Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Соціально-економічний та політичний розвиток України на початку XX ст. Революційні події в Україні 1905-1907 рр.




Читайте также:
  1. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  2. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  3. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  4. Quot;Українізація" 20-х років як соціокультурний процес.
  5. Адміністративно-територіальний та політичний устрій Гетьманщини
  6. Аксіома 1: Розвиток (еволюція) системи визначається деякою ціллю й інформаційними ресурсами системи, її інформаційною відкритістю.
  7. Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.
  8. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  9. Андрусівське перемир'я 1667 р. "Вічний мир" та його наслідки для України.
  10. Ауки України

Після реформи 1861 р. економіка України розвивалася стрімки­ми темпами, особливо значні успіхи були у промисловості. Майже 21 % усієї промислової продукції Російської імперії вироблявся в Україні. Економічний розвиток України мав низку особливостей. По-перше, темпи розвитку деяких галузей (гірничої, металургій­ної, кам'яновугільної, цукрової) були вищими, ніж у центрі. По-друге, в Україні існувала нерівномірність розвитку окремих регіо­нів. Найвищим цей рівень був на Півдні України; значно відставало Правобережжя; у південно-західних районах переважало дрібно­товарне виробництво, По-третє, розвиток економіки та культури стримувався сильним політичним, соціальним та національним гнобленням, залишками кріпосництва. По-четверте, Україна не була окремим, самостійним економічним регіоном, а входила до складу загальноімперської економічної системи.

Деякі головні риси економічного розвитку України були таки­ми ж, як і в цілому в Росії. Так, в Україну, як І в інші регіони імперії, широко проникав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося у Донецько-Криворізькому районі, де значна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. Як і у Центрально-промисловому районі, в Україні створилася висока концентрація виробництва. На початку століття на підприємствах з кількістю працівників понад 500 людей зосереджувалось близько 50 % зага­льної кількості робітників. Це створювало передумови для кращої організації робітничого руху, що відіграло потім суттєву роль у подальших революційних подіях.

Особливістю важкої індустрії Донбасу було комбінування мета­лургійних підприємств з вугільними, коксовими, залізорудними, хімічними. Подібні комбінати виявилися набагато вигіднішими з господарської точки зору. При цьому ключові позиції (як базові підприємства) посідали не кам'яновугільні, а металургійні або ма­шинобудівні заводи. На початку століття в Україні з'являються перші монополії – синдикати «Продуголь», «Продамет», «Продруда», які концентрують у своїх руках значну частину виробницт­ва в окремих галузях і отримують надприбутки завдяки високим цінам, котрі вони могли диктувати.

У сільському господарстві України на початку століття відбувалася боротьба двох тенденцій: американського (фермерського) і прусського (буржуазно-поміщицького) шляхів розвитку. Незважаючи на підтримку царським урядом поміщиків, селянська земельна влас­ність зростала. У самому селі значно прискорився процес диферен­ціації селянства: земля та засоби виробництва зосереджувалися у рукпх заможних селян. Це призводило до збіднення та збезземелю-вання значної частини селянства. 1905 р. в Україні частка безземе­льних та малоземельних селян складала близько 56 %. Поруч з цим зростало товарне виробництво на продаж. Розширювалися посіви зернових та технічних культур. Особливо швидко розвивалось сільське господарство Південної України. Це пояснювалося тим, що тут широко використовувалася наймана праця сезонних робітників, яка була дешевою, швидше впроваджувалися сільськогосподарські ма­шини, менше було залишків кріпосництва.



Розвиток економіки супроводжувався посиленням експлуатації робітників і селянства, погіршенням становища значної маси на­селення. Тяжке соціальне становище, політичне безправ'я, на­ціональний гніт призвели до активізації робітничого, селянського та національно-визвольного рухів. У 1903 р. з великим розмахом пройшов загальний політичний страйк на Півдні Росії, причому найактивнішу участь у ньому взяли робітники України (115 тис. людей).



Значно посилився й селянський рух. У деяких повітах Харків­ської та Полтавської губерній 1902 р. спалахують збройні виступи: 105 поміщицьких маєтків та садиб було розгромлено; царські війська жорстоко розправилися з повстанцями.

Активізувалося й студентство. У вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава влаштовувалися збори, де висувались вимоги академічних свобод. Царський уряд змушений був піти на часткові поступки, дозволивши під наглядом начальс­тва створювати гуртки, каси, бібліотеки.

Розвивався національний рух. Викладачі ВНЗ, демократична інтелігенція виступали проти переслідувань української мови. Свя­тами української культури стали відкриття 1903 р. у Полтаві па­м'ятника основоположнику української літератури І. П. Котлярев­ському, відзначення того ж року 35-річчя музичної діяльності композитора М. В. Лисенка.

Активізація суспільно-політичних рухів сприяла утворенню пе­рших політичних партій в Україні. 1891 р. було засноване таємне товариство «Братство тарасівців», куди входили представники мо­лодої інтелігенції з Києва, Харкова, Одеси, Полтави. Ідеологами та лідерами товариства Іван Липа, Борис Грінченко та Михайло Коцюбинський. У їхній програмі містилися вимоги широкої полі­тичної автономії України, захист прав українського народу. Члени товариства критикували старше покоління українофілів за аполі­тичність і культурницьку обмеженість. Товариство проіснувало до 1898 р.

Політичну лінію «Братства тарасівців» продовжила Революцій­на Українська партія (РУП), створена 1900 р. у Харкові. Метою партії була боротьба за національні права та соціальну революцію, захист інтересів, перш за все, селянства. Проте керівники партії не мали єдиної думки щодо стратегії і тактики її діяльності і це спричинило її розкол. 1902 р. з РУП вийшла група М. Міхновського, яка заснувала Українську народну партію (УНП), що виступала з гаслом «Україна для українців». 1904 р. від РУП відділилася група М. Меленівського, яка вважала, що треба об'єднатися з російською соціал-демократією. Ця група стала називатися «Спілка». Та час­тина РУП, що залишилась, перейменувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), лідерами якої були В, Винниченко, С. Петлюра. Вони виступали за демократизацію суспільного ладу, автономію України, конфіскацію великої земе­льної власності.



Крім цього, в Україні 1904 р. були створені ліберально-буржу­азні партії: Українська радикальна партія (УРП), лідери — С. Єфремов, Б. Грінченко; Українська демократична партія (УДП), лідер — Є. Чикаленко. 1905 р. ці партії об'єдналися і створили Українську радикально-демократичну партію (УРДП), що виступала за кон­ституційну монархію, автономію України, земельну реформу.

Українські партії поділялись на дві групи щодо перспектив по­літичного розвитку України: 1) автономія України у федеративній Росії; 2) самостійність України.

Крім суто національних партій, на політичне життя України активно впливали, загальноросійські партії. Російська соціал-де-мократична робітнича партія (РСДРП), що виникла 1898 р., 1903 р. розкололась на більшовиків і меншовиків, лідером більшовиків став В. І. Ульянов (Ленін). Ідеологія РСДРП: капіталізм – анта­гоністичне суспільство, яке потрібно замінити Соціалізмом за до­помогою революції. Головна революційна сила – пролетаріат, го­ловне зло – приватна власність.

Партія соціалістів-революціонерів (ПСР – есери) виникла на зламі століть (лідери В. Чернов, в Україні – Д. Дорошенко). Голо­вну революційну силу есери бачили у селянстві; вони широко ви­користовували терор проти представників влади.

Конституційно-демократична партія, або Партія народної волі (кадети) була утворена 1905 р. (лідер – П. Мілюков, вчений-історик). Кадети виступали за конституційно-парламентську мо­нархію, свободу-культурного, розвитку для всіх націй. В Україні її підтримувала в основному інтелігенція.

«Союз 17 октября» (октябристи) — партія великої і середньої буржуазії – виступала за збереження існуючого ладу,,єдиної і не­подільної Росії (лідер – О. Гучков). 1905 р. виник «Союз Русского Народа» – реакційна, чорносотенна організація, яка виступала з міпшкістичних позицій, проти революційного і національного рухів, її члени брали активну участь у єврейських погромах і вбивствах революціонерів і ліберальних діячів.

1905 р. в Російській імперії почалася революція. Зупинимось на її характері та особливостях. Характер визначається тими завдан­нями, які вона повинна була вирішити. Революція 1905-1907 рр. за своїм характером була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, поліпшення становища робітників (восьмигодинний робочий день тощо). Буржуазна революція відбиває потреби розвитку капіталізму, оскільки вона розши­рює і поглиблює розвиток його основ. Тому революція не може не відбивати інтересів буржуазії. Проте у ній також зацікавлені робітники, селяни і інтелігенція, оскільки революція спрямована на ліквідацію залишків кріпосництва, повалення царизму з його поліцейським режимом, розширення демократії тощо.

Революція 1905-1907 рр. мала свої особливості, тобто відмінності від попередніх революцій в інших країнах. По-перше, це була пер­ша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму досягли апо­гею, і Російська імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге,хоча революція була буржуазною за характером, буржуазія Імперії не могла в ній відігравати вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, в цій революції існували не два політичних табори (революційний і контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три, крім вищевказаних, ще табір ліберально-бур­жуазний. Це ускладнювало політичну боротьбу.

Періодизація революції:

1. Січень—грудень 1905 р. — піднесення;


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 8; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты