Типи інфляції та їхня характеристика

Розрізняють два основні типи інфляції. При інфляції попиту «забагато грошей полює за невеликою кількістю товарів», тобто сукупний попит виявляється набагато більшим, ніж сукупна пропозиція товарів та послуг, що призводить до зростання загального рівня цін. Якщо ресурси в економічній системі використовуються не повністю, тобто є виробничі потужності, що не задіяні у виробництві, та існує армія безробітних - тоді підвищення сукупного попиту призведе, скоріш за все, до зростання обсягів виробництва та зменшення безробіття, але рівень цін або залишиться незмінним, або зросте незначною мірою. Це пояснюється тим, що існує велика кількість бездіяльних трудових і матеріальних ресурсів, які можна привести в дію за існуючих цін. Додаткове виробництво приносить вигоду і, як наслідок, суттєво зростає обсяг виробленої продукції, але ціни не підвищуються.

Та в міру подальшого зростання попиту економіка наближається до повної зайнятості і до повного використання наявних ресурсів. Середній рівень цін починає поступово зростати. Адже тепер у виробництво «втягується» і менш кваліфікована робоча сила, і сировина гіршої якості. Це тягне за собою збільшення витрат, які підприємці можуть легко перекласти на споживачів, піднявши ціни. Коли реальний обсяг національного продукту досягає свого максимуму, подальше збільшення попиту обов’язково веде до інфляції. Між виробниками іде боротьба за перерозподіл ресурсів; залучити необхідні ресурси саме у своє виробництво може лише той, хто заплатить за них найвищу ціну. Це викликає підвищення загального рівня цін в суспільстві.

Отже, інфляція попиту виникає тоді, коли існує надлишковий попит. Споживачі (домогосподарства) здатні створити надлишковий попит на товари і послуги в умовах інфляційного очікування, тобто коли вони внаслідок глибокого переконання в тому, що інфляція буде продовжуватися, починають скорочувати заощадження і збільшують поточне споживання. Існує навіть вираз – “гарячі гроші”. Це коли люди намагаються позбутися грошей, які швидко знецінюються, і придбати на них якісь товари. “Гроші, наче гаряча праска, обпікають руки”, і люди прагнуть швидше їх позбутися, поки вони ще зовсім не знецінилися. Відповідно, держава може створювати надлишковий попит тоді, коли реалізує соціальні програми, розширює державний сектор або збільшує воєнні витрати. Виробники сприяють появі надлишкового попиту, коли збільшують інвестиційні витрати у періоди економічного піднесення або докорінної перебудови галузей економіки.

При інфляції витрат ціни зростають внаслідок підвищення витрат на виробництво (наприклад, внаслідок зростання цін на енергоносії або внаслідок підвищення номінальної заробітної плати). Термін “інфляція, обумовлена зростанням витрат” , пояснює зростання цін під дією таких чинників, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати за даного обсягу виробництва. Вони розраховуються таким чином: треба поділити загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції. Зростання витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки і обсяг продукції, який підприємства можуть пропонувати за існуючого рівня цін. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції веде до зростання середнього рівня цін, тобто до інфляції. За цією схемою вже не попит, а витрати примушують ціни зростати. Інфляція витрат наче сама себе підтримує: ціни, які виросли, ведуть до нового зростання витрат на купівлю необхідних ресурсів виробництва, отже, виробники вимушені знову підвищувати свої ціни.

До найважливіших джерел інфляції витрат належать збільшення номінальної заробітної плати і підвищення цін на сировину та електроенергію. Якщо підвищення заробітної плати в масштабах всієї економіки країни не супроводжується зростанням продуктивності суспільної праці, то збільшуються витрати на одиницю продукції. Виробники відповідають на це скороченням виробництва товарів та послуг, які поступають на ринок. За незмінного попиту це зменшення пропозиції призводить до підвищення рівня цін. Цей різновид інфляції витрат носить назву «нфляція, викликана підвищенням заробітної плати».

Другий різновид інфляції витрат називається «інфляцією, викликаною порушенням механізму пропозиції». Вона є наслідком збільшення витрат виробництва та цін, пов’язаних з раптовим, непередбаченим зростанням вартості сировини або витрат на енергію. Переконливим прикладом для України на початку 90-х років було значне підвищення цін на імпортовані нафту та газ. Оскільки протягом 1991-1993 років ціни на ці енергетичні ресурси зросли в сотні разів, то це суттєво вплинуло на зростання витрат виробництва і транспортування всієї продукції в економіці. Все це значною мірою поглибило інфляційні процеси в Україні. Інфляція витрат породжує у людей інфляційну психологію. Інфляційна психологія - характеризується такою ситуацією в економіці, коли всі впевнені, що інфляція буде тривати і надалі, а тому робітники вимагають підвищення зарплати під майбутнє зростання цін, а підприємці заздалегідь закладають у ціни своїх товарів майбутнє зростання цін на робочу силу, сировину та кредит. Інфляційна психологія підтримує інфляційну спіраль, або породжує інфляцію, яка сама себе підживлює. Переломити інфляційну психологію дуже важко. Вважається, що інфляція витрат може і сама себе обмежувати: оскільки пропозиція зменшується, то скорочуються реальні обсяги ВНП та рівень зайнятості, що стримує подальше зростання витрат.

Згідно з кількісною теорією грошей, кількість грошей в обігу має відповідати обсягу ВНП. Рівень цін визначається пропозицією грошей, а оскільки пропозицію грошей контролює Центральний банк, то він і відповідає за інфляцію. Як показує вітчизняний досвід, суттєвий вплив на інфляцію має фінансування бюджетного дефіциту. Якщо значна частина державного бюджетного дефіциту фінансується за рахунок того, що просто друкується більше грошей, то це стає потужним джерелом інфляції. За допомогою “друкарського верстата” збільшується грошова маса, а це призводить до знецінення грошей і підвищення загального рівня цін.