Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Криза феодально-кріпосницької системи господарства та розвиток ринкових відносин у ХІХ ст. в Україні. Початок наукового періоду в українській економічній думці 4 страница




Читайте также:
  1. D. Қолқа доғасынан 1 страница
  2. D. Қолқа доғасынан 2 страница
  3. D. Қолқа доғасынан 3 страница
  4. D. Қолқа доғасынан 4 страница
  5. D. Қолқа доғасынан 5 страница
  6. D. Қолқа доғасынан 6 страница
  7. D. Қолқа доғасынан 7 страница
  8. D. Қолқа доғасынан 8 страница
  9. D. Қолқа доғасынан 9 страница
  10. Hand-outs 1 страница

Теорія Маршалла – це теорія цін у конкурентних умовах. У “Принципах економічної науки” аналізується стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процес швидкого зростання виробничих монополій та їхнього впливу на механізм ціноутворення. Автор розглядав монополію як окремий випадок в умовах панування необмеженої конкуренції та її механізму ціноутворення.

Дослідник трактував закон спадної родючості ґрунту як універсальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості, що має всеосяжне значення.

Капітал, на думку Маршалла, не має речовинної форми, але тісно пов’язаний з речами. До капіталу він відносив і нематеріальні блага: знання, організацію, а також підприємницькі здібності, професійну майстерність і ділові зв'язки підприємця.

Принципу заміщення Маршалл надавав велике значення. Підприємець вибирає ті фактори виробництва, які вважає найбільш відповідними для досягнення мети. Ціна суми його факторів завжди нижча за ціну будь-якого іншого набору факторів.

Вагомий внесок у формування неокласичного напряму економічної думки належить видатному вченому, засновнику американської школи маржиналізму Джон Бейтс Кларку (1847–1933) – автору праць “Філософія багатства” (1886), “Розподіл багатства” (1899), “Проблеми монополії” (1901), “Сутність економічної теорії” (1907) та ін. Заглиблення у маржиналістські ідеї й неординарність аналізу дали змогу американському дослідникові сформулювати ряд нових ідей, які покладено в основу неокласичної економічної теорії.

Кларк сформулював три універсальних закони, що діють у господарській формі в будь-яку історичну епоху.

Перший закон – закон граничної продуктивності. В основі його лежить концепція граничної корисності, але Кларк істотно доповнює її. По-перше, економічну оцінку благ, їх корисність дає не індивідуум, а групи покупців (Кларк називає їх класами). Кожний клас покупців регулює ціну певного блага як елемента суспільного багатства. Споживач витрачає свої гроші спочатку на найбільш корисні блага, потім купує менш корисні. Гранична корисність, за Кларком, – це корисність того блага, яке певний клас покупців може купити на останні кошти, що є у нього. Для найменш заможних це, наприклад, хліб, для заможніших – вихідний костюм, для багатих – лімузин. Відповідно нижчий клас обумовлює ціну хліба, середній – костюма, вищий – автомобіля. По-друге, будь-який товар володіє низкою властивостей, кожна яких залучає свою групу покупців. Так, годинник показує час, його корпус зроблений зі срібла, він грає мелодію – все це елементарні корисності. Тому цінність товару відображає не якусь єдину для всіх корисність, а “низку елементарних корисностей”. До економічної теорії це положення увійшло як “закон Кларка”: ціна товару дорівнює сумі граничної корисності його складових, причому кожна гранична корисність належить до окремого класу споживачів.



Другий закон – закон специфічної продуктивності. У виробництві завжди задіяні чотири чинники: капітал у грошовій формі, капітальні блага (засоби виробництва і земля), діяльність підприємця та праця робітників. Кожний фактор виробництва має специфічну продуктивність і робить внесок у цінність продукту. За Кларком, власнику відповідного чинника належить внесок цього чинника – це закон розподілу. Капітал приносить відсоток, капітальні блага – ренту, підприємницька діяльність – підприємницький прибуток, праця – заробітну плату.



Третій закон – закон спадної продуктивності. Збільшення будь-якого чинника виробництва за незмінності інших дає спадний приріст продукції. Твердження про спадну продуктивність стосовно до землі висловлював Т. Мальтус, про спадну продуктивність капіталу та праці писав І. Тюнен. Нове, що вніс Дж. Б. Кларк, – це зведення винагороди кожного чинника до величини його граничного продукту. Кларк вбачав у граничній продуктивності нормативний принцип дотримання справедливості при розподілі при бутків. Таке тлумачення заперечував А. Маршалл. Він стверджував, що рівноважну ставку заробітної плати не можна визначити тільки за граничною продуктивністю праці, без урахування пропозиції праці. Навіть у короткостроковому аспекті пропозиція праці еластична внаслідок можливої зміни інтенсивності праці. Взагалі концепція граничної продуктивності належить до попиту на фактори виробництва, тоді як розподіл прибутків визначається і попитом, і пропозицією.

Кларк поділяє економічну теорію на статику і динаміку. Статика розглядає дію економічних законів в умовах незмінної чисельності населення, грошового капіталу, техніки і технології та інших значущих чинників. Статика має справу не з економічною реальністю, а з деякою абстракцією, з моделлю економіки, з якої усунено всі сторонні збуджувальні обставини. Саме у статиці виявляються основні закономірності забезпечення рівноваги господарства. Динаміка не відкриває яких-небудь нових законів. Вона розглядає порушення рівноваги: невідповідність попиту і пропозиції, галузеві диспропорції тощо. Деякі категорії економіки пов'язані тільки з динамікою. Це, зокрема, підприємницький прибуток (тією мірою, якою він перевищує заробітну плату за кваліфіковану працю управлінця). Підприємницький прибуток, на думку Кларка, – це премія за технічний прогрес. Її отримують ті, хто вносить динамічний початок у виробництво. Як тільки вдосконалення техніки і технології припиняється, тобто настає статичний стан, конкуренція зводить підприємницький прибуток до заробітної плати висококваліфікованого працівника.



Багато що в теорії Кларка його сучасникам уявлялося дуже спірним, однак його концепція граничної і специфічної продуктивності стала джерелом плідного сучасного підходу до розв’язання завдань оптимізації виробництва за обмежених ресурсів.

Одним із основоположників математичної школи в економічній теорії був впливовий швейцарський економіст, фундатор маржиналізму, праці якого дали поштовх багатьом напрямкам сучасної економічної теорії – це Леон Вальрас(1834–1910). Основні ідеї вченого знайшли відображення у працях: “Теорія грошей” (1886), “Нарис соціальної економії. Теорія розподілу суспільного багатства” (1896), “Нариси прикладної політичної економії. Теорія виробництва суспільного багатства” (1898) та ін. Світову славу швейцарському дослідникові принесла теорія загальної економічної рівноваги, викладена у праці “Елементи чистої політичної економії або теорія суспільного багатства”, яка була опублікована у двох частинах: у 1874 та 1877 рр.

У своїй основній праці Л. Вальрас здійснив аналіз структури загальної системи економічних наук, виокремивши чисту економічну теорію (власне політичну економію або позитивну теорію ринкового господарства), як досліджує цінність (багатство) “за гіпотетичних умов абсолютної конкуренції” і є “теорією мінової цінності та обміну”. В її основі, на думку дослідника, знаходиться модель загальної економічної рівноваги; прикладну економічну теорію (нормативну теорію розподілу), яка вивчає фундаментальні проблеми суспільного виробництва; соціальну економічну теорію (прикладну теорію або теорію політики), яка аналізує різноманітні способи і форми привласнення цінності (багатства), стверджуючи, що “соціальна економіка” є наукою, спрямованою “на розподіл суспільного багатства”; має на меті “наміри віддати кожному те, що йому належить”.

Л. Вальрас визнав підхід англійської класичної політичної економії (теорія трудової вартості А. Сміта і Д. Рікардо) до визначення цінності (вартості) надто вузьким, а підхід французької школи (багатофакторна теорія вартості Ж.-Б. Сея та його послідовників) – надто широким, тому запропонував теорію корисності, за якою “цінність породжується рідкісністю благ”.

Вважаючи, як і всі маржиналісти, основою цінності (вартості) товару його граничну корисність, Вальрас, проте, не обмежився аналізом попиту та споживання і формулюванням понять, пов’язаних з цим. Він зробив спробу застосувати математичну модель, щоб виявити умови стабільності та рівноваги економічної системи.

Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса в математичній формі відображає взаємозв’язок ринків товарів і послуг і ринків факторів виробництва (землі, праці та капіталу) за умов ринкового господарського механізму вільної конкуренції, що зумовлює єдину рівновагу безлічі ринків. Вальрасівська модель дає змогу зрозуміти, що визначення цін на товари, вироблені для ринку і цін на виробничі ресурси (фактори) може бути тільки одночасним, не по черзі, в тому чи іншому порядку. В ній аргументовано доводиться, що часткова рівновага (рівновага частини ринків з усієї їх множини) не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки з певною кількістю ринків.

Отже, Вальрас трактував загальну економічну рівновагу як стан, за якого в економіці у цілому вирівнюються сукупний попит і сукупна пропозиція та існує повна зайнятість землі, праці та капіталу.

Видатним представником неокласичної теорії періоду її формування був італійський економіст і соціолог, учень Л. Вальраса, продовжувач традицій Лозаннської школи маржиналізму Вільфредо Парето (1848–1923). Найважливіші теоретичні досягнення вченого знайшли відображення в опублікованому в 1898–1897 рр. двотомнику “Курс політичної економії”, “Підручнику політичної економії” (1908) та “Трактаті із загальної соціології” (1916).

Розвиваючи головні положення теорій загальної економічної рівноваги Л. Вальраса, заснованої на ідеях маржиналізму, та наголошуючи на необхідності створення “чистої економічної теорії” і широкого використання функціональних, математичних методів дослідження, вчений виявив себе глибоким і самостійним дослідником.

У своїх творах В. Парето:

§ зробив вагомий внесок у дослідження корисності, започаткувавши сучасну теорію поведінки споживача;

§ сформулював поняття суспільної максимальної корисності, відомої як "оптимум, Каретто”, яку покладено в основу так званої “нової економіки добробуту”.

Водночас італійський дослідник по-новому підійшов до соціальної оцінки рівноваги, визначивши критерій оптимального розподілу економічних ресурсів і вироблених благ, за якого добробут суспільства досягає максимуму. Оптимум Паретто” такий рівноважний стан, за якого ніякий перерозподілресурсы чи продуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб'єкта, не погрішивши тим самим становище іншого. Паретто-оптимальний стан ринку означає, що за умов, коли всі учасники ринку, кожний з яких оптимізує власну цільову функцію, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарна функція корисності максимізується. Відтак рух до оптимуму пов'язаний із таким переміщенням ресурсів, яке поліпшує добробут хоча б однієї особи, не погіршуючи при цьому становища інших. За умов досягнення економікою оптимуму Паретто подальше покращання її найважливіших параметрів можливе лише на шляху глибоких структурних зрушень;

§ на основі аналізу статистичних даних вивів закон розподілу доходів ("закон Паретто”), який відображає залежність між величиною доходу і кількістю його отримувачів, засновану на розподілі здібностей людей.

Виходячи з того, що “умова максимуму добробуту пов’язана з певними величинами коефіцієнтів виробництва” і “визначає умови перетворення заощаджень у капітал”, італійський дослідник був переконаний, що прагнення перерозподіляти багатство змінює ці величини, знищуючи в кінцевому підсумку саме багатство. Відтак він відкидав соціалістичні ідеї перерозподілу доходів, наполягаючи на тому, що “проблема зростання добробуту бідних класів є насамперед проблемою виробництва і збільшення багатства. Найкращий спосіб поліпшення становища бідних класів – зробити так, щоб багатство зростало швидше ніж населення”. Звідси вчений зробив висновок, що основою державних доходів має стати оподаткування доходів переважної маси населення, а не великих статків. У зв’язку з цим він виступав проти відміни непрямих податків і впровадження прогресивного оподаткування капіталів.

Таким чином, характерною ознакою економічних досліджень представників математичної школи стало використання особливого інструментарію, заснованого на математичних методах аналізу економічних явищ і процесів з позицій маржиналізму. А. Курно, B.C. Джевонс, Л. Вальрас, В. Паретто та їх послідовники:

§ розробили математичні методи економічних досліджень;

§ дали математичну інтерпретацію економічних явищ і процесів;

§ започаткували теорію загальної економічної рівноваги тощо.

Нові методи економічного аналізу, обґрунтовані математичною школою, сприяли збагаченню інструментарію економічної науки та подальшому розвитку теоретичних досліджень.

Варто виділити особливості еволюції маржиналізму. По-перше,на початковому етапі маржиналізм у своїй суб’єктивній течії акцентував увагу на значенні економічного аналізу попиту, тоді як класики надавали перевагу проблемам виробництва. Пізніше неокласики, які вважали себе послідовниками класичної політичної економії, обґрунтували необхідність одночасного (системного) вивчення обох сфер. По-друге, маржиналісти першої хвилі, як вже згадувалося, використовували причинно-наслідковий аналіз, а неокласики перейшли до функціонального аналізу економічних явищ і процесів. По-третє, на етапі формування неокласичної теорії поряд із функціональним аналізом утвердився й метод математичного моделювання економічних процесів як засіб реалізації концепції економічної рівноваги на рівні мікроекономіки, який ґрунтувався на “законі ринків” Ж. –Б. Сея з його головною ідеєю про саморегулювання й „автоматичну” рівноважність економіки.

Характерні риси методології неокласиків:

· функціональний аналіз, відмова від казуального (причинно-наслідкового) методу класичної школи та гіпертрофованого суб'єктивізму представників австрійського маржиналізму;

· мікроекономічний підхід, дослідження ринкової рівноваги на основі аналізу поведінки окремих економічних суб'єктів; трактування макрорівноваги як результату взаємодій мікро одиниць;

· аналіз статичних рівноважних господарських систем, заснованих на досконалій конкуренції; абстрагування від суперечностей виробництва та споживання, проблем реалізації й економічних криз;

· широке застосування математики та економічних моделей не лише як ілюстративного матеріалу, але і як важливого інструменту теоретичного аналізу;

· синтетичний підхід, спрямований на поєднання протилежний наукових підходів, традицій, методів і прийомів наукових досліджень.

 

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 25; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.021 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты