізації квитків, має проводитись інструктаж із наступним укладанням договору про повну матеріальну відповідальність.

У первинних і облікових документах, що використовуються для оформлення і відображення приймання, одержання та оприбуткування, відпуску, реалізації квитків, мають вказуватись кількість, серії і номери квитків за кожним видом і номінальною вартістю окремо.

Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" встановлено, що підприємства, установи та організації всіх форм власності та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахунки зі споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування й послуг за готівку, зобов'язані провадити розрахунки зі споживачами через належним чином оформлені реєстратори розрахункових операцій.

Відповідно до Переліку окремих форм діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, специфіка яких дозволяє здійснювати розрахунки зі споживачами без застосування електронних контрольно-касових апаратів з використанням товарно-касових книг, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12 березня 1998 р. № 24, надання послуг населенню з видачею талонів і квитків (з нанесеними друкарським способом серією, номером і номінальною вартістю) у пасажирському транспорті міського, приміського і міжміського сполучення може здійснюватися з використанням товарно-касових книг. При цьому згідно з роз'ясненнями Міністерством економіки України ця норма діє при оплаті проїзду безпосередньо в салонах автобусів приміського й міжміського сполучення.

На нашу думку, ця норма також має поширюватися і на перевезення пасажирів в автобусах і мікроавтобусах (маршрутних таксі), які здійснюються в міському сполученні (із видачею квитків або талонів), що безпідставно намагаються спростувати податкові органи.

Слід пам'ятати, що відповідно до роз'яснень Міністерства економіки України від 26 січня 1999 р. № 55-24/61, Міністерства транспорту України від 26 січня 1999 р. № 6/25-4-114 і ДПА України від 26 січня 1999 р. № 581/5/23-3116, погоджених з Державним комітетом з питань розвитку підприємництва, у мікроавтобусах і автобусах підприємств транспорту і громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, що надають платні послуги на маршрутних таксомоторних перевезеннях пасажирів на міських маршрутах на підставі угод між перевізниками і місцевими органами влади, оплата проїзду проводиться за квитками, форма яких встановлена Міністерством транспорту України і відповідає вимогам наказу № 24.

Актуальним є питання про необхідність застосування водіями і кондукторами для обліку квитків і виручки квитково-облікових листів форми 11-АП (застосовуються в міському й приміському сполученні) і 12-АП(застосовуються в міжміському сполученні), які є бланками суворої звітності.

Квитково-облікові листи як форма звітності на підприємствах транспорту, що надають послуги з перевезення пасажирів, введено в дію Наказом МТУ "Затвердження форм квитково-облікових листів" від 24 квітня 1996 р. № 133. Роз'яснення з цього приводу надано в листі ДПАУ "Про надання роз'яснень щодо застосування квитково-облікових листів на пасажирському транспорті" від 5 липня 1999 р. № 8083/7/23-303, в якому, зокрема, зазначено, що такі листи можуть використовуватися тільки на підприємствах Міністерства транспорту.

Синтетичний облік операцій, пов'язаних з пасажирськими перевезеннями, відображається на рахунках обліку, як це показано у табл. 7.7.

Таблиця 7.7 - Синтетичний облік перевезення пасажирів і вантажів

При здійсненні міжнародних перевезень пасажирів і багажу слід враховувати такі моменти:

— суб'єктам підприємництва у своїй діяльності слід керуватися Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Наказом МТУ від 18 лютого 1997 р. № 176, Конвенцією про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, підписаною 9 жовтня 1997 р. і ратифікованою 8 квітня 1999 р. відповідно до Закону України від 8 квітня 1999 р. № 581-ХІV;

— операції з надання таких послуг підлягають ліцензуванню;

— обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою операції з надання транспортних послуг із перевезення пасажирів за межами митного кордону України, а саме:

— від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур із випуску пасажирів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці);

— від пункту проведення митних процедур Із випуску пасажирів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України;

— між пунктами за межами митного кордону України.

При цьому слід враховувати, що у разі, якщо надання зазначених транспортних послуг здійснюється у вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладення договорів або на підставі рахунків із транспортування пасажирів довіреною особою перевізника, операції з надання таких послуг обкладаються податком за ставкою 20 %.

Як уже зазначалося раніше, таксомоторні перевезення — це перевезення пасажирів і багажу таксі.

Відповідно до п. 2 розділу "Загальні положення" Правил № 176 таксі — це спеціальний легковий автомобіль, оснащений таксометром і призначений для перевезення пасажирів і багажу в порядку індивідуального користування.

Звідси випливає, що таксі не належить до автомобільного транспорту загального користування. Отже, суб'єкти підприємництва, що займаються таксомоторними перевезеннями, права на пільгу щодо податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів не мають. Так само суб'єкти підприємництва, зайняті таксомоторними перевезеннями, не мають пільги щодо ПДВ.

Крім таксометра, на таксі мають бути встановлені: сигнальний ліхтарик із зеленим і червоним світлом, розміщений у верхньому правому куті лобового скла, і розпізнавальний ліхтар оранжевого кольору на даху таксі з нанесеною на нього композицією з чорних квадратів, розміщених у шаховому порядку.

При перевезенні пасажирів таксі має застосовуватися подорожній лист форми 1-ТС.

Згідно з Інструкцією № 320 власник автомобіля, який бажає займатися перевезенням пасажирів, повинен мати автомобіль, оснащений відповідно до Правил № 176 (зокрема мати таксометр), а також мати бланки чеків і змінних звітів установленого зразка (додатки 1, 2 до Інструкції № 320).

Таксометр — це лічильник, яким оснащується таксі та який показує відповідний розмір плати за проїзд пасажира.

Нині можуть застосовуватися три види таксометрів: "Пульсар-У", "Елтакс-01 ФТ" і "ТАЕ-Л".

Таксометри підлягають реєстрації в державній податковій інспекції за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності.

Чек (форму чека наведено в дод. 1 до Інструкції № 320) прирівнюється до документів суворої звітності та видається водієм кожному пасажирові під час проведення розрахунку за транспортну послугу. Чек виписується у двох примірниках під копіювальний папір. Перший примірник водій віддає пасажиру, другий залишає у себе.

Крім чеків, водій заповнює змінні звіти, які також прирівнюються до документів суворої звітності та заповнюються за результатами роботи за зміну. Журнал бланків змінних звітів підлягає зберіганню протягом 3 років.

Власник таксометра до 15 числа місяця, наступного за звітним, незалежно від того, чи здійснювалася підприємницька діяльність, повинен забезпечити щомісячне подання до державної податкової інспекції за своїм місцезнаходженням звіту про використання таксометра.

У випадку, якщо юридична або фізична особа є власником відразу декількох автомобілів таксі, нею подається зведений звіт відразу на всі автомобілі (точніше таксометри).

Незважаючи на те, що оплата послуг з перевезення громадян у таксі, як правило, здійснюється за готівкові грошові кошти, пред'являти патент при наданні таких послуг не потрібно. Згідно з Законом про "Патентування деяких видів підприємницької діяльності" патентуванню, зокрема, підлягає діяльність із надання побутових послуг за готівку. Перелік послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 576. Діяльність із перевезення пасажирів у таксі до цього переліку не входить і, отже, патентуванню не підлягає.