Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Стан і розвиток культури в Україні у XIX ст.




Читайте также:
  1. Quot;Українізація" 20-х років як соціокультурний процес.
  2. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’ятників історії і культури
  3. Аксіома 1: Розвиток (еволюція) системи визначається деякою ціллю й інформаційними ресурсами системи, її інформаційною відкритістю.
  4. Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.
  5. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  6. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.
  7. Братський рух та його роль у розвитку української культури.
  8. Бюджетні права в Україні, їхня характеристика
  9. В чому полягає внесок античної філософії в розвиток філософського знання
  10. В чому полягає внесок філософії Середньовіччя в духовний розвиток суспільства

Розвиток промисловості, необхідність впровадження і викорис­тання нової техніки і технології сприяли розвитку освіти і культу­ри. Велике значення мала поява різних організацій, які займалися культурно-освітною діяльністю, відчутним став вплив національ­но-визвольного руху, помітно зростала національна самосвідомість народу.

Суттєві зрушення відбувалися у системі освіти. 1803 р. були прийняті «Попередні правила народної освіти», за якими вводили­ся 4 типи шкіл: парафіяльні, повітові, гімназії, університети. Па­рафіяльні школи створювались при церковних парафіях, давали початкову освіту за півроку-рік. Повітові школи з 1828 р. були трикласними – завершальними у початковій освіті. Середню осві­ту давали гімназії з 7-річним навчанням. Тут вивчали французьку, німецьку, грецьку, латинську мови, історію, географію, «закон божий». В основному навчалися діти дворян. У середині XIX ст. на Східній Україні було 19 гімназій, а наприкінці століття — 129. Дочки дворян здобували середню освіту в інститутах шляхетних дівчат, які діяли в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Керчі. Проміж­не місце між гімназіями й університетами посідали ліцеї: Рішельєвський (Одеса), Кременецький (Волинь), Ніжинський.

1805 р. було засновано за ініціативою В. Н. Каразіна Харківсь­кий університет з чотирьох факультетів, де навчалось всього 65 сту­дентів. 1834 р. відкрився Київський університет, а 1865 р. – Но­воросійський (в Одесі). Кількість студентів у них збільшилася до 4 тис. Крім цього, діяло ще 6 інститутів. 1875 р. відкрився універ­ситет у Чернівцях. Але кількість неграмотних у Галичині була значною – 66%.

Розвивалася наука. Вагомих успіхів досягли: у галузі молеку­лярної фізики – М. П. Авенаріус; математики – В. П. Єрмаков, геології – К. М. Феофілактов, етнографії, мовознавства, біології – М. О. Бекетов, механіки – О. М. Ляпунов (Харківський університет); ґрунтознавства і фізичної географії – В. В. Докучаєв, ім'ям якого названо Харківський аграрний університет; мікробіології – І. Мечников (Новоросійський університет). Видатним вченим у галузі електромеханіки був І. Пулюй. Він сконструював трубку для х-променів, чим потім скористався німецький вчений Рентген і промені були названі його ім'ям.



У сфері гуманітарних наук йшла гостра ідеологічна боротьба. У філософії домінував ідеалізм (П. Юркевич, М. Грот). В економічній науці визначались три напрями: дворянсько-буржуазний (М. X. Бунге, Г. М. Цехеновецький), народницький (О. С. Постников), марк­систський (М. І. Зібер).

Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. Серед істориків дворянського напряму визначалися Д. М. Бантиш Каменський, М. А. Маркевич; буржуазно-ліберального – М. І. Костомаров, О.М. Лазаревський, творцем «документальної школи» став В. Б. Антонович, народницький напрям репрезентувала О. Я. Єфименко – перша жінка – доктор історичних наук. Ґрунтовні дослі­дження з історії запорозького козацтва написав Д.І. Яворницький. Розвиток юридичних наук пов'язаний з іменами М. Ф. Владимирського-Буданова (історія українського, литовського, польського права), О. Ф. Кістяк і всь кого (кримінальне право, історія українсь­кого права), В. А. Незабитковського (міжнародне право).

Продовжувався процес формування української літературної мови. 1818 р. у Петербурзі була опублікована перша граматика української мови, підготовлена О. П. Павловським. Основополож­ником нової української літератури, для якої була характерною національна своєрідність, базування на народній живій мові, став І.П. Котляревський (1769-1838). Першим твором, який належить до нової української літератури, стала поема «Енеїда» (1798). Піз­ніше він написав п'єси «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник».



У розвитку прозивизначне місце належить Г. Ф. Квітці-Основ'яненку, Е. П. Гребінці. Але найвидатнішим здобутком української літератури стала творчість Т. Г. Шевченка – генія українського народу, у творах якого найяскравіше відбилися національно-ви­звольні тенденції української літератури. Його проза і поезія характеризуються високим художнім рівнем, народністю, просякнуті загальнолюдськими цінностями. Т. Г. Шевченко став основополож­ником революційно-демократичного напряму і критичного реаліз­му. Багато його творів присвячені історії українського народу, дра­матичним, героїчним та трагічним сторінкам його минулого. («Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Іван Підкова» та ін.). Т. Г. Шевче­нко був також видатним художником і писав картини на історичну тематику («Дари в Чигирині», «Смерть Богдана Хмельницького» та ін.). В історичному розвитку Шевченко вважав найважливішим фактором діяльність народних мас, а історію уявляв як безперерв­ний процес розвитку суспільства, де значну роль відіграє техніч­ний прогрес.

У художній літературі співіснували різні художні напрями: ро­мантизм (Я. Щоголів), натуралізм (Г. Барвінок), просвітницький реалізм (І. Нечуй-Левицький). Провідним методом був критичний реалізм, для якого характерним було правдиве зображення типо­вих явищ дійсності, викриття основних вад суспільства. Сформу­валися і своєрідні літературні стилі: етнографічно-побутовий (Л. Глібов, І. Нечуй-Левицький, С. Руданський, М. Старицький); аналітично-психологічний (Марко Вовчок, Панас Мирний); соціа­льно-філософський (І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський). Суттєвим був внесок у розвиток української літератури письмен­ників ліберально-буржуазної течії П. О. Куліша, Олени Пчілки, Д. Л. Мордовця.



Досить високого рівня досягла українська драматургія і театра­льне мистецтво. Особливістю цих процесів було те, що провідні драматурги були одночасно І організаторами театральних труп, зокрема, М, Л. Кропивницький (написав 40 п'єс); М. Л. Стариць-кий (25 п'єс, автор багатьох історичних творів); /. К. Карпенко-Карий (20 п'єс). 1892 р. М. Кропивницький створив у Єлисаветграді першу українську професійну трупу, до якої ввійшли корифеї театру М. Заньковецька, М. Садовський, II. Саксаганський. На під­несенні знаходилася в Україні у цей час музика. Першу українсь­ку оперу написав С. С. Гулак-Артемовський — «Запорожець за Дунаєм» (1863). Основоположником української класичної музи­ки став М. В. Лисенко, який підніс її на світовий рівень. Він напи­сав опери «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка-Полтавка». Важливу роль у музичній культурі цього періоду зіграла творчість М. Вербицкого, який 1863 р. написав музику на слова П. Чубинского «Ще не вмерла Україна»,

Видатною співачкою світового рівня була Соломія Крушельницька. Вона виступала в головних ролях на оперних сценах Європи і Південної Америки, мала прекрасний, оригінального тембру голос (сопрано), бездоганну дикцію. У її репертуарі було біля 60 опер. До видатних співаків належав також Іван Алчевськиіі, уродженець Харкова. Він блискуче виступав на оперних сценах Лондона, Па­рижа, Мілана, Нью-Йорка.

В образотворчому мистецтві переважає реалізм, а серед жанрів — побутовий, який безпосередньо відображає життя народу. На украї­нську тему писало багато російських художників: В. А. Тропінія, І. Ю. Рєпін (народився у м. Чугуєві), /. К. Айвазовський, В. Є. Маков-ський. Серед українських художників високого рівня майстерності досягли /. М. Сошенко, К. О. Трутовський, М. К. Пимоненко, серед скульпторів – виходець з України /. П. Мартос.

Розвиток промисловості значно вплинув на будівництво і архі­тектуру, призвів до появи нових матеріалів і технологій. В архіте-'ктурі у другій половині XIX ст. переважав еклектизм – суміш елементів різних стилів. У Києві за проектом О. В. Беретті були збудовані Володимирський собор, будинок Першої гімназії, у Хар­кові – за проектом О. М. Бекетова збудували приміщення комер­ційного училища (нині Національна юридична академія), земель­ного банку.

Таким чином, незважаючи на несприятливі умови, культура Укра­їни у XIX ст. досягла високого рівня. Творчість багатьох письмен­ників, вчених, композиторів стала здобутком світової культури.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 9; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты